ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
05.10.2023м. СумиСправа № 920/399/23
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши матеріали справи № 920/399/23
за позовом Першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури
(вул. Магістрацька, буд. 12, м. Суми, 40000)
в інтересах держави
в особі позивача Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області
(вул. Шевченка, буд. 1, с. Миколаївка, Сумський район, Сумська
область, 42322, код ЄДРПОУ 04391434)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕНЕРА СУМИ”
(вул. Реміснича, буд. 35, м. Суми, 40004, код ЄДРПОУ 41884537),
про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 56347 грн 14 коп.
за участю представників сторін:
прокурор: Васянович М.В,
від позивача: не прибув,
від відповідача: не прибув,
при секретарі судового засідання Щербак Н.М.
Суть спору: 18.04.2023 прокурор в інтересах держави в особі позивач Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області подав позовну заяву, в якій просить суд:
1. Визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 15.09.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №119с від 31.12.2020, укладеного між Миколаївською сільською радою та ТОВ “ЕНЕРА СУМИ”.
2. Визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 05.11.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу № 119с від 31.12.2020, укладеного між Миколаївською сільською радою та ТОВ “ЕНЕРА СУМИ”.
3. Визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 08.11.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу № 119с від 31.12.2020, укладеного між Миколаївською сільською радою та ТОВ “ЕНЕРА СУМИ”.
4. Визнати недійсною додаткову угоду № 6 від 09.11.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу № 119с від 31.12.2020, укладеного між Миколаївською сільською радою та ТОВ “ЕНЕРА СУМИ”.
5. Визнати недійсною додаткову угоду № 8 від 01.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №119с від 31.12.2020, укладеного між Миколаївською сільською радою та ТОВ “ЕНЕРА СУМИ”.
6. Визнати недійсною додаткову угоду № 9 від 02.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу JV“ 119с від 31.12.2020, укладеного між Миколаївською сільською радою та ТОВ “ЕНЕРА СУМИ”.
7. Визнати недійсною додатковою угоду №12 від 28.01.2022 до договору про постачання електричної енергії споживачу №119с від 31.12.2020, укладеного між Миколаївською сільською радою та ТОВ “ЕНЕРА СУМИ”.
8. Стягнути з ТОВ “ЕНЕРА СУМИ” (код ЄДРПОУ 41884537) на користь Миколаївської сільської ради Сумського району (код ЄДРПОУ 04391434) кошти в сумі 56 347,14 грн., надмірно сплачені за договором про постачання електричної енергії споживачу за №119с від 31.12.2020, укладеного між Миколаївською сільською радою та ТОВ “ЕНЕРА СУМИ”.
9. Стягнути з ТОВ “ЕНЕРА СУМИ” кошти, витрачені на сплату судового збору у сумі 21 472, 00 грн. на наступні банківські реквізити: розрахунковий рахунок Сумської обласної прокуратури №UA598201720343120001000002983 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 03527891.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2023, справу розподілено до розгляду судді Заєць С.В.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 18.04.2023 відкрито провадження у справі № 920/399/23 та призначено підготовче засідання на 18.05.2023, 10:00.
10.05.2023 відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого заперечує проти позовних вимог та зазначає, що між ТОВ “Енера Суми” та Миколаївською сільською радою було правомірно укладено додаткові угоди про збільшення ціни за одиницю товару до договору про постачання електричної енергії споживачу № 119с від 31.12.2020, оскільки такі зміни відповідають нормам чинного законодавства, а саме Закону України “Про публічні закупівлі”. Також зазначає, що прокурором не доведено що зміст додаткових угод № 3-№6, № 8, № 9, №12 до Договору суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
11.05.2023 позивачем надано до суду відповідь на відзив.
17.05.2023 відповідачем надано до суду Заяву про зупинення провадження у справі, відповідно до якої просить суд зупинити провадження у справі № 920/399/23 за позовом першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури Максима Колобиліна, який виступає в інтересах держави в особі Миколаївської сільської ради до товариства з обмеженою відповідальністю “Енера Суми”, про визнання недійсними додаткових угод №3-№6, №8, №9, №12 до договору про постачання електричної енергії споживачу №119с від 31.12.2020 та стягнення 56 347,14 грн, до прийняття відповідного рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі № 905/1907/21.
Ухвалою суду від 18.05.2023 зупинено провадження у справі № 920/399/23 до перегляду судових рішень у справі № 905/1907/21 в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду.
17.07.2023 Сумською окружною прокуратурою надано до суду Заяву (у порядку ст. 230 ГПК України) від 14.07.2023 № 54-4135 вих23, в якій зазначено, що за інформацією офіційного вебпорталу “Судова влада України” встановлено, що Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 касаційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури задоволено частково. Ухвалу Господарського суду Донецької області від 20.01.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.09.2022 у справі № 905/1907/21 скасовано в частині залишення без розгляду позову заступника керівника Смілянської окружної прокуратури Черкаської області, поданого в інтересах держави в особі Черкаської обласної ради. Справу в цій частині передано до Господарського суду Донецької області для продовження розгляду. В іншій частині ухвалу Господарського суду Донецької області від 20.01.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.09.2022 у справі № 905/1907/21 залишено без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Тому, у зв'язку з тим, що на цей час підстави, що зумовлювали зупинення провадження у справі, відпали, керуючись ст. 42, 53, ч. 1 ст. 230, ГПК України, просить поновити провадження у справі № 920/399/23 за позовом першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської сільської ради до TOB “ЕНЕРА СУМИ” про визнання недійсними угод №3-6, 8,9,12 про постачання електричної енергії споживачу №119с від 31.12.2020 та стягнення надмірно сплачених коштів у сумі 56 347,14 грн.
Ухвалою суду від 19.07.2023 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 31.07.2023) призначено підготовче засідання у справі на 15.08.2023, 12:30.
Розгляд справи 15.08.2023 не відбувся в зв'язку з перебуванням судді Заєць С.В. у відпустці з 14.08.2023 по 18.08.2023.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 21.08.2023 призначено підготовче засідання у справі №920/399/23 на 05.09.2023, 10:40.
У судовому засіданні 05.09.2023, за участю прокурора, суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви в підготовчому судовому засіданні у справі №920/399/23 до 14.09.2023, 11:20.
05.09.2023 Сумською окружною прокуратурою надано до суду лист від 05.09.2023 № 54-5240ВИХ-23 з проханням визнати поважними причини пропуску строків надання відповіді на відзив ТОВ “ЕНЕРА СУМИ” та прийнято до розгляду відповідь на відзив Сумської окружної прокуратури від 04.09.2023 у справі № 920/399/23.
Протокольною ухвалою від 14.09.2023 задоволено Клопотання прокуратури та поновлено строк на надання відповіді на відзив. Відповідь на відзив від 04.09.2023долучено до матеріалів справи.
12.09.2023 відповідачем через систему “Електронний суд” надано до суду Заперечення на відповідь на відзив.
13.09.2023 Відповідачем надано до суду Клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 14.09.2023 у задоволенні клопотання відповідача від 12.09.2023 (вх. № 5765 від 13.09.2023) про відкладення розгляду справи - відмовлено. Закрито підготовче провадження та призначено справу № 920/399/23 до судового розгляду по суті в судове засідання на 05.10.2023, 11:00.
У судовому засіданні 05.10.2023 під час судових дебатів прокурор позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.
Представники сторін (позивача та відповідача) в судове засідання не прибули, про час, дату і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Судовий процес на виконання ч. 1 ст. 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 05.10.2023 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини:
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).
Згідно з ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № З-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).
Відтак, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
У даному випадку на переконання Прокуратури, Миколаївська сільська рада уклала оспорювані додаткові угоди всупереч вимог чинного законодавства і інтересам держави, що призвело до безпідставної зміни істотних умов договору, зростання ціни за одиницю товару, тобто порушення інтересів держави, а саме принципу максимальної ефективності та економії, що призвело до нераціонального та неефективного витрачання коштів бюджету та заподіяння прямих збитків державі.
Так, за умовами основного Договору для потреб громади мало бути отримано 155 390 кВт/год. електричної енергії, натомість після внесених змін до договору фактично отримано - 135 170 кВт/год., що значно менше ніж планувалося.
Водночас визнання відповідних додаткових угод недійсними та стягнення на користь місцевого бюджету надмірно сплачених за договором коштів у розмірі 56 347,14 грн. відповідає інтересам держави та територіальної громади, оскільки у разі їх стягнення у судовому порядку стане можливим їх використання для фінансування потреб територіальної громади, зокрема відновлення пошкодженої внаслідок військової агресії рф інфраструктури, а також виконання важливих соціальних та економічних функцій держави та місцевого самоврядування.
Отже, підстава реалізації прокурором представницьких повноважень є усвідомлена пасивна поведінка Миколаївської сільської ради щодо захисту порушених інтересів держави (п.63-64 постанови Верховного Суду України від 18.06.2021 у справі №927/491/19).
Закон України «Про публічні закупівлі» установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.
Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Необґрунтована зміна ціни договору тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 3 Закону України «Про публічні закупівлі».
Відповідно до прийнятої Європейською Радою стратегії соціально- економічного розвитку Європейського Союзу до 2020 року «Європа 2020» та Директиви 2014/24/ЕГІ Європейського Парламенту та Ради ЄЄ від 26.02.2014, державні закупівлі відіграють ключову роль у забезпеченні раціонального, стійкого економічного зростання держави, як один із ринкових інструментів для створення умов до найбільш ефективного використання державних коштів.
Отже правильне, в порядку визначеному законодавством, використання бюджетних коштів беззаперечно становить державний інтерес.
Суперечності, які виникають у бюджетних правовідносинах, зачіпають як інтереси держави, так і суспільні інтереси, тож порушення інтересів держави у цій сфері є порушенням загальнодержавних інтересів, що у відповідності до ст. 131-1 Конституції України покладає на прокурора обов'язок представництва в суді.
Прокурор звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Миколаївської сільської ради з огляду на наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України та ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Місцеве самоврядування є способом реалізації народом належної йому влади, яка діє на принципах (засадах) державної підтримки та гарантування державою місцевого самоврядування (ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» одним із принципів місцевого самоврядування в Україні є судовий захист прав місцевого самоврядування.
Пункт 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначає, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів.
Згідно з положеннями ст. 142 Конституції України державною гарантією місцевого самоврядування є участь держави у формуванні дохідної частини його бюджетів та компенсація у необхідних випадках витрат місцевого самоврядування.
Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб, (ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (ст. 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
У зв'язку з цим, окружною прокуратурою спрямовано до Миколаївської сільської ради листа від 17.03.2023 про наявні порушення законодавства при укладенні додаткових угод до Договору про закупівлю.
Згідно відповіді від 23.03.2023 встановлено, що сільська рада до суду не зверталася, однак у разі звернення з відповідним позовом прокуратури сільскою радою гарантовано про готовність до співпраці.
Ураховуючи вищевикладене, Миколаївською сільської радою заходи реагування вжито не було.
Оскільки фінансування за оспорюваними додатковими угодами здійснювались за рахунок коштів місцевого бюджету, а саме, з рахунків Миколаївської сільської ради, а тому, безпідставно та незаконно витрачені бюджетні кошти у розмірі 56 347,14 гривень підлягають поверненню на користь саме сільської ради.
Така пасивна позиція зазначеного вище уповноваженого органу не відповідає вимогам законодавства та свідчить про невиконання ним своїх повноважень із захисту інтересів держави.
Наведене утворює собою передбачений вимогами Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» винятковий випадок, за якого порушення Відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженими органами функцій із їх захисту, та є підставою для застосування представницьких повноважень прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах.
Закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.
Водночас, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (рішення у справі «Korolev у. Russia» пункт 33; рішення у справі «Menchinskaya v. Russia», пункт 35).
Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваних додаткових угод, на підставі яких ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.
Виконання зобов'язань за додатковими угодами, укладеними з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України «Про публічні закупівлі» та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі.
З огляду на викладене, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави у сфері охорони дитинства.
Окремо слід зазначити, що Велика палата Верховного суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 виклала правову позицію щодо обґрунтування прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді.
Зокрема, Велика палата зазначила, що прокурор звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, так як з листа уповноваженого органу наміру вжиття заходів щодо захисту інтересів держави в судовому порядку не простежується, вказане розцінюється прокурором як бездіяльність уповноваженого органу в даному випадку.
Згідно з позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка викладена в постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 910/3486/18, представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган, прокурор не зобов'язаний установлювати причини, з яких позивач не здійснює захисту інтересів держави.
Враховуючи викладене, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом у зв'язку із доведеною бездіяльністю вказаного компетентного органу та необхідністю невідкладного захисту інтересів держави в даному випадку.
На виконання абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» окружною прокуратурою попередньо, до звернення до суду, листом від 11.04.2023 повідомлено Миколаївську сільську раду про представництво інтересів держави в суді.
Як вбачається з матеріалів справи, Сумською окружною прокуратурою під час вивчення інформації щодо дотримання вимог чинного законодавства при здійсненні закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти, розміщеної на вебпорталі Уповноваженого органу з питань закупівель «Prozorro» встановлено, що Миколаївською сільською радою Сумського району Сумської області (далі - сільська рада, Позивач) здійснено закупівлю електричної енергії з очікуваною вартістю 404014,00 грн, ідентифікатор закупівлі UA-2020-12-24-014719-с.
За результатами переговорної процедури, з TOB «ЕНЕРА СУМИ» укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу за №119с від 31.12.2020, загальною вартістю предмету закупівлі 404 014, 00 грн. (далі - Договір).
Згідно з додатком №2 до Договору фактична ціна (тариф) електричної енергії становить 2,60 грн., (з ПДВ) за 1 кВт/год; обсяг постачання - 155 390 кВт/год.
Відповідно до п. 13.1 Договір набуває чинності з дати його підписання і діє в частині постачання електричної енергії з року до 31.12.2021, а в частині розрахунків - до повного виконання Сторонами своїх обов'язків за Договором.
Відповідно до п. 13.5 Договору всі зміни до цього Договору оформлюються письмовими додатковими угодами, що стають невід'ємною частиною Договору і мають переважаючу силу над положеннями Договору.
Відповідно до пункту 1.6. Порядку змін умов договору на закупівлю електричної енергії споживачем (Додаток №4 до Договору на закупівлю електричної енергії споживачу №1), істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань Сторонами в повному обсязі, крім випадків передбачених п.п. 1-8 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме: зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника та збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
У подальшому Сторонами укладено ряд додаткових угод до Договору №119с, якими збільшено вартість одиниці товару та зменшено обсяг поставок, а саме:
1) додатковою угодою №2 від 13.08.2021 збільшено ціну за 1 кВт. гол. електричної енергії з початкової ціни 2,60 грн. (зазначеної у Договорі) до 2,824504 грн. з ПДВ (тобто на 8,63 % від початкової ціни), при цьому зменшено кількість електричної енергії до 150050 кВт.год.
Відповідно до п. 4 додаткова угода №2 від 13.08.2021 набирає чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами за Договором з 01.08.2021.
2) додатковою угодою №3 від 15.09.2021 збільшено ціну за 1 кВт. год. електричної енергії з початкової ціни 2,60 грн. (зазначеної у Договорі) до 3,106672 грн. з ПДВ (тобто на 19,48 % від початкової ціни), при цьому зменшено кількість електричної енергії до 144701 кВт.год.
Відповідно до п. 4 додаткова угода №3 від 15.09.2021 набирає чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами за Договором з 09.08.2021.
3) додатковою угодою №4 від 05.11.2021 збільшено ціну за 1 кВт. год. електричної енергії з початкової ціни 2,60 грн. (зазначеної у Договорі) до 3,3434 грн. з ПДВ (тобто на 28,59 % від початкової ціни), при цьому зменшено кількість електричної енергії до 141508 кВт.год.
Відповідно до п. 4 додаткова угода №4 від 05.11.2021 набирає чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами за Договором з 01.09.2021.
4) додатковою угодою №5 від 08.11.2021 збільшено ціну за 1 кВт. год. електричної енергії з початкової ціни 2,60 грн. (зазначеної у Договорі) до 3,677406 грн. з ПДВ (тобто на 41,44 % від початкової ціни), при цьому зменшено кількість електричної енергії до 138 703 кВт.год.
Відповідно до п. 4 додаткова угода №5 від 08.11.2021 набирає чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами за Договором з 01.10.2021.
5) додатковою угодою №6 від 09.11.2021 збільшено ціну за 1 кВт. год. електричної енергії з початкової ціни 2,60 грн. (зазначеної у Договорі) до 3,957993 грн. з ПДВ (тобто на 52,23 % від початкової ціни), при цьому зменшено кількість електричної енергії до 135 232 кВт.год.
Відповідно до п. 4 додаткова угода №6 від 09.11.2021 набирає чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами за Договором з 05.10.2021.
6) додатковою угодою №8 від 01.12.2021 збільшено ціну за 1 кВт. год. електричної енергії з початкової ціни 2,60 грн. (зазначеної у Договорі) до 4,2117 грн. з ПДВ (тобто на 61,99 % від початкової ціни), при цьому зменшено кількість електричної енергії до 135 222 кВт.год.
Відповідно до п. 4 додаткова угода №8 від 01.12.2021 набирає чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами за Договором з 01.11.2021.
7) додатковою угодою №9 від 02.12.2021 збільшено ціну за 1 кВт. год. електричної енергії з початкової ціни 2,60 грн. (зазначеної у Договорі) до 4,632449 грн. з ПДВ (тобто на 78,17 % від початкової ціни), при цьому зменшено кількість електричної енергії до 135 170 кВт.год.
Відповідно до п. 4 додаткова угода №9 від 02.12.2021 набирає чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами за Договором з 08.11.2021.
8) додатковою угодою №12 від 28.01.2022 збільшено ціну за 1 кВт. год. електричної енергії з початкової ціни 2,60 грн. (зазначеної у Договорі) до 4,6945 грн. з ПДВ (тобто на 80,56 % від початкової ціни), при цьому кількість електричної енергії не зменшено.
Відповідно до п. 4 додаткова угода №12 від 28011.2022 набирає чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами за Договором з 01.01.2022.
В обґрунтування позовних вимог, Прокурор зазначає, що внаслідок укладення додаткових угод № 3-6,8,9,12 ціну за 1 кВт. год. Електричної енергії з дня підписання Договору №119 збільшено з 2,60 грн. до 4,6945 грн., тобто в цілому на 80,55%.
Через відсутність достатньої кількості тендерних пропозицій та неодноразову відміну процедури відкритих торгів Замовником проведено переговорну процедуру закупівлі на закупівлю «Електричної енергії» та укладення Договору від 31.12.2020 за №119с с тендерною пропозицією, що у подальшому сторонами була зазначена у додатку № 2 до Договору, а саме - 2,60 грн./кВт.год з ПДВ.
В обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначає, що, Відповідачеві на момент подання тендерних пропозицій та укладання договору було відомо про розмір середньозваженої ціни на ринку електричної енергії. Тривалий час працюючи на ринку постачання електричної енергії, будучи обізнаним про сезонне коливання цін на енергоносії, зміну ціни на товар, гарантував постачання електроенергії за зазначеною в тендерній пропозиції ціною упродовж 2020 року.
Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що підписавши Договір, Відповідач погодився з його умовами, в тому числі щодо ціни товару. На підставі додаткової угоди №2 від 13.08.2021 ціну електричної енергії підвищено на 8,63% у порівнянні із ціною, визначеною у основному договорі, тобто в межах максимального ліміту у 10 %. Водночас на підставі додаткової угоди №3 фактичну ціну (тариф) електричної енергії збільшено на понад 10 % та загалом на 19,48%, що не відповідає вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону.
Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлює Закон України “Про публічні закупівлі”.
Метою Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України “Про публічні закупівлі” встановлено, що договір про закупівлю - це договір, що укладається між замовником і учасником торгів за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.
У цій справі, як вже раніше зазначалося, сторони уклали договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України “Про публічні закупівлі”, який установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону (в редакції на момент укладення додатквої угоди №3) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
Верховним Судом у справі №927/491/19 зазначено, що обмеження у 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни, та від кількості підписаних додаткових угод
Таким чином, збільшення ціни за одиницю товару більш ніж на 10% від визначеної в договорі у будь-якому випадку суперечить п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Аналогічні порушення допущені при підписанні усіх інших оспорюваних додаткових угод №4-6,8,9,12.
Отже, підписання сторонами додаткових угод до Договору про постачання, зокрема №№3-6,8,9,12, призвело до необґрунтованого збільшення ціни (тарифу) електричної енергії понад 10 %, а в цілому на 80,55%, що відповідно порушує вимоги чинного законодавства та не відповідає приписам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону.
Таким чином, оспорюванні додаткові угоди, якими підвищено ціну на електричну енергію укладені в порушення вимог ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та повинні бути визнані недійсними з огляду на наступне.
Законом України «Про публічні закупівлі» встановлюються правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.
Одними з основних засад (принципів) бюджетного законодавства та Закону України «Про публічні закупівлі» є максимальна економія, ефективність та пропорційність, добросовісна конкуренція серед учасників.
На момент підписання Договору Відповідачеві було відомо про ціни на електричну енергію що існували на ринку. Підписавши Договір, Відповідач погодився з його умовами, в тому числі щодо ціни товару.
Поряд із цим, TOB «ЕНЕРА СУМИ» мало право відмовитися від укладення відповідного договору згідно з ч. 7 ст. 33 Закону України «Про публічні закупівлі», в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин, однак не скористалося цим.
При цьому, ст. 42 ГК України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Тож рішення Відповідача про підписання договору є його добровільним волевиявленням, про те, що він згоден на умови договору, в тому числі ціну за одиницю товару на день підписання договору.
Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» в редакції на час укладення договору).
Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 180 Господарського кодексу України (істотні умови господарського договору) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно з ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України зміна ціни після укладання договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Згідно ст. 185 Господарського кодексу України до укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 656 Цивільного кодексу України, до договору купівлі- продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі- продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.
У абзаці 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Отже, Закон встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ст. 41 Закону, зокрема, - у випадку коливання цін товару на ринку чи то у бік збільшення, чи у бік зменшення, що надає сторонам право змінювати умови договору щодо ціни товару, при цьому пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку, не більше ніж на 10% та не збільшуючи загальну суму договору.
Тобто, неухильним аспектом при застосуванні п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону при збільшенні ціни за одиницю товару є підтвердження (наявність) факту коливання ціни такого товару на ринку та встановлення саме пропорції такого коливання.
Аналогічну правову позицію щодо підстав зміни ціни за одиницю товару у договорі про закупівлю підтримав суд касаційної інстанції (постанови Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №903/383/22, від 16.02.2023 у справі №903/366/22, від 09.06.2022 у справі №927/636/21 та від 07.12.2022 у справі №927/189/22.
Так, суди переглядаючи справи за касаційними скаргами відповідачів погодились із висновками судів апеляційної інстанції, що сторони у випадку коливання цін на ринку (як в бік зменшення, так і в бік збільшення ціни) наділені правом вносити зміни до ціни товару декілька разів, але не більше, ніж на 10% від ціни за одиницю товару, і такі зміни сторони вносять з урахуванням вже внесених попередніх змін.
До того ж, законодавець не пов'язує підвищення закупівельних цін для постачальника як підставу для зміни істотних умов договору про закупівлю, передбачену ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 звертає увагу, що право тлумачити норму права є виключним правом суду.
У цій же постанові Верховний Суд зазначає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод) (п. 123-124 постанови ВСУ від 18.06.2021 у справі № 927/491/19).
У даному випадку, сторонами вносилися зміни до договору, що призвело до підвищення ціни в цілому на 80,56% порівняно з первинною ціною Договору.
Так сторонами всупереч інтересів держави без належного підтвердження підстав, в порушення норм та положень укладеного Договору, підписано додаткові угоди №№ 3-6,8,9,12 до Договору №119с від 31.12.2020, якими суттєво збільшено ціну за одиницю товару, що, в свою чергу, не відповідає вимогам тендерної документації та очікуванням замовника щодо економного витрачання бюджетних коштів.
Враховуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що при укладенні Миколаївською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю “ЕНЕРА СУМИ” додаткових угод №№ 3-6, 8, 9, 12 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 31.12.2020 № 119с, сторони не дотримали вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, оскільки безпідставно змінили істотні умови Договору, кожного разу при укладенні Додаткових угод сторонами договору належним чином не обґрунтовано та документально не підтверджено коливання ціни електричної енергії в період виконання умов договору. Сторонами договору не підтверджено належними доказами коливання ціни електричної енергії і під час розгляду цієї справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК, ст. 20 ГК визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів. Частина 2 ст. 20 ГК серед способів захисту визначає визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У той же час, ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.
Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або частково.
Враховуючи те, що додаткові угоди №№ 3-6, 8, 9, 12 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 31.12.2020 № 119с укладено з порушенням вимог п. 2 ч.5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, то відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, вказані додаткові угоди підлягають визнанню недійсними.
Оскільки Додаткові угоди №№ №№ 3-6, 8, 9, 12 визнаються недійсними, сторони повинні керуватись умовами договору щодо ціни електричної енергії, встановленій саме у договорі та додаткових угодах № 1, 2.
Відповідно до ст. 66 Закону України «Про ринок електричної енергії» купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.
Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У ст. 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Відповідно до ч.І ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Таким чином, обов'язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами Глави 54 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання Договору №119с від 31.12.2020 з врахуванням оспорюваних додаткових угод Миколаївською сільською радою відповідно до актів приймання-передавання товарної продукції - активної електричної енергії починаючи з 20.09.2021 прийнято електричну енергію та здійснено ряд проплат на рахунок ТОВ «ЕНЕРА СУМИ», зокрема:
- відповідно до акту №119С/150895/1 від 20.09.2021 у вересні 2021 року поставлено електричну енергію споживачу кількістю 8455 кВт.год на загальну суму 26 266,91 грн. з ПДВ (за ціною згідно додаткової угоди №3 від 15.09.2021); '
- відповідно до акту №119С/176224/1 від 31.10.2021 у жовтні 2021 року поставлено електричну енергію кількістю 11010 кВт.год на загальну суму 36 810,84 грн. з ПДВ (за ціною згідно додаткової угоди №4 від 05.11.2021); 1647 кВт.год на загальну суму 6 056,69 грн. з ПДВ (за ціною згідно додаткової угоди №5 від 08.11.2021); 10703 кВт.год на загальну суму 42 362,40 грн. з ПДВ (за ціною згідно додаткової угоди №6 від 09.11.2021);
- відповідно до акту № 119С/193314/1 від 30.11.2021 у листопаді 2021 року поставлено електричну енергію кількістю 3955 кВт.год на загальну суму 16 657,27 грн. з ПДВ (за ціною згідно додаткової угоди №8 від 01.12.2021); 8244 кВт.год на загальну суму 38 189,91 грн. з ПДВ (за ціною згідно додаткової угоди №9 від 02.12.2021);
- відповідно до акту № 119С/17047/1 від 31.01.2022 у січні 2022 року поставлено електричну енергію кількістю 7699 кВт.год на суму 36 142,96 грн. з ПДВ (за ціною згідно додаткової угоди №12 від 28.01.2022).
Відповідно до поданого Прокурором розрахунку загальний розмір зайво сплачених коштів становить 56 347,14 грн з ПДВ.
Зазначена сума обрахована як різниця між сумою коштів, які фактично перераховано TOB «ЕНЕРА СУМИ» за електричну енергію по цінам згідно оспорюваних додаткових угод №№ 3, 4, 5, 6, 8, 9 та 12 та вартістю електричної енергії, виходячи з ціни з урахуванням змін, внесених Додатковими угодами №№3, 4, 5, 6, 8, 9 та 12 до Договору №119с.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що у результаті підписання Додаткових угод №№ 3, 4, 5, 6, 8, 9 та 12 у надмірному розмірі сплачено на користь ТОВ «ЕНЕРА СУМИ» бюджетні кошти у сумі 56 347,14 грн з ПДВ, чим порушено інтереси держави, а тому дані кошти підлягають стягненню з відповідача на користь Миколаївської сільської ради, а позов в цій частині задоволенню.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування під час розгляду справи категорій стандартів доказування - правил, які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд акцентує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позивних вимог Прокурором та задоволення їх у повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується наступним:
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з фактичних обставин даної справи, а саме задоволення позовних вимог у повному обсязі, відповідно до положень статті 129 ГПК України, витрати прокурора по сплаті судового збору в сумі 21472 грн 00 коп. покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст.123, 129, 130,185, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 255 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов Першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕНЕРА СУМИ” про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 56347 грн 14 коп. задовольнити повністю.
2. Визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 15.09.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №119с від 31.12.2020, укладеного між Миколаївською сільською радою та ТОВ “ЕНЕРА СУМИ”.
2. Визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 05.11.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу № 119с від 31.12.2020, укладеного між Миколаївською сільською радою та ТОВ “ЕНЕРА СУМИ”.
3. Визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 08.11.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу № 119с від 31.12.2020, укладеного між Миколаївською сільською радою та ТОВ “ЕНЕРА СУМИ”.
4. Визнати недійсною додаткову угоду № 6 від 09.11.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу № 119с від 31.12.2020, укладеного між Миколаївською сільською радою та ТОВ “ЕНЕРА СУМИ”.
5. Визнати недійсною додаткову угоду № 8 від 01.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №119с від 31.12.2020, укладеного між Миколаївською сільською радою та ТОВ “ЕНЕРА СУМИ”.
6. Визнати недійсною додаткову угоду № 9 від 02.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу JV“ 119с від 31.12.2020, укладеного між Миколаївською сільською радою та ТОВ “ЕНЕРА СУМИ”.
7. Визнати недійсною додатковою угоду №12 від 28.01.2022 до договору про постачання електричної енергії споживачу №119с від 31.12.2020, укладеного між Миколаївською сільською радою та ТОВ “ЕНЕРА СУМИ”.
8. Стягнути з Товариства з обмеженого відповідальністю “ЕНЕРА СУМИ” (вул. Реміснича, буд. 35, м. Суми, 40004, код ЄДРПОУ 41884537) на користь Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області (вул. Шевченка, буд. 1, с. Миколаївка, Сумський район, Сумська область, 42322, код ЄДРПОУ 04391434) 56 347 грн 14 коп як надмірно сплачені за договором про постачання електричної енергії споживачу за №119с від 31.12.2020, укладеного між Миколаївською сільською радою та ТОВ “ЕНЕРА СУМИ”.
9. Стягнути з Товариства з обмеженого відповідальністю “ЕНЕРА СУМИ” (вул. Реміснича, буд. 35, м. Суми, 40004, код ЄДРПОУ 41884537) на користь Сумської обласної прокуратури (вул. Герасима Кондратьєва, 33, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 03527891, розрахунковий рахунок № UA 598201720343120001000002983 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) 21 472 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
10. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи,
зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано суддею 16.10.2023.
Суддя С.В. Заєць