УХВАЛА
23 жовтня 2023 року
м. Київ
cправа № 916/1481/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жукова С.В. - головуючого, Білоуса В.В., Васьковського О.В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Одеської області від 14.06.2023
на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 28.06.2023
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2023
у справі №916/1481/23
за позовом керівника Болградської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі:
1) Міністерства аграрної політики та продовольства України,
2) Департаменту аграрної політики, продовольства та земельних відносин Одеської обласної державної (військової) адміністрації
до Приватного підприємства "Шанс-2016"
про стягнення 235 000,00 грн, -
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2023 року керівник Болградської окружної прокуратури Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі 1) Міністерства аграрної політики та продовольства України та 2) Департаменту аграрної політики, продовольства та земельних відносин Одеської обласної державної (військової) адміністрації з позовною заявою до Приватного підприємства "Шанс-2016", в якій просив суд стягнути з останнього кошти у сумі 235 000,00 грн, а також судові витрати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначав про те, що відповідно до приписів ст. 1212 ЦК України відповідач зобов'язаний повернути позивачу незаконно отримані бюджетні кошти за державною програмою, оскільки ним не понесено втрати посівів сільськогосподарських культур внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.06.2023 у справі №916/1481/23 у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивовано тим, що прокуратурою не було належним чином встановлено як неправомірність дій органу, так і недобросовісність заявника при наданні документів для отримання дотації на відшкодування втрат від повністю втрачених (загиблих) посівів сільськогосподарських культур внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, при цьому будь-які незначні недоліки в діях органу жодним чином не повинні виправлятися за рахунок заявника, недобросовісність дій якого прокуратурою встановлена не була, натомість зворотне спричинить порушення положень Першого протоколу Конвенції.
Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 28.06.2023 заяву ПП «Шанс-2016» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково та стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ПП «Шанс 2016» витрати на правничу допомогу у сумі 12 500 грн.
Заступник керівника Одеської обласної прокуратури не погоджуючись із зазначеними рішеннями місцевого господарського суду звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нові, якими задовольнити позовні вимоги та відмовити у задоволенні заяви відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу у повному обсязі.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 рішення Господарського суду Одеської області від 14.06.2023 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 28.06.2023 у справі №916/1481/23 залишено без змін, апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури без задоволення.
До Верховного Суду від заступника керівника Одеської обласної прокуратури надійшла касаційна скарга, у якій скаржник просить суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 14.06.2023, додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 28.06.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 у справі №916/1481/23 та прийняти нове рішення, яким у позов задовольнити у повному обсязі та відмовити у задоволенні заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/1481/23 визначено колегію суддів у складі: Жуков С.В. (головуючий), Білоус В.В., Васьковський О.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2023.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
За приписами пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури є рішення Господарського суду Одеської області від 14.06.2023, додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 28.06.2023 та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 у справі №916/1481/23, якими розглядався позов про стягнення 235 000,00 грн майнової шкоди.
Позов у справі №916/1481/23 був поданий у квітні 2023 року.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про державний бюджет на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня було встановлено у сумі 2684, 00 грн.
Предметом позову у справі № 916/1481/23 є стягнення 235 000,00 грн, що є меншим ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент звернення з цим позовом (268 400,00 грн), а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України справа №916/1481/23 є малозначною.
При цьому, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Заступник керівника Одеської обласної прокуратури, обґрунтовуючи наявність підстави для відкриття касаційного провадження у малозначній справі, посилається на підпункти "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та зазначає, що спірні правовідносини мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки є новими, проблемнимии, що раніше ґрунтовно не досліджувалися, відповідь на які касаційним судом надала б нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола осіб, оскільки у скарзі наведені проблеми, які у випадку відкриття касаційного провадження впливатимуть на значну кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Значний суспільний інтерес у спірних правовідносинах полягає у обґрунтованій зацікавленості, яка має неабияке виняткове значення для всього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо в контексті можливого впливу ухваленого в ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Означені у спірних правовідносинах питання охоплюють потреби суспільства та окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Суд зауважує, фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Скаржник, вказуючи на фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики не навів обґрунтованих доводів та не надав жодних доказів кількісного та якісного виміру наявності/відсутності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Вказуючи на те, що справа становить значний суспільний інтерес скаржник не робить посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
При цьому, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї зі сторін у справі є зви-чайним передбаченим процесом.
Використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про мож-ливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
До того ж зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, зводяться до спроби переконати суд у необхідності втрутитися у зміст судових рішень, ухвалених місцевим та апеляційним господарськими судами, й у цілому до заперечення результату розгляду справи, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення судів попередніх інстанцій тільки через те, що таке рішення оскаржено і скаржник вважає його незаконним.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).
Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, Верховний Суд, розглянувши доводи, викладені у касаційній скарзі не вбачає підстав передбачених пп. "а", "в" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України для перегляду у касаційному порядку малозначної справи, а тому дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 14.06.2023, додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 28.06.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 у справі №916/1481/23, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, пунктом 1 частини першої статті 293, статтею 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
УХВАЛИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури, яка подана на рішення Господарського суду Одеської області від 14.06.2023, додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 28.06.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 у справі №916/1481/23.
2. Копію цієї ухвали, оригінал касаційної скарги із доданими до скарги матеріалами надіслати заступнику керівника Одеської обласної прокуратури.
3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Жуков
Судді В.В. Білоус
О.В. Васьковський