справа № 361/8078/21 головуючий у суді І інстанції Радзівіл А.Г.
провадження № 22-ц/824/10536/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаряЩавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Хоменком Іваном Миколайовичем, на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом вселення,-
ВСТАНОВИВ:
13 вересня 2021 року позивач подала до суду позовну заяву у якій просила суд усунути їй перешкоди у користуванні приміщеннями житлового будинку АДРЕСА_1 шляхом вселення до даного будинку та стягнути з відповідача на користь позивача документально підтверджені на день ухвалення рішення суду судові витрати.
Свій позов обґрунтувала тим, що ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 ) на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом виданого державним нотаріусом Броварської міської державної нотаріальної контори Журавською В.В. 24.11.2011 року № 1-3429 на праві приватної власності належить 1/6 та 1/12 (а разом 1/4) частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
Інші 1/2 частина спірного будинку належить ОСОБА_4 , що підтверджується договором дарування 1/2 частини житлового будинку, та частина - ОСОБА_2 .
Якою саме частиною спірного будинку в натурі повинен користуватись ОСОБА_4 було визначено договором конкретного користування укладеним 28.02.1989 року між попередніми співвласниками спірного будинку, а між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тривалий час триває судовий спір, щодо поділу іншої частини спірного будинку в натурі.
Позивач зазначає, що з моменту отримання спадщини зі сторони ОСОБА_2 , ОСОБА_1 чиняться перешкоди у користуванні спірним будинком, ні ОСОБА_1 , ні її чоловік не були допущені до будинку при проведенні огляду судовим будівельно-технічним експертом, хоча згідно закону вона так само як і ОСОБА_2 має право на користування, володіння та розпорядження 1/4 спірною частиною будинку, навіть без виділення її в натурі, тому вона вимушена була звернутись до суду для усунення перешкоду користуванні майном, щоб захистити свої права.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом вселення відмовлено.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , через представника - адвоката Хоменка Івана Миколайовича, направила апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції.
У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що у судовому засіданні стороною позивача було заявлено клопотання про допит свідків, яке було задоволено судом, але через те, що відповідач у своїх поясненнях в судовому засіданні визнав обставини вчинення перешкод позивачці у доступі до житла, таке клопотання було відкликано. На думку апелянтки, висновок суду першої інстанції про те, що доводи позивача та її представника зводяться фактично до вимог майнового характеру щодо поділу будинку не відповідає обставинам справи, адже позивач бажає користуватись усіми належними їй приміщеннями, а не лише маленькою частиною, яку визначив їй відповідач, до того моменту, доки не буде здійснено поділу будинку в натурі.
Окрім того, апелянтка вважає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, а саме: не враховано положення ст. 82 ЦПК України про те, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Вказує, що суд також не врахував вимоги ст. 2 ЦПК України, у якій визначено основні завдання цивільного судочинства, зокрема - справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. На думку позивачки, оскаржуване судове рішення ухвалене з грубим порушенням принципу верховенства права, який закріплений в ст. 8 Конституції України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 червня 2023 року відкрито апеляційне в справі та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
28 липня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . У вказаному відзиві відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що матеріали справи не містять жодного документу, який би давав суду можливість встановити, з яких саме приміщень складається житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому вказує, що ОСОБА_1 ,маючи безперешкодний доступ до такого майна, не бажає утримувати належне їй майно, натомість пред'являє необґрунтований позов. Вважає, що вказуючи у апеляційній скарзі, що « .. у судовому засіданні позивачем було заявлено клопотання про допит свідків, яке було задоволено судом, і свідки навіть прибули до суду, але через те, що відповідач у своїх поясненнях в судовому засіданні чітко зазначив, що не допустить Позивача до основної частини будинку, лише до двох кімнат, які мають окремий вхід з двору, не мають туалету, кухні та навіть світла, клопотання про допит свідків було відкликано...», апелянт визнає, що має доступ до певної частини спірного будинку, однак продовжує наполягати, що має якісь перешкоди у користуванні вказаним будинком.
Відповідач переконаний, що враховуючи той факт, що у цивільній справі №361/1855/20 предметом судового розгляду є, в тому числі, питання щодо визначення часток у вказаному будинку, а також встановлення його аварійного стану та необхідності здійснення його утримання, апеляційна скарга не може бути задоволена, а питання, що ставляться апелянтом у рамках розгляду цивільної справи №361/8078/21, є фактично майновими, тому їх розгляд має бути проведено під час вирішення по суті заявлених позовних вимог у цивільній справі № 361/1855/20.
На думку відповідача, аналіз процесуальних дій ОСОБА_1 у цивільних справах №361/7406/17 та №361/7857/19 свідчить або про втрату юридичного інтересу до належної їй частини нерухомого майна, або про свідоме зловживання нею процесуальними правами.
Зазначає, що позивач свідомо приховує від суду той факт, що вирішення судового спору по суті щодо поділу в натурі частини житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 тривають з 2017 року виключно з вини позивача, яка свідомо без поважної причини не з'являється у судові засідання.
Звертає увагу суду на те, що згідно з висновком експерта розділити на дві окремі частини частки спірної частини житлового будинку АДРЕСА_1 без проведення ремонтних робіт та цілої низки умов - є неможливим. За таких умов вважає, що незрозумілим є позовна вимога щодо вселення у спірну частину житлового будинку позивачки, адже на даний час не можливо встановити, у яку саме частину вказаного житлового приміщення слід вселити позивачку.
Крім цього, наголошує, що позивачці з боку відповідача не чинилося і не чиниться жодних перешкод у користуванні її власністю, натомість, до неї неодноразово звертався відповідач із пропозицією виконати ремонтні роботи у спірному житловому будинку та проживати у відремонтованій частині, однак жодної дії, спрямованої на забезпечення собі належних умов проживання позивачкою вчинено не було.
Також вважає за необхідне звернути увагу апеляційного суду, що в цивільній справі №361/1855/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов'язання здійснити утримання та збереження майна шляхом укладення договору та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення в натурі частки житлового будинку та визнання права особистої приватної власності на виділений об'єкт нерухомого майна на даний час надійшов висновок експерта, за наслідками проведення судової будівельно-технічної експертизи. Зазначає, що у висновках судового експерта чітко вказано, що частини житлового будинку АДРЕСА_1 - не придатні до експлуатації, а несучі конструктивні елементи частини будинку перевантажені, мають пошкодження і дефекти, що свідчать про зниження їх несучої здатності. Таким чином житловий будинок АДРЕСА_1 не може вважатися таким, що придатний для проживання, у зв'язку із цим вважає, що позовні вимоги про вселення у нього не можуть бути задоволені, оскільки вселення у нежитлове приміщення не є можливим, тим більше із матеріалів справи не можна встановити, які саме приміщення є придатними для проживання, а які ні.
У судовому засіданні представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Відповідач та його представник просили апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 ) на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Броварської міської державної нотаріальної контори Журавською В.В. 24.11.2011 року № 1-3429, на праві приватної власності належить 1/6 та 1/12, а разом 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
Інші 1/2 частина спірного будинку належить ОСОБА_4 , що підтверджується договором дарування 1/2 частини житлового будинку, та частина - ОСОБА_5 .
Згідно висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 17972/18-42 від 15.04.2019 року у справі № 361/7406/17 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна шляхом виділу частки будинку в натурі - виділ в натурі 1/2 частки спірної частини житлового будинку АДРЕСА_1 (яка за Договором конкретного користування, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від 28.02.1989 р., була відведена у користування ОСОБА_8 ), згідно з вимогами нормативних документів, діючих в галузі будівництва, не вбачається за можливе.
Разом з тим, експерт вказує, що виділ в натурі 1/2 частки зі спірної частини зазначеного житлового будинку, за умови:приведення основних конструктивних елементів та їх опоряджувальних покриттів до технічного стану, який забезпечує безпечну експлуатацію приміщення житлового будинку;незначного відступу від рівності ідеальних часток 1/2 та 1/2;відступу від вимог нормативних документів щодо площі житлових кімнат;з урахуванням об'ємно-планувальних рішень житлового будинку, внесених до технічного паспорта, складеного Броварським МБТІ станом на 19.12.2011 року, та наявних на момент проведення дослідження надвірних будівель й споруд - технічно можливий.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у судовому засіданні не встановлені обставини та не наведені у позові про чинення відповідачем позивачу перешкод у користуванні будинком, вказані обставини не доведені належними та допустимими доказами. Доводи позивача та її представника зводяться фактично до вимог майнового характеру щодо поділу будинку. Із наданих копій ухвал Броварського міськрайонного суду Київської області вбачається, що між сторонами існує реальний спір з приводу поділу будинку та виділення його часток, які належать сторонам на праві власності, про що свідчать докази, наявні у справі.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї (1952 року) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Статтею 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції кожній особі крім інших прав гарантовано право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено і в статті 41 Конституції України, в якій гарантовано право кожному володіти, користуватись та розпоряджатись своєю приватною власністю, набутою у порядку, визначеному законом.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них (ст. 379 ЦК України).
Частиною четвертою статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Непорушність права власності закріплено і в статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.
Згідно частин першої, третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно до статті 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до положень ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За положеннями ст. 361 ЦК України, співвласник має право самостійно розпоряджатись своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Відповідно до статті 150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" ("KryvitskaandKryvitskyyv. Ukraine", заява № 30856/03) поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Отже, гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка вважала, що оскільки згідно закону вона так само як і ОСОБА_2 має право користуватися, володіти та розпоряджатися спірною частиною будинку, навіть без виділення її в натурі.
Апеляційний суд частково погоджується з таким доводом позивачки та вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що доводи позивача та її представника зводяться фактично до вимог майнового характеру щодо поділу будинку, а обставини щодо вчинення відповідачем позивачці перешкод у користуванні будинком не доведені належними та допустимими доказами.
Так, апеляційним судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 листопада 2011 року №1-3429 (а.с.5) державним нотаріусом Броварської міської нотаріальної контори Журавською В.В., посвідчено, що спадкоємцем майна ОСОБА_9 ,1971 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його донька, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , податковий номер - НОМЕР_1 , яка зареєстрована та проживає в АДРЕСА_2 , громадянка України.
Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з:
1) 1/6 (однієї шостої) частини житлового будинку з відповідними надвірними будівлями під АДРЕСА_1 , що належала померлому ОСОБА_9 на підставі: свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Журавською В. В. державним нотаріусом Броварської міської державної нотаріальної контори 22 листопада 2005 року, зареєстрованого у реєстрі за номером № 1-398, зареєстрованого Комунальним підприємством Броварської міської ради «Броварське бюро технічної інвентаризації» в Книзі: 5, номер запису: 744,
2) 1/12 (однієї дванадцятої) частини житлового будинку з відповідними надвірними будівлями під АДРЕСА_1 , що належала на підставі: свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Журавською В.В., державним нотаріусом Броварської міської державної нотаріальної контори 22 листопада 2005 року, зареєстрованого у реєстрі за номером № 1-394, зареєстрованого Комунальним підприємством Броварської міської ради «Броварське бюро технічної інвентаризації» в Книзі: 5, номер запису: 744, батьку померлого ОСОБА_11 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкоємцем якого був його син, ОСОБА_9 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав.
Будинок позначений на плані літерою «А» загальною площею 268,5 кв.м., житловою площею 131,0 кв. м. з надвірними будівлями: сарай «Б», сарай «Д», гараж«В», тротуар «Г», огорожа "№", погріб "б".
Таким чином, ОСОБА_12 , яка є власником вищевказаних частин спірного житлового будинку, має право володіти, користуватися та розпоряджається своїм майном на власний розсуд і таке її право є непорушним.
Колегія суддів зауважує, що наявність спору між сторонами щодо виділу частки з майна в натурі не може бути підставою для протиправного позбавлений позивача права володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд чи обмеження у його здійсненні.
Відтак, у разі наявності у позивачки перешкод у здійсненні нею права користування та розпоряджання своїм майном, яке належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 листопада 2011 року №1-3429, вона має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею гарантованого їй права користування та розпоряджання своїм майном.
Апеляційним судом з матеріалів справи встановлено, що під час розгляду справи судом першої інстанції у судовому засіданні 28 січня 2022 року представником позивача було заявлено клопотання про оголошення перерви у судовому засідання для того, щоб разом зі стороною позивача проїхати до місця знаходження спірного житлового будинку для отримання ключів від житлового будинку з метою вільного володіння позивачкою належною їй частиною житлового будинку. Відповідач, висловлюючи позицію щодо вказаного клопотання, погодився та зазначив, що надасть доступ до приміщення, який і до того за його поясненнями не був обмежений.
Під час перегляду справи апеляційним судом з пояснень сторони позивача встановлено, що відповідачем дійсно було надано ключі від вхідних воріт та від одного входу у спірну частину будинку, тобто в одну кімнату. Представник позивача зазначав, що такі дії відповідача не усунули перешкоди у користуванні всією спірною частиною будинку. А отже право позивача не було відновлене, тому наполягав на задоволення позову, оскільки відсутність у позивача доступу до всієї спірної частини будинку, з якої частині належить позивачу, і яка не складається лише з тієї кімнати, яку їй визначив відповідач є беззаперечним доказом порушення прав позивача.
Відповідач вказану обставину не заперечував та, окрім того, зазначив у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, що не надасть доступ до інших приміщень, оскільки будував їх самостійно, робив там ремонт та вони належать йому особисто.
Відтак, колегія суддів вважає, що відповідач своїми діями та поясненнями підтвердив вчинення ним перешкод позивачці у користуванні належною їй на праві власності частиною житлового будинку.
Таким чином, позивачка має право на усунення перешкод у користуванні таким майном, щоб захистити свої права.
Поряд з цим, апеляційний суд бере до уваги, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 листопада 2011 року №1-3429 (а.с.5) самочинно побудовані: прибудова «а3» прим. I варт. 28166 грн., мансарда «Амн» прим. 1-11, 1-12, 1-13, 1-14, 1-15, 1-16 житловою площею 30,1 кв.м. варт. 173811 грн.,сарай «Ж» варт. 7532 грн. свідоцтвом не були враховані.
Тому, відповідно, вимоги щодо усунення позивачці перешкод у користуванні самочинно побудованими приміщеннями: прибудова «а3» прим. I варт. 28166 грн., мансарда «Амн» прим. 1-11, 1-12, 1-13, 1-14, 1-15, 1-16 житловою площею 30,1 кв.м. варт. 173811 грн.,сарай «Ж» варт. 7532 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки її право на спадщину за законом на ці приміщення свідоцтвом не охоплюється, а отже на них не розповсюджується.
Ухвалюючи рішення, колегія суддів, крім іншого, приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі РуїзТорія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Таким чином, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 частково заслуговують на увагу, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2023 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, ураховуючи, що позов та апеляційна скарга підлягають частковому задоволенню, з відповідача на користь позивачки підлягає частковому стягненню документально підтверджений сплачений судовий збір за подання позовної заяви - у розмірі 404 грн. 00 коп. та за подання апеляційної скарги - у розмірі 681 грн. 00 коп.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Хоменком Іваном Миколайовичем, на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2023 року - задовольнити частково.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2023 року - скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом вселення - задовольнити частково.
Усунути шляхом вселення ОСОБА_1 перешкоди у користуванні частиною житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить їй відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 листопада 2011 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 404 (чотириста чотири) грн. 00 коп. - за розгляд справи судом першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 681 (шістсот вісімдесят один) грн. 00 коп. - за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова