Справа №760/25904/20 Головуючий в суді І інстанції Шевченко Т.М.
Провадження № 22-ц/824/9687/2023 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В.,
за участі секретаря Медведчук Д.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: комунальне підприємство з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ», Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації, про визнання частково недійсними договорів в частині покупця, переведення прав покупця за договором та актом, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала йому на праві власності.
23.10.2014 року позивач отримав у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно.
Також, вказував, що у фактичному користуванні ОСОБА_3 перебував садовий будинок і земельна ділянка, що розташовані за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Гвоздів, садове товариство « ІНФОРМАЦІЯ_2 », право власності на які були зареєстровані на позивачем за життя його батька. Крім квартири АДРЕСА_1 позивачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 .
В позові вказував, що на похорон батька позивача ( ОСОБА_3 ) приїхали родичі і сім'я ОСОБА_2 , з якими він підтримував дружні стосунки. Через деякий час після похорон, побачивши необізнаність позивача в утриманні квартир, садового будинку і нездатність займатися цими питаннями через алкогольну залежність, відповідач запропонував позивачу свою участь у веденні цих справ і допомогти в оформленні документів по спадщині у нотаріуса.
За твердженнями позивача, він домовився із ОСОБА_2 про продаж ним садового будинку і земельної ділянки, у зв'язку з чим 23.07.2014 оформив довіреність на його ім'я. За усною домовленістю з відповідачем за отримані ним гроші від продажу цього майна він купить позивачу однокімнатну квартиру в новозбудованому будинку без ремонту в м. Києві, зробить в ній ремонт.
Як вказує позивач, він погодився купити йому квартиру АДРЕСА_3 (далі - спірна квартира). Пізніше відповідач сказав позивачу, що він уклав інвестиційний договір на будівництво цієї квартири від імені позивача з будівельною компанією «Житлоінвестбуд».
В позові вказує також, що в серпні 2018 року ОСОБА_2 повідомив його, що він знайшов орендарів на цю квартиру і з цього часу спочатку частково передавав позивачу на руки гроші від орендарів, а потім надсилав їх йому або його дружині ОСОБА_4 на банківську картку.
Таким чином, на думку позивача, наведені обставини свідчать про те, що 15.10.2014 ОСОБА_2 була придбана саме для нього квартира АДРЕСА_3 за його грошові кошти, які на підставі довіреності він отримав в цей же день від продажу належних йому на праві власності садового будинку і земельної ділянки, тому насправді покупцем цієї квартири є позивач - ОСОБА_1 , а не ОСОБА_2 , який лише юридично оформив спірну квартиру на своє ім'я.
У зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 звертає увагу на те, що 15.10.2014 року він уклав з Комунальним підприємством з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ» договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 . Вказував, що на час укладання вказаного договору він не мав повної суми грошових коштів щоб сплатити 100% майнових прав за квартиру, тому скористався пропозицією укласти Договір з відстрочкою від забудовника строком на два роки.
А оскільки ОСОБА_1 не визнається та оспорюється його право власності на вказану квартиру, він просив суд визнати за ним право власності на спірну квартиру.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16 березня 2023 року у задоволенні первісного та зустрічного позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині відмови у задоволенні його позову, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині, крім цього, він просить скасувати ухвалу суду про відмову у призначенні почеркознавчої експертизи по справі, а справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про призначення експертизи, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що судом першої інстанції не враховано, що саме за кошти, отримані відповідачем внаслідок продажу належного позивачу нерухомого майна, відповідач придбав спірну квартиру на підставі договору купівлі продажу від 15.10.2014 року, а відтак вважає, що на нього має бути переведено права як покупця за договором.
Вказує також, що місцевим судом безпідставно відмовлено у призначенні почеркознавчої експертизи.
Від представника Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він вказує на необґрунтованість доводів апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що місцевим судом встановлено відсутність порушень під час реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідачем.
Від представника ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він вказує, що позивачем не доведено, що між сторонами існували будь-які домовленості щодо покупки спірної квартири за кошти та на користь позивача, а тому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції, як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору, а стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.
При цьому, залишаючи без розгляду клопотання позивача про призначення почеркознавчої експертизи, суд першої інстанції виходив з того, що клопотання подано з порушенням відповідних процесуальних строків та без належного обґрунтування причин його подання з порушенням таких строків.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача - ОСОБА_3 , помер (а.с. 10).
Як вказує ОСОБА_1 та не заперечує ОСОБА_2 , за життя батька ОСОБА_1 всіма питаннями по утриманню належного позивачу нерухомого майна та оплаті комунальних послуг займався саме батько позивача - ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_1 зловживав алкогольними напоями і за станом свого здоров'я не міг виконувати ці дії.
В матеріалах справи наявна довідка № 437915 від 26.10.2020 КНП «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія» (т. І, а.с. 28), за змістом якої ОСОБА_1 , 1958 р.н.,під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом перебуває з 11.04.2014, діагноз: розлади психіки і поведінки внаслідок вживання алкоголю; пройшов курс стаціонарного лікування: 12.03.14-30.03.14; 10.06.14-22.06.14; 07.08.14-21.08.14; 10.11.14-29.11.14; 20.10.17-19.01.18.
Як стверджує позивач та не заперечує відповідач ОСОБА_2 займається ріелторською діяльністю.
З метою здачі в оренду за плату належної йому квартиру АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 нотаріально посвідчену довіреність від 26.02.2014 (т. І, а.с. 18).
В подальшому, з метою продажу належних йому садового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Гвоздів, Садове товариство «Ходосіївські сади», ОСОБА_1 була надана ОСОБА_2 нотаріально посвідчена довіреність від 23.07.2014 (т. І, а.с. 19).
15.10.2014 укладено договір купівлі-продажу садового будинку, загальною площею 89,4 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_5 , який посвідчено приватним нотаріусом Ковальчуком С.П. та зареєстровано в реєстрі за № 7853 (т. І, а.с. 152, 172) та земельної ділянки кадастровий номер 3221481501:01:011:0129, який посвідчено приватним нотаріусом Ковальчуком С.П. та зареєстровано в реєстрі за № 7851 (т. І, а.с. 136, 184), між ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
Крім того, 15.10.2014 між комунальним підприємством з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ» (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Гуцевич О.О. (т. ІІ, а.с. 36-39), зареєстрований в реєстрі за № 2861, за змістом якого Продавець передає у власність, а Покупець приймає у власність майнові права на квартиру АДРЕСА_4 , на умовах та у порядку, що визначені цим Договором.
На виконання умов цього договору ОСОБА_2 відповідно до встановленого Договором графіку сплачено на користь Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ» вартість майнових прав у загальній сумі 428 644,00 грн (т. ІІ, а.с. 53).
Як стверджує ОСОБА_2 , джерелами грошових коштів, які були ним сплачені за вказану квартиру, є його особисті збереження, а також кошти отримані з продажу належного йому нерухомого майна, а саме:
-1/2 частини квартири АДРЕСА_6 , що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомості від 29.10.2009 (т. ІІ, а.с. 60);
-квартири АДРЕСА_7 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 23.04.2015 т. ІІ, а.с. 61-65).
Натомість, ОСОБА_1 наполягає, що відповідна квартира купувалась за усною домовленістю з ОСОБА_2 саме для нього та за рахунок коштів, отриманих від продажу належних йому садового будинку та земельної ділянки, які була укладені в цей же день - 15.10.2014.
Згідно з актом № 964 прийому-передачі квартири від 22.12.2016 (т. ІІ, а.с. 55) комунальне підприємство з питань будівництва житлових будинків Житлоінвестбуд-УКБ» передало квартиру, а ОСОБА_2 у повному обсязі здійснив оплату та прийняв квартиру АДРЕСА_3 .
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 80636905 від 17.02.2017 (т. ІІ, а.с. 59) за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3 .
26.12.2016 між ТОВ «Авіатор-сервіс 24» та ОСОБА_2 укладено Договір № 2-339 про надання послуг з утримання будинків та прибудинкових територій стосовно квартири АДРЕСА_3 (т. ІІ, а.с. 66).
21.10.2019 між ОСОБА_2 , як власником квартири, та громадянином ОСОБА_6 укладено договір оренди житлового приміщення щодо спірної квартири АДРЕСА_3 (т. ІІ, а.с. 109).
В матеріалах справи знаходиться копія «розписки по розходах» (т. І, а.с. 24) без дати, підпису та інших ідентифікуючих ознак, яку, як стверджує ОСОБА_1 , власноручно написав ОСОБА_2 та в якій зазначив перелік витрат і суми в доларах США, які він витратив з коштів, належних ОСОБА_1 за 2017 - 2018 роки. В цьому переліку в пунктах 8 і 11 написано: «покупка і встановлення бойлера (ІНФОРМАЦІЯ_3) - 100 доларів США», «змішувач та встановлення (ІНФОРМАЦІЯ_3)» - 100 доларів США.
Як стверджує ОСОБА_1 , вказана розписка підтверджує ту обставину, що він вважав спірну квартиру своєю власністю, а ОСОБА_2 цього не заперечував до подачі позову.
Також, в матеріалах справи наявна роздруківка по картковому рахунку ОСОБА_1 в АТ КБ «Приватбанк» (т. І, а.с. 25-27) з якої, зокрема, вбачається, здійснення переказів ОСОБА_2 на банківську карту ОСОБА_1 , а саме: 20.09.2020 - 8 000,00 грн, 19.08.2020 - 8 040,20 грн, 20.07.20202 - 8 040,20 грн, 20.06.2020 - 8 000,00 грн, 19.05.2020 - 8 000,00 грн, 21.03.2020 - 8 000,00 грн, 22.02.2020 - 8 000,00 грн, 30.01.2020 - 4 000,00 грн, 14.01.2020 - 5 000,00 грн.
Як вказує ОСОБА_1 , ці кошти перераховувались ОСОБА_2 за здачу в оренду належної йому кватири.
Натомість ОСОБА_2 вказує, що ці кошти перераховувались ним з коштів, отриманих від продажу 15.10.2014 належних ОСОБА_1 садового будинку та земельної ділянки, оскільки сторони усно домовилися, що ОСОБА_2 буде зберігати в себе відповідні грошові кошти та щомісяця видавати за рахунок цих коштів ОСОБА_1 на його потреби невеликі суми. При цьому, ОСОБА_2 стверджує, що до 2018 року передавав ОСОБА_1 ці кошти на руки, а згодом, з 2018 року, почав перераховувати кошти на картку/рахунок ОСОБА_1 . Таким чином, як стверджує ОСОБА_2 , починаючи з жовтня 2014 року ОСОБА_2 видавав ОСОБА_1 готівкою на руки або перераховував на його банківську картку вказані грошові кошти, й станом на даний час повністю виплатив останньому всі передані за усною домовленістю на зберігання грошові кошти.
При цьому, будь-яких доказів на підтвердження передачі відповідних сум ОСОБА_1 готівкою («на руки») до суду не надано, як і доказів, з яких шляхом арифметичного складання можна було б встановити, що ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 грошові кошти, отримані за договорами від 15.10.2014 купівлі-продажу належного ОСОБА_1 нерухомого майна, в повному обсязі.
Разом з тим, ОСОБА_1 питання про стягнення невиплачених (неповно виплачених) коштів ОСОБА_2 , отриманих від продажу 15.10.2014 належних ОСОБА_1 садового будинку та земельної ділянки, не ставить.
ОСОБА_1 наявність усних домовленостей про зберігання коштів, отриманих від продажу 15.10.2014 належних йому садового будинку та земельної ділянки, заперечує, та вказує про наявність іншої усної домовленості - щодо купівлі за ці кошти квартири у власність ОСОБА_1 та здійснення в ній ремонту з метою подальшої здачі в оренду.
ОСОБА_1 наполягає на захисті його прав саме шляхом переведення прав на нього, як покупця за договорами, що укладались щодо купівлі-продажу спірної квартири та визнання цього договору недійсним в частині покупця.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов'язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов'язок передати предмет договору наступному власнику.
Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п'ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з'ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.
За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.
Заявляючи вимогу про визнання правочину недійсним (удаваним), позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Отже, удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину.
У постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вказав, що нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції, як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.
Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/2523/19 (провадження № 61-6340св22).
На підставі викладеного, перевіривши наявні у матеріалах справи докази в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору, а тому відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , укладеного між ОСОБА_2 та комунальним підприємством з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ», шляхом визнання його недійсним внаслідок удаваності в частині покупця та переведення права покупця за цим договором на ОСОБА_1 .
Крім цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо залишення без розгляду клопотання про призначення по справі почеркознавчої експертизи, позаяк будь-яких процесуальних порушень при розгляді даного клопотання судом першої інстанції, колегією суддів не встановлено, а клопотань про призначення по справі почеркознавчої експертизи апеляційна скарга також не містить.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин, яким надана належна правова оцінка судом першої інстанції та з якою погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені такі порушення норм матеріального чи процесуального права, які б відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 березня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: