Постанова
Іменем України
11 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 201/3716/13
провадження № 61-1933св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» і ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 рокуу складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про відшкодування шкоди і збитків, завданих працівником під час виконання трудових обов'язків.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 лютого 2005 року він уклав з АТ КБ «ПриватБанк» депозитний договір № SAMDN00100001609728, на виконання якого надав банку через касу грошові кошти у розмірі 430 000,00 грн, на які нараховувались відсотки за вкладом та надходили на платіжну картку. Після закінчення дії терміну договору банк відмовив йому в поверненні вкладу, посилаючись на факт заволодіння цими коштами колишнім співробітником ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 .
Незаконне заволодіння його грошовими коштами стало можливим через недосконалу організацію внутрішньої діяльності АТ КБ «ПриватБанк», тому грошові кошти в розмірі 430 000,00 грн є шкодою, завданою працівником відповідача при виконанні трудових (службових) обов'язків. На час укладення договору про депозитний вклад № SAMDN00100001609728 ОСОБА_2 перебував в офіційних трудових відносинах з АТ КБ «ПриватБанк», обіймав посаду заступника директора відділення банку, мав доступ до операційної системи, особисто спілкувався з клієнтами і підписував договори, тому будь-яких сумнівів у його повноваженнях на вчинення відповідних правочинів не було. Заступник директора відділення банку ОСОБА_2 , укладаючи від імені банку договори і маючи доступ до операційної системи, зараховував грошові кошти не на вказаний у договорі № SAMDN00100001609728 вкладний рахунок, а на транзитний рахунок, і потім знімав їх, чим завдав позивачеві шкоди.
Просив суд стягнути з відповідача 430 000,00 грн боргу, 225 149,17 грн - збитків (упущена вигода) станом на 10 жовтня 2008 року, 236 500,00 грн - інфляційних втрат станом на 10 жовтня 2008 року, 43 577,26 грн - 3 % річних станом на 10 жовтня 2008 року та 1 000 000,00 грн моральної шкоди.
Під час нового розгляду справи в уточненій позовній заяві від 01 жовтня 2020 року (т. 4, а. с. 112-120) позивач просив суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк»:за період з 26 травня 2005 року до 10 грудня 2013 року борг з урахуванням інфляції за затримку відшкодування шкоди - 918 050,00 грн, 3 % річних - 110 268,00 грн, упущену вигоду (збитки) - 717 457,00 грн, а всього 1 315 775,00 грн; за період з 10 грудня 2013 року до 29 травня 2017 року борг з урахуванням інфляції за затримку відшкодування шкоди - 2 776 285,25 грн, 3 % річних - 137 020,84 грн, упущену вигоду - 1 210 350,78 грн; за період з 26 червня 2017 року до 28 березня 2018 року інфляційні втрати - 372 250,12 грн, 3 % річних - 93 544,87 грн, упущену вигоду - 489 651,50 грн; за період з 28 березня 2018 року до 28 вересня 2018 року інфляційні втрати - 101 386,40 грн, 3 % річних - 77 228,68 грн, упущену вигоду - 384 856,26 грн; за період з 28 вересня 2018 року до 01 квітня 2019 року інфляційні втрати - 364 664,01 грн, 3 % річних - 86 260,29 грн, упущену вигоду - 465 805,57 грн; за період з 02 квітня 2019 року до 02 квітня 2020 року інфляційні втрати - 151 275,87 грн, 3 % річних - 197 854,35 грн, упущену вигоду - 1 154 150,37 грн; за період з 05 квітня 2020 року до 07 жовтня 2020 року інфляційні втрати - 105 183,56 грн, 3 % річних - 123 256,62 грн, упущену вигоду - 575 197,54 грн, а всього станом на 07 жовтня 2020 року - 8 866 122,48 грн, та моральну шкоду в розмірі 2 500 000,00 грн.
Позивач послався на статтю 1172 ЦПК України та зазначив, що 24 травня 2005 року за фактом заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах - грошовими коштами ЗАТ КБ «ПриватБанк», шляхом зловживання службовими особами Правобережного відділення ЗАТ «КБ «ПриватБанк» своїм службовим становищем, УСБУ у Дніпропетровській області порушено кримінальну справу № 131, а 27 вересня 2005 року у зазначений кримінальній справі винесено постанову про притягнення ОСОБА_2 як обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 15 i ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України.
30 березня 2021 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог (т. 4, а. с.189-201), в редакції якої за період з 01 жовтня 2020 року до 13 квітня 2021 року він просив стягнути інфляційні втрати - 498 419,26 грн, 3 % річних - 137 000,00 грн, упущену вигоду - 639 332,44 грн, а всього станом на 13 квітня 2021 року - 10 140 874,20 грн, та моральну шкоду в розмірі 3 000 000 грн.
Під час нового розгляду справи, уточнивши позовні вимоги у лютому 2022 року (т. 6, а. с. 63-72), остаточно просив суд стягнути з відповідача 12 393 987,00 грн майнової шкоди та 3 000 000,00 грн моральної шкоди.
Короткий зміст рішень судів
Справу суди розглядали неодноразово.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2013 року у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що шкоду позивачеві ОСОБА_2 завдав при виконанні дій, які не належали до його трудових обов'язків за посадовою інструкцією та наданими роботодавцем повноваженнями.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2013 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2013 року скасовано і ухвалено нове рішення. Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 430 000,00 грн на відшкодування майнової шкоди і 2 000,00 грн - на відшкодування моральної. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд виходив з того, що шкоду позивачу ОСОБА_2 завдав, перебуваючи на посаді заступника директора відділення банку та через неналежну організацію внутрішньої діяльності АТ КБ «ПриватБанк», що зробило можливим привласнення коштів вкладників, тому є правові підстави для застосування статті 1172 ЦК України.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 22 січня 2014 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2013 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2013 року скасовано і передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд виходив з того, що для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідно встановити, що ОСОБА_2 завдав позивачеві шкоди при безпосередньому виконанні своїх трудових обов'язків. Також суд зазначив, що суди не встановили характер спірних правовідносин і, відповідно, норми матеріального права, яка підлягає застосуванню.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2014 року у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що шкоду позивачеві ОСОБА_2 завдав при виконанні дій, які не належали до його трудових обов'язків за посадовою інструкцією та наданими роботодавцем повноваженнями.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2014 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2014 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 400 000,00 грн на відшкодування майнової шкоди і 2 000,00 грн - на відшкодування моральної. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Ухвалою ВССУ від 11 лютого 2015 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2014 року скасовано і передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційний суд виходив з того, що для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідно встановити, що ОСОБА_2 завдав позивачу шкоду при безпосередньому виконанні своїх трудових обов'язків. Також суд зазначив, що апеляційний суд не встановив характер спірних правовідносин і, відповідно, норму матеріального права, яка підлягає застосуванню. Крім того, суд не перевірив, чи не є позовні вимоги у цій справі аналогічними вимогам у справі № 2-110/2008, що є підставою для застосування наслідків, установлених пунктом 2 частини першої статті 205 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2015 року апеляційні скарги ОСОБА_1 і прокурора Дніпропетровської області в його інтересах відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2014 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 завдав позивачеві шкоду при виконанні дій, які не належали до його трудових обов'язків, а також врахував, що його вина у привласненні належних ОСОБА_1 грошових коштів не доведена.
Ухвалою ВССУ від 11 листопада 2015 року касаційні скарги ОСОБА_1 та заступника прокурора Дніпропетровської області відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2015 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду України від 2 листопада 2016 року заяву заступника Генерального прокурора України задоволено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2015 року і ухвалу ВССУ від 11 листопада 2015 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд України виходив з того, що, розглянувши справу (№ 2-110/2008) за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ «КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Приватбанк», про стягнення суми за договором банківського вкладу та відшкодування моральної шкоди, за зустрічним позовом ЗАТ «КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ «КБ «ПриватБанк», до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, суд касаційної інстанції дійшов висновку про нікчемність договору про депозитний вклад від 18 лютого 2005 року. Задоволення вимог ОСОБА_1 про повернення грошових коштів за договором про депозитний вклад можливе у разі чинності такого договору. Проте зазначений договір визнано судом нікчемним на підставі частини другої статті 1059 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 , який діяв від імені банку, не мав повноважень на укладення такого договору, а також при його укладенні не було дотримано письмової форми договору. Визнавши, що договір депозитного вкладу є нікчемним, суд не застосував наслідки його нікчемності, передбачені статтею 216 ЦК України, у зв'язку з чим ОСОБА_1 позбавлено права на захист його прав та повернення грошових коштів за таким договором. Проте суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій на ці обставини уваги не звернули.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2017 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення боргу в розмірі 430 000,00 грн, нарахованих станом на 10 жовтня 2008 року збитків у сумі 225 149,17 грн, інфляційних втрат у сумі 236 500,00 грн і 3 % річних у сумі 43 577,26 грн, а також відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000,00 грн закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2017 року ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків (упущеної вигоди), інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих після 10 жовтня 2008 року, а також у відшкодуванні моральної шкоди в сумі 500 000,00 грн відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 і заступника прокурора Дніпропетровської області відхилено, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2017 року залишено без змін.
Іншою ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2017 року відхилено апеляційні скарги ОСОБА_1 і заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2017 року і залишено це рішення без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року (провадження
№ 61-29825св18) касаційні скарги ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу і рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2017 року, а також постановлені за наслідками їх перегляду ухвали Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2017 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд зазначив, що суди дійшли передчасного висновку про тотожність предмета і підстав позову у цій справі та у справі № 2-110/2008, тому суд першої інстанції на виконання норм цивільного процесуального законодавства повинен перевірити тотожність як предмета, так і підстав позову у цій справі та у справі № 2-110/2008. Під час нового розгляду справи судами варто урахувати похідний характер вимог про відшкодування упущеної вигоди, інфляційних втрат, 3 % річних та моральної шкоди від вимоги про стягнення основного боргу в сумі 430 000,00 грн, які сплачені позивачу відповідачем на виконання у подальшому скасованого судового рішення, з'ясувати наявність чи відсутність правових підстав для покладення на АТ КБ «ПриватБанк» обов'язку відшкодувати ОСОБА_1 таку суму відповідно до статті 1172 ЦК України, перевірити наявність визначених цією статтею правових підстав для покладення на банк обов'язку відшкодувати ОСОБА_1 збитки у виді упущеної вигоди та моральну шкоду, а також встановити характер спірних правовідносин і можливість застосування до них статті 625 ЦК України.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2021 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про відшкодування шкоди і збитків, завданих працівником під час виконання своїх трудових обов'язків, в частині стягнення 430 000,00 грн боргу; 225 149,17 грн збитків (упущена вигода) станом на 10 жовтня 2008 року; 236 500,00 грн інфляційних втрат станом на 10 жовтня 2008 року; 43 577,26 грн 3 % річних станом на 10 жовтня 2008 року та 1 000 000,00 грн моральної шкоди закрито.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про відшкодування шкоди і збитків, завданих працівником під час виконання своїх трудових обов'язків, відмовлено (нарахованих після 10 жовтня 2008 року). У задоволенні заяви АТ КБ «ПриватБанк» про поворот виконання рішення суду у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про відшкодування шкоди і збитків, завданих працівником під час виконання своїх трудових обов'язків, відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2021 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційний суд дійшов висновку, що сторони та предмет позовів в обох справах (цій справі і справі № 2-110/2008) є тотожними, однак правові та фактичні підстави позовів є різними, що позбавляло суд першої інстанції права закрити провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. У задоволенні заяви АТ КБ «ПриватБанк» про поворот виконання рішення суду у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про відшкодування шкоди і збитків, завданих працівником під час виконання своїх трудових обов'язків, відмовлено.
Апеляційний суд вказав, що позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про відшкодування шкоди і збитків, завданих працівником під час виконання своїх трудових обов'язків, у частині стягнення 430 000,00 грн - суми боргу, 225 149,17 грн збитків (упущена вигода) станом на 10 жовтня 2008 року, 236 500,00 грн інфляційних втрат станом на 10 жовтня 2008 року, 43 577,26 грн 3 % річних станом на 10 жовтня 2008 року та 1 000 000,00 грн моральної шкоди наразі суд першої інстанції не розглянув. Вирішуючи питання про стягнення нарахованих після 10 жовтня 2008 року збитків у виді упущеної вигоди, трьох процентів річних, інфляційних втрат, а також щодо відшкодування моральної шкоди, слід зазначити, що за своєю правовою природою такі вимоги є похідними від позовної вимоги про стягнення 430 000 гривень основного боргу. Тому позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» нарахованих після 10 жовтня 2008 року збитків у виді упущеної вигоди, трьох процентів річних, інфляційних втрат, а також щодо відшкодування моральної шкоди є передчасними.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2022 року справу прийнято до провадження в частині вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», за участю Дніпропетровської обласної прокуратури, про відшкодування шкоди і збитків, завданих працівником під час виконання своїх трудових обов'язків, у частині стягнення 430 000 грн боргу; 225 149,17 грн збитків (упущена вигода) станом на 10 жовтня 2008 року; 236 500,00 грн інфляційних втрат станом на 10 жовтня 2008 року; 43 577,26 грн 3 % річних станом на 10 жовтня 2008 року; 1 000 000,00 грн моральної шкоди.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про відшкодування шкоди і збитків, завданих працівником під час виконання своїх трудових обов'язків, у частині стягнення 430 000,00 грн боргу; 225 149,17 грн збитків (упущена вигода) станом на 10 жовтня 2008 року; 236 500,00 грн інфляційних втрат станом на 10 жовтня 2008 року; 43 577,26 грн - 3 % річних станом на 10 жовтня 2008 року; 1 000 000,00 грн моральної шкоди відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, як установлено з наведених судових рішень у справі № 2-110/2008, у 2005 році ОСОБА_1 вже звертався до суду з позовом до ЗАТ КБ «Приватбанк» про стягнення на підставі статті 1172 ЦК України 430 000,00 грн боргу за договором банківського вкладу, 225 149,17 грн збитків, 236 500,00 грн інфляційних втрат, 3 % річних, пені. При огляді матеріалів справи № 2-110/2008 судом встановлено, що у т. 2 на а. с. 179-181 міститься уточнена позовна заява, у якій позивач посилався на частину першу статті 1172 ЦК України і зазначав, що шкода, заподіяна працівником банку, має відшкодовуватися юридичною особою, просив стягнути з банку 430 000,00 грн та інші похідні суми. При цьому, як видно зі змісту рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2008 року у справі
№ 2-110/2008, суд узяв до уваги уточнені вимоги ОСОБА_1 . Тому остаточним судовим рішенням у справі № 2-110/2008 позивачеві відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення шкоди, заподіяної працівником банку, з підстав, визначених частиною першою статті 1172 ЦК України. Враховуючи викладене, здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили та є чинним, є порушенням принципу правової певності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення.
Під час розгляду справи суду не надано належних і допустимих доказів того, що шкода у розмірі 430 000,00 грн заподіяна позивачеві саме внаслідок винних дій працівника банку і, як наслідок, має бути відшкодована з підстав, визначених у частині першій статті 1172 ЦК України. Відомостей про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за кримінальний злочин, унаслідок якого позивачеві заподіяно шкоди, також суду не надано.
Наслідки нікчемності правочину мали бути застосовані при розгляді справи
№ 2-110/2008, однак вони судом не застосовані.
Вирішуючи питання про застосування позовної давності, про що заявив відповідач, суд вважає, що немає підстав для її застосування, оскільки в задоволенні позову відмовлено по суті.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову про відшкодування шкоди і збитків, завданих працівником під час виконання своїх трудових обов'язків, у частині позовних вимог про стягнення 430 000,00 грн суми боргу, 225 149,17 грн збитків (упущена вигода) станом на 10 жовтня 2008 року, 43 577,26 грн 3 % річних станом на 10 жовтня 2008 року та 1 000 000,00 грн моральної шкоди. Стягнено з АТ «КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 430 000,00 грн на відшкодування шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків, та 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, усього 480 000,00 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у справі № 2-110/2008 (яка була витребувана та досліджена колегією суддів) ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову про захист прав споживача та стягнення суми боргу, відсотків за договором, пені та відшкодування шкоди, тобто фактично підстави і предмет позову не є тотожними цій справі. Наявність чи відсутність правових підстав саме для відшкодування шкоди, завданої працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, за статтею 1172 ЦК України судом не з'ясовувалась. Колегія суддів вважає доведеним той факт, що позивач у відділенні банку, маючи намір укласти договір про депозитний вклад «Стандарт» № SAMDN00100001609728, передав банку грошові кошти в сумі 430 000,00 грн. ОСОБА_1 правомірно сподівався на належне оформлення договору вкладу з відповідачем, а обов'язок забезпечення належного виконання працівниками відповідача посадових інструкцій лежить на банківській установі. Особа, винна в порушенні правил здійснення банківських операцій, у спірних правовідносинах діяла від імені банку та розпоряджалася на власний розсуд коштами вже після передання їх на депозит, отже, вчиняла протиправні дії стосовно коштів, які перейшли у власність відповідача. Позивач не може бути відповідальними за порушення, вчинені посадовою особою відповідача, оскільки ним були виконані умови договору про депозитний вклад «Стандарт» № SAMDN00100001609728. Указаними коштами протиправно заволодів ОСОБА_2 , працівник банку, а тому позов ОСОБА_3 у частині стягнення грошових коштів у розмірі 430 000,00 грн у рахунок відшкодування шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків, підлягає задоволенню.
З урахуванням обставин справи, правові підстави для задоволення позову в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» 225 149,17 грн збитків (упущена вигода) станом на 10 жовтня 2008 року колегія суддів не встановила, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження упущеної вигоди та її розміру - його вимоги про стягнення упущеної вигоди у розмірі 225 149,17 грн ґрунтуються на розрахунку можливого прибутку і є теоретичними.
Також не встановлено підстав для стягнення 3 % річних (на підставі статті 625 ЦК України) у розмірі 43 577,26 грн станом на 10 жовтня 2008 року, оскільки фактично банк не користувався грошовими коштами ОСОБА_3 саме через те, що ними безпідставно заволодів колишній працівник банку ОСОБА_2 .
Судом установлено, що моральна шкода позивача полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього самого. Враховуючи характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, і виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування завданої моральної шкоди до 50 000,00 грн.
Посилання відповідача на наявність підстав для здійснення повороту рішення не можуть бути взяті до уваги, оскільки постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року (яка набрала законної сили) відмовлено у задоволенні заяви АТ КБ «ПриватБанк» про поворот виконання рішення суду в цій справі.
Аргументи учасників справи
07 лютого 2023 року АТ КБ «ПриватБанк»подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2022 року у відповідній частині про стягнення шкоди, збитків, 3 % річних, інфляційних втрат станом на 10 жовтня 2008 року та моральної шкоди.
Касаційна скарга мотивована тим, що АТ КБ «ПриватБанк» не доручало ОСОБА_2 виконання робіт, які виходили за межі трудового договору або посадової інструкції. З огляду на встановлені судами у справах № 2-110/2008 та № 2-10369 обставини неукладення ОСОБА_1 договору банківського вкладу із ЗАТ КБ «ПриватБанк», невнесення коштів на депозитний рахунок, зняття коштів з транзитного рахунка та встановлення нікчемності договору, відсутні правові підстави для стягнення з банку на його користь суми шкоди і збитків, завданих працівником під час виконання своїх трудових обов'язків, у частині позовних вимог про стягнення суми боргу, збитків (упущена вигода), суми інфляційних та річних станом на 10 жовтня 2008 року та моральної шкоди. Преюдиціальні обставини є обов'язковими при вирішенні інших справ не підлягають доказуванню. Апеляційний суд помилково зазначив, що обставини у справі не є тотожними.
Апеляційний суд, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, залишив поза увагою заяву банку про застосування позовної давності. У своєму уточненому позові ОСОБА_1 самостійно зазначає, що ПАТ КБ «ПриватБанк» стало боржником, коли своєчасно не відшкодувало позивачу шкоди, нанесеної його працівником у 2005 році. З огляду на викладене АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що позовна давність у цій справі почала свій перебіг з 2005 року, тобто з цієї дати позивачу стало відомо про порушення його прав та інтересів. При цьому у 2005 році ОСОБА_1 уже звертався з позовом до банку, за результатами розгляду цивільної справи № 2-110/08 рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2008 року, залишеним без змін у цій частині ухвалою Верховного Суду України від 07 жовтня 2009 року, на підставі статті 625, статті 1172 ЦК України було відмовлено в стягненні з Банку інфляційних втрат, 3 % річних, упущеної вигоди та моральної шкоди. Такі обставини додатково підтверджують про обізнаність позивача ОСОБА_1 з 2005 року про свої порушені права та інтереси. Отже, про порушення своїх прав та можливість звернутися до суду з позовом ОСОБА_1 дізнався після прийняття Верховним Судом України ухвали від 07 жовтня 2009 року.
Таким чином, звернутися з цим позов ОСОБА_1 мав протягом загального строку позовної давності у 3 роки, починаючи з 08 жовтня 2009 року та до 08 жовтня 2012 року. Позивач не обґрунтував причин пропуску позовної давності.
Звернення ОСОБА_1 у 2010 році з позовом до суду з вимогами про стягнення безпідставно набутого майна у справі № 2-10369/10 на підставі статей 1212, 1214 ЦК України не може свідчити про переривання строків позовної давності за вимогами про відшкодування майнової шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків, стягнення упущеної вигоди, 3 % річних та інфляційних втрат, відшкодування моральної шкоди, оскільки такі вимоги не є тотожними. Крім того, в задоволенні позовних вимог у справі № 2-10369/10 ОСОБА_1 було відмовлено в повному обсязі. Зазначена норма не може бути застосована в цьому випадку, оскільки у справах № 2-10369/10 та № 201/3716/13-ц різні предмети та підстави позовів.
Сплата 04 вересня 2013 року банком 432 000,00 грн (які перераховані ДВС позивачу 10 грудня 2013 року) не свідчить про переривання строку позовної давності, оскільки банк не визнавав та не визнає такого боргу перед позивачем, такий платіж здійснений не в межах позовної давності, платіж проведений не добровільно банком, а в примусовому порядку через ДВС на виконання рішення суду, що набрало законної сили, тому такі обставини не свідчать про визнання боргу відповідачем, оскільки відсутнє вільне волевиявлення банку на погашення такого боргу.
Окрім того, справа розглянута неповноважним судом. Суддя Куценко Т. Р. раніше вже брала участь в розгляді цивільної справи № 2-10369/10 за позовом ОСОБА_4 до банку. Самовідвід суддя Куценко Т. Р. не заявила.
15 лютого 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, в якійпросив скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних, упущеної вигоди та моральної шкоди і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення його вимог в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що справа розглядалася судами різних інстанцій неодноразово. В судах першої інстанції сума боргу Банку кожного разу збільшувалася з урахуванням інфляції та збитків. На сьогодні позов із доповненими й уточненими в судах першої інстанції позовними вимогами досі є актуальним. Остаточний розрахунок боргу банку та обґрунтування нанесеної позивачу моральної шкоди наведені 25 лютого 2022 року в заяві «Додаткові обґрунтування і уточнення до позовної заяви ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» від 27 березня 2013 року про відшкодування шкоди і збитків...» (т. 6, а. с. 63-72).
Таким чином, безпідставна зміна судом уточнених позовних вимог на позовні вимоги з розрахунками станом на 10 жовтня 2008 року є помилковою і неправомірною.
Судовий позов про захист прав споживача, стягнення заборгованості і відшкодування моральної шкоди було подано 18 липня 2005 року. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 02 листопада 2016 року встановила правомірність застосування статей 1172, 1166 і 216 ЦК України для вирішення цієїсправи за позовом до банку про відшкодування шкоди, завданої працівником банку під час виконання трудових обов'язків. Було зауважено, що визнавши, що договір депозитного вкладу є нікчемним, суд у справі № 2-110/2008 не застосував наслідки його нікчемності, передбачені статтею 216 ЦК України, у зв'язку з чим ОСОБА_1 позбавлено права на захист його прав та повернення грошових коштів за таким договором.
Вирішуючи питання про стягнення нарахованих збитків у вигляді упущеної вигоди, 3 % річних, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди, Верховний Суд у постанові від 29 січня 2020 року також зазначив, що за своєю правового природою такі вимоги є похідними від позовної вимоги про стягнення 430 000,00 грн основного боргу, оскільки позивач просить їх стягнути із посиланням на те, що банк більш ніж 8 років не повертав йому кошти, які були внесені до каси банку. Тобто всі збитки і втрати стягуються разом з основним боргом, а відмова Дніпровського апеляційного суду їх стягнути у постанові від 24 січня 2023 року неправомірна. Верховний Суд вказав, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт), і її приписи поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
У цій справі ні договором, ні спеціальними нормами закону, ні пільгами, ні окремими видами зобов'язань не передбачено звільнення банку від відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Тобто розрахунки боргу з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних виконанні позивачем згідно з чинним законодавством. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань, 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, які полягають у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та упущеної вигоди. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. У разі збільшення боргу на суму невитребуваних процентів проценти, які стягуються у зв'язку з простроченням повернення боргу, що передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, нараховуються на всю суму боргу, збільшеного на суму невитребуваних процентів. ПАТ КБ «ПриватБанк» стало боржником, коли своєчасно не відшкодувало позивачеві шкоду, нанесену його працівником у 2005 році, та досі залишається боржником. Віддати борг позивачу повинен саме банк, а не його працівник, з яким у позивача договорів не було. Відповідно до чинного законодавства банк зобов'язаний повернути борг незалежно від того, користувався він коштами чи ні, страхував свої кошти тощо. Зростання боргу залежить від строку його утримання та інфляції.
До розрахунків позивача обов'язково додавалися реальні договори вкладів позивача в різних банках (ВАТ КБ «Південкомбанк», Укргазбанк, АТ «Акцент-Банк» та інших), в яких позивач отримав би прибуток, якби банк повернув своєчасно борг.
Відповідно до частини другої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку про видачу вкладу.
Розмір завданої банком моральної шкоди з урахуванням реалій часу, вимог розумності і справедливості, а також потреби лікування серцево-судинної системи, гіпертонії, зору та органів слуху становить 3 000 000,00 грн. Два інфаркти, проблеми зі слухом і зором - це наслідки нервування, фізичних і душевних страждань від тривалого неповернення грошових коштів, які були заплановані для будівництва лабораторії та реалізації наукових ідей. Другий інфаркт був наступного дня після судового засідання 29 серпня 2022 року.
У березні 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», в якому просить касаційну скаргу банку залишити без задоволення.
Підтверджує доводи свої касаційної скарги та просить її задовольнити в повному обсязі.
У квітні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить залишити її без задоволення, а касаційну скаргу банку - задовольнити.
Зазначає, зокрема, що позивач не враховує того, що справа розглядалась не в цілому, а в частині, оскільки постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року скасовано ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2021 року про закриття провадження. Іншою постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року у задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_4 про відшкодування шкоди і збитків, завданих працівником під час виконання своїх трудових обов'язків відмовлено.
Посилання на те, що позовна давність не поширюється на вимогу вкладника про видачу вкладу, не має значення, оскільки предметом цього позову є не вимоги про стягнення за депозитним договором, а вимоги про відшкодування збитків за статтею 1172 ЦК. Справу про стягнення коштів за депозитним договором розглянуто та ухвалено остаточне рішення (постанова Верховного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 2-110/08).
Розрахунки позивача є некоректними, необґрунтованими, такими, що нараховані тричі на одне й те саме.
Розмір моральної шкоди, заявлений позивачем є необґрунтованим та надмірно завищеним, оскільки такий розмір не підтверджений жодними доказами, зокрема, що саме з вини банку у позивача погіршилось здоров'я, встановлена інвалідність, підвищився артеріальний тиск та погіршився зір, немає доказів неможливості самореалізації або доказів втрати усталеного способу життя, він не був позбавлений права працювати та жити повноцінним життям.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року, витребувано матеріали справи, у задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року відмовлено.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 757/19638/18, від 03 жовтня 2019 року у справі № 127/11222/16, від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 662/2122/16-ц, від 18 травня 2018 року у справі № 761/18883/15-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 201/13687/16-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 757/1536/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 201/15704/15).
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 201/3716/13-ц, у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 201/3716/13-ц).
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року у задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року задоволено. Зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпро від 13 лютого 2023 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2023 року додаткові пояснення ОСОБА_1 залишено без розгляду, відмовлено АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні, справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 18 лютого 2005 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «КБ «ПриватБанк» в особі директора Правобережного відділення ОСОБА_5 укладено договір про депозитний вклад «Стандарт» № SAMDN00100001609728. Відповідно до п.п. 1.10 вказаного договору ОСОБА_1 передав банку грошові кошти всього на суму 430 000,00 грн, за квитанціями № 1 від 18 лютого 2005 року, № 1 від 24 лютого 2005 року, № 2 від 16 березня 2005 року, № 1 від 28 березня 2005 року, № 4 від 11 квітня 2005 року, № 6 від 22 квітня 2005 року, № 2 від 25 квітня 2005 року, № 2 від 26 квітня 2005 року, № 6 від 12 травня 2005 року, меморіальним ордером № 01 від 16 травня 2005 року.
Грошові кошти позивач уносив для зарахування їх на депозитний рахунок за договором про депозитний вклад № SAMDN00100001609728 від 18 лютого 2005 року, який від імені банку підписаний заступником директора відділення ОСОБА_2 .
Відповідач не заперечував, що позивач уносив кошти до каси банку, на підтвердження чого касир видавав йому квитанції зі своїм підписом та підписом ОСОБА_6 , кошти зараховувались на транзитний рахунок банку.
Наказом голови правління банку від 23 травня 2005 року № 1124 ОСОБА_2 звільнено з посади заступника директора по індивідуальному бізнесу Правобережного відділення Дніпропетровського РУ на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
24 травня 2005 року управлінням Служби безпеки України у Дніпропетровській області порушено кримінальну справу за фактом заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах грошовими коштами ЗАТ КБ «ПриватБанк» шляхом зловживання службовими особами Правобережного відділення Дніпропетровського РУ ЗАТ КБ «ПриватБанк» своїм службовим становищем, за ознаками складу злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 191 КК України. 27 вересня 2005 року у зазначеній кримінальній справі винесено постанову про притягнення ОСОБА_2 як обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 15, частиною п'ятою статті 191 і частиною другою статті 366 КК України. У зв'язку з тим, що місце перебування ОСОБА_2 не було встановлене, в той же день він був оголошений у розшук. 28 вересня 2005 року на підставі клопотання слідчого про обрання стосовно ОСОБА_2 запобіжного заходу - взяття під варту, суддею Бабушкінського районного суду Дніпропетровська було винесено постанову про затримання обвинуваченого, доставку його в суд для вирішення питання про обрання запобіжного заходу. Досудове слідство у кримінальній справі зупинено у зв'язку з тим, ще місцезнаходження обвинуваченого ОСОБА_2 невідоме. Відомостей про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за кримінальний злочин, внаслідок якого позивачеві заподіяно шкоди, суду не надано.
У 2005 році ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення 430 000,00 грн боргу за договором банківського вкладу, 225 149,17 грн збитків, 236 500,00 грн інфляційних втрат, 3 % річних, пені.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2008 року у справі № 2-110/2008 ОСОБА_1 у задоволенні позову до ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», про стягнення грошових коштів відмовлено. Зустрічний позов ЗАТ КБ «ПриватБанк» задоволено і визнано недійсним договір про депозитний вклад № SAMDN00100001609728 від 18 лютого 2005 року, на виконання якого позивач вносив грошові кошти в розмірі 430 000,00 грн до каси банку, у зв'язку з відсутністю в ОСОБА_2 повноважень на укладення такого договору та не підтвердження зарахування вказаних грошових коштів на депозитний рахунок.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2009 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2008 року та додаткове рішення цього суду від 15 січня 2009 року скасовано і ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково і стягнено із ЗАТ КБ «ПриватБанк» на його користь вклад у сумі 430 000,00 грн, збитки в сумі 225 149,17 грн, інфляційні втрати у сумі 236 500,00 грн і 3 % річних у сумі 43 577,26 грн. У задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та в задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Верховний Суд України ухвалою від 07 жовтня 2009 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2009 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про депозитний вклад та відшкодування моральної шкоди скасував із залишенням у цій частині в силі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2008 року. В частині вирішення зустрічного позову ЗАТ КБ «ПриватБанк» Верховний Суд України рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2008 року скасував з тих підстав, що договір про депозитний вклад № SAMDN00100001609728 від 18 лютого 2005 року укладений від імені банку особою без відповідних повноважень та без дотримання встановленої законодавством форми, тому є нікчемним і визнання його недійсним рішенням суду не вимагається. Верховний Суд України також зазначив, що отримані від ОСОБА_1 грошові кошти зараховані не на депозитний рахунок, вказаний у договорі, а на транзитний рахунок, і у подальшому були зараховані на картковий рахунок платіжної картки VISA, оформленої на ім'я ОСОБА_1 та були зняті. Разом з тим депозитний рахунок на ім'я ОСОБА_1 не відкривався і в програмній системі банку не обліковується. Наслідки недійсності нікчемного правочину судами не застосовано.
За відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, після завершення розгляду справи № 2-110/2008 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 400 000,00 грн, процентів за користування цими грошовими коштами у розмірі 391 961,00 грн на підставі статей 1212, 1214 ЦК України та 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Як на обґрунтування цього позову ОСОБА_1 посилався на факти, встановлені у справі № 2-110/2008, зокрема на те, що не отримував кошти вкладу, і це встановлено висновком почеркознавчої експертизи у наведеній справі.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 вересня 2010 року у справі № 2-10369/10 позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення суми боргу задоволено частково. Стягнено з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у сумі 400 000,00 грн, проценти (доходи) за користування безпідставно одержаними коштами у сумі 391 961,00 грн та грошову компенсацію завданої моральної шкоди у сумі 1 000,00 грн.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2010 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 вересня 2010 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа - Національний банк України, про стягнення безпідставно набутої грошової суми, процентів та відшкодування моральної шкоди відмовлено. Апеляційний суд зробив висновок, що грошові кошти, передані позивачем за нікчемним договором, були викрадені і не знаходяться у відповідача. Тому не вбачається, що банк набув або зберіг майно за рахунок позивача, у зв'язку з цим відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з банку на його користь переданих ним грошових коштів та застосування статті 1214 ЦК України.
Постановою державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області відкрито виконавче провадження № 39461941 з виконання ухваленого у цій справі рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2013 року про стягнення з банку на користь ОСОБА_1 430 000,00 грн боргу і 2 000,00 грн - на відшкодування моральної шкоди.
Згідно з меморіальним ордером № 7503 від 04 вересня 2013 року АТ КБ «ПриватБанк» у порядку добровільного виконання цієї постанови перерахувало на рахунок виконавчої служби на користь ОСОБА_1 432 000,00 грн.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог про стягнення 430 000,00 грн боргу
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22 червня 2023 року у cправі № 910/5361/22 вказано, що «суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (такий висновок викладено в пункті 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15). Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (такий висновок викладено в пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс 19), на яку є посилання в касаційній скарзі банку, зроблено висновок, що «договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України). У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним (частина друга цієї статті). Оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов'язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми. Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У справі, що переглядається, встановлено, що, розглянувши справу
№ 2-110/2008 за позовом ОСОБА_1 до банку про стягнення суми за договором банківського вкладу та відшкодування моральної шкоди і за зустрічним позовом ПАТ «КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, суди кваліфікували договір про депозитний вклад від 18 лютого 2005 року як нікчемний на підставі частини другої статті 1059 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 , який діяв від імені банку, не мав повноважень на укладення такого договору, а також при його укладенні не було дотримано письмової форми договору. Кваліфікувавши договір депозитного вкладу як нікчемний, суд не застосував наслідків його нікчемності, наявність чи відсутність правових підстав для відшкодування шкоди, завданої працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, не з'ясовувалась; ОСОБА_1 виконав умови договору про депозитний вклад «Стандарт» № SAMDN00100001609728 та передав банку грошові кошти на суму 430 000,00 грн. Разом з тим посадова особа банку ОСОБА_2 , яка перебувала з банком у трудових відносинах, діяла в робочий час у приміщенні банку та від імені банку, проте, неналежним чином виконувала свої службові обов'язки, зокрема, підписала від імені відповідача договір про банківський вклад, однак, прийнявши від позивача грошові кошти через касу банку, зарахувала їх не на депозитний рахунок за договором, а на транзитний рахунок банку, які у подальшому було знято. У кримінальній справі, порушеній за фактом заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах - грошовими коштами банку шляхом зловживання службовими особами банку своїм службовим становищем, ОСОБА_2 притягнуто як обвинуваченого.
За таких обставин та з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у прийнятій у цій справі постанові від 2 листопада 2016 року, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що забезпечення належного виконання працівниками відповідача посадових інструкцій є обов'язком банківської установи. Посадова особа, винна в порушенні правил банківських операцій, у спірних правовідносинах діяла від імені банку та розпоряджалася на власний розсуд коштами вже після передання їх на депозит, отже, вчиняла протиправні дії стосовно коштів, які перейшли у власність відповідача.
Водночас встановлені обставини свідчать, що помилковим є висновок апеляційного суду, що внаслідок неправомірних дій посадової особи банку ОСОБА_2 , спрямованих на заволодіння вказаними грошовими коштами, майнову шкоду завдано позивачу, оскільки ця особа вчиняла протиправні дії стосовно коштів, які перейшли у власність відповідача, тобто шкоду завдано банку, а не позивачу. У зв'язку з цим є незастосовною до спірних правовідносин стаття 1172 ЦК України.
Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного за недійсним правочином (пункт 1 частини третьої статті 1212 ЦК України).
Системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: (а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 396/29/17 (провадження № 61-29467св18)).
За встановлених у цій справі обставин банк неправомірно відмовив ОСОБА_3 у поверненні грошових коштів у сумі вкладу, посилаючись на факт заволодіння цими коштами колишнім співробітником ОСОБА_2 , а тому ОСОБА_3 має право на стягнення грошових коштів у розмірі 430 000,00 грн на підставі частини третьої статті 1212 ЦК України як вимоги про повернення виконаного за нікчемним договором банківського вкладу.
Колегія суддів ураховує, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Аналіз змісту позовних вимог ОСОБА_3 та судових рішень у справах
№ 2-110/2008 та № 2-10369/10 свідчить, що немає підстав для застосування зазначеної норми права та закриття провадження у справі, що переглядається.
Тому апеляційний суд зробив правильний висновок про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 в частині стягнення грошових коштів у розмірі 430 000,00 грн, проте помилково кваліфікував їх як майнову шкоду, завдану позивачу працівником відповідача під час виконання трудових обов'язків.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги банку з посиланням на постанови Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 757/19638/18, від 03 жовтня 2019 року у справі № 127/11222/16, від 18 травня 2018 року у справі № 761/18883/15-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 201/13687/16-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 757/1536/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 201/15704/15), оскільки у наведених справах за встановлення нікчемності договору банківського вкладу (непідтвердження його укладання) також було встановлено, що позивач не надав доказів, що ним були внесені грошові кошти на виконання такого договору.
Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що справу розглянуто неповноважним судом у зв'язку з тим, що суддя Куценко Т. Р. раніше уже брала участь у розгляді цивільної справи № 2-10369/10 за позовом ОСОБА_4 до банку, оскільки такі доводи не містять жодного обґрунтування, до того ж наведена обставина не є обов'язковою підставою для відводу судді (статті 36, 37 ЦПК України), і АТ КБ «ПриватБанк» при розгляді справи відвід судді Куценко Т. Р. не заявляло.
Стосовно доводів касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про сплив позовної давності
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
У цивільному законодавстві визначено об'єктивні межі застосування позовної давності, які встановлюються прямо (стаття 268 ЦК України); опосередковано (з урахуванням сутності заявленої вимоги).
Позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу (пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України).
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, дає підстави для висновку, що позовна давність не поширюється на будь-яку вимогу вкладника щодо видачі (повернення) вкладу банком, іншою фінансовою установою. Зазначена гарантія охорони прав вкладника не залежить від обраного ним способу захисту прав, підстав пред'явлення такої вимоги, розірвання договору про банківський вклад за взаємною домовленістю сторін або в судовому порядку, відмови від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом, чи навіть недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Колегія суддів ураховує, що метою позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» є захист своїх порушених прав та повернення грошових коштів, які він передав відповідачу на підставі договору про депозитний вклад № SAMDN00100001609728 від 18 лютого 2005 року. Подальше встановлення нікчемності депозитного договору у зв'язку з діями посадової особи банку (за обставин, встановлених у справі № 2-110/2008), з урахуванням факту неповернення позивачеві коштів, унесених ним як вклад на підставі нікчемного договору, не змінює і не припиняє гарантію охорони правпозивача щодо непоширення позовної давності на вимогу про стягнення цих коштів.
За таких обставин немає підстав для застосування позовної давності за заявами відповідача (т. 3, а. с. 41, т. 4, а. с. 205-209) до вимог позивача про стягнення 430 000,00 грн боргу. Апеляційний суд не мотивував причин застосування або незастосування позовної давності щодо кожної із пред'явлених вимог, проте це не призвело до неправильного вирішення справи в зазначеній частині. Водночас не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Щодо стягнення інфляційних втрат? 3 % річних, упущеної вигоди та компенсації моральної шкоди
У частинах першій та другій статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Суди розглянули позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про відшкодування шкоди і збитків, завданих працівником під час виконання трудових обов'язків, станом на 10 жовтня 2008 року, в частині позовних вимог про стягнення 430 000,00 грн боргу, 225 149,17 грн збитків (упущена вигода), 236 500,00 грн інфляційних втрат, 43 577,26 грн - 3% річних та 1 000 000,00 грн моральної шкоди.
Разом з тим під час нового розгляду справи 25 лютого 2022 року ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги (т. 6, а. с. 63-72), зокрема, в частині вимог за період після 10 жовтня 2008 року та остаточно просив суд стягнути з відповідача 12 393 987,00 грн боргу та 3 000 000,00 грн моральної шкоди.
Як на обґрунтування цієї заяви ОСОБА_1 посилався на висновки, викладені як у постанові Дніпровського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року, якою ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2021 року про закриття провадження у справі про стягнення 430 000,00 грн та сум, нарахованих до 10 жовтня 2008 року, скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції, так і в постанові Дніпровського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року, якою відмовлено у стягненні сум, нарахованих після 10 жовтня 2008 року, з посиланням на їх передчасність та можливість вирішення цих вимог як похідних від позовної вимоги про стягнення 430 000,00 грн лише після встановлення наявності чи відсутності правових підстав для покладення на банк обов'язку відшкодувати ОСОБА_1 зазначену суму.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що суди при новому розгляді справи не розглянули позов ОСОБА_1 в частині вимог про стягнення інфляційних втрат? 3 % річних, упущеної вигоди та компенсації моральної шкоди з урахуванням його заяви про збільшення цих вимог за період після 10 жовтня 2008 року, жодних інших процесуальних рішень щодо цієї заяви не приймали. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 наводив відповідні доводи та просив задовольнити його вимоги повністю (т. 6, а. с. 179-181), які залишились без уваги апеляційного суду. Тому рішення суду першої інстанції, а також постанова апеляційного суду в указаній частині підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановахВерховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22 червня 2023 року у cправі № 910/5361/22, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2023 року у справі № 756/3912/22 (провадження № 61-4833св23), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року у справі № 496/1691/19 (провадження № 61-12320св22) та від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та частково постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що: касаційні скарги ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» слід задовольнити частково; постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення 430 000,00 грн майнової шкоди змінити; в іншій частині рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду належить скасувати, а справу щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення інфляційний втрат? 3 % річних, упущеної вигодита компенсації моральної шкоди з урахуванням заяви про збільшення цих вимог за період після 10 жовтня 2008 року направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
У зв?язку з цим підлягає поновленню виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року в нескасованій частині, зупинене ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року до закінчення касаційного провадження.
Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішенняу справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 рокув частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 430 000,00 грн боргу змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови та виключити в абзаці четвертому постанови слова «у рахунок відшкодування шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків».
Поновити виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року в зазначеній частині.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» інфляційний втрат? 3 % річних, упущеної вигоди та компенсації моральної шкоди, з урахуванням заяви про збільшення цих вимогза період після 10 жовтня 2008 року скасувати та справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2022 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року в скасованих частинах втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук