КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2023 року № 320/6605/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просив суд:
- визнати протиправними бездіяльність Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051), яка виразилася у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів та заробітної плати за періоди з 24.10.2014 по 21.04.2020 та з 08.12.2021 по 20.10.2022;
- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051), що виразилася у затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2020 у справі № 826/17599/14 про негайне поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України, та у відмові нарахувати і виплатити йому середній заробіток з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів за період такої затримки з 22.04.2020 по 03.10.2021;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) провести перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 та виплатити йому середній заробіток з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів та зарплати за періоди: з 24.10.2014 по 21.04.2020 у розмірі 1312142 грн. 49 коп.; з 08.12.2021 по 20.10.2022 у розмірі 432817 грн. 42 коп.;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) провести нарахування заробітної плати ОСОБА_1 та виплатити йому середній заробіток з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів та зарплати за період вимушеного прогулу та затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2020 у справі № 826/17599/14 про його негайне поновлення на посаді з 22.04.2020 по 03.10.2021 у розмірі 915099 грн. 90 коп.;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код 00034051) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та роботи на посаді у Генеральній прокуратурі України за період з 24.10.2014 по 20.10.2022 (крім періоду з 04.10.2021 по 07.12.2021) у розмірі 2660059 грн. 81 коп.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок тривалого невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2020 у справі №826/17599/14 щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України, відповідачем протиправно затримано негайне виконання рішення суду, у зв'язку з чим у позивача виникло право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання судового рішення, а саме за період з 22.04.2020 по 03.10.2021, оскільки рішення Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду, виконане 04.10.2021, а тому період з 22.04.2020 по 03.10.2021 є часом затримки виконання судового рішення та періодом, упродовж якого відповідач вчиняв протиправну бездіяльність щодо поновлення позивача на посаді. Крім того, при виконанні судового рішення щодо поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідачем протиправно не враховано та не виплачено середній заробіток з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів та заробітної плати за період з 24.10.2014 по 21.04.2020 та з 08.12.2021 по 20.10.2022.
Ухвалою суду від 29.03.2023 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання.
Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав про необґрунтованість та відсутність підстав для задоволення позову. Зауважив, що позивача було поновлено на раніше займаній посаді в Генеральній прокуратурі України, а не в Офісі Генерального прокурора, оскільки вказана позиція ґрунтується на нормах чинного законодавства та усталеній судовій практиці. Вказав, що наведений позивачем розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу є безпідставним, оскільки стягнення відбулося на виконання рішення суду, в якому була зазначена чітка сума, яка і була виплачена позивачу. Звернув увагу, що позивач із заявою про добровільне виконання рішення суду не звертався до відповідача, правом на звернення до органів виконавчої служби щодо виконання рішення суду, не звертався. Зазначив, що оплата праці в Офісі Генерального прокурора відрізняється від оплати праці в Генеральній прокуратурі, оскільки переведення до Офісу відбувалося лише за умови успішного проходження атестації.
Просив закрити провадження в частині позовних вимог щодо визнання протиправними бездіяльність Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051), яка виразилася у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів та заробітної плати за періоди з 24.10.2014 по 21.04.2020; зобов'язання Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) провести перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 та виплатити йому середній заробіток з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів та зарплати за період з 24.10.2014 по 21.04.2020 у розмірі 1312142 грн. 49 коп.; стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код 00034051) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та роботи на посаді у Генеральній прокуратурі України за період з 24.10.2014 по 21.04.2020.
Розглядаючи дане клопотання відповідача, суд зазначає наступне.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 21.04.2020 у справі №826/17599/14 позовні вимоги задовольнив частково: визнав протиправним і скасував наказ Генеральної прокуратури України від 23.10.2014 № 2526-ц про звільнення позивача з посади начальника третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України; поновив позивача на посаді начальника третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України з 24.10.2014; стягнув з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, без обов'язкових відрахувань до бюджету, за період з 24.10.2014 по 21.04.2020 у сумі 1 367 858,22 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача з 24.10.2014 на посаді начальника третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України та в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на його користь середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 20 906,13 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2020 в частині пункту 4 резолютивної частини: «Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, без обов'язкових відрахувань до бюджету, за період з 24.10.2014 по 21.04.2020 у сумі 1 367 858 грн. 22 коп.» змінено та викладено в наступній редакції: «Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, без обов'язкових відрахувань до бюджету, за період з 24.10.2014 по 21.04.2020 у сумі 1 055 177 гривень 04 копійки». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2020 залишено без змін.
Постановою ВС від 19.02.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2020 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 змінено в частині мотивів задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, виклавши їх у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2020 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 залишено без змін.
Відповідачем виплачено позивачу 1 055 177 гривень 04 копійки, що не заперечується сторонами.
Звернення до суду з адміністративним позовом у даній справі ОСОБА_1 мотивував тим, що під час розгляду справи №826/17599/14 розмір належного до стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обчислено без урахування положень пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, внаслідок чого не застосовано коефіцієнти підвищення посадового окладу та інших виплат за період стягнення середнього заробітку. Це призвело до виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу не в повному обсязі, у зв'язку з чим вважав, що його права порушені і підлягають судовому захисту.
За таких обставин, суд погоджується з висновком відповідача, що у даному випадку звернення позивача до суду свідчить про його незгоду із рішенням суду у справі № 826/17599/14 в частині нарахованої до стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу і фактично є спробою переглянути рішення суду, що набрало законної сили, що не передбачено процесуальним законом.
Суд звертає увагу, що Конституцією України гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права, одним із аспектів якого є принцип правової певності. Цей принцип, серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії", пункт 61).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Отже, оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду з того самого спору і між тими самим сторонами, а підстави позову у частині позовних вимог в даній справі фактично зводяться до неправильності проведеного судом у справі №826/17599/14 розрахунку середнього заробітку, то наявні підстави для закриття провадження у справі згідно п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України в частині позовних вимог щодо визнання протиправними бездіяльність Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051), яка виразилася у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів та заробітної плати за періоди з 24.10.2014 по 21.04.2020; зобов'язання Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) провести перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 та виплатити йому середній заробіток з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів та зарплати за період з 24.10.2014 по 21.04.2020 у розмірі 1312142 грн. 49 коп.; стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код 00034051) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та роботи на посаді у Генеральній прокуратурі України за період з 24.10.2014 по 21.04.2020.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВС від 24.09.2021 у справі №640/7614/20, від 05.05.2022 у справі №460/2372/21.
Також представником відповідача заявлено клопотання про залишення позову без розгляду з посиланням на порушення позивачем місячного строку для звернення з позовом до адміністративного суду.
Розглядаючи заявлене клопотання суд зазначає, що з огляду на приписи частини другої статті 233 КЗпП України звернення позивача до суду з позовом про стягнення належного йому середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не обмежується будь-яким строком. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №808/1271/18.
До того ж, у постановах від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17, та від 24 грудня 2020 року у справі №807/2434/15 Верховний Суд визначив природу вимоги про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, та дійшов висновку, що така вимога є спором про оплату праці, а тому до спірних правовідносин належить застосовувати частину другу статті 233 КЗпП України. У постанові від 08 лютого 2022 року в справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі №369/10046/18 (провадження №61-9664сво19) сформовано висновок, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, тому строк пред'явлення до суду цієї вимоги обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Такий висновок зроблено із посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі №910/4518/16 (провадження №12-301гс18) за позовом про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, компенсації за втрату частини заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у якій надавалася оцінка правовій природі середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що урегульований у статті 117 КЗпП України, та зроблено висновок, що цей середній заробіток не є заробітною платою, тому строк звернення до суду з такою вимогою становить три місяці. Проте правова природа середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України відмінна від правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу передбаченого статтею 235 КЗпП України при поновленні найманого працівника на роботі, та є заробітною платою, і пред'явлення вимог про таке стягнення не обмежується відповідно до статті 233 КЗпП України тримісячним строком звернення, тому їх ототожнення є помилковим, а постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі №910/4518/16 (провадження №12-301гс18) не є релевантною до правовідносин зі стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що дане клопотання відповідача не підлягає задоволенню.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якій додатково наголошено на обґрунтованості позовних вимог та вказано, що твердження відповідача про відсутність вини Офісу Генерального прокурора у не виданні наказу про поновлення позивача на посаді є безпідставними та суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки є усталена позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем. Також, позивач наполягає на необґрунтованості клопотання про залишення позову без розгляду.
Ухвалою суду від 18.05.2023 постановлено подальший розгляд справи здійснювати в порядку загального провадження та призначено підготовче засідання на 13.06.2023.
Ухвалою суду від 12.07.2023 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 05.09.2023.
Протокольною ухвалою суду від 10.10.2023 на підставі ст. 194, 205 КАС України постановлено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 21.04.2020 у справі №826/17599/14 позовні вимоги задовольнив частково: визнав протиправним і скасував наказ Генеральної прокуратури України від 23.10.2014 № 2526-ц про звільнення позивача з посади начальника третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України; поновив позивача на посаді начальника третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України з 24.10.2014; стягнув з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, без обов'язкових відрахувань до бюджету, за період з 24.10.2014 по 21.04.2020 у сумі 1 367 858,22 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача з 24.10.2014 на посаді начальника третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України та в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на його користь середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 20 906,13 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2020 в частині пункту 4 резолютивної частини: «Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, без обов'язкових відрахувань до бюджету, за період з 24.10.2014 по 21.04.2020 у сумі 1 367 858 грн. 22 коп.» змінено та викладено в наступній редакції: «Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, без обов'язкових відрахувань до бюджету, за період з 24.10.2014 по 21.04.2020 у сумі 1 055 177 гривень 04 копійки». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2020 залишено без змін.
Судом встановлено, що відповідачем виплачено позивачу суму 1055177,04 грн. на виконання рішення суду.
Як зазначає позивач, незважаючи на негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 , відповідач своєчасно його не виконав, лише наказом Офісу Генерального прокурора від 04.10.2021 №1431ц ОСОБА_1 поновлено з 24.10.2014 на посаді начальника третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України.
В зв'язку із вказаною бездіяльністю відповідача, позивач змушений звернутися до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, (далі - КЗпП), у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
В частині шостій статті 235 КЗпП України зазначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з частиною третьою статті 14 КАС України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом
За статтею статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України встановлено, що негайно виконуються рішення суду, зокрема, про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відповідно до статті 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до пункту 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Суд звертає увагу, що невиконання або несвоєчасне виконання судового рішення є відповідною підставою для звернення позивача до суду. При цьому, позивач наділений правом самостійно обирати спосіб захисту його порушених прав, як то шляхом звернення до суду з відповідним позовом, так і шляхом встановлення контролю за виконанням судового рішення про поновлення його на посаді.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 20 червня 2018 року по справі № 826/808/16.
Затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.
З матеріалів справи вбачається, рішення суду від 21.04.2020 року було виконано Офісом Генерального прокурора лише 04.10.2021, тобто затримка виконання рішення суду становить 362 робочих днів.
При цьому, при поновленні ОСОБА_1 на посаді йому не було виплачено середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді.
Суд акцентує увагу, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
Такими, що не заслуговують на увагу доводи відповідача про можливість поновлення особи на посаді виключно на підставі письмової заяви такої особи або в межах здійснення примусового виконання рішення відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року в справі № 760/9521/15-ц і суд не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції у справі, що розглядається.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.04.2020 у справі №826/17599/14, яке підлягало негайному виконанню в частині поновлення позивача на посаді, не виконувалось відповідачем до 03.10.2021, коли наказом від 04.10.2021 №1331ц позивача поновлено на посаді.
При цьому, відповідачем не заперечується, що йому було відомо про рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.04.2020 у справі №826/17599/14 ще 06.05.2020, тобто в день отримання копії судового рішення, проте не вжито жодних необхідних заходів для його виконання.
Стосовно посилань відповідача на вимоги статей 21 та 24 Кодексу законів про працю України, суд зазначає, що статтею 21 вказаного Кодексу визначено поняття трудового договору, а відповідно до статті 24 передбачено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На думку відповідача, необхідною умовою для видання наказу про укладення трудового договору є волевиявлення працівника, виявлене шляхом подання відповідної заяви.
Суд звертає увагу, що в даному випадку відповідачем безпідставно ототожнюються поняття прийняття працівника на роботу та поновлення працівника на роботі. За фактичних обставин справи, підставою для видачі наказу про поновлення працівника на роботі є судове рішення про поновлення на роботі, а відтак зазначені доводи відповідача відхиляються судом як безпідставні.
Визначаючи суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, яку належить стягнути з відповідача, суд зазначає таке.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі Порядок №100).
За приписами 5 Порядку №100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку №100).
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку №100).
Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку №100, середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Як встановлено в ході судового розгляду, що знайшло своє відображення у рішенні Окружного адміністративного міста Києва від 21.04.2020 у справі №826/17599/14, відповідно до довідки Генеральної прокуратури України від 22.10.2014 №18-1977, середньоденна заробітна плата позивача, яка обчислена виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передували звільненню, складала 767,96 грн.
За приписами п.10 Порядку №100 (у редакції до 12.12.2020), обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.
За наслідком системного аналізу вказаної правової норми суд зазначає, що у разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середньої заробітної плати.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №826/15725/17, від 16.09.2020 у справі №140/3020/19.
12 грудня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1213 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995р. №100" (далі - Постанова №1213), якою пункт 10 Порядку №100 виключено.
Згідно довідки Офісу Генерального прокурора від 04.01.2022 розмір посадового окладу позивача на день звільнення становив 2716,00грн.
З 01.12.2015 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" розмір посадового окладу за посадою позивача збільшено до 3921,00грн.
З 06.09.2017 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури" розмір посадового окладу за посадою позивача збільшено до 8940,00 грн.
У зв'язку з цим, з 06.09.2017 розмір середньоденного заробітку позивача підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення в розмірі 2,28 (8940,00грн : 3921,00 грн = 2,28) і становить 1750,97 грн (767,96грн х 2,28 = 1750,97 грн).
Судом встановлено, що затримка виконання рішення Окружного адміністративного міста Києва від 21.04.2020 у справі №826/17599/14 в частині поновлення позивача на посаді за період з 22.04.2020 по 03.10.2021 362 дні.
Таким чином, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у сумі 437 249, 51 грн (1750,97 грн х 162 = 283 657,51 (період з 22.04.2020.2020 по 11.12.2020) + 767,96 грн х 200 = 153 592 (період з 12.12.2020 по 03.10.2021)).
Між тим, суд зазначає, що пункт 10 Порядку КМУ №100 виключено на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100» від 09.12.2020 № 1213 ( далі - Постанова КМУ № 1213), яка набрала чинності 12.12.2020, а отже вказаний пункт стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення підлягає застосуванню у площині спірних правовідносин в обмежених часових рамках, а саме по дату 11.12.2020, а тому правові підстави для застосування коефіцієнта підвищення з 12.12.2020 відсутні.
Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.11.2021 у справі №826/6301/15, у постанові від 09.12.2021 у справі №340/588/20, у постанові від 31.05.2022 у справі № 640/9712/20.
Натомість у період з 12 грудня 2020 року до 13 травня 2021 року включно розрахунковою величиною для обрахунку середнього заробітку позивача має слугувати його середньоденна заробітна плата без коефіцієнтів підвищення заробітної плати.
Цей висновок відповідає правовим позиціям Верховного Суду щодо застосування пункту 10 Порядку №100 (з урахуванням постанови Уряду №1213) при обчисленні середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, які викладені у постанові від 8 листопада 2022 року у справі №460/15639/21, від 27 січня 2022 року у справі №580/5185/20, що повністю спростовує доводи позивача в цій частині.
Щодо позовних вимог позивача щодо зобов'язання Офісу Генерального прокурора провести перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 та виплатити йому середній заробіток з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів та зарплати за період з 08.12.2021 по 20.10.2022, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1155 "Про умови оплати праці прокурорів" (далі - Постанова №1155) затверджено посадові оклади прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур.
Суд зауважує, що виплата заробітної плати згідно з Постановою №1155 і статтею 81 Закону №1697-VII пов'язувалася якраз із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в "новоутворені"/"оновлені" прокуратури (відповідно до Закону №113-ІХ).
Прокурори, зокрема Генеральної прокуратури України, які не були переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримували/отримують заробітну плату відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримують заробітну плату згідно з Постановою №1155 та статтею 81 Закону №1697-VII.
Прирівнювати посадовий оклад позивача до прокурорів Офісу Генерального прокурора (для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку при поновленні на посаді) за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру (без попереднього проходження атестації як умови для переведення) суперечило б меті і вимогам Закону №113-ІХ).
Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 28.04.2022 у справі №826/18143/14, від 31.05.2022 у справі №640/9712/20.
Судом встановлено, що позивач атестацію у спірний період не пройшов. Відразу після успішного проходження атестації у жовтні 2021 року позивач був переведений до Офісу Генерального прокурора.
Отже, підстави для застосування коефіцієнта підвищення посадового окладу позивача з огляду на Постанову №1155 відсутні.
Одночасно суд зважає на положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
У сукупності викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, не обґрунтували обставин, на яких ґрунтуються їх заперечення, а позивач частково довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Отже, позов підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, відтак судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів задовольнити частково.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2020 у справі №826/17599/14 за період з 22.04.2020 по 03.10.2021 в сумі 437 249 (чотириста тридцять сім тисяч двісті сорок дев'ять) грн. 51 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.