ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" жовтня 2023 р. справа № 300/1971/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного бюро медико-соціальної експертизи про визнання незаконним та скасування рішення, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківського обласного бюро медико-соціальної експертизи (надалі, також - відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення від 01.03.2023.
Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно довідки серії 12ААВ №756447 позивача визнано інвалідом ІІІ групи, діагноз "гіпертонічна хвороба другої стадії, ступінь два, кризовий перебіг, ризик три, гіпертензивна-атеросклеротична-вертеброгенна енцефалопатія другої стадії", та вказано, що інвалідність пов'язана із захистом Батьківщини. Однак, на думку позивача, Івано-Франківська обласна МСЕК зобов'язана була встановити йому інвалідність на ступінь вище визначених законодавством критеріїв встановлення групи інвалідності, тобто підвищити групу інвалідності з третьої групи інвалідності до другої групи інвалідності. Крім того, згідно постанови №379 ДУ «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Івано-Франківській області» медична (військово-лікарська) комісія від 23.11.2022 діагноз "гіпертензивна-атеросклеротична-вертеброгенна енцефалопатія другої стадії" вказано, як основне захворювання, а відповідач у своєму рішенні від 01.03.2023 у безпідставно відніс його до супутнього захворювання, що в свою чергу послужило підставою для встановлення мені третьої групи інвалідності. Відтак, на думку позивача, вищенаведені дії відповідача є протиправними, а рішення від 01.03.2023 незаконним, оскільки таке прийняте з порушенням вимог Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" та п.27 "Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.04.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 01.05.2023 та міститься в матеріалах справи. Щодо заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, вказавши, що на час огляду 20.02.2023 у позивача діагностовано гіпертонічний криз та скеровано в терапевтичне відділення КНП МКЛ№1, де він перебував на стаціонарному лікуванні до 24.02.2023. За результатом огляду комісією MCE, та на підставі наданих медичних документів, в тому числі виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 1049 з КНП МКЛ №1 Івано-Франківської міської ради, яка надана обласній МСЕК 01.03.2023 у позивача наявні захворювання: Гіпертонічна хвороба II, ст.3, гіпертрофія лівого шлуночка, кризовий перебіг, ризик 3. ІХС. Кардіосклероз дифузний. СН I, II ФК. Гіпертензійно-атеросклеротично-вертеброгенна енцефалопатія II ст., із стійким антено-цефалгічним та вестибуло-атактичним синдромом, судинними гіпертонічними пароксизмами. Вертеброгенна цервікобрахіалгія зліва з легким болевим синдромом. Перелік анатомічних дефектів, інших необоротних порушень функцій органів і систем організму, станів та захворювань, за яких відповідна група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду, затверджений постановою КМУ від 21 січня 2015р. №10, однак наявні у позивача захворювання не входять в даний перелік, а тому група інвалідності встановлена згідно наявних порушень життєдіяльності, а не на рівень вище, як того вимагає позивач. В зв'язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.
11.05.2023 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що згідно постанови №379 ДУ "Територіальне медичне об'єднання МВС України по Івано-Франківській області" медична (військово-лікарська) комісія від 23.11.2022 в позивача два основних захворювання "гіпертонічна хвороба другої стадії, ступінь два, кризовий перебіг, ризик три, гіпертензивна-атеросклеротична-вертеброгенна енцефалопатія другої стадії". Зважаючи на викладене, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
22.05.2023 відповідач надав заперечення на адміністративний позов, у яких звернув увагу суду на те, що гіпертензивна енцефалопатія є одним із проявів гіпертонічної хвороби, а саме підтвердженням ІІ ступеня гіпертонічної хвороби, тому в даному випадку гіпертензивна енцефалопатія є не супутнім захворюванням, як помилково стверджує позивач, а ускладненням основного.
Зважаючи на вищевикладене, судом здійснено розгляд справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без проведення судового засідання та повідомлення та (або) виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, встановив наступне.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 та є учасником бойових дій згідно посвідчення від 12.06.2015 серії НОМЕР_2 (а.с.6, 5).
Державною установою "Територіальне медичне об'єднання МВС України в Івано-Франківській області" позивача, як колишнього військовослужбовця, направлено на медико-соціально-експертну комісію (МСЕК).
Для розгляду обласній МСЕК 30.01.2023 надано наступні документи з Державною установою "Територіальне медичне об'єднання МВС України в Івано-Франківській області":
- направлення на медико-соціальну експертну комісію (форма 088/о) (а.с.27);
- постанова медичної (військово-лікарської) комісії №379 від 23.11.2022 ДУ "ТМО МВС України по Івано-Франківській області" (а.с.29);
- свідоцтво про хворобу № 137/НГ/Д/Зв від 25.05.2015, складене ВЛК ТУ МВС Україна в Київській області (а.с.30);
- виписки з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого з лікувально-профілактичних закладів (а.с.31-45).
20.02.2023 під час огляду у позивача діагностовано гіпертонічний криз, скеровано в терапевтичне відділення КНП МКЛ№1, де він перебував на стаціонарному лікуванні у період з 20.02.2023 по 24.02.2023 (а.с.28, 47-48).
За результатом огляду комісією МСЕ, на підставі вищенаведених медичних документів, в тому числі виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 1049 з КНП МКЛ №1 Івано-Франківської міської ради, що була надана обласній МСЕК 01.03.2023 у ОСОБА_1 встановлено такі наявні захворювання: гіпертонічна хвороба II, ст.3, гіпертрофія лівого шлуночка, кризовий перебіг, ризик 3. ІХС. Кардіосклероз дифузний. СН I, II ФК. Гіпертензійно-атеросклеротично-вертеброгенна енцефалопатія II ст., із стійким антено-цефалгічним та вестибуло-атактичним синдромом, судинними гіпертонічними пароксизмами. Вертеброгенна цервікобрахіалгія зліва з легким болевим синдромом
Згідно довідки Івано-Франківського обласного бюро медико-соціальної експертизи МСЕК серії 12ААВ №756447 від 01.03.2023, за результатами медичного огляду ОСОБА_1 визнано інвалідом ІІІ групи, діагноз "гіпертонічна хвороба другої стадії, ступінь два, кризовий перебіг, ризик три, гіпертензивна-атеросклеротична-вертеброгенна енцефалопатія другої стадії", та вказано, що інвалідність пов'язана із захистом Батьківщини (а.с.9-10) З урахуванням віку ОСОБА_1 (61 рік), групу інвалідності встановлено без переогляду.
Не погоджуючись із рішенням Івано-Франківського обласного бюро медико-соціальної експертизи МСЕК від 01.03.2023, позивачем подано заяву до ДЗ "Центральна МСЕК МОЗ України" (а.с.12).
Згідно листа № 56-13/11/-756 від 31.03.2023, "ЦМСЕК МОЗ України" розглянуто звернення позивача та роз'яснено, що наявні захворювання серцево-судинної та нервової системи не призвели до необоротної втрати органу або повної стійкої втрати органом його функції, як зазначено в ст.7 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні". Відтак рішення обласної МСЕК було прийняте у відповідності до вимог п. 27 "Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності", затвердженого Постановою КМУ від 03.12.2009р. №1317, Наказу МОЗ України від 05.09.2011р. №561. Підстав для підвищення групи інвалідності немає(а.с. 13).
Вважаючи довідку Івано-Франківського обласного бюро медико-соціальної експертизи МСЕК серії 12ААВ №756447 від 01.03.2023 протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, при вирішенні даної справи, керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Статтею 46 Конституції України встановлено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначає Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року N 875-XII (далі - Закон № 875-XII), який також гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Частиною 1 статті 2 Закону №875-ХІІ визначено, що особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських об'єднань осіб з інвалідністю (стаття 3 Закону № 875-XII).
Відповідно до статті 7 Закону № 875-XII законодавство про соціальну захищеність осіб з інвалідністю в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.
Правове регулювання та основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров'я організму, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України від 06.10.2015 №2961-IV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон України №2961-IV).
Згідно із статтею 1 Закону №2961-IV медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.
Інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до статті 7 Закону №2961-IV медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я.
Частиною 13 статті 7 Закону № 2961-IV визначено, що особам, які звертаються для встановлення інвалідності, зумовленої наявністю анатомічних дефектів, інших необоротних порушень функцій органів і систем організму, у тому числі необоротною втратою (ампутацією) верхніх та/або нижніх кінцівок (їх частин), а також особам з інвалідністю, у яких строк переогляду настає після досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідна група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду (безстроково). Особам, які внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпечення їх здійснення, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, отримали ушкодження, які призвели до необоротної втрати (у тому числі ампутації) верхніх та/або нижніх кінцівок (їх частин), необоротної втрати іншого органу або повної стійкої втрати органом його функцій, що призвело до інвалідності, група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду (безстроково) та на ступінь вище визначених законодавством критеріїв встановлення групи інвалідності, але не вище I групи. Переогляд з метою підвищення групи інвалідності таким особам відбувається на підставі особистої заяви особи з інвалідністю або її законного представника у разі настання змін у стані здоров'я і працездатності особи з інвалідністю або за рішенням суду.
Порядок проведення переогляду з метою підвищення групи інвалідності і вичерпний перелік анатомічних дефектів, інших необоротних порушень функцій органів і систем організму, станів та захворювань, за яких відповідна група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду, затверджуються Кабінетом Міністрів України (частина 14 статті 7 Закону № 2961-IV).
Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317 (далі - Положення № 1317).
Згідно з п. 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Відповідно до пункту 17 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Критерії встановлення інвалідності особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності (п. 26 Положення № 1317).
Відповідно до пункту 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в т.ч. її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені, зокрема обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів та обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані.
Разом з тим, відповідно до цього ж пункту підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені вади та їх комбінації, які в сукупності спричиняють значне обмеження життєдіяльності особи та її працездатності.
Критеріями встановлення II групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи, серед іншого є: обмеження самообслуговування II ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності до самостійного пересування II ступеня - здатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб.
Пунктом 2.2. Інструкції № 561 про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.09.2011 року №561 (далі - Інструкція № 561), регламентовано, що критерії життєдіяльності людини - це здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності.
У свою чергу вказаною Інструкцією № 561 визначено, що ступінь обмеження життєдіяльності - величина відхилення від норми діяльності людини. Ступінь обмеження життєдіяльності характеризується одним або поєднанням декількох зазначених найважливіших його критеріїв. Виділяють три ступені обмеження життєдіяльності: помірно виражене, виражене, значне.
Так, помірно виражене обмеження життєдіяльності зумовлено порушеннями функції органів і систем організму, що призводять до помірного обмеження можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності (абз. 20 п. 2.2 Інструкцією № 561).
Виражене обмеження життєдіяльності обумовлюється порушенням функцій органів та систем організму, що полягає у вираженому порушенні можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності (абз. 20 п. 2.2 Інструкцією № 561).
Відповідно до пункту 2.5 Інструкції №561 повторний огляд інвалідів проводиться згідно з пунктом 22 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317.
Таким чином, відповідно до аналізу зазначених вище норм чинного законодавства, рішення МСЕК приймається після повного медичного обстеження особи і проведення досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров'я, на підставі медичних документів та за результатами об'єктивного обстеження особи членами комісії.
Як встановлено комісією МСЕ за результатами огляду, наявні у ОСОБА_1 захворювання спричиняють окремі обмеження життєдіяльності, а саме, обмеження здатності самостійно пересуватися - І ст., обмеження здатності до трудової діяльності І ст., що дали підстави відповідачу для встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності.
При цьому, суд зазначає, що при наявності захворювань із вказаного переліку, особі призначається інвалідність безстроково тієї групи інвалідності, у переліку якої знаходиться конкретне порушення систем організму.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 №10 затверджено Перелік анатомічних дефектів, інших необоротних порушень функцій органів і систем організму, станів та захворювань, за яких відповідна група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду.
Однак, відповідно до вказаного переліку, наявні у позивача захворювання, внаслідок яких йому встановлено ІІІ групу інвалідності, відсутні в переліку відповідної групи інвалідності, яка встановлюється без зазначення строку повторного огляду.
Поряд з цим, вирішення питань щодо визначення міри втрати здоров'я та ступеня обмеження життєдіяльності особи є дискреційним повноваженням відповідних МСЕК та вимагає наявності медичної освіти та спеціальних знань, а адміністративний суд, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України, не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесено до компетенції цього органу.
З огляду на наведене, суд наголошує, що відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо встановлення позивачу інвалідності є дискреційними повноваженнями та виключною його компетенцією.
Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень МСЕК, суд вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку, яка на час спірних правовідносин визначена Положенням №1317 та Інструкцією №561. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.
Аналогічна правова позиція неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 20.11.2020 у справі № 200/14695/19-а, від 17.03.2020 у справі № 270/7133/19, від 30.04.2021 у справі №160/12235/19.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Як слідує з матеріалів справи, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем були враховані та досліджені документи, на які позивач посилається, як на доказ обґрунтованості своїх позовних вимог, рішення прийнято після проведення необхідних досліджень позивача лікувально-профілактичним закладом охорони здоров'я, на підставі медичної документації, та за результатами об'єктивного обстеження позивача членами комісії.
В той же час, у позовній заяві позивач не зазначає про порушення процедури прийняття оскаржуваного рішення МСЕК, а тому факту порушення відповідачем цієї процедури в межах даної справи не встановлено.
Відтак, при дослідженні обставин справи, з урахуванням норм чинного законодавства та доказів, які були надані до матеріалів справи сторонами, слідує, що в даному випадку, розглядаючи питання про встановлення позивачу інвалідності, в діях відповідача відсутні порушення щодо порядку розгляду спірного питання в контексті приписів Інструкції №561, Положення №1317, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання незаконним та скасування рішення від 01.03.2023.
Крім того, судом встановлено факт врахування відповідачем постанови №379 ДУ "Територіальне медичне об'єднання МВС України по Івано-Франківській області", на підставі якої встановлено причинний зв'язок інвалідності позивача - поранення пов'язане з захистом Батьківщини.
Відтак, доводи позивача щодо неврахування постанови №379 ДУ "Територіальне медичне об'єднання МВС України по Івано-Франківській області" є безпідставними та спростовуються доказами, які наявні в матеріалах справи.
Щодо клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін заявлене у відзиві на позов від 11.05.2023, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 7 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Судом встановлено, що позивач отримав відзив 02.05.2023, що стверджується ним у відзиві поданому 11.05.2023.
Відтак, клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін подано з порушенням строку встановленого частиною 7 статті 262 КАС України, тому таке судом залишено без розгляду.
Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв з дотриманням вимог частини 2статті 2 КАС України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення.
Зважаючи, що у задоволенні позову відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 );
Відповідач - Івано-Франківське обласне бюро медико-соціальної експертизи (код ЄДРПОУ 03314153, вул. Переяславська, 27, м. Івано-Франківськ, 76014).
Суддя Микитин Н.М.