Справа № 127/15383/19
Провадження № 22-ц/801/2117/2023
Категорія: 10
Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.
Доповідач:Рибчинський В. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 рокуСправа № 127/15383/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати
у цивільних справах:
судді-доповідача Рибчинського В.П.,
суддів Голоти Л.О., Медвецького С.К.,
за участі секретаря судового засідання Різник Д.С., особи, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника особи, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у розгляді справи ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про перерозподіл часток у будинковолодінні між співвласниками,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_3 в травні 2019 року звернулась в суд з позовом до ОСОБА_4 про перерозподіл часток у будинковолодінні між співвласниками.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2019 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим і незаконним, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з неповним з'ясуванням судом обставин справи, що мають значення для справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що не була учасником справи в суді першої інстанції, однак ухвалене судом рішення безумовно впливає на її права та інтереси, оскільки, як зауважила позивач, вказаним рішенням суд вирішив питання про право ОСОБА_1 на частку у спірному домоволодінні. Крім того, наслідком прийняття такого рішення є зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 .
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам.
Судом встановлено, що в будинковолодінні по АДРЕСА_1 позивачу на праві особистої власності на підставі біржового контракту за № 660 на купівлю-продаж нерухомості від 06.09.1995 року м. Вінниці належить 13/100 частки будинку за АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 15.10.1962 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 придбали 21/100 частку будинку по АДРЕСА_1 . 27.02.1990 року виконавчим комітетом Староміської районної ради н/д їм було видано свідоцтво про право власності на будівлю за № НОМЕР_1 , а саме на 79/100 частин будинку по АДРЕСА_1 . В свідоцтві зазначено, що воно видане на підставі договору купівлі-продажу від 15.10.1962 року. Але купили в той період вони 21/100 частку будинку, а не 79/100 частин.
13.07.1969 року ОСОБА_7 купила у ОСОБА_8 1/4 частку будинку і відповідно до рішення виконкому Староміської ради їй було ще видано свідоцтво про право власності за № НОМЕР_2 від 17.09.1991 року на 2/25 частин цього ж будинковолодіння.
ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Після її смерті залишилася спадщина, і ОСОБА_4 відповідно до ст. 1261 ЦК України як спадкоємець отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 23.07.2013 року на 2/25 частки в будинковолодінні по АДРЕСА_1 .
Рішенням Староміського районного суду м. Вінниця від 03.06.2010 року право власності на зазначений об'єкт нерухомості вказаними особами - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 скасовано.
Домоволодіння складається з двох жилих будинків, один з яких розвалили і залишився один жилий будинок за адресою: АДРЕСА_2 .
Будинок складається з наступних приміщень:
1. 1-1 - коридор - 4.4 кв.м., 1-2 кв.м. - 5.6 кв.м., 1-3 -кімната- 10,8 кв.м., П-тамбур-2.8 кв.м. - ітого по кв . № 1- загальна площа - 21, 2 кв.м., житлова площа-10,8 кв.м.
2. 2-1- кухня - 6.0 кв.м., 2-2- кімната - 9.6 кв.м. -П-тамбур -2.5 кв.м. Всього: по кв.2 - загальна площа складає - 15.6 кв.м., житлова площа - 9.6.кв.м.. 3-1 -кімната-11.8 кв.м., 3-2- кімната-22.5 кв.м., 3-3-кімната -12.8, Ш-кухня-7.2 кв.м. -всього по кв. 3 загальна площа - 64.3 кв.м., жила площа - 47.1 кв.м. Всього по будинку: загальна площа - 84.0 кв.м., житлова 67.5 кв.м.
Рішенням № 85/1044 від 10.09.1954 року за будинками закріплено 1574 га. земельної ділянки.
Рішенням Староміського районного суду м. Вінниця від 03.06.2010 року у справі № 2-531-2010 було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_3 про визнання права власності на майно та визнання припинення права власності внаслідок знищення майна і задоволено зустрічний позов ОСОБА_9 , ОСОБА_7 про визнання недійсним свідоцтв на право власності на частину будинку, на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Визнано свідоцтво виконавчого комітету Староміської районної ради народних депутатів м. Вінниці № 848 від 27.02.1990 року недійсним. Тобто, за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не було зареєстровано право власності в КП «ВООБТІ» на будинок, який судом за позовом ОСОБА_1 визнано спадковим майном.
Ухвалою апеляційного суду від 20.07.2010 року рішення Староміського райсуду м. Вінниці від 03.06.2010 року залишено без змін.
Надалі Рішенням Староміського районного суду м. Вінниця від 27.01.2012 року у справі № 2-1727/11 було задоволено позов ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання права власності на спадкове майно.
Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 03.09.2012 року рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 27.01.2012 року було скасовано і в задоволенні позову ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання права власності на спадкове майно було відмовлено.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21.03.2014 року у справі №127/22229/13-ц позов ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності на 79/100 частини домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом залишено без задоволення.
Ухвалою апеляційного суду від 23.04.2014 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.03.2014 року залишено без змін.
Отже, на думку позивача, будинковолодіння належить сторонам по справі на праві спільної суміжної власності, в зв'язку з чим їм необхідно перерозподілити між собою частки.
Саме з такою заявою позивач і звернулася до ВООБТІ, але отримала лист, в якому їй роз'яснили, що позивачу та відповідачу необхідно звернутися із заявами всіх співвласників об'єктів нерухомого майна. Однак відповідач не бажає звертатись з такою заявою, в зв'язку з чим позивач була змушена звертатися в суд з цим позовом.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції оцінюючи допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Аналогічні положення містяться у статті 319 ЦК України.
Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов'язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує дотримання принципу забезпечення балансу між інтересами власника, суспільства та інших власників і користувачів об'єктів власності. Власність зобов'язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, усього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власника з боку держави, фізичної чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.
Особи користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення й не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Проте, реалізуючи свої права, власник зобов'язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об'єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов'язків власник зобов'язаний додержуватись моральних засад суспільства.
Згідно із ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Кожен співвласник має право вимагати від інших передання йому у володіння та користування конкретної частини спільного майна, що відповідає його частці у праві власності (ч. 3 ст. 358 ЦК України). При цьому, право спільної часткової власності, безумовно, не припиняється. Це право може припинитися для співвласника за його волею у разі поділу спільного майна (ст. 367 ЦК України), виділу з нього частки (ст.364 ЦК України) або шляхом розпорядження співвласником своєю часткою (ст.ст. 361, 362 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Право власності не є абсолютним, може бути обмеженим, але таке обмеження має бути здійснено на підставі закону та з урахуванням прецедентної практики Європейського суду з прав людини.
Суд першої інстанції встановив, що спірне домоволодіння станом на день ухвалення рішення у справі належало ОСОБА_3 , розмір частки якої складає 13/100, та ОСОБА_4 , розмір частки якої складає 2/25, на праві спільної часткової власності.
Між тим, в ході розгляду справи судом також встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 15.10.1962 року, посвідченого старшим нотаріусом Першої Вінницької нотаріальної контори за реєстровим номером 4-635, зареєстрованого у Вінницькому міжміському бюро технічної інвентарізації 24.10.1962 року, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 придбали 21/100 частку будинку по АДРЕСА_1 .
Як визначено заповітом ОСОБА_5 та ОСОБА_6 все своє майно останні заповіли ОСОБА_1 . Після їхньої смерті ОСОБА_1 прийняла спадщину.
З пояснень, наданих ОСОБА_1 у судовому засіданні встановлено, що починаючи зі свого дня народження та по теперішній час вона проживає у спірному будинку та зареєстрована у ньому.
Перерозподіл часток у будинковолодінні між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 , визначений рішенням суду першої інстанції у цій справі, безумовно впливає на права ОСОБА_1 .
Вказаним рішенням ОСОБА_1 позбавлена права на спадкове майно, а також порушується її право на житло, передбачене ст. 48 Конституції України, оскільки після ухвалення рішення у цій справі співвласниками в будинку залишилися лише позивач та відповідач в рівних частках по 1/2.
Юридична доля поліпшень, зроблених одним із співвласників у спільному майні, підлягає визначенню згідно із положеннями ч.ч. 3-5 ст. 357 ЦК України, за змістом яких співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.
Співвласник наділений правом вимагати збільшення своєї частки за обов'язкової наявності таких чотирьох умов: 1) поліпшення спільного майна не можна відокремити від спільного об'єкта. При цьому, мається на увазі не технічна неможливість відокремлення поліпшень від речі, а неможливість відокремлення їх без пошкодження або істотного знецінення речі. Якщо виходити із змісту ч. 1 ст. 187 ЦК України, нерозривний зв'язок поліпшень з річчю має місце у тому випадку, коли відділення поліпшень має наслідком пошкодження або істотне знецінення безпосередньо основної речі, від якої були відокремлені поліпшення, а не самих поліпшень; 2) поліпшення зроблені за кошти цього співвласника, без залучення коштів інших співвласників. Якщо кошти, за рахунок яких були зроблені поліпшення, не належать співвласнику, поліпшення вважатимуться майном, набутим ним без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України); 3) поліпшення були зроблені за згодою всіх інших співвласників; 4) при здійсненні поліпшень було додержано порядок використання спільного майна, тобто загальні засади володіння та користування спільним майном, визначені законом, а також умови володіння та користування спільним майном у відповідності з домовленістю між співвласниками.
Частки співвласників можуть бути змінені на підставі договору між співвласниками або на підставі судового рішення. За відсутності хоча б однієї із наведених умов поліпшення жодним чином не вплине на зміну часток у праві спільної часткової власності.
Правила ч. 3 ст. 357 ЦК України стосуються випадків, коли внаслідок здійснених поліпшень спільного майна співвласник вимагає від інших співвласників збільшення своєї частки у цьому майні. Такі поліпшення повинні стосуватися як частки співвласника, який бажає збільшення його частки, так і іншого (інших) співвласника (співвласників) спільного майна. При цьому, обов'язковим для такого збільшення є дотримання співвласником передумов, визначених цією статтею.
Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 04.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», при розгляді спорів між учасниками спільної часткової власності на жилий будинок про зміну часток суди повинні враховувати, що такі вимоги можуть бути задоволені, якщо учасник спільної власності збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку (жилих і підсобних його приміщень) шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної з дозволу виконкому місцевої Ради і а згодою решти учасників спільної власності. Спорудження господарських будівель (сараїв, гаражів тощо) не є підставою для збільшення встановленого раніше розміру частки в праві власності на будинок.
В ході розгляду цивільної справи позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 , розмір частки якої складає 13/100, та ОСОБА_4 , розмір частки якої складає 2/25, вчиняли дії спрямовані на збільшення розміру своїх часток та, що ними дотримано всіх умов у відповідності до ч. 3 ст. 357 ЦК України за якими співвласник наділений правом вимагати збільшення своєї частки до вказаного ним розміру, а тому відсутні підстави для перерозподілу часток у будинковолодінні між ними.
Крім цього, у рішенні суду першої інстанції не зазначено обставин, на підставі яких суд дійшов висновку щодо перерозподілу часток співвласників у спірному будинковолодінні.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на усі обставини, що мають місце у цій справі, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 , тому скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення суду першої інстанції від 03 грудня 2019 року підлягає скасуванню як незаконне та необґрунтоване, а в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити за відсутності правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з позивача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 1 649 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у розгляді справи ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2019 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про перерозподіл часток у будинковолодінні між співвласниками відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 649,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст судового рішення складено 15 листопада 2023 року.
Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський
Судді: Л.О. Голота
С. К. Медвецький