ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2023 р. Справа № 440/2329/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2023, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, по справі № 440/2329/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Полтавській області
про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- стягнути з ГУ НП в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 126 693,00 грн.;
- стягнути з ГУ НП в Полтавській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів через невиплату в період з 07 листопада 2015 року по 30 жовтня 2017 року індексації грошового забезпечення та невиплату грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
В обґрунтування позову зазначив, що при звільненні позивача зі служби з ним не проведено остаточного розрахунку, а саме одноразова грошова допомога при звільненні зі служби, індексація грошового забезпечення, грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки та щорічної додаткової відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій виплачена лише на виконання судового рішення 10.02.2023, а не в день звільнення - 30.04.2020, що є підставою для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 126 693 грн. Окрім цього просить зобов'язати відповідача виплатити компенсацію втрати частини доходів.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.23 позов задоволено частково.
Стягнуто з ГУ НП в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби з органів Національної поліції в розмірі 37 045,03 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Полтавській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 30.10.2017.
Зобов'язано ГУ НП в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 30.10.2017.
В іншій частині позову відмовлено.
Головне управління Національної поліції в Полтавській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2023 по справі №440/2329/23 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .
В обґрунтування апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що 15.03.2022 до статті 60 Закону України "Про Національну поліцію" внесено зміни та викладено в новій редакції "Відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції" (попередня редакція цієї статті передбачала, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, тобто і КЗпП України). Зазначає, що правовідносини, що виникають у зв'язку з припиненням служби в поліції (в тому числі несвоєчасний розрахунок при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку) більше не регулюються нормами КЗпП України. Вказує, що положення статей 116, 117 КЗпП України в даному випадку не повинні застосовуватися, адже норми спеціального закону ("Про Національну поліцію") змінилися. Стверджує, що при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції не врахував істотність розміру невиплаченої суми при звільненні порівняно із заявленою сумою середнього заробітку, відтак встановлений судом розмір є суттєво завищеним.
Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу на посадах в ГУ НП в Полтавській області з 07.11.2015 по 30.04.2020.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2022 у справі № 440/4476/22 позов ОСОБА_1 до ГУ НП в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення недоплаченої частини одноразової грошової допомоги, невиплаченої суми індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні відпустки задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Полтавській області, що полягає у не врахуванні індексації грошового забезпечення при здійсненні виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби.
Зобов'язано ГУ НП в Полтавській області перерахувати позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби з урахуванням індексації грошового забезпечення, розрахованої на підставі положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, та здійснити виплату суми перерахунку з урахуванням проведених виплат.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Полтавській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017.
Зобов'язано ГУ НП в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017.
Визнано протиправними дії ГУ НП в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2018 рік та щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби (12 та 13 років), а також додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2020 роки.
Зобов'язано ГУ НП в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2018 рік та щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби (12 та 13 років), а також додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
На виконання рішення суду від 14.07.2022 у справі № 440/4476/22 10.02.2023 ОСОБА_1 нараховано та виплачено 55783,81 грн, в тому числі:
- індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017;
- грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2018 рік та щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби (12 та 13 років), а також додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2020 роки;
- одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби з урахуванням індексації грошового забезпечення.
Позивач вважає, що існують достатні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а також виплати компенсації втрати частини доходів, у зв'язку із чим звернувся до суду.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ГУ НП в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби з органів Національної поліції в розмірі 37 045,03 грн., з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів та зобов'язання Головного управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 30.10.2017.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно зі ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 Закону України "Про Національну поліцію" обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Грошове забезпечення поліцейських Національної поліції також врегульовано постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" від 11.11.2015 №988.
Відповідно до пунктів 1, 2 вказаної постанови грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.
Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Зазначеними нормативними актами не визначено порядку проведення розрахунку при звільненні зі служби в поліції. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 18.06.2020 у справі №200/9096/19-а.
Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.
Згідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. (частина перша статті 117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у вказаній статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).
Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, у справі, яка розглядається суд, встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зобов'язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов'язувати відповідача провести її нарахування та виплату.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд і в постановах від 31 березня 2021 року у справі № 120/2617/20-а, від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20 та від 29 жовтня 2021 року у справі № 380/5499/20.
Позивача звільнено зі служби в поліції 30.04.2020. На виконання рішення суду від 14.07.2022 у справі № 440/4476/22 10.02.2023 Головне управління Національної поліції в Полтавській області перерахувало на рахунок ОСОБА_1 55783,81 грн індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017; грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2018 рік та щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби (12 та 13 років), а також додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2020 роки; одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби з урахуванням індексації грошового забезпечення.
Таким чином, відповідач не дотримався вимог трудового законодавства щодо обов'язку виплатити працівнику при звільненні всі належні йому суми.
На користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості календарних днів (виходячи з положень Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260) протягом періоду такої затримки.
Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено виплатою грошової компенсації на виконання рішень суду 10.02.2023, тому із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців відповідно до вимог ст. 117 КЗпП - 182 календарних дні.
З огляду на те, що відповідачем по справі не здійснено повного розрахунку з позивачем у визначені ст.116 КЗпП України строки з вини останнього, зазначене є правовою підставою для його відповідальності згідно зі ст.117 КЗпП України.
При цьому, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що положення статей 116, 117 КЗпП України не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки 15.03.2022 року до статті 60 Закону України "Про Національну поліцію" внесено зміни та викладено в новій редакції "Відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції" (попередня редакція цієї статті передбачала, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, тобто і КЗпП України), колегія суддів відхиляє, так як в даному випадку КЗпП є тим нормативно-правовим актом, який регулює обов'язок відповідача, як работодавця позивача на виплату працівнику при звільненні всіх належних йому сум.
Отже, колегія суддів вважає, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку визначеному судом першої інстанції розміру середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100
Так, абзацами першим - третім пункту 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Колегією суддів встановлено, що середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 становить 742,32 грн., що підтверджується довідкою №222/115/29/10/01-2022. (а.с. 10)
З огляду на викладене, сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 135 102,24 грн (742,32 грн. х 182 календарних дні).
Разом з тим, за певних умов суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах; співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такі висновки суду узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.
Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
Так, у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності.
При цьому, під час здійснення відповідних розрахунків та застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування Верховний Суд виходив з того, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум розмір середнього заробітку зменшується пропорційно (у відсотках) розміру невиплачених сум (з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків). Тобто розмір невиплачених належних звільненому працівникові сум (у відсотках) має відповідати пропорційному розміру середнього заробітку сум (у відсотках) за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема, від 23.12.2020 у справі № 825/1732/17, від 29.12.2020 у справі №520/11337/18 та від 21.04.2021 у справі №360/3574/19, від 10.02.2022 у справі №580/2264/20.
Загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат при звільненні склав 203 420,06 грн, з яких частка суми компенсації невиплаченої індексації, за невикористані дні відпустки, одноразової допомоги при звільненні з урахуванням індексації, виплачених за рішенням суду, становить 27,42 % (55783,81 грн/ 203420,06 грн х 100).
Враховуючи принцип співмірності між розміром недоплаченої суми та розміром суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також правові висновки Верховного Суду, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про необхідність зменшити розмір відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вважає пропорційним, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 37045,03 грн (27,42% від 135 102,24 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні).
Поряд із тим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції, при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку, вірно враховано розмір середнього заробітку позивача, факт відсутності спору між позивачем та відповідачем щодо права отримання коштів при звільненні, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, ступінь вини відповідача. А тому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції , що в даному випадку належним способом захисту прав позивача є саме стягнення з ГУ НП в Полтавській області середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у сумі 37045,03 грн.
Стосовно позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів за несвоєчасну виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 30.10.2017, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону №2050-ІІІ слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Аналізуючи норми вказаного Закону, колегія суддів дійшла висновку, індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2023 по справі № 440/2329/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова В.Б. Русанова