ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2023 року м. ОдесаСправа № 915/1097/20(490/6128/20)
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, пр-т Шевченка, 29)
Секретар судового засідання (за дорученням головуючого судді): Соловйова Д.В.;
Від Державного підприємства “Миколаївський суднобудівний завод” - Царюк В.В.;
Представники інших учасників справи в судове засідання не з'явились.
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства “Миколаївський суднобудівний завод”
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.06.2023
по справі №915/1097/20(490/6128/20)
за позовом ОСОБА_1
до Державного підприємства “Миколаївський суднобудівний завод”
про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати,
у межах справи №915/1097/20 про банкрутство державного підприємства “Миколаївський суднобудівний завод”, в якій:
боржник: Державне підприємство “Миколаївський суднобудівний завод”
розпорядник майна: арбітражний керуючий Шалашний Леонід Олександрович,
(суддя місцевого господарського суду: Ткаченко О.В., Господарський суд Миколаївської області),
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Господарського суду Миколаївської області перебуває справа №915/1097/20 про банкрутство Державного підприємства «Миколаївський суднобудівний завод» (далі - ДП «Миколаївський суднобудівний завод»).
ОСОБА_1 звернулась до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом до ДП «Миколаївський суднобудівний завод» про стягнення 121927,6 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати в сумі 22806,1 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані нормами ст. 116, 117 КЗпП України, ст. 34 Закону України «Про оплату праці» та ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та тим, що боржник затримав виплату позивачу розрахунку при звільненні та не сплатив відповідної компенсації.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 05.06.2023 по даній справі позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ДП «Миколаївський суднобудівний завод» на користь ОСОБА_1 121927,60 грн. нарахованого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також 1215,77 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.
В рішенні суд першої інстанції вказав, що з урахуванням вірно визначеного періоду затримки розрахунку при звільненні (з 14.11.2016 по 24.07.2019), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 122841,60 грн. (182,80 грн.*672 дня), однак з урахуванням принципу диспозитивності, стягненню з відповідача підлягає сума, заявлена позивачем в позові, в розмірі 121927,60 грн.
Суд також зазначив, що з огляду на те, що після отримання позивачем від відповідача на свій запит довідки від 10.12.2019, позивач, не затягуючи строки, 28.12.2019 звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, наявні підстави для визнання поважними причин пропуску позивачем тримісячного строку звернення до суду.
Крім того, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів звернення позивача до ДП «Миколаївський суднобудівний завод» про виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати згідно Законом та Порядком № 159, а також відмовою ДП «Миколаївський суднобудівний завод» у здійсненні виплати позивачу компенсації, суд вказав, що право позивача ще не було порушено ДП «Миколаївський суднобудівний завод» і звернення її до суду з вказаними вимогами щодо стягнення відповідної компенсації є передчасним.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ДП Миколаївський суднобудівний завод» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.06.2023 у справі №915/1067/20(490/6128/20) в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заявник апеляційної скарги вважає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог незаконним, необґрунтованим та таким, що не ґрунтується на засадах верховенства права. Оскаржуване в частині задоволених вимог рішення з невірним застосуванням норм матеріального права, без врахування висновків щодо застосування норм права до спірних правовідносин, викладених у постановах Верховного Суду.
На переконання апелянта місцевий господарський суд неправильно застосував ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку зі ст.116 та 117 КЗпП України.
Заявник апеляційної скарги зазначає, що тримісячний строк звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні для позивача становив до 25.10.2019. Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що позивачу станом, як мінімум, на 25.07.2019 було відомо про факт проведення відповідачем з нею повного розрахунку всіх належних їй сум при звільненні. Натомість, позивач звернулася до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в порядку наказного провадження лише 28.12.2019, тобто через два місяці та 4 дні після спливу тримісячного строку.
Апелянт вважає, що в матеріалах суду взагалі відсутні будь-які докази на підтвердження поважності причин пропуску строків звернення до суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства “Миколаївський суднобудівний завод” на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.06.2023 по справі №915/1097/20(490/6128/20) до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції; витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали справи №915/1097/20(490/6128/20).
14.07.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/1097/20(490/6128/20).
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства “Миколаївський суднобудівний завод” на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.06.2023 по справі №915/1097/20(490/6128/20).
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 призначено розгляд апеляційної скарги Державного підприємства “Миколаївський суднобудівний завод” на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.06.2023 по справі №915/1097/20(490/6128/20) на 16.10.2023 року об 11-00 год. у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду.
09.10.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Державного підприємства “Миколаївський суднобудівний завод” надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.1.2023 задоволено клопотання ДП “Миколаївський суднобудівний завод” про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по справі №915/1097/20(490/6128/20) поза межами приміщення суду, призначено судове засідання у справі №915/1097/20(490/6128/20) на 16.10.2023 року об 11-00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв'язку EASYCON.
В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи та вимоги, викладені ним в апеляційній скарзі, просив рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Представники інших учасників справи в судове засідання не з'явились, не повідомивши суд про причини неявки, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи викладене, з огляду на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представників учасників, які не з'явились, за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника апелянта, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебувала у трудових правовідносинах з Державним підприємством «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» (правонаступник - ДП «Миколаївський суднобудівний завод»).
14.11.2016 ОСОБА_1 було звільнено з посади відповідно до приписів ст. 38 КЗпП України у зв'язку з виходом на пенсію, що підтверджується копією трудової книжки.
Станом на день звільнення відповідач не виплатив позивачу нараховану заробітну плату.
24.07.2019 заборгованість в сумі 52492,47 грн. була перерахована відповідачем ОСОБА_1 на картрахунок «Укрсиббанку» ( а.с.7).
Відповідно до довідки від 10.12.2019 №340, виданої відповідачем, середньоденна заробітна плата на день звільнення становить 182,80 грн.
З огляду на несвоєчасну сплату відповідачем належних позивачеві коштів при звільненні, останній нарахував та просить суд стягнути з відповідача суму нарахованого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.11.2016 по 20.07.2019 у загальній сумі 121927,60 грн. та суму компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати у загальній сумі 25512,42 грн.
Предметом даного позову є майнова вимога позивача про: 1) стягнення з відповідача суми нарахованого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.11.2016 по 20.07.2019 у загальній сумі 121927,60 грн.; 2) стягнення з відповідача суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати у загальній сумі 25512,42 грн.
Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.
Як зазначалося раніше, рішення суду першої інстанції оскаржується апелянтом в частині задоволених позовних вимог, у зв'язку з чим судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до вимог ст.269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум в строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальним є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Матеріалами справи встановлено, що позивач звільнений з 14.11.2016, однак у день звільнення працівника відповідачем не проведений розрахунок з ним. Також матеріалами справи встановлено, що відповідачем здійснено повний розрахунок з позивачем 24.07.2019.
Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
Відповідно до п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. П. 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
При цьому згідно з п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.
Середньоденна заробітна плата на день звільнення ОСОБА_1 складала 182,80 грн., згідно довідки відповідача (а.с.5).
В позовній заяві позивач зазначає, що період затримки розрахунку при звільненні становить 667 дня (з 14.11.2016 по 20.07.2019) та розмір середнього заробітку за час затримання розрахунку при звільненні становить 121927,60 грн. (182,80 грн.*667 дня).
За перерахунком суду, з яким погоджується судова колегія, з урахуванням вірно визначеного періоду затримки розрахунку при звільненні (з 14.11.2016 по 24.07.2019), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 122841,60 грн. (182,80 грн.*672 дня). Проте, з урахуванням принципу диспозитивності, стягненню з відповідача підлягає сума, заявлена позивачем в позові, в розмірі 121927,60 грн.
У частинах першій, другій статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесульних рішень.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц, зроблений такий висновок: «звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред'явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП (якщо така вимога раніше не пред'являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред'явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган).»
У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що "за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним".
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З огляду на наведене Конституційний Суд України вирішив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Аналогічну правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема у постановах від 24 червня 2015 року у справі № 6-616цс15, від 14 грудня 2016 року у справі № 6-788ц16. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 127/937/17.
Матеріалами справі підтверджено, що відповідач здійснив повний розрахунок з позивачем 24.07.2019, отже тримісячний строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки сплинув 24.10.2019.
Разом з тим, позивач вперше звернулась до суду з заявою про видачу судового наказу 28.12.2019, а в порядку позовного провадження - 28.09.2020, тобто з пропуском тримісячного строку. В своїй заяві позивач також зазначає, що відповідач не надсилав лист про фактичний розрахунок, тому позивачу було невідомо про те, що фактичний розрахунок проведено. Після отримання від відповідача довідки від 10.12.2019, позивач, 28.12.2019 звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. 03.01.2020 Центральним районним судом було винесено судовий наказ щодо стягнення середнього заробітку за час затримки на користь позивача, який 24.02.2020 було скасовано за заявою відповідача про скасування наказу. Зазначає, що у зв'язку з навантаженням Центрального районного суду м. Миколаєва, який не надіслав позивачу ухвалу про скасування наказу та у зв'язку з поширенням захворювання Ковід-19, що призвело до певних обмежень, позивач взагалі не знала про те, що судовий наказ скасовано, тому звернулась з позовом до Центрального районного суду м. Миколаєва у вересні 2020 року.
Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду вважає обгрунтованими посилання суду першої інстанції на приписи ст.116 КЗпП України, які зобов'язують роботодавця письмово повідомити працівника про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, перед їх виплатою. Доказів на підтвердження виконання такого обов'язку, а саме надіслання/видачі тощо позивачу довідки про відповідні суми заборгованості заробітної плати перед їх виплатою, відповідачем до суду не надано. Не надано відповідачем й доказів того, що одразу після виплати всієї суми заборгованості - 24.07.2019 роботодавець повідомив позивача про факт здійснення з ним остаточного розрахунку.
З огляду на приписи ст.116 КЗпП України, а також враховуючи обов'язок роботодавця письмово повідомити працівника про нараховані суми, належні останньому при звільненні, судова колегія не приймає до уваги доводи апелянта стосовно пропуску позивачем тримісячного терміну на звернення до суду з моменту нарахування коштів - 24.07.2019. Крім того, судова колегія звертає увагу, що 10.12.2019 позивачем була отримана довідка №340 про розмір середньоденного заробітку на день звільнення, у зв'язку з чим звернення до суду 28.12.2019 з відповідними вимогами відбулося в межах передбаченого ст.233 КЗпП України строку.
Також суд апеляційної інстанції вважає безпідставними посилання апелянта на пропуск тримісячного строку позивачем на звернення до суду з позовом в порядку позовного провадження, оскільки в матеріалах справи відсутні, а боржником не надано доказів отримання чи ознайомлення позивача відповідними процесуальними документами суду, які б підтверджували момент (дату), від якої необхідно обчислювати строк, передбачений ст. 233 КзПП України строк.
При цьому суд звертає увагу відповідача, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах та одночасно враховує, що у вказаних відносинах і роботодавець має діяти добросовісно щодо виконання своїх обов'язків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
З огляду на вищевикладене, враховуючи наявні матеріали справи, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду вважає обґрунтованими висновки місцевого суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення з боржника на користь позивача 121927,60 грн. нарахованого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційна скарга Державного підприємства “Миколаївський суднобудівний завод” на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.06.2023 по справі №915/1097/20(490/6128/20) задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.06.2023 по справі №915/1097/20(490/6128/20) залишається без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державного підприємства “Миколаївський суднобудівний завод” на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.06.2023 по справі №915/1097/20(490/6128/20) залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.06.2023 по справі №915/1097/20(490/6128/20) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими статтями 286-289 ГПК України
Повний текст постанови складено та підписано 24.10.2023 року.
Головуючий суддя: Н.М. Принцевська
Судді: А.І. Ярош
Г.І. Діброва