справа № 359/6678/19 головуючий у суді І інстанції Журавський В.В.
провадження № 22-ц/824/2679/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою представником - адвокатом Сливченко Юлією Вікторівною, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей,-
ВСТАНОВИВ:
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, який обґрунтувала тим, що вона та ОСОБА_3 перебували у фактичних шлюбних відносинах. За час перебування у фактичних шлюбних відносинах у них народилось двоє дітей: дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відомості про батька яких у свідоцтві про народження внесено зі слів матері в порядку, передбаченому ч.1 ст.135 СК України. Позивачу достовірно відомо, що батьком її малолітніх дітей є ОСОБА_3 . Незважаючи на це, ОСОБА_3 своє батьківство не визнає та як наслідок ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків стосовно утримання та виховання дітей. Тому ОСОБА_1 просить визнати ОСОБА_2 батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання малолітніх дітей у розмірі частини усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з дня пред'явлення позову та до досягнення дітьми повноліття.
15 червня 2022 року ОСОБА_1 подала заяву про збільшення позовних вимог, якою просила суд визнати ОСОБА_2 батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання малолітніх дітей у розмірі 75% з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з дня пред'явлення позову та до досягнення дітьми повноліття.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2022 року позов задоволено частково.Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з моменту подання позову, а саме з 22 липня 2019 року, і до дня досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття. У задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів у більшому розмірі - відмовлено.Стягнуто з ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір у розмірі 768 гривень 40 копійок. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768 гривень 40 копійок.Рішення в частині стягнення аліментів піддано негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, відповідач ОСОБА_3 , через представника - адвоката Сливченко Юлію Вікторівну, подав апеляційну скаргу.
У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що свідчення двох свідків зі сторони позивача, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , допитаних в судовому засіданні, про те, що ніби то позивач та відповідач мали особисті стосунки, жили сім'єю, а тому вважають, що батьком дітей є відповідач, не можуть бути належним доказом, оскільки свідками інтимних стосунків вони не були і стверджувати про те, що діти були зачаті саме відповідачем не можуть.
Відповідач ОСОБА_3 категорично заперечує своє біологічне батьківство відносно малолітніх дітей та наявність інтимних стосунків з позивачем. Вказує, що мав з позивачем виключно робочі стосунки, а ще з 04.09.2004 р. має офіційно зареєстрований шлюб з ОСОБА_8 та має власну сім'ю і дітей з нею, а тому не міг мати сім'ю з іншими особами одночасно. Вважає, що позивач вочевидь обрала саме таку форму захисту у зв'язку з кримінальним провадженням відносно неї (обвинувальний акт за ч. 1 ст. 366, ч. ч. 4. 5 ст. 191 КК України направлено Офісом Генерального прокурора України до Баришівського районного суду Київської області, щодо заволодіння майном підприємства, яке належить сину відповідача,справа № 355/447/21). Апелянт зазначає, що під час слухання справи судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза, судово-генетична експертиза з метою підтвердження або спростування споріднення між відповідачем та малолітніми дітьми проведена не була.
Звертає увагу суду на те, що предметом доказування у таких справах є наявність або відсутність кровного споріднення між особою і дитиною. Тобто, доводити відсутність або наявність кровного споріднення з дитиною можна будь-якими допустимими доказами, суттєвими з яких будуть висновки судово-медичної, біологічної, генетичної експертиз. Таке споріднення допустимими доказами під час розгляду справи доведено не було. Відповідач заявив до суду апеляційної інстанції клопотання щодо призначення такої експертизи в державній експертній установі.
Також звертав увагу суду на те, що з невідомих для відповідача причин, до участі в справі не було залучено в якості третьої особи відповідний районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у м. Києві.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
09 березня 2023 року на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу ОСОБА_2 . У вказаному відзиві позивачка просила апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині визнання батьківства - без змін. Зазначала, що Позивачка звертає увагу суду на ту обставину, що відповідач у своїй апеляційній скарзі не вказав про всі призначені судом першої інстанції судово-медичні (молекулярно-генетичні), генотипоскопічні експертизи, також відповідач не зазначив, що вказані ухвали суду першої інстанції про призначення експертизи відповідач оскаржував у апеляційному порядку. Вважає, що такі дії відповідача щодо оскарження ухвал про призначення експертизи вказує на те, що відповідач намагався доступними способами затягнути розгляд справи. Позивач звертає увагу суду на ту обставину, що всі ці роки при неодноразовому спілкуванні з сповідачем ОСОБА_9 позивачка пропонувала йому зробити добровільно експертизу у обраному ним закладі. Наголошує, що у суді першої інстанції ОСОБА_3 визнав факт можливості свого батьківства за умов підтвердження результатами експертизи, і сказав що має фінансову можливість утримувати дітей. Однак, при цьому відповідач увесь час ухиляється від проведення такої експертизи.
Позивачка вважає, що судом першої інстанції було вжито належних процесуальних заходів з метою проведення експертизи у справі. Також вказує, що у матеріалах цивільної справи відсутні докази, які підтвердили б те, що відповідач добровільно приймає участь в утриманні малолітніх дочки та сина. Відомості про те, що відповідач має незадовільний стан здоров'я, скрутне матеріальне становище або ж на його утриманні перебувають інші діти, непрацездатні дружина та батьки, в матеріалах цивільної справи відсутні. Крім цього, вказує, що згідно із загальнодоступних відомостей, розміщених в мережі Інтернет, на момент винесення рішення судом першої інстанції відповідач є засновником та бенефіціаром кількох юридичних осіб. Вважає, що вказана обставина свідчить про наявність фінансової можливості забезпечувати матеріальне утримання дітей. Відповідачу відомо про хворобу доньки і вартісне підтримання нормальної життєдіяльності, оскільки сторони разом займалися організацією її лікування.
Крім того, не погодившись із судовим рішенням суду першої інстанції у частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення аліментів, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
У апеляційній скарзі апелянтка, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог про стягнення аліментів змінити, стягнувши аліменти у більшому розмірі.
Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що медичні діагнози як позивача, так і малолітніх дітей, вимагають додаткових витрат, пов'язаних з необхідністю забезпечення нормального стану здоров'я. Зазначає, що позивачка позбавлена можливості самостійно забезпечувати утримання малолітніх дітей. Наголошує на відсутності у матеріалах цивільної справи доказів, які підтвердили б те, що відповідач добровільно приймає участь в утриманні малолітніх дочки та сина. Відомості про те, що відповідач має незадовільний стан здоров'я, скрутне матеріальне становище або ж на його утриманні перебувають інші діти, непрацездатні дружина та батьки, у матеріалах цивільної справи відсутні. Крім цього, згідно із загальнодоступних відомостей, розміщених в мережі Інтернет, відповідач є засновником та бенефіціаром кількох юридичних осіб. На думку апелянтки, вказана обставина свідчить про наявність фінансової можливості забезпечувати матеріальне утримання дітей.
Таким чином, апелянтка вважає, що нею було надано до суду належні та допустимі докази, які свідчать про спроможність відповідача сплачувати аліменти у більшому розмірі.
Поряд з цим звертала увагу суду на те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла молодша сестра позивачки, унаслідок чого залишився без батьківського піклування її малолітній син - ОСОБА_10 , якому виповнилось 11 років. Відповідно до розпорядження № 238 голови Кобеляцької районної державної адміністрації Полтавської області від 11. 10.2013 р. ОСОБА_10 надано статус дитини-сироти. Зараз ця дитина перебуває на утриманні позивачки та її матері - ОСОБА_11 .
Наголошує, що отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається у судовому порядку. На думку апелянтки, з огляду на ці обставини у сукупності, є допустимим стягувати з ОСОБА_2 на користь позивачки аліменти на утримання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 у розмірі 75 % від всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до дня досягнення ОСОБА_4 повноліття.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 січня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
08 лютого 2023 року на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . У вказаному відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 та задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_2 . Вважає, що твердження апелянтки є безпідставними, помилковими, неправдивими та такими, що не відповідають дійсності, а вимоги суперечать чинному законодавству. При цьому посилався на доводи, викладені ним у його апеляційній скарзі. Також щодо стягнення аліментів у більшому розмірі зазначав, що для відповідача досить незрозумілим є посилання на відсутність у позивачки коштів на утримання неповнолітніх дітей, особливо враховуючи доданий обвинувальний акт, відповідно до якого позивач заволоділа значною сумою коштів, що належали підприємству, власником якого є син відповідача. Окрім того, вважає необґрунтованим посилання позивачки на наявність у відповідача доходів та часток у підприємствах, з посиланням на застарілі дані. Відповідач повідомляє суд про те, що є особою поважного віку, пенсіонером, доходів немає, прав власності також. То ж бажання позивача отримувати аліменти на дітей, батьком яких відповідач не є, ще й в збільшеному розмірі, є неприйнятним для відповідача та у задоволенні такої вимоги відповідач просить відмовити, як в такій, що немає жодного підтвердження та не доведена жодними допустимими доказами.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 травня 2023 року клопотання ОСОБА_2 , подане представником - адвокатом Сливченко Юлією Вікторівною, про призначення у справі судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи - задоволено. Призначено по справі судово-медичну (молекулярно-генетичну) експертизу. Проведення судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (вул. Сім'ї Хохлових, 5, м. Київ, 04119). Попереджено експертів про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України. У розпорядження експертів надано матеріали цивільної справи № 759/20109/21. Оплату за проведення судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи покладено на відповідача ОСОБА_2 . Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи. Попереджено сторони про наслідки ухилення від участі в експертизі, передбачені ст. 109 ЦПК України та наслідки невиконання процесуальних обов'язків та зловживання процесуальними правами, передбачені п.п.1, 2 ст. 148 ЦПК України.
14 червня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання судового експерта про надання дозволів та забезпечення явки осіб для відбору біологічних зразків для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 липня 2023 року клопотання судового експерта Київського НДЕКЦ МВС України - задоволено. Надано експерту дозвіл на повне або часткове знищення об'єктів дослідження відібраних експертом під час проведення експертизи біологічних зразків підекспертних осіб. Повідомлено сторони справи про необхідність обов'язкової одночасної явки 24 липня 2023 року з 14 до 15 години ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та дітей - ОСОБА_4 і ОСОБА_5 для відбору біологічних зразків (букального епітелію) до Київського НДЕКЦ МВС України за адресою: м. Київ, вул. Сім?ї Хохлових, 5. Роз'яснено сторонам про те, що у Київському НДЕКЦ МВС України за адресою: м. Київ, вул. Сім'ї Хохлових, 5 при собі 24 липня 2023 року необхідно мати документи, що посвідчують особу з їх копіями (паспорта, свідоцтво про народження), та кошти для оплати послуги з проведення судової молекулярно-генетичної експертизи відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2007 № 795 «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції та Державної міграційної служби, і розміру плати за їх надання» у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1098 із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2022 року № 724. Попереджено сторони про наслідки ухилення від участі в експертизі, передбачені ст. 109 ЦПК України та наслідки невиконання процесуальних обов'язків та зловживання процесуальними правами, передбачені п.п.1, 2 ст. 148 ЦПК України.
01 вересня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов висновок експерта від 23 серпня 2023 року №СЕ-19/111-23/28184-БД за результатами проведеної судової молекулярно-генетичної експертизи у провадженні № 22-ц/824/2679/2023, три спеціальні пакети та матеріали цивільної справи № 359/6678/19.
04 вересня 2023 року висновок експерта від 23 серпня 2023 року №СЕ-19/111-23/28184-БД за результатами проведеної судової молекулярно-генетичної експертизи у провадженні № 22-ц/824/2679/2023, три спеціальні пакети та матеріали цивільної справи № 359/6678/19 передано судді-доповідачу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року поновлено провадження у цивільній справі та призначено справу до розгляду на 06 листопада 2023 року о 12 год. 00 хв. у приміщенні Київського апеляційного суду з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні представник апелянтки просив апеляційну скаргу задовольнити на підставі наведених в ній доводів, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення..
Інші учасники справи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з'явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
У задоволенні клопотання відповідача та його представника про відкладення розгляду справи апеляційним судом було відмовлено, враховуючи, що суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи та надсилання процесуальних документів. Крім того, кожен з учасників справи безпосередньо приймав участь у розгляді справи, надавав свої пояснення, ознайомився з матеріалами справи та висновком експертизи від 23 серпня 2023 року №СЕ-19/111-23/28184-БД, та за необхідності міг реагувати на будь-які аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_7 народилась ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_8 - ОСОБА_5 . Згідно свідоцтв про їхнє народження матір'ю записана ОСОБА_1 , а батьком відповідно - ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (т.1 а.с.7,8).
При цьому, відомості про батька малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у свідоцтві про народження були внесені за вказівкою матері, що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч.1 ст.135 СК України (т.1 а.с.9,10).
Щодо позовних вимог про визнання батьківства
Судом першої інстанції встановлено, що Бориспільським міськрайонним судом Київської області в ході розгляду даної цивільної справи тричі призначалась судово-медична генотипоскопічна експертиза, проведення якої відповідно доручалось експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (т.1 а.с.70-71), відділенню судово-медичної генетичної ідентифікації Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи (т.1 а.с.190-191), медико-генетичному центру ТОВ «Мама Папа» (т.2 а.с.19-21).
Згідно з листа директора Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (т.1 а.с.159) ухвала Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня 2019 року була повернута без виконання у зв'язку з тим, що проведення судово-медичної генотипоскопічної експертизи не належить до компетенції Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Згідно листа т.в.о. відділенням судово-медичної генетичної ідентифікації судово-медичного лабораторного відділу Київського міського клінічного бюро СМЕ ухвала Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року була повернута без виконання у зв'язку з тим, що на неодноразові призначені дати відбору крові ОСОБА_3 не з'явився (т.1 а.с.206).
Крім цього, за клопотанням експертів судом також вживались заходи щодо повідомлення ОСОБА_14 про дату, час та місце відбору зразків крові, про що свідчить поштове повідомлення, направлене відповідачу (т.1 а.с.201).
Згідно листа директора ТОВ «Мама Папа» (т.2 а.с.92) ухвала Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2021 року залишена без виконання. Оскільки, ОСОБА_1 разом з малолітніми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з'явились в призначений час, пройшли ідентифікацію та фотофіксацію, у них були взяті зразки для виконання дослідження. Проте, ОСОБА_3 на здачу зразків не з'явився, хоча його було належним чином повідомлено про необхідність явки, адресу, дату та час відбору зразків рекомендованим листом, так і за допомогою месенджера Вайбер за номером телефону.
Задовольняючи позовну вимогу про визнання ОСОБА_2 батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд першої інстанції ураховував показання свідків, допитаних у судовому засіданні, а також факт ухилення ОСОБА_2 від проведення судово-медичної генотипоскопічної експертизи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вказаної позовної вимоги, однак не може погодитися з таким висновком у частині мотивів задоволення такої вимоги.
Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Відповідно до статті 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Положеннями статей 125, 126, 135 СК України врегульовано питання про визначення походження дитини якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою.
Відповідно до частини другої статті 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 2) за рішенням суду.
Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка,які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
Згідно з частиною першою статті 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.
СК України не визначає будь-яких особливостей предмету доказування у цій категорії справ. Доказами у справі про визнання батьківства можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін,та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. За загальним правилом визнання батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей),які засвідчують походження дитини від певної особи. Для визнання батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
Указане відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц, провадження № 61-6030св18.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, за клопотанням відповідача ухвалою Київського апеляційного суду призначено судово-медичну (молекулярно-генетичну) експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (т.3, а.с.150-155).
Згідно з висновком експерта № СЕ-19/111-23/28184-БД, складеним 23 серпня 2023 року судовим експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Камілою Гончаренко:
1. Орел Іван Анатолійович може бути біологічним батьком ОСОБА_4 . Ймовірність даної події складає 99,9999926772631 %.
2. ОСОБА_3 може бути біологічним батьком ОСОБА_5 . Ймовірність даної події складає 99,9999583926331 % (т.3, а.с.197-208).
Вказаний висновок експерта є новим доказом та не був предметом розгляду судом першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно частини 3 статті 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 704/192/18.
Висновок експертизи з питання походження дитини є одним із основних доказів, який має бути оцінений судом у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 444/526/18, провадження № 61-7126св22,від 08 березня 2023 року у справі № 205/5698/21, провадження № 61-564св23.
У постанові Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 (провадження № 61-18333св19) зазначено, що «висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства».
Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» («Калачова проти російської федерації», Kalacheva v. russia, № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).
Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що Висновок експерта №СЕ-19/111-23/28184-БД від 23 серпня 2023 року має виключне значення для правильного вирішення справи про визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.
Апеляційним судом сумнівів у правильності Висновку експерта №СЕ-19/111-23/28184-БД від 23 серпня 2023 року не встановлено. Відповідач не довів, що висновок є недостатньо обґрунтованим чи суперечить іншим матеріалам справи, чи істотно порушені норми, що регламентують порядок проведення експертизи. Належних, допустимих і достатніх доказів на спростовування генетичної спорідненості між ОСОБА_2 , як батьком і ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , як дітьми, відповідачем не надано.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що Висновок експерта №СЕ-19/111-23/28184-БД від 23 серпня 2023 рокує належною та достатньою правовою підставою для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
При цьому апеляційний суд вважає, що визнання відповідача батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідає інтересам дітей. Негативних наслідків для дітей судом не встановлено.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2022 року у частині задоволення позовних вимог про визнання батьківства підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини рішення суду у цій частині у редакції цієї постанови Київського апеляційного суду.
Зважаючи на те, що рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2022 року підлягає зміні, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення аліментів
Судом першої інстанції встановлено, що малолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживають разом з матір'ю та знаходяться на її утриманні, вказана обставина не заперечувалась сторонами по справі в ході судового розгляду цивільної справи.
Із виписки з медичної карти стаціонарного хворого (т.2 а.с.145-146) вбачається, що в період з 18 по 22 січня 2022 року ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у зв'язку із стентуванням передньої міжшлуночкової гілки лівої коронарної артерії, в період з 15 по 20 вересня 2021 року - лікування в медичному центрі «Медок» з діагнозом гемангіома печінки, хронічний холецистит в стадії нестійкої ремісії (т.2 а.с.145-146, 149-150).
Згідно виписок з історії хвороб ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлений діагноз - відрите овальне вікно, а ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - бронхіальна астма (т.2 а.с.151,147).
Вказані медичні діагнози як позивача, так і малолітніх дітей, вимагають додаткових витрат, пов'язаних з необхідністю забезпечення нормального стану здоров'я.
З копій договорів про надання фінансового кредиту та заставу майна (т.2 а.с.154-170) вбачається, що в період з 2019 року по 2021 рік ОСОБА_1 здвала цінні речі до ломбарду.
Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах цивільної справи відсутні докази, які підтвердили б те, що відповідач добровільно приймає участь в утриманні малолітніх дочки та сина. Відомості про те, що ОСОБА_3 має незадовільний стан здоров'я, скрутне матеріальне становище або ж на його утриманні перебувають інші діти, непрацездатні дружина та батьки, в матеріалах цивільної справи відсутні. Крім цього, суд враховував ту обставину, що згідно загальнодоступних відомостей, розміщених в мережі Інтернет, ОСОБА_3 є засновником та бенефіціаром кількох юридичних осіб, зокрема ТОВ «Сегмент-Агро», ТОВ «Капітал-Логістик», ТОВ «УБА-Еколайн», СТОВ «Требухівське», СТОВ «Агрофірма «Агромакс», ТОВ «УБА-Агросвіт» (т.2 а.с.173-178). Відтак, суд першої інстанції вважав, що вказані обставини свідчить про наявність фінансової можливості забезпечувати матеріальне утримання дітей і є допустимим примусово стягувати з ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей. Поряд з цим, суд першої інстанції брав до уваги, що ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про спроможність ОСОБА_2 сплачувати аліменти у заявленому нею розмірі. Окрім цього, вимога про стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей у розмірі 75% суперечить обмеженню розміру відрахувань із заробітної плати та інших доходів, визначеному ч.3 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження».
Колегія апеляційного суду повною мірою погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку; батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов'язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитинудо досягнення нею повноліття.
За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом (пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).
Положеннями частини третьої статті 181 СК України визначено,що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів,у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим,ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
У справі, яка переглядається, судом встановлено,що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відтак згідно зі статтею 180 СК України зобов'язаний утримувати їх до досягнення ними повноліття.
Визначаючи розмір аліментів, який підлягає стягненню з відповідача, суд першої інстанції, урахувавши матеріальний стан сторін, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до дня досягнення ОСОБА_4 повноліття.
При цьому, ОСОБА_3 не надав суду доказів неможливості сплачувати аліменти у визначеному судом першої інстанції розмірі.
Натомість ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про спроможність ОСОБА_2 сплачувати аліменти у заявленому нею розмірі.
Довід апелянтки про перебування на її утриманні її племінника - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , апеляційний суд відхиляє, оскільки згідно розпорядження голови Кобеляцької районної державної адміністрації Полтавської області №238 від 14 жовтня 2013 року малолітній ОСОБА_10 був тимчасово влаштований в сім'ю ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_1 , як дитина, яка має статус дитини-сироти (т.2 а.с.172).
Відтак, судом встановлено, що малолітній ОСОБА_10 , перебуває на утримання ОСОБА_11 , а не позивача.
Окрім того, апеляційний суд зауважує, що відповідно до ч.1 та ч.2 ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів підлягають врахуванню обставини щодо наявності на утриманні платника аліментів утриманців, а не отримувача аліментів.
Поряд з цим, апеляційний суд повною мірою погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога про стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей у розмірі 75% суперечить обмеженню розміру відрахувань із заробітної плати та інших доходів, визначеному ч.3 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, судом першої інстанції під час вирішення даної позовної вимоги не допущено неправильного застосування норм матеріального права, як і не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в цій частині зводяться до незгоди позивачки з ухваленим судовим рішенням та не ґрунтуються на належних і допустимих доказах. Поряд з цим, апеляційний суд зауважує, що доводи апелянта в частині незадовільного стану здоров'я дітей і у зв'язку з цим необхідністю стягнення аліментів у більшому розмірі є нічим іншим, як додатковими витратами, що викликані особливими обставинами, а отже, не охоплюються вимогами про стягнення аліментів та повинні розглядатися у межах позовних вимог на підставі ст. 185 СК України.
Відтак, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду №524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі РуїзТорія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Таким чином, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення.
Апеляційний суд вважає, що рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2022 року у частині задоволення позовних вимог про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини рішення суду у частині задоволення вказаної позовної вимоги у редакції цієї постанови Київського апеляційного суду, а у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з моменту подання позову, а саме з 22 липня 2019 року, і до дня досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття - підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Сливченко Юлією Вікторівною, - задовольнити частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2022 року у частині задоволення позовних вимог про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - змінити, виклавши мотивувальну частину рішення суду у частині задоволення вказаної позовної вимоги у редакції цієї постанови.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2022 року у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей: дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з моменту подання позову, а саме з 22 липня 2019 року, і до дня досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова