ПОСТАНОВА
Іменем України
17 жовтня 2023 року м. Кропивницький
справа № 385/291/23
провадження № 22-ц/4809/1035/23
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Мурашка С. І., Чельник О. І.,
секретар судового засідання Діманова Н. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Фермерське господарство "Олена",
розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Олена» на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 31.05.2023 в складі головуючого судді Панасюка І. В.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
21.02.2023 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фермерського господарства "Олена", в якому просила зобов'язати Фермерське Господарство «Олена», усунути перешкоди у користуванні належної ОСОБА_1 земельною ділянкою з кадастровим №3521110100:02:000:0256, площею 3.01 га, що розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди б/н від 10.11.2022 року до договору оренди землі укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Олена» 12.12.2012 року, зареєстрованої 02.12.2022 року номер запису про інше речове право № 48609291, та стягнути з Фермерського господарства «Олена» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 згідно державного акту про право приватної власності на землю серія ІV-КР №035879 від 20.08.2002, належить земельна ділянка з кадастровим номером 3521110100:02:000:0256, площею 3.01 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради, Кіровоградської області.
12.12.2012 між позивачем та ФГ «Олена» було укладено договір оренди землі строком на 10 років на належну їй земельну ділянку тобто до 12.12.2022.
Починаючи з осені 2022 року позивач неодноразово зверталась до ФГ «Олена» з повідомленням про небажання подальшої співпраці, просила повернути належну їй земельну ділянку одразу після закінчення договору оренди.
21.12.2022 позивач звернулась до державного реєстратора з заявою про надання інформаційної довідки по належній їй земельній ділянці.
Отримавши інформаційну довідку №318338887 від 21.12.2022, позивач дізналася, що 02.12.2022 Державним реєстратором Корсун Віталіною Станіславівною Благовіщенської міської ради Кіровоградської області було зареєстровано додаткову угоду б/н від 10.11.2022 до договору оренди від 12.12.2012, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 12.12.2032 з автоматичним продовженням дії договору.
Позивач стверджує, що не підписувала жодних додаткових угод з відповідачем по справі, не бажала те не бажає подальшої співпраці з ним.
Вказує, що вимушена звернутись до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки належна їй земельна ділянка використовується без законних на те підстав.
Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 31.05.2023 задоволено позов.
Зобов'язано Фермерське господарство «Олена» усунути перешкоди в користуванні належної ОСОБА_1 земельною ділянкою з кадастровим №3521110100:02:000:0256, площею 3.01 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди б/н від 10.11.2022 до договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Олена» 12.12.2012, зареєстрованої 02.12.2022 номер запису про інше речове право №48609291.
Стягнуто з Фермерського господарства «Олена» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати в сумі 1073,60 грн по сплаті судового збору, та 11000 грн понесених витрат на правову допомогу.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, щопозивач, як на підставу позову вказувала, що не давала згоди на підписання додаткової угоди від 10.11.2022 і особисто її не підписувала.
Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 11.04.2023 витребувано оригінал додаткової угоди від 10.11.2022 з метою перевірки доводів позивача щодо не підписання спірної додаткової угоди.
Відповідачем ухвала не виконана, а Благовіщенською міською радою повідомлено суд про відсутність у неї оригіналу спірної додаткової угоди від 10.11.2022 (а.с.75).
Суд зазначив, що позбавлений можливості призначити у справі судову почеркознавчу експертизу за відсутності оригіналу спірної додаткової угоди, вважав необхідним відповідно до частини десятої статті 84 ЦПК України визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ про те, що додаткова угода №б/н від 10.11.2022 до договору оренди від 12.12.2012, позивачем не підписувалася та не укладалася. Відповідачем не було надано доказів, які б спростовували доводи позивача з приводу не підписання нею додаткової угоди №б/н від 10.11.2022 до договору оренди від 12.12.2012.
Суд встановив, що після закінчення строку оренди землі і на час постановлення рішення у справі спірна земельна ділянка позивачу не повернута, що не заперечується учасниками справи.
Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині вимог про скасування державної реєстрації додаткової угоди б/н від 10.11.2022 до договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Олена» 12.12.2012, зареєстрованої 02.12.2022, номер запису про інше речове право № 48609291, оскільки реєстрація неукладеної між сторонами додаткової угоди б/н від 10.11.2022 до договору оренди від 12.12.2012, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 12.12.2032, порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження належної їй земельною ділянкою.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Представник відповідача адвокат Дяченко М. І. подала апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, вирішити питання про стягнення з ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства «Олена» витрати на правничу допомогу, понесені у зв'язку з розглядом цієї справи у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень.
Зазначає, що суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
Вказує, що докази не надані з поважних причин, ФГ «Олена» не має можливості надати суду оригінал оспореної додаткової угоди, оскільки її втрачено. Щодо втрати додаткової угоди в господарстві проводилося внутрішнє службове розслідування на підставі наказу №15 від 20 лютого 2023 року. 14 березня 2023 року складено акт про втрату даної додаткової угоди та подано відповідне оголошення в газету «Урядовий кур'єр».
Суд не врахував, що позивачем не надано доказів неукладення спірного правочин, хоча установлення факту не підписання договору як правило можливе за допомогою відповідної судово-почеркознавчої експертизи.
Відповідач звертає увагу, що ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом повернення такої земельної ділянки. Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 справа №145/2047/16-ц.
Також зазначає, що при ухваленні рішення судом не здійснено розподіл судових витрат, не встановлено дійсності та необхідності їх стягнення, вважає вимогу про стягнення судових витрат на правову допомогу в сумі 11 000 грн необґрунтованою.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Представник позивача адвокат Любченко В. М. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Вважає рішення суду законним й обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги безпідставними.
У відзиві поставлене питання про розподіл судових витрат та стягнення з відповідача на користь позивача 7000,00 грн витрат, понесених на правничу допомогу.
До відзиву долучено копію додаткової угоди №2 від 07.08.2023 до договору про надання правничої допомоги №14 від 22.12.2022, копію квитанції від 07.08.2023 на суму 7000,00 грн.
Позиція апеляційного суду.
Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Заслухавши пояснення представника відповідача адвоката Дяченко М. І., яка підтримала доводи апеляційної скарги, представника позивача адвоката Любченка В. М., який заперечував проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню.
Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.
Згідно копії державного акту про право приватної власності на землю серія ІV-КР №035879 від 20.08.2002 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3521110100:02:000:0256, площею 3.01 га, розташованої на території Гайворонської міської ради, Кіровоградської області (а.с.6-8).
06.01.2012 між ОСОБА_1 та ФГ «Олена» укладено договір оренди землі строком на 10 років на належну їй земельну ділянку, зареєстрований 12.12.2012 (а.с. 79-81).
28.12.2022 ОСОБА_1 письмово звернулась до ФГ «Олена» з повідомленням про небажання подальшої співпраці, просила повернути належну їй земельну ділянку одразу після закінчення договору оренди (а.с.9-10).
Згідно інформаційної довідки №318338887 від 21.12.2022 Державним реєстратором Корсун Віталіною Станіславівною Благовіщенської міської ради Кіровоградської області 02.12.2022 зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3521110100:02:000:0256 площею 3.01 га, на підставі додаткової угоди б/н від 10.11.2022 до договору оренди від 12.12.2012, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 12.12.2032 з автоматичним продовженням дії договору, орендар - ФГ «Олена» (а.с.7-8, 76-78).
ОСОБА_1 заперечує підписання вказаної додаткової угоди від 10.11.2022.
Згідно копії наказу голови ФГ «Олена» Сироти Ю. В. від 14.03.2023 №18 «Про результати службового розслідування» на підставі наказу №15 від 20.02.2023 в ФГ "Олена" було проведено службове розслідування щодо втрати додаткових угод до договорів оренди землі між ФГ «Олена» за переліком - Додаток №1 до наказу від 20.02.2023. Комісією були проведені наступні заходи: відібрані пояснення щодо відсутності зазначених документів в головного бухгалтера ОСОБА_2 та голови ФГ «Олена» Сироти Ю. В.; за результатами проведеного розслідування щодо втрати додатковий угод до договорів оренди землі між ФГ «Олена» за переліком - Додаток №1 відповідно до наказу №15 від 20.02.2023. Прийнято рішення подати оголошення в газету «Урядовий кур'єр» про втрату договорі оренди землі та додаткових угод укладених між ФГ «Олена» та орендодавцями за переліком - Додаток №1 відповідно до наказу № 15 від 20.02.2023, без оприлюднення персональних даних орендодавців. Скласти акт про втрату договорів оренди землі та додаткових угод укладених між ФГ «Олена» та орендодавцями за переліком Додаток №1 відповідно до наказу №15 від 20.02.2023 (а.с.66).
На підставі вказаного рішення складено акт про втрату документів №15/1 від 14.03.2023, в тому числі додаткової угоди від 10.11.2022 (а.с.66-67), та розміщено оголошення в газеті «Урядовий кур'єр» від 17.03.2023 про втрату, зокрема оспорюваної додаткової угоди від 10.11.2022 (а.с. 68).
Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».
Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України).
Частиною першою статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про скасування державної реєстрації додаткової угоди б/н від 10.11.2022 до договору оренди землі укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Олена» 12.12.2012, зареєстрованої 02.12.2022 номер запису про інше речове право № 48609291, ОСОБА_1 посилалась на те, що не підписувала зазначеної додаткової угоди, тому вона є неукладеною, а державна реєстрація - незаконною.
Позивач зазначала, що відповідач використовує належну їй земельну ділянку беззаконних на те підстав, тому відповідно до норм ч. 1 ст. 391 ЦК України вона має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядженням своїм майном, а відповідно до ч. 3 ст. 212 ЗК України повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (пункти 4, 5 частини п'ятої статті 12 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Частинами першою, другою статті 18 Закону № 1952-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
Згідно з пунктом 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком.
Пунктами 1, 9, 14 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Згідно з частиною третьою статті 26 Закону № 1952-IV в редакції, чинній з 16 січня 2020 року, яка діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції, визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
В постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв'язку із фактичним використанням земельної ділянки. Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких земельних ділянок.
У пункті 5.6 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022, справа №908/976/19, зазначено, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 52)).
Аналогічні висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року, справа №488/2807/17, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 86).
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року, справа №462/5368/16-ц, зазначено, що згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (пункт 44).
Судом першої інстанції установлено і підтверджено представниками сторін в засіданні апеляційного суду, що спірна земельна ділянка фактично використовується ФГ «Олена» і останнє не реагує на письмову вимогу ОСОБА_1 про її повернення після 12 грудня 2022 року - дати закінчення договору оренди.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що при розгляді справи необхідно з'ясувати чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Суд не з'ясував, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору, не перевірив чи забезпечить судове рішення відновлення порушеного права; чи не буде у позивача потреби ще раз звертатися до суду з іншими вимогами, тобто не виконав завдання судочинства.
Вимоги про скасування державної реєстрації права оренди (іншого речового права) за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.
Зі змісту позовної заяви убачається, що мета цього звернення до суду спрямована на відновлення власником свого права користування і розпорядження спірною земельною ділянкою, яка фактично використовується відповідачем. Тому не є належними й ефективними способами захисту вимоги про скасування державної реєстрації додаткової угоди, скасування державної реєстрації права оренди.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 липня 2023 року, справа №757/31372/18-ц, зазначено, що задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб'єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові.
З урахуванням того, що власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки (додаткової угоди до договору оренди) у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв'язку із фактичним використанням земельної ділянки, ефективним способом захисту права, яке ОСОБА_1 вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення спірної земельної ділянки.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_1 не заявляла позовних вимог про повернення спірної земельної ділянки (а. с. 3-4).
За таких обставин суд зробив помилковий висновок про задоволення позовних вимог.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що позовні вимоги, заявлені у цій справі (зобов'язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди) є неефективними, оскільки не забезпечують повного відновлення порушених прав позивача на користування і розпорядження спірною земельною ділянкою, тому у їх задоволенні належить відмовити.
Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов про заявлення вимоги про повернення земельної ділянки.
Висновки за наслідками розгляду апеляційної скарги.
Неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до норм ст. 141 ЦПК України, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 1610,40 грн (а.с.150) сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Олена» задовольнити.
Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 31.05.2023 скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Фермерського господарства "Олена" про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі залишити без задоволення.
В порядку розподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства «Олена» 1610,40 грн сплаченого судового збору.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий С. М. Єгорова
Судді С. І. Мурашко
О. І. Чельник