УХВАЛА
06 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 201/529/14-ц
провадження № 61-15365ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, Державного казначейства України, третя особа - Головне управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, про відшкодування матеріальної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним вище позовом.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня
2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
27 жовтня 2023 року ОСОБА_1 через приймальню громадян звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2014 року в зазначеній справі.
У змісті клопотання, доданого до касаційної скарги, заявником порушується питання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження судового рішення, мотивоване незаконним кримінальним переслідуванням зі сторони боржників, а також підготовкою до оскарження судового рішення в іншій справі.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається Цивільним процесуальним кодексом України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
У частині першій статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
У частині третій статті 394 ЦПК України зазначено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Повний текст оскаржуваної ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області
від 25 грудня 2014 року складено 25 грудня 2014 року та оприлюднено 31 грудня 2014 року, а касаційну скаргу подано до Верховного Суду 27 жовтня 2023 року.
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
У справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими
і непереборними обставинами.
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не
є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня
2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», та «Трух проти України» (ухвала від 14 жовтня 2003 року).
Статтею 44 ЦПК України закріплено обов'язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Поважними причинами пропуску строку є ті обставини, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, - за наявності.
Письмових доказів на підтвердження обставин щодо отримання повного тексту ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2014 року заявником не надано, що позбавляє суд касаційної інстанції можливості вирішити питання щодо поновлення строку на оскарження судових рішень.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі
№ 990/115/22 (провадження № 11-107заі22) викладено такі правові висновки: «введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку».
Як вже зазначалось Верховним Судом, повний текст оскаржуваної ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області складено 25 грудня 2014 року, оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 31 грудня 2014 року. Отже, з дня складення повного тексту судового рішення (31 грудня 2014 року) до дня введення воєнного стану в Україні (24 лютого 2022 року) сплинуло більше одного року.
Заявник пропустив строк на звернення до суду з касаційною скаргою більше ніж на 1 рік, а частиною третьою статті 394 ЦПК України визначено виключні два випадки для відкриття касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення: 1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Зазначених виключних обставин заявником не наведено.
Також, Верховним Судом враховано, що апеляційний перегляд рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2014 року відбувався саме за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .
Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення
від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
«Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява
№ 28249/95, § 53).
Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету, і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
Таким чином, доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не
є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами-членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 2004 року у справі «Нешев проти Болгарії»).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського суду з прав людини від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України»).
Ураховуючи, що відсутні підстави вважати, що заявник був позбавлений можливості скористатися своїм процесуальним правом щодо подачі касаційної скарги
у передбачений законодавством строк, які б могли свідчити про наявність особливих і непереборних обставин, за яких заявник не подав касаційну скаргу
у передбачений законом строк та які б виправдали пропуск строку більше ніж на один рік, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частиною третьою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Визнати наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області
від 25 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, Державного казначейства України, третя особа - Головне управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, про відшкодування матеріальної шкоди, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць