УХВАЛА
22 листопада 2023 року
м. Київ
cправа № 904/8119/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства "Дніпроважмаш"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області
(суддя - Ярошенко В.І.)
від 11.04.2023
та постанову Центрального апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Коваль Л.А., судді: Мороз В.Ф., Чередко А.Є.)
від 14.09.2023
у справі № 904/8119/21
за позовом Акціонерного товариства "Дніпроважмаш"
до Державного підприємства "Конструкторське бюро "Південне ім. М.К. Янгеля"
про визнання недійсною відмови від контракту,
за участю представників учасників справи:
позивача - Чирський Ю.В.
відповідача - Панич О.В.
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Акціонерне товариство "Дніпроважмаш" (далі - АТ "Дніпроважмаш") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державного підприємства "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К. Янгеля" (далі - ДП "КБ "Південне" ім. М.К. Янгеля") про визнання недійсними правочинів щодо односторонньої відмови від контракту на виконання дослідно-конструкторської роботи № 6-32/003 від 31.08.2006, вчинених ДП "Конструкторське бюро "Південне ім. М.К. Янгеля" 10.06.2021 та 18.06.2021.
1.2. Позов обґрунтовано невідповідністю оспорюваних правочинів положенням цивільного законодавства, оскільки дії відповідача щодо відмови від виконання робіт за договором на виконання дослідно - конструкторських робіт (далі - ДКР) не узгоджуються з вимогами статті 849 Цивільного кодексу України, тому що вчинені після припинення дії договору підряду.
Крім того, оспорювані правочини, на думку позивача, суперечать умовам додаткової угоди від 14.04.2014 №25 та вчинені особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.12.2021 позов задоволено; визнано недійсними правочини щодо односторонньої відмови від контракту, вчинені конструкторським бюро 10.06.2021 та 18.06.2021.
2.2. Рішення мотивовано тим, що контракт у редакції додаткової угоди від 28.05.2015 № 26 припинив свою дію 31.12.2015, тому відмова відповідача від контракту з посиланням на частину четверту статті 849 Цивільного кодексу України, оформлена у формі претензій від 10.06.2021 та від 18.06.2021 після припинення дії контракту, суперечить положенням статті 849 Цивільного кодексу України.
2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.07.2022 рішення місцевого господарського суду скасовано; у задоволенні позову відмовлено; здійснено розподіл судових витрат.
2.4. Постанову мотивовано тим, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно із статтею 599 Цивільного кодексу України та частиною першою статті 202 Господарського кодексу України такою підставою є виконання, проведене належним чином. Навіть після припинення дії договору невиконані стороною зобов'язання за ним залишаються чинними для такої сторони (боржника), і вказана обставина не звільняє останнього від виконання зобов'язання протягом того часу, коли існує відповідне зобов'язання.
2.5. Верховний Суд постановою від 08.11.2022 у справі 904/8119/21 рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасував, справу скерував на новий розгляд до суду першої інстанції.
2.6. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку оспорюваним правочинам відповідача щодо відмови від контракту, першочергово повинні були встановити чи порушено право позивача оспорюваними правочинами, яке саме право позивача порушується такою односторонньою відмовою. Проте, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що суди попередніх інстанцій, хоча й дійшли протилежних висновків, не встановили та не зазначили, чи порушуються права позивача оспорюваним правочином на час пред'явлення позову, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення та яким чином прийняте у справі рішення суду може бути виконано, тобто які саме майнові права позивача буде захищено та відновлено внаслідок задоволення позовних вимог. Оскаржувані судові рішення не містять належного мотивування щодо наявності реальності (дійсності) порушення прав та інтересів позивача у цьому випадку.
З огляду на предмет і підстави заявленого позову та зміст оскаржуваного правочину в частині вимог відповідача про повернення АТ "Дніпроважмаш" частини невикористаного авансу у розмірі 46 436 000,00 грн також залишилося поза увагою суду. При цьому, зміст резолютивної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції свідчить про те, що судом визнано недійсним такий правочин повністю.
З огляду на зміст додаткової угоди від 14.04.2014 №25, зокрема, її пунктів 1.1 та 1.2, суди попередніх інстанцій не надали оцінки дійсному стану правовідносин які склались між сторонами, зокрема, щодо припинення всіх зобов'язань між сторонами за контрактом, а також і строку дії контракту.
Судам також належало встановити обставини щодо інших спірних питань, викладених у претензіях від 10.06.2021 та 18.06.2021, зокрема, в частині стягнення суми невикористаного авансу та виходячи із обставин щодо внесення сторонами змін до контракту (додаткова угода від 14.04.2014 №25) визначитись чи є така відмова від контракту одностороннім правочином у розумінні положень статті 202 Цивільного кодексу України.
2.7. За результатами нового розгляду справи №904/8119/21 рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2023 у задоволенні позовних відмовлено в повному обсязі.
2.8. Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не доведено, яке його право порушено оспорюваними претензіями і яке саме право позивача порушується такою односторонньою відмовою, в чому полягає його порушення та яким чином прийняте у справі рішення може бути виконано, тобто які саме майнові права позивача буде захищено та відновлено внаслідок задоволення позовних вимог.
Направлення відповідачем претензій від 10.06.2021 та від 18.06.2021 № 14/1197, у яких зазначено про відмову від договору, який вже і так припинено, та про повернення авансу, що узгоджено сторонами у додатковій угоді № 25 від 14.04.2014, ніяким чином не призвело до набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків жодною стороною. Тобто не може бути визнано недійсними претензії, які по суті не створюють нові права та обов'язки у сторін спору.
Наявність/відсутність підстав для повернення позивачем певної суми авансу виникло не у зв'язку з надісланою відповідачем претензією, а виходячи з попередніх правовідносин сторін. При цьому, встановлення конкретної суми авансу, яка підлягає поверненню знаходиться за межами предмету спору даної справи.
При цьому місцевим господарським судом враховано, що на розгляді Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа № 904/62/19 за позовом ДП "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К. Янгеля" до АТ "Дніпроважмаш" про визнання недійним пунктів додаткової угоди № 25 до контракту та стягнення невикористаної частини авансу. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням АТ "Дніпроважмаш" умов контракту та відмовою від контракту, викладеною, зокрема, в претензіях від 10.06.2021 та від 18.06.2021.
2.9. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2023 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2023 у справі №904/8119/21 залишено без змін.
2.10. Суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого господарського суду та зазначив, що визнанням недійсними вказаних претензій не відбудеться захист прав позивача, які він вважає порушеними.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2023 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2023 у справі №904/8119/21, Акціонерне товариство "Дніпроважмаш" подало касаційну скаргу, якою просить змінити мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду згідно з аргументами, викладеними у цій касаційній скарзі.
3.2. Підставами касаційного оскарження Акціонерне товариство "Дніпроважмаш" визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. Акціонерне товариство "Дніпроважмаш" підставою касаційного оскарження зазначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.10.2021 у справі №910/16684/19, від 29.01.2020 у справі №904/5265/18, від 19.01.2022 у справі №909/240/19 (щодо застосування статті 849 Цивільного кодексу України), від 10.02.2021 у справі №908/288/20 (щодо застосування статті 530 Цивільного кодексу України у взаємозв'язку з положеннями статей 252, 598 Цивільного кодексу України).
3.5. У відзиві на касаційну скаргу ДП "Конструкторське бюро "Південне" ім.М.К. Янгеля" проти вимог останньої заперечує та зазначає, що скаржник посилається на висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду стосуються правовідносин, які не є подібними, а тому касаційне провадження слід закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України. При цьому вважає, що скаржник, заявляючи про необхідність зміни мотивувальної частини судових рішень, таким чином намагається завуальовано спонукати Верховний Суд на дослідження та встановлення обставин, які вирішувалися та є предметом спору у справі №904/62/19.
3.6. В свою чергу АТ "Дніпроважмаш" у додаткових поясненнях до відзиву заперечує проти обґрунтування відзиву, та зазначає, що висновки судів суперечать позиціям, висловленим Верховним Судом у зазначених ним справах.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Між Україною і Федеративною республікою Бразилія укладено договір про довгострокове співробітництво щодо використання ракети-носія "Циклон-4" на пусковому центрі Алкантара. Вказаний міждержавний договір ратифіковано Законом України від 04.02.2004 №1429-IV.
З метою виконання міждержавного договору між ДП "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К. Янгеля" (замовник) та АТ "Дніпроважмаш" (виконавець) укладено контракт на виконання дослідно-конструкторської роботи від 31.08.2006 №6-32/003, згідно з пунктом 1.1 якого замовник доручає та зобов'язується прийняти і оплатити, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати складові частини ДКР: стаціонарний стенд зборки головного блоку - ГБ; пусковий стіл; транспортно-установчий агрегат; підйомно-установчий агрегат; платформа буферна; вантажний макет. Замовник зобов'язаний прийняти роботи і оплатити їх; результати виконання є науково-технічною продукцією (НТП) за контрактом.
У відповідності до пункту 2.1 контракту передбачені ним роботи здійснюються виконавцем у повній відповідності з технічними завданнями (ТЗ).
Згідно з пунктом 2.2 контракту, при виконанні роботи виконавець має право, під свою відповідальність, вносити зміни в технічні рішення, якщо ці зміни не суперечать вимогам, встановленим ТЗ.
За домовленістю сторін у пункті 2.3 контракту, недоліки в НТП, допущені при виконанні контракту, виконавець усуває власними силами, за власний рахунок у погоджений із замовником термін.
При виявленні на приймальних (державних, полігонних, льотних) випробуваннях необхідності доробки та внесення конструктивних змін окремих вузлів і дослідного зразка (партії), що виходять за межі вимог, встановлених ТЗ, виконання цих робіт проводиться за рахунок замовника і оформляється додатковою угодою сторін із зазначенням термінів виконання, обсягів (переліку) робіт та вартості (пункт 2.4 контракту).
Відповідно до пункту 2.11 контракту, при розірванні контракту з ініціативи замовника він відшкодовує виконавцю фактичні витрати на день розривання. При розірванні контракту з ініціативи виконавця він відшкодовує замовнику збитки, що зазнав замовник від розірвання контракту.
Згідно з пунктом 2.12 контракту, зміна, розірвання та продовження дії контракту оформляються додатковою угодою, що є його невід'ємною частиною.
За умовами пункту 3.1 контракту, попередня вартість робіт встановлена у сумі 22 260 000,00 грн, крім того ПДВ 4 452 000,00 грн. Всього з ПДВ 26 712 000, 00 грн. У тому числі на етап №1 - 3 000 000,00 грн, крім того ПДВ 600 000,00 грн, всього з ПДВ 3 600 000,00 грн.
Замовник надає виконавцю аванс у розмірі 80 % від вартості поточного етапу робіт по контракту, на підставі виставленого рахунку виконавця після одержання грошових коштів від генерального замовника. Залік виданого авансу здійснюється при розрахунках за кожний етап (пункт 3.3 контракту).
Датою виконання робіт за контрактом вважається дата підписання замовником акта здачі-приймання (пункт 3.4 контракту).
У початковій редакції пункту 8.1 контракт набув чинності з дня підписання і діяв до 31.12.2008.
Державне підприємство "Конструкторське бюро "Південне" імені М.К. Янгеля", на виконання умов контракту, в якості авансу перерахувало Акціонерному товариству "Дніпроважмаш" 50 345 996,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та не заперечується позивачем.
На виконання умов контракту Акціонерне товариство "Дніпроважмаш" виконало роботи загальною вартістю 3 909 996,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-приймання науково-технічної продукції і не заперечується сторонами.
В матеріалах справи міститься звіт від 17.05.2012 щодо доцільності укладення прямого контракту між Бінаціональною компанією "Алкантара Циклон Спейс" та Публічним акціонерним товариством "Дніпроважмаш" замість укладеного раніше між БК АЦС та ГП "КБ "Південне" контракту від 25.07.2011 №6/ACS/2011 та фактично понесених витрат на виготовлення та випробування наземного технологічного обладнання та стартового комплексів.
У березні 2014 позивач та відповідач підписали угоду про порядок закінчення робіт з виготовлення, випробовування та поставки НТО ТК та СК для КРК "Циклон-4".
Додатковою угодою від 14.04.2014 №25 сторони домовились про припинення дії контракту після виконання наступних умов:
- 1.1. Виконавець поверне отримані від замовника аванси в розмірі 46 436 000,00 грн з ПДВ;
- 1.2. Повернення авансів у сумі 46 436 000,00 грн повинно бути здійснено виконавцем протягом 7 банківських днів, після укладання АТ "Дніпроважмаш" контракту на виготовлення, випробування та поставку НТО ТК та СК для КРК "Циклон-4" з новим замовником і отриманням першого авансового платежу.
У пункті 2 цієї додаткової угоди визначено, що сторони цілком і повністю звільняють один одного від контрактних зобов'язань, окрім тих, що викладені у пунктах 1.1 і 1.2 нинішньої додаткової угоди №11, а також відмовляються від будь-яких судових, позасудових, розглядів відносно оплат, фіскальних чеків, претензій та компенсацій, пов'язаних з контрактом.
Додатковою угодою від 28.05.2015 №26 сторонами погоджено викласти в такій редакції: "Контракт набуває чинності з дня підписання і діє до 31.12.2015". Інші умови, не передбачені даною угодою, визначаються контрактом.
Доказів укладення прямого контракту між Бінаціональною компанією "Алкантара Циклон Спейс" та Публічним акціонерним товариством "Дніпроважмаш" матеріали справи не містять.
Листом від 30.11.2015 вих № 424/9 відповідач повідомив позивача, що роботи щодо створення "Циклон-4" були призупинені у зв'язку з відмовою від договору Федеративної республіки Бразилія.
Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідач звертався до позивача з питання врегулювання взаєморозрахунків за договором №6-32/003 від 31.08.2006 (лист № 155/2611 від 16.05.2017). Відповіді позивача на зазначене звернення матеріали справи не містять.
Відповідач у претензії від 10.06.2021 (через довірену особу, - адвоката Панича Олексія Володимировича на підставі довіреності від 10.07.2020 № 14/69) повідомив позивача, що керуючись частиною четвертою статті 849 Цивільного кодексу України, відмовляється від контракту на виконання дослідно-конструкторської роботи № 6-32/003 від 31.08.2006 (від послуг позивача з приводу виконання умов контракту на виконання дослідно-конструкторської роботи № 6-32/003 від 31.08.2006) та зазначає, що вимагає на протязі трьох днів з дня отримання вказаної претензії повернути невикористану частину одержаного позивачем авансу по контракту на виконання дослідно-конструкторської роботи № 6-32/003 від 31.08.2006 у розмірі 46 436 000 грн. 00 коп.
Також, відповідач у претензії від 18.06.2021 вих.№14/1197 повідомив позивача, що керуючись частиною четвертою статті 849 Цивільного кодексу України, відмовляється від контракту на виконання дослідно-конструкторської роботи № 6-32/003 від 31.08.2006 (від послуг позивача з приводу виконання умов контракту на виконання дослідно-конструкторської роботи № 6-32/003 від 31.08.2006) та зазначає, що вимагає на протязі трьох днів з дня отримання вказаної претензії повернути невикористану частину одержаного позивачем авансу по контракту на виконання дослідно-конструкторської роботи № 6-32/003 від 31.08.2006 у розмірі 3 571 200 грн. 00 коп. Вказана претензія була підписана в.о. генерального директора відповідача - Кушнарьовим О.П.
Позивач не визнає односторонні дії відповідача про відмову від контракту у відповідності до частини четвертої статті 849 Цивільного кодексу України, оформлену у формі вказаних претензій, оскільки вважає їх такими, що не відповідають положенням статті 203 Цивільного кодексу України.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
5.3. Акціонерне товариство "Дніпроважмаш" підставою касаційного оскарження зазначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.10.2021 у справі №910/16684/19, від 29.01.2020 у справі №904/5265/18, від 19.01.2022 у справі №909/240/19 (щодо застосування статті 849 Цивільного кодексу України), від 10.02.2021 у справі №908/288/20 (щодо застосування статті 530 Цивільного кодексу України у взаємозв'язку з положеннями статей 252, 598 Цивільного кодексу України).
5.4. У контексті статті 287 Господарського процесуального кодексу України для встановлення подібності правовідносин враховується склад таких правовідносин, а саме: суб'єкт, об'єкт та зміст (взаємні права та обов'язки). Разом з тим наявності простої тотожності цих трьох критеріїв замало і врахування лише їх не завжди є правильним. Тому, судова практика визнає судовими рішеннями у подібних правовідносинах такі рішення, де подібними є: 1) предмети спору, 2) підстави позову, 3) зміст позовних вимог, 4) встановлені судом фактичні обставини, а також має місце 5) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Положення статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовано на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.
Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України; пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу правовідносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16 тощо);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі № 648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц тощо).
Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
5.5. Проаналізувавши правові висновки, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, Суд вважає, що ці висновки стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, з огляду на таке.
Акціонерне товариство "Дніпроважмаш" підставою касаційного оскарження зазначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано положення статті 849 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.10.2021 у справі №910/16684/19, від 29.01.2020 у справі №904/5265/18, від 19.01.2022 у справі №909/240/19.
Відповідно до статті 849 Цивільного кодексу України, на неправильне застосування якої посилається скаржник, замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
У справі №910/16684/19 предметом первісного позову були вимоги про стягнення попередньої оплати та пені, що нарахована за несвоєчасність виконання відповідачем умов договору про надання послуг. У свою чергу, предметом зустрічного позову були вимоги про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, в межах перегляду справи в касаційному порядку, скасував постанову апеляційного суду в частині задоволення первісного позову про стягнення попередньої оплати та пені. Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні первісного позову залишив в силі. В іншій частині постанову апеляційного суду, якою відмовлено в задоволенні зустрічного позову залишив без змін. У вказаній постанові зазначено, що позивач за первісним позовом не довів виникнення у відповідача за первісним позовом обов'язку з повернення заявленої до стягнення суми безпідставно набутих коштів, невикористаного авансу в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України. В задоволенні зустрічного позову судом відмовлено з тих підстав, що відповідач не довів наявності в діях позивача складу цивільного правопорушення, як обов'язкової передумови для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків.
У справі №904/5265/28 предметом позову були вимоги про стягнення невикористаної частини сплаченого авансу, оскільки відповідач свої зобов'язання з виконання робіт виконав лише частково. Суд першої інстанції, застосувавши положення частини четвертої статті 849 та статті 1212 Цивільного кодексу України, дійшов висновку по задоволення позову. За наслідками перегляду справи, суд апеляційної інстанції рішення скасував, у задоволенні позовних вимог відмовив виходячи з того, що при направленні претензії позивачем не було дотримано порядку, передбаченого статтею 188 Господарського кодексу України, а також встановив відсутність прострочення боржника та, відповідно, і відсутність підстав для застосування частини другої статті 849 Цивільного кодексу України (підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим). Верховний Суд зазначив, що правовою нормою, якою позивач обґрунтував своє право на відмову від подальшого виконання контракту, є саме частина друга статті 849 Цивільного кодексу України, проте місцевий господарський суд з власної ініціативи застосував положення частини четвертої статті 849 Цивільного кодексу України та вийшов за межі позовних вимог та тим самим самостійно, в порушення норм процесуального права, змінив підстави позову. Разом з тим, оскільки при перегляді справи судом апеляційної інстанції не було встановлено передбачених частиною другою статті 849 Цивільного кодексу України умов для односторонньої відмови замовника від договору підряду, а договірний характер відносин виключає можливість застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України, Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову про стягнення невикористаної частини авансу.
У справі №909/240/19 предметом позову були вимоги про стягнення сплаченого авансу, збитків та зобов'язання здійснити демонтаж конструкції і звільнення приміщення. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, в межах перегляду справи в касаційному порядку, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими відмовлено в задоволенні позовних вимог, залишив без змін. У вказаній постанові зазначено, що позивач звернувся до відповідача із претензією про відмову від договору підряду, після чого, перерахував відповідачу другу частину авансового платежу, що в свою чергу, свідчить про відсутність у нього наміру відмовлятися від договору підряду, а тому суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення сплаченого авансу, збитків та зобов'язання вчинити дії.
5.6. Також скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано положення статті 530 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі №908/288/20.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У справі №908/288/20 предметом позову була вимога про внесення змін до договору про приєднання до електричних мереж, обґрунтовуючи яку, позивач зазначив, що внаслідок недосягнення згоди щодо продовження строку дії укладеного між сторонами договору на приєднання до електричних мереж та продовження строків введення в експлуатацію власного об'єкта, останній змушений звернутися до суду за захистом своїх прав. Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, судові рішення мотивували тим, що відмова в пролонгації договору порушує права позивача, оскільки припинення дії договору завдає шкоди позивачу і він значною мірою позбавляється того на що розраховував при укладенні договору. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів обох інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що суди не дослідили можливість внесення змін до договору після 31.12.2019; для реалізації права сторони на зміну умов договору в судовому порядку з іншої дати, ніж дата набрання чинності рішенням суду, має враховуватися момент, з якого зобов'язання можуть змінюватися; не дослідили чи існує спір між сторонами щодо внесення змін до договору з питання продовження строку введення об'єкта в експлуатацію.
5.7. Натомість у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи в позові про визнання недійсними односторонніх відмов від контракту, виходили з того, що позивачем не доведено, яке його право порушено оспорюваними претензіями і яке саме право позивача порушується такою односторонньою відмовою, в чому полягає його порушення та яким чином прийняте у справі рішення може бути виконано, тобто які саме майнові права позивача буде захищено та відновлено внаслідок задоволення позовних вимог. Направлення відповідачем претензій від 10.06.2021 та від 18.06.2021 № 14/1197, у яких зазначено про відмову від договору, який вже і так припинено, та про повернення авансу, що узгоджено сторонами у додатковій угоді № 25 від 14.04.2014, ніяким чином не призвело до набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків жодною стороною. Тобто не може бути визнано недійсними претензії, які по суті не створюють нові права та обов'язки у сторін спору.
Таким чином, наведені скаржником у касаційній скарзі постанови Верховного Суду були прийняті у справах або з неоднаковими фактичними обставинами, які мають юридичне значення, або ж за іншого матеріально-правового та процесуально-правового регулювання спірних правовідносин, іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів) ніж у цій справі та жодним чином не суперечать висновкам апеляційного суду в цій справі.
Тобто, спірні правовідносини у цій справі та у справах, на які послався скаржник у касаційній скарзі, є очевидно неподібними за об'єктивним, суб'єктивним та змістовним критеріями.
5.8. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не була належно обґрунтована та не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася, касаційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Дніпроважмаш" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2023 у справі №904/8119/21.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
І. Кондратова