Справа №754/12191/22 Головуючий в суді І інстанції Сенюта В.О.
Провадження № 22-ц/824/12731/2023 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В.,
за участі секретаря Медведчук Д.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 08 червня 2023 року у справі за позовом Публічного Акціонерного Товариства «Акціонерний банк Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних,
та відповідно до ст. 268 ЦПК України,-
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2022 року АТ «АБ Укргазбанк» звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтовував тим, що 18.12.2006 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №190-Ф/06, за умовами якого останній отримав кредитні кошти в сумі 68 594,00 доларів США на строк з 18.12.2006 року по 18.12.2013 року, із сплатою 12,0% річних за користування кредитними коштами.
В зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18.11.2010 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укргазбанк» заборгованість за Кредитним договором від 18.12.2006 року в розмірі 72491,13 доларів США та штрафні санкції в сумі 12773,29 грн, а також витрати по сплаті державного мито в сумі 1700,00 грн та по сплаті інформаційно-технічних послуг в сумі 120 грн. Однак, фактично заборгованість за кредитним договором не погашена, а рішення суду не виконано.
Представник позивача зазначав, що внаслідок невиконання боржниками грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, а тому право на позов про стягнення 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
У зв'язку з вищенаведеним, банк просив стягнути з відповідача в поряду ст. 625 ЦК України 3% річних за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року, що становить 10 778,34 доларів США, в еквіваленті за курсом НБУ (36,5686 грн. за 1 долар США) складає 394 148,80 грн.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 08 червня 2023 року позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним рішення, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що судом першої інстанції не враховано, що у 2020 році правління ПАТ «Укргазбанк» було прийнято рішення щодо визнання його заборгованості безнадійною та її списання, що вказує на прощення боргу та припинення зобов'язань зі сплати заборгованості.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він вказує, що відшкодування банком зі свого резерву кредиторської заборгованості позичальника та подальше її стягнення не припиняє зобов'язання боржника перед кредитором, та звертає увагу на те, що банк пред'являв до виконання виконавчого листа, однак йому було відмовлено у відкритті виконавчого провадження, що свідчить у зацікавленості банку у виконанні судового рішення та стягнення заборгованості, а відтак вказує на необґрунтованість доводів апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2010 році зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання, а відтак, кредитор має право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення до дати виконання рішення суду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.12.2006 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №190-Ф/06, за умовами якого останній отримав кредитні кошти в сумі 68594,00 доларів США на строк з 18.12.2006 року по 18.12.2013 року, із сплатою 12,0% річних за користування кредитними коштами (а.с. 8-10)
Встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18.11.2010 року позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укргазбанк» заборгованість за Кредитним договором від 18.12.2006 року в розмірі 72491,13 доларів США та штрафні санкції в сумі 12773,29 грн., а також витрати по сплаті державного мито в сумі 1700,00 грн. та по сплаті інформаційно-технічних послуг в сумі 120 грн. (а.с.20-25).
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, 3% річних з непогашеної суми основного боргу за розрахунковий період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року, яка згідно розрахунку склала 10778,34 доларів США (а.с. 26).
Відповідачем не надано до суду доказів на спростування розрахунку заборгованості, наданого позивачем.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним.
За змістом ч. 1 ст. 1046 ЦК, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, передбачені ст. 611 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України). Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, так як в охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовий аналіз положень ст. ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-п (провадження № 14-154це18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Верховний суд у постанові від 08.11.2019 по справі № 127/15672/16-ц, дійшов висновку, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Крім цього, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)» № 540-ІХ від 30.03.2020 року Перехідні та прикінцеві положення Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Таким чином, перевіривши наявні у матеріалах справи докази в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доведеності позовних вимог, оскільки з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2010 році зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання, а відтак, кредитор має право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення до дати виконання рішення суду, а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року у розмірі 10 778,34 доларів США.
Доводи апеляційної скарги про те, що ПАТ «Укргазбанк» було прийнято рішення щодо визнання його заборгованості безнадійною та її списання, що вказує на прощення боргу та припинення зобов'язань зі сплати заборгованості, оцінюються колегією суддів критично, позаяк відшкодування банком за рахунок свого резерву кредиторської заборгованості боржника та подальше її стягнення не припиняє зобов'язання боржника перед кредитором.
Згідно Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 172, у пункті 7 якого визначено, що відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента. Банк зобов'язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.
За своєю суттю прощений кредитний борг є додатковим благом особи лише у разі відсутності в банку будь-якої правової підстави вимагати його стягнення в майбутньому, тобто припинення між сторонами кредитних відносин, взятих на себе взаємними зобов'язаннями. Разом з тим прощення (анулювання) кредитної заборгованості ОСОБА_1 перед банком не відбулося, а мало місце лише її відшкодування за рахунок резерву, а відтак банк має право на стягнення 3 % річних на вказану заборгованість.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.04.2022 у справі №405/9058/19 (провадження № 61-16341св21), від 04.09.2019 у справі №466/3581/15-ц, від 22.07.2020 у справі №522/13021/16-ц.
Інші доводи апелянта зводяться до суперечливого тлумачення норм матеріального права та незгоди із висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не можуть бути підставою для скасування обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 08 червня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: