Справа № 296/11671/23
2-з/296/118/23
УХВАЛА
Іменем України
про забезпечення позову
21 листопада 2023 рокум. Житомир
Суддя Корольовського районного суду м.Житомира Шкиря В.М., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Плахтій Олени Володимирівни про забезпечення позову у цивільній справі №296/11671/23 за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Плахтій Олени Володимирівни до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», третя особа ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
ВСТАНОВИВ:
20.11.2023 через підсистему "Електронний суд" на електронну пошту Корольовського районного суду м.Житомира надійшла позовна заява представника позивача - адвоката Плахтій О.В. в інтересах ОСОБА_3 до ТОВ «Фінансова компанія управління активами», третя особа ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Одночасно з позовною заявою представник позивача подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить зупинити стягнення в межах ВП №66489159, відкритого 16.08.2021 головним державним виконавцем Корольовського відділу держаної виконавчої служби у місті Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Осіпчук І.В. на підставі виконавчого напису, вчиненого 27.06.2021 Остапенком Є.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №242041, про звернення стягнення з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , невиплачені в строк грошові кошти на користь Товариства з обмеженої відповідальності «Фінансова компанія управління активами» у загальному розмірі 11883,00 грн. Крім цього просить відстрочити позивачу сплату судового збору за подання заяви про забезпечення позову.
Представник позивача зазначає, що даний вид забезпечення позову необхідний для того, щоб позивач не втратив безповоротно грошові кошти за незаконно винесеним виконачим написом.
Разом з цим представник позивача подав клопотання про відстрочення сплати судового збору.
У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги, встановленому статтею 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати, що споживачі не мають пільги щодо сплати судового збору, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову.
Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» замінені словами «судового збору».
Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.
Порушені права можуть захищатися як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу (при поданні апеляційної та касаційної скарг). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів», стаття 2 ЦПК України).
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).
Згідно зі статтею 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 87 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425-ХІІ) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 87 Закону № 3425-ХІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі - Перелік).
Згідно з пунктом 2 вказаного Переліку для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Відповідно до статті 90 Закону № 3425-ХІІ стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Виконавчим написом є розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому вчинення виконавчого напису - це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов'язань боржника.
Оскільки вчинення виконавчого напису нотаріусом є одним з видів позасудового захисту прав кредитора, а безпосередньо виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», кредитор після вчинення нотаріусом виконавчого напису має право звернутися до органів державної виконавчої служби або до приватного виконавця з метою примусового стягнення заборгованості за кредитом.
При цьому нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов'язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями. Це суперечить правовому статусу нотаріуса, визначеному у статтях 1, 9 Закону № 3425-ХІІ.
При стягненні за виконавчим написом нотаріуса боржник не позбавлений права на захист своїх прав. Стягнення провадиться в рамках виконавчого провадження, яке дозволяє боржнику користуватися правом захисту, в тому числі судового. Предметом позову в таких справах є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі.
Таким чином, позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред'явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
За таких обставин, позивач звільнений від сплати судового збору, а тому клопотання представника позивача про відстрочку сплати судового збору підлягає залишенню без розгляду.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.
Згідно п.1, 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належить або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Крім того, відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Як роз'яснено в постанові №9 Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Враховуючи викладене, суд вважає, що невжиття забезпечення позову у вказаній справі може порушити майнові права та інтереси позивача до ухвалення судом рішення, а тому суд приходить до висновку, що в даному випадку є підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, заява підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.151-153, 293 ЦПК України,-
ПОСТАНОВИВ:
Клопотання представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Плахтій Олени Володимирівни про відстрочку зі сплати судового збору - залишити без розгляду
Заяву представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Плахтій Олени Володимирівни про забезпечення позову у цивільній справі №296/11671/23 - задовольнити.
Зупинити стягнення в межах ВП №66489159, відкритого 16.08.2021 головним державним виконавцем Корольовського відділу держаної виконавчої служби у місті Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Осіпчук І.В. на підставі виконавчого напису, вчиненого 27.06.2021 Остапенком Євгеном Михайловичем, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №242041, щодо стягнення з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,на користь Товариства з обмеженої відповідальності «Фінансова компанія управління активами» за період з 20.06.2021 по 26.06.2021 включно суму у розмірі: 3500,00 грн - заборгованність за тілом кредиту; 8358,00 грн - заборгованність за нарахованими та несплаченими процентами; 25,00 грн. - плата за вчинення виконавчого напису, що становить загальну суму 11883 грн.
Ухвала, в силу положень ч. 2 ст. 261 ЦПК України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею, однак може бути оскаржена заявником у строк подання апеляційної скарги.
Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвалу складено та підписано суддею 21.11.2023
Суддя В. М. Шкиря