РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
05 жовтня 2023 р. Справа № 120/6772/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Крапівницької Н.Л.,
розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області
про визнання протиправною та скасування постанови, -
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийнятої відповідачем постанови №358608 від 25.04.2023, адже позивач не є ані власником, ані перевізником на транспортному засобі, перевірку якого провели посадові особи відповідача, тому не може нести відповідальність відповідно до статті 60 Закону України від 05.04.2001 № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III).
Ухвалою від 23.05.2023 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначив, що під час проведення перевірки 10.04.2023 транспортного засобу RENAULT VFSTER, державний номерний знак НОМЕР_1 , водій, ОСОБА_2 повідомив уповноваженим особам Укртрансбезпеки про те, що перевізником даного маршруту виступає саме ФОП ОСОБА_1 .
Також, в підтвердження вірно визначення перевізника при прийнятті оскаржуваної постанови, відповідач вказав, що серед КВЕД ФОП ОСОБА_1 значиться " пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення (основний), надання послуг таксі, інший пасажирський наземний транспорт", що підтверджує діяльність позивача як суб'єкта господарювання у сфері надання послуг пасажирських перевезень.
В свою чергу, за документами власником транспортного засобу є громадянин ОСОБА_3 , проте згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань дані про провадження підприємницької діяльності зазначено - припинено.
Також вказав, що страхувальником транспортного засобу RENAULT MASTER державний номерний знак НОМЕР_1 являється фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ,
За таких обставин, відповідач вважає, що на підставі зібраних доказів вірно встановив особу перевізника.
15.06.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній просив задовольнити позов.
21.06.2023 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 29.05.1997 зареєстрований як фізична особа-підприємець. Видами діяльності останнього є: 49.31 Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення (основний), 49.32 надання послуг таксі, 49.39 інший пасажирський наземний транспорт н.в.і.у.
10.04.2023 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби з безпеки на транспорті, на підставі направлення на рейдову перевірку від 07.04.2023 № 002385, проведено перевірку транспортного засобу (ТЗ) RENAULT MASTER, д.н.з. НОМЕР_1 , та складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом за № 356078 від 10.04.2023.
В акті вказано, що транспортний засіб належить ОСОБА_1 . Водієм вказаного ТЗ визначено ОСОБА_4 .
Також, під час перевірки виявлено порушення ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", перевезення пасажирів по маршруту «Вінниця - Крижопіль» за відсутності у водія на момент перевезення документів, а саме: тимчасового реєстраційного талону на транспортний засіб, схем маршруту, розкладу руху, таблиць вартості проїзду.
Водій відмовився від підписання про ознайомлення з актом.
Повідомленням відповідача від 12.04.2023 позивача запрошено на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт до Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області на 25.04.2023. Зазначене повідомлення надіслано позивачу на адресу: АДРЕСА_1 , яке отримане останнім 11.05.2023.
Як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, на розгляд справи позивач не з'явився, документів, які б спростували порушення не надав.
25.04.2023 відповідачем винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 358608, якою постановлено стягнути з позивача штраф у сумі 17000 грн, за порушення ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 цього Закону України "Про автомобільний транспорт".
Вважаючи протиправною постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон від 05.04.2001 № 2344-III), Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567 (далі - Порядок № 1567).
Згідно з ст. 5 Закону від 05.04.2001 № 2344-III основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Відповідно до ст. 6 Закону від 05.04.2001 № 2344-III державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначається Порядком № 1567.
Згідно з пунктом 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Статтею 39 Закону від 05.04.2001 № 2344-III встановлено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для регулярних пасажирських перевезень:
для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.
Таким чином, законодавство зобов'язує автомобільного перевізника та водія під час здійснення своїх функцій мати при собі документи, на підставі яких здійснюється перевезення.
Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344 передбачена відповідальність автомобільних перевізників за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В даному випадку спірним моментом у цій справі є визначення належного суб'єкта, який має нести відповідальність за виявлене порушення згідно з Законом №2344.
Надаючи оцінку даним обставинам суд враховує, що відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників.
Тобто, суб'єктом юридичної відповідальності згідно абз.3 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III є автомобільний перевізник.
Так, за визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Статтею 33 Закону № 2344-III визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.
Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, власник транспортного засобу - фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами.
Відтак, законодавство України розмежовує поняття власника транспортного засобу та автомобільного перевізника.
У справі відсутні будь-які докази того, що позивач був перевізником на транспортному засобі RENAULT MASTER, д.н.з. НОМЕР_1 .
Зазначення в акті від 10.04.2023 позивача як власника транспортного засобу RENAULT MASTER, д.н.з. НОМЕР_1 є безпідставним, оскільки його власником є інша особа, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію цього транспортного засобу та не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Позивач також не був водієм на цьому транспортному засобі.
Єдиний документ, який підтверджує правовий зв'язок позивача з транспортним засобом RENAULT MASTER, д.н.з. НОМЕР_1 , є поліс обов'язкового страхування №ЕР-213500029 від 23.02.2023, страхувальником за яким є позивач.
Разом з тим, поліс обов'язкового страхування не є належним доказом на підтвердження статусу позивача як перевізника на транспортному засобі RENAULT MASTER, д.н.з. НОМЕР_1 . Здійснення пасажирських перевезень не може підтверджуватися полісом обов'язкового страхування.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Жодний із документів, що були в розпорядженні відповідача, не підтверджує того, що 10.04.2023 позивач виступав в якості перевізника на транспортному засобі RENAULT MASTER, д.н.з. НОМЕР_1 та, як наслідок, що він вчинив порушення, передбачене абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону №2344-ІІІ.
Крім того, суд критично оцінює наведені у відзиві на позовну заяву посилання представника відповідача на відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в частинні того, що позивач провадить господарську діяльність пов'язану з пасажирськими перевезеннями, адже відповідні відомості жодним чином не доводять того, що ОСОБА_1 10.04.2023 виступав як перевізник на транспортному засобі RENAULT MASTER, д.н.з. НОМЕР_1 .
За таких обставин суд вважає, що посадові особи Укртрансбезпеки під час перевірки транспортному засобу марки RENAULT MASTER, д.н.з. НОМЕР_1 , 10.04.2023 року дійшли помилкового висновку, що ОСОБА_1 є автомобільним перевізником, що використовує даний транспортний засіб.
Вищевказаний підхід посадових осіб Укртрансбезпеки щодо визначення автомобільних перевізників, що відповідальні за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт суперечить принципу належного урядування та в цілому верховенства права, однієї з чеснот якого є послідовність та прогнозованість.
Суд звертає увагу, що органи Укртрансбезпеки здійснюють свою діяльність як суб'єкти владних повноважень, а отже їх діяльність має характеризуватись певною послідовністю та передбачуваністю, що зокрема слідує з принципу належного урядування.
При цьому суд нагадує, що зміст принципу належного урядування передбачає, що державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права; потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків; ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб, яких вони стосуються (Рішення ЄСПЛ у Справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04), прийняте 20.10.2011 року (набуло статусу остаточного 20.01.2012 року).
Таким чином, суд вважає, що висновки перевірки, які зафіксовані в акті від 10.04.2023 року проведення перевірки додержання, в тій частині, що відповідальним за порушення вимог статей 34, 39,48 Закону України "Про автомобільний транспорт" є ОСОБА_1 є помилковими та не ґрунтується на належних та допустимих доказах.
Враховуючи, що оскаржувана постанова приймалась на підставі розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема вказаного акту проведення перевірки, висновки якого є помилковими, то суд вважає, що така постанова є протиправною, а відтак підлягає скасуванню.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
У зв'язку із задоволенням позову, судові витрати позивача на сплату судового збору згідно ст. 139 КАС України підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області № 358608 від 25.04.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000 грн.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Державна служба України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області (вул. В. Порика, 29, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 39816845)
Суддя Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом Суддя: Секретар: