Справа № 953/4701/23
Провадження № 2/953/3146/23
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року м. Харків
Київський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді Бобко Т.В.,
секретар судового засідання Полякова М.Р.,
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАРКІНГ +»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРКІНГ +» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ
Короткий зміст позовних вимог та доводів позивача.
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРКІНГ+" на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 50 083,58 гривень (з них 8 599,81 гривень мали бути виплачені в день звільнення, а 41 483,77 гривень становлять середній заробіток за весь час затримки, але не більше як за шість місяців) та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРКІНГ+" на користь ОСОБА_1 грошове відшкодування завданої моральної шкоди, внаслідок невиплати заробітної плати та несвоєчасного розрахунку при звільненні в сумі 17 724 гривень.
ОСОБА_1 працював старшим комірником у Товаристві з обмеженою відповідальністю "ПАРКІНГ+" з 15 лютого 2022 року до 18 жовтня 2022 року, що підтверджується записами у електронній трудовій книжці (відомості про трудову діяльність з Реєстру застрахованих осіб додається). Під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, з боку останнього була нарахована та невиплачена заробітна плата в лютому 2022 року у розмірі 3562,50 гривень та у жовтні 2022 року у розмірі 712,50 гривень. Таким чином, на дату звільнення, 18 жовтня 2022 року, відповідачем мала бути виплачена нарахована у лютому заробітна плата в розмірі 3562,50 гривень разом з сумою компенсації за затримку виплати грошових доходів в сумі 524,81 гривень ((3562,50 - (3562,50 * (19+1,5)%)) * 18,3 % (приріст індексу споживчих цін за період з лютого до жовтня 2022 року)). Отже, з Відповідача підлягає стягненню сума нарахованої та не виплаченої в день звільнення заробітної плати в сумі 4 799,81 гривень (в тому числі сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати - 524,81 гривень.). Інші нарахування та/або виплати заробітної плати в період з 15 лютого 2022 року до 18 жовтня 2022 року, окрім зазначених вище, відповідачем не проводились. У зв'язку із введенням воєнного стану в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, згідно з указом Президента України №64/2022, та подальшим продовженням дії воєнного стану відповідними указами Президента, а також бойовими діями на території міста Харків і Харківської області, відповідачем не повідомлялось про оголошення простою підприємства, призупинення дії трудового договору та/або відсутність можливості забезпечити мене роботою, нараховувати та виплачувати зарплату. В період з 24 лютого 2022 року до 18 жовтня 2022 року позивач не звертався до Відповідача із заявами про надання щорічної відпустки та/або відпустки без збереження заробітної плати і не був ініціатором призупинення дії трудового договору, оскільки мав можливість та був готовий виконувати свої посадові обов'язки, передбачені трудовим договором. З огляду на вище зазначене позивач вважає, що ненарахування та невиплата заробітної плати в період з 15 лютого 2022 року до 18 жовтня 2022 року є протиправними діями відповідача, якими було порушено низку норм чинного законодавства, зокрема обмежене його право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку вільно обрано або на яку вільно надано згоду, передбачене ст. 43 Конституції України, та право на оплату праці згідно зі ст. 21 Закону України "Про оплату праці". Позивач вважає, що внаслідок невиплати заробітної плати та несвоєчасного розрахунку після звільнення, Відповідачем була завдана моральна шкода, яка полягає у моральних стражданнях. Невиплата заробітної плати та несвоєчасний розрахунок при звільненні порушив його життєві плани на майбутнє та привів до додаткових зусиль на організацію життя його сім'ї в умовах воєнного стану в Україні, зокрема активних бойових дій у місті Харків та на території Харківської області. Позивач жив в постійній напрузі і невизначеності через ненадання Відповідачем роботи, передбаченої трудовим договором, та належної оплати праці. Отже, з урахуванням характеру понесених позивачем страждань, їх обсягу, тривалості та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, розмір грошового відшкодування моральної шкоди, що дорівнює 1 (одному) прожитковому мінімуму для працездатних осіб за кожен повний місяць перебування у трудових відносинах, останній оцінює як такий, що є необхідним, достатнім, розумним і справедливим за наведених вище обставин. Таким чином, сума грошового відшкодування завданої Відповідачем моральної шкоди складає 17 724 гривень, з яких 9 924,00 гривень за період з 01.03.2022 до 30.06.2022 та 7 800 гривень - за період з 01.07.2022 до 30.07.2022. Наказом №100 від 18 жовтня 2022 року позивач був звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП. Разом з тим, в день звільнення, 18 жовтня 2022 року, Відповідачем не було надано письмове повідомлення про нараховані суми належні при звільненні та не здійснено виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України. Оскільки, під час перебування у трудових відносинах щорічна відпустка позивачу не надавалась та законних підстав про виключення періоду з 15 лютого 2022 року до 18 жовтня 2022 року зі стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку відповідно до ст. 8 Закону України "Про відпустки" не має, то при звільненні Відповідачем мала бути виплачена грошова компенсація за 16 календарних днів невикористаної щорічної відпустки. Розрахунковим періодом при обчисленні середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані дні відпустки є період з 01.03.2022 до 30.09.2022. Однак, з урахуванням того, що в розрахунковому періоді були відсутні нарахування заробітної плати, розрахунок має бути проведено виходячи з розміру посадового окладу, встановленого за займаною посадою на момент розрахунку. Таким чином, з Відповідача підлягає стягненню компенсація за 16 календарних днів невикористаної щорічної відпустки в сумі 3 800 гривень ((7125,00 * 12 / 360) * 16 = 3800,00, де 7 125,00 - розмір посадового окладу, 12 - кількість місяців розрахункового періоду, 360 - кількість календарних днів розрахункового періоду за виключенням святкових та неробочих днів, передбачених ст.73 КЗпП). Розрахунковим періодом для визначення суми середнього заробітку за весь час затримки є період з 01.08.2022 до 30.09.2022, але оскільки як в цьому періоді, так і протягом двох місяців, що передують визначеному розрахунковому періоду відсутні нарахування заробітної плати, розрахунок здійснюватиметься виходячи з посадового окладу, встановленого трудовим договором. Таким чином, середньоденна заробітна плата складає 316,67 гривень ((7125,00 * 2 )/ 45) = 316, 67 гривень, де 45 - кількість робочих днів у серпні та вересні 2022 року). У зв'язку з тим, що Відповідач не провів повний розрахунок при звільненні, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло більше як шість місяців, то період збереження середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні закінчується 19 квітня 2023 року (відповідно до ст.241-1 КЗпП, строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку). Загальна кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні, станом на 19 квітня 2023 року складає 131 день (жовтень 2022 року - 9 днів, листопад 2022 року - 22 дні, грудень 2022 року - 22 дні, січень 2023 року - 22 дні, лютий 2023 року - 20 днів, березень 2023 року - 23 дні, квітень 2023 року - 13 днів). Отже, сума середнього заробітку за 131 робочий день становить 41 483,77 гривень.
Аргументи учасників справи.
Відповідач відзиву на позов не надав, з будь-якими клопотаннями та заявами до суду не звертався.
Рух справи.
Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 15 червня 2023 року провадження по справі відкрито та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Позивач у судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити, а у разі неявки в судове засідання відповідача - ухвалити рішення в заочному порядку.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився повторно, про день та час слухання справи був повідомлений своєчасно і належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У зв'язку з повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомленої про дату, час та місце судового засідання відповідача, яка не повідомила про причини неявки та не подала відзив на позов відповідно до статті 280 ЦПК України, суд за згодою позивача вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Наказом від 14 лютого 2022 року № 30 позивач ОСОБА_2 з 15 лютого 2022 призначений на посаду «старший комірник» Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркінг+»ЕКСПАНСІЯ» як основне місце роботи, звільнений з займаної посади за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України на підставі наказу від 18 жовтня 2023 року № 100.
За період з 15 лютого 2022 року по 18 жовтня 2022 року ОСОБА_1 нараховано заробітну плату за лютий 2022 року (10 відпрацьованих робочих днів) в сумі 3562,50 гривень, за жовтень 2022 року - 712,50 гривень, всього в загальній сумі - 4275,00 гривень (довідка ТОВ «Паркінг+» від 01.06.2023 №0000-000003, відомості з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування від 12.06.2023).
Відомості щодо виплати нарахованої заробітної плати позивачу в день його звільнення відсутні.
Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Положенням ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно ч. 1ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
За період з 15 лютого 2022 року по 18 жовтня 2022 року ОСОБА_1 нараховано заробітну плату в загальній сумі 4275,00 гривень, будь-яких доказів виплати позивачу нарахованої заробітної плати відповідачем суду не надано.
Грошова компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати є гарантією прав робітника на компенсацію втрати її частини, санкцією за несвоєчасну виплату заробітної плати, обов'язок з нарахування та сплати якої, згідно ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», покладено на підприємство, яке зобов'язано виплатити громадянам суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 цього Закону).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013у щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду із позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що до структури заробітної плати входять компенсаторні виплати.
Згідно ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (01 січня 2001 року).
Аналогічні норми закріплені в статті 34 Закону України «Про оплату праці», якими передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Приймаючи до уваги вказані положення Закону та факт несвоєчасної виплати заробітної плати позивачці, суд висновує і про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати у визначеному позивачем розмірі 524,81 гривень (3562,50 гривень (нарахована заробітна плата за лютий 2022 року) х 18,3 % (приріст індексу споживчих цін за період з лютого по жовтень 2022 року)).
Суд погоджується з доводами позивача, що відповідач не виконав вимоги чинного законодавства та у день звільнення не здійснив відповідні виплати, внаслідок чого позивач має право на відшкодування середнього заробітку за весь час затримки. Доказів відсутності вини відповідача у несвоєчасній виплаті остаточного розрахунку з позивачем при звільненні суду не надано.
Враховуючи те, що повного розрахунку з позивачем в день звільнення проведено не було, тому в силу наведених вище норм ст.ст.116, 117 КЗпП України, суд висновує про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми нарахованої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та суми компенсації втрати частини доходу.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України,- в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців.
Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок).
Пунктом 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку № 100).
За змістом пункту 8 Порядку (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Розрахунки позивача, наведені в позові, щодо його середньоденної заробітної плати, яка становить 316,67 гривень, відповідають положенням Порядку обчислення заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Також суд погоджується з наведеним позивачем розрахунком середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні, який становить 41483,77 гривень (316,67 гривень - середньоденна заробітна плата х 131 кількість робочих днів затримки за шість місяців станом на 19 квітня 2023 року).
Відповідачем не надано жодного документу, який би спростовував розрахунок середньоденної заробітної плати у вказаному розмірі, наданий позивачем.
Разом з тим суд вважає наявними підстави для зменшення суми середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні, яка зазначена позивачем у своєму позові, виходячи з наступних підстав.
Позивачем заявлено вимоги щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 41483,77 гривень.
Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Відповідно до п.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Так у своїй постанові, Велика Палата Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах,співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідно до матеріалів справи судом встановлено, що позивач фактично не працював у період часу, за який він просить стягнути нараховану та невиплачену заробітну плату, позивач не довів, що протягом його працевлаштування він звертався до відповідача з вимогами про виплату йому заробітної плати, до суду з позовом позивач звернувся більше чим через півроку після сім місяців після звільнення. При цьому судом не встановлені наявність обставин, які б заважали позивачу реалізувати зазначене право раніше.
Сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 41483,77 гривень, яка є значно більшою ніж визначена сума заборгованості з невиплаченої позивачу заробітної плати, яка становить 8599,81 гривень.
Враховуючи викладене, суд відповідно до загальних принципів цивільного законодавства вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам даної справи, які мають значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 50% (20741,89 гривень) від заявленого позивачем розміру.
Зазначена сума є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Положеннями частини 1 ст. 83 КЗпП України передбачено обов'язок роботодавця у разі звільнення працівника виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Відповідно до частини 2 ст. 21 Закону України «Про відпустки», порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, відпустки у зв'язку з усиновленням дитини, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 розділу II Порядку обчислення заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
Відповідно до п.7 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.
Відповідачем не спростовано доводи позивача про те, що йому не надавалась щорічна відпустка за період його роботи з 15 лютого 2022 року до 18 жовтня 2022 року, а тому при звільненні відповідачем мала бути виплачена грошова компенсація за частину невикористаної щорічної відпустки, яка складає 16 днів, у розмірі 3746,48 гривень (7125*7/213*16, де 7125 - розмір посадового окладу, 7 - кількість місяців розрахункового періоду, 213 - кількість календарних днів розрахункового періоду за виключенням святкових та неробочих днів, 16 - число днів відпустки). Наданий позивачем розрахунок суми компенсації за невикористані дні відпустки є неправильним, не відповідає п.7 Порядку, оскільки позивачем неправильно визначено при здійсненні розрахунку розрахунковий період та відповідно кількість календарних днів у цьому періоді. Так фактично відпрацьований період позивача складає 7 місяців, а не 12, як зазначено позивачем.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до статті 23ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди,завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1)у фізичному болю та стражданнях,яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої,членів її сім'ї чи близьких родичів; 3)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4)у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню,та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, відповідно до положень якої передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові від 14.12.2016 у справі №428/7002/14-ц, зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із вказаною статтею є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 3 постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі Постанова №4), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у: моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Якщо законодавством встановлені межі відшкодування моральної шкоди, суд визначає її розмір з урахуванням цих меж. Визначивши розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен навести в рішенні відповідні мотиви (пункт 9 Постанови №4).
Пунктом 5 вказаної Постанови роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У пункті 13 указаної постанови роз'яснено, що згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Суд вважає беззаперечним, що внаслідок тривалої затримки у виплаті належної позивачу заробітної плати, необхідності відстоювати гарантоване Конституцією України право на оплату праці в суді, що безумовно порушило життєві плани позивача та призвело до додаткових зусиль з боку позивача на організації його життя, отже позивач зазнав моральних страждань. Проте суд не погоджується з вимогами позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 17724 гривень, який позивач розрахував виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожен місяць перебування у трудових відносинах, оскільки предметом даного спору є невиплата нарахованої позивачу заробітної плати, компенсацією порушення прав позивача у даному випадку є виплата працівнику його середнього заробітку за весь час затримки, вимог щодо неправильного нарахування заробітної плати позивач не заявляв. Отже, визначений позивачем розмір моральної шкоди в сумі 17724 гривні у даному випадку з урахуванням предмету спору та розміру позовних вимог, виходячи із загальних засад цивільного законодавства про справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) є надмірним відшкодуванням.
Суд враховує той факт, що у справі відсутні достатні докази на підтвердження такої глибини душевних страждань та немайнових втрат позивача, які заслуговують на відшкодування моральної шкоди у визначеному позивачем розмірі, а тому вважає за необхідне, відповідно до характеру та розміру душевних страждань, завданих позивачу, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності зменшити розмір відшкодування моральної шкоди до 3000 гривень.
Враховуючи встановлені обставини справи та досліджені докази, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню. З відповідача на користь позивача належить стягнути заборгованість по заробітній платі з урахуванням компенсації частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 15 лютого 2022 року по 18 жовтня 2023 року в розмірі 8546,29 гривень (де 4799,81 гривень - сума нарахованої та не виплаченої в день звільнення заробітної плати, 3746,48 гривень - компенсація за невикористану відпустку), середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні в сумі 20741,89 гривень, а також моральну шкоду в розмірі 3000 гривень.
Щодо строків звернення з позовом до суду.
Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Строки, встановлені статтею 233 КЗпП України, можуть бути поновлені лише за наявності поважних причин. При цьому поважність причин означає, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх прав, але його зверненню за захистом перешкоджали такі причини, які можна вважати поважними.
Матеріали справи свідчать про те, що позивача було звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України 18 жовтня 2022 року. Разом з тим позовна заява подана позивачем до суду 13 червня 2023 року.
Обгрунтовуючи строки звернення до суду із вказаним позовом, позивач посилався на те, що Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби, встановлено карантин, дія якого розпочалася з 12.03.2020 року, яка станом на день подання позовної заяви ще тривала. Таким чином позивач вважає, що строки звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору ним не пропущено.
02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року (далі - Закон № 540-IX від 30 березня 2020 року).
Відповідно до глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Оскільки на час звернення позивача з цим позовом до суду дія карантину, що впроваджений постановою КМУ №211 від 11.03.2020 року, не припинена, строки, визначені ст. 233 КЗпП України, є продовженими і позивачем не пропущені.
Щодо судових витрат.
Позивачем під час звернення до суду з даним позовом було сплачено судовий збір за дві вимоги майнового характеру (стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також за відшкодування моральної шкоди), що документально підтверджено. Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст..141 ЦПК ЦПК України, а саме судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у загальному розмірі 809,55 гривень пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно у розмірі 29288,18 гривень (заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні), що складає 58,48% (627,83 гривень) та 3000 гривень (відшкодування моральної шкоди), що складає 16,93% (181,72 гривень).
Відповідно до п.п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРКІНГ+» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди- задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркінг+» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період роботи з 15 лютого 2022 року по 18 жовтня 2022 року в сумі 8546,29 гривень з подальшим відрахуванням (утриманням) податку та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркінг+» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 20741,89 гривень з подальшим відрахуванням (утриманням) податку та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркінг+» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 3000 гривень.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркінг+» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 809,55 гривень.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше розміру заробітної плати за один місяць.
Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст.284-285 ЦПК України.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника платків НОМЕР_1 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання - АДРЕСА_1 .
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАРКІНГ+», код ЄДРПОУ 432868719, місцезнаходження: місто Харків, вул. Алчевських, 2.
Суддя Т.В. Бобко