КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2023 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 757/59258/18-ц
номер провадження №22-ц/824/7225/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В.,
учасники справи: представник відповідача ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Печерського районного суду м. Києва 22 листопада 2022 року /суддя Соколов О.М./
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними, -
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2018 року представник позивача Юхименко Руслана Іванівна в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, просила: визнати недійсним Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений від імені ОСОБА_2 , ОСОБА_4 як продавця, та від імені ОСОБА_3 як покупця, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Романовським Б.П. 14 червня 2012 року та зареєстрований в реєстрі за № 1573; визнати недійсним Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений від імені ОСОБА_2 як продавця, та від імені ОСОБА_3 як покупця, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Романовським Б.П. 14 червня 2012 року та зареєстрований в реєстрі за № 1571, на підставі ч. 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва 22 листопада 2022 року у задоволенні позову відмовлено. /а.с. 42-46/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила рішення скасувати, задовольнивши позовні вимоги.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема те, що не допитано свідків та не встановлено обставин справи, про яких вона просила на підтвердження того, що ОСОБА_3 фізично не міг бути присутнім при підписання спірних угод, оскільки у період з 12.06.2021 р. по 17.06.2012 р. перебував за межами держави, у місті Ларнака Республіка Кіпр. Вказувала, що вона також не могла підписувати спірні договори, оскільки в цей день переміщувалась на службовому автомобілі і до нотаріуса не заїжджала. Не враховано також судом першої інстанції і те, що матеріали справи не містять довіреності від імені ОСОБА_4 на ОСОБА_2 , невідомо обсягу повноважень, наданих нею, строку її дії та спадкового майна, яке вона охоплює. Не згідна вона і з почеркознавчою експертизою, яка не враховувала те, що особи, які підписували спірні договори, не знаходились у нотаріуса в момент підпису.
Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_1 звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів. Вказував, що відповідно до Висновку № 14164 експертного почеркознавчого дослідження від 29 вересня 2014 року (копія знаходиться в матеріалах справи), вказані договори з боку продавця підписані саме позивачем. Позивач посилається в апеляційній скарзі лише на копію відповіді Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату КМУ від 15.12.2014 року (копія в матеріалах справи) як підставу для перегляду рішення суду першої інстанції. Однак, зміст вказаної копії документа трактується позивачем з метою введення в оману суд, оскільки вказані посилання не спростовують факту підписання позивачем вказаних договорів та продажу квартир. Щодо заявлених клопотань скаржником, вважав обґрунтованим клопотання про виклик та допит як свідка приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Романовського Богдана Петровича яке також підтримав. У задоволенні апеляційної скарги просив відмовити.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, про час та дату судового розгляду повідомлена належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за її відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , діє на підставі довіреності від 13 червня 2023 року, ознайомлювалась з матеріалами справи в суді апеляційної інстанції 30.08.2023 р., в судове засідання 18.09.2023 р. не з'явилась. Жодних клопотань на адресу суду не направлялось. Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за її відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, який з'явився у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню з відмовою у задоволенні позовних вимог, на підставі наступного.
Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 18.02.1994 року, позивачу на праві приватної власності належала квартира загальною площею 42,8 кв.м., яка знаходилась за адресою: АДРЕСА_3 (т.І, а.с. 25-26).
Окрім цього, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 28.04.1993 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на праві спільної власності належала квартира загальною площею 128,1 кв.м., яка знаходилась за адресою: АДРЕСА_4 (т.І, а.с. 27-28).
Згідно зі свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 ( т.І, а.с. 29).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 18.04.2012 року приватним нотаріусом Тарас О.В. спадкоємцем майна ОСОБА_6 , а саме: частини квартири АДРЕСА_1 , є його донька ОСОБА_2 (т.І, а.с. 30-31).
Як вбачається зі свідоцтва про право на спадщину за законом, дружина померлого ОСОБА_4 відмовилась від своєї частки у спадщині після смерті чоловіка.
Відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.05.2012 року співвласниками квартири АДРЕСА_1 стали в рівних частках ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (т.І, а.с. 34-35).
Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири, який був зареєстрований в реєстрі 14.06.2012 року № 1573, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 як продавці передали, а ОСОБА_3 як покупець набув у власність належну продавцям на праві власності чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (т.І, а.с.36-37). Вказаний договір зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 14.06.2012 року о 14:25:33 ( т.І, а.с.40).
Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири, який був зареєстрований в реєстрі 14.06.2012 року № 1571, ОСОБА_2 як продавець передала, а ОСОБА_3 як покупець набув у власність належну продавцю на праві власності двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (т.І, а.с.38-39).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами
ст. 655 ЦК України, про те, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 62 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому, в силу положень ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується, відповідно обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України)
За правилами ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13, ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Суд першої інстанції дійшов висновків, що позивачем належних та допустимих доказів обставин, викладених в позовній заяві, зокрема, щодо підстав визнання недійсними Договорів купівлі-продажу квартири від 14.06.2012 року № 1573 та від 14.06.2012 року № 1571, не надано. Так, і не надано позивачем належних та допустимих доказів, що вона дійсно не укладала та не підписувала оспорювані Договори купівлі-продажу квартири.
Аналізуючи докази, зібрані у судовому засіданні, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки договори купівлі-продажу квартир за адресами: АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 від 14.06.2012 року були укладені згідно діючого на той момент законодавства і відповідають волевиявленню сторін, що вони і засвідчили своїми підписами, а надані докази позивачем не підтверджують їх невідповідність, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Твердження позивача, що оспорювані правочини суперечить ст. 203 ЦК України суд першої інстанції відхилив, оскільки ці доводи базуються на припущеннях. Іншого судом не встановлено.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
Так, в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі, позивач вказала, що ніколи не приймала рішення про укладення оспорюваних договорів, намірів таких не мала. Крім того зазначила, що ніколи не визначала ціну продажу квартир, не висловлювала пропозиції відповідачу укласти оспорювані договори, а отже вважає, що сторони в оспорюваних договорах згоди з усіх істотних умов договору не досягли, а відтак такі договори не укладали.
Крім того, позивач також стверджувала, що в день посвідчення спірних договорів в приміщенні приватного нотаріуса ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_3 не перебували.
ОСОБА_2 14.06.2012 року перебувала на дачі в Конча-Заспі, де вона доглядала за своєю хворою матір'ю. З Конча-Заспи позивача на службовому автомобілі автопідприємства «Господарсько-фінансовий департамент» Секретаріату Кабінету Міністрів забрав водій цього автопідприємства ОСОБА_7 , та за АДРЕСА_7 , остання прибула в аеропорт, на підтвердження в матеріалах справи міститься відповідь Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України від 15.12.2014 року (т.І, а.с.55), яку апеляційний суд приймає до уваги.
Крім того, відповідно до копії посадкового талону від 14.06.2012 року позивач відлітала до Республіки Кіпр авіарейсом «Київ-Ларнака» (т. І, а.с. 52), а відповідач відповідно до копії посадкового талону від 12.06.2012 року відлітав до Республіки Кіпр, повернувся до України 17.06.2012 року. (т. 1 а.с. 53)
Суд першої інстанції вказував, що матеріали справи не містять відомостей на підтвердження інформації про час здійснення посадки ОСОБА_2 на повітряне судно і чи здійснювалась посадка взагалі, відповідно матеріали справи не містять інформації про час здійснення посадки ОСОБА_3 на повітряне судно і чи здійснювалась посадка взагалі, не дав належної оцінки даних закордонного паспорту ОСОБА_2 зі штампом прибуття в Ларнаку Республіки Кіпр 14.06.2012 /т. 1 а.с. 124/
Зі змісту листа ДП МА «Бориспіль» щодо надання інформації від 09.09.2014 року зазначено, що 14.06.2012 року до Республіки Кіпр здійснювався рейс VV289 «Київ-Ларнака», який виконувало Приватне акціонерне товариство «Авіакомпанія «Аеросвіт». Час готовності повітряного судна та початок посадки пасажирів на борт - 13 год. 10 хв. Час відправки рейсу - 13 год. 55 хв. (т.І, а.с.54).
Водночас, правочин зареєстрований в Державному реєстрі 14.06.2012 року о 14:25:33 ( т. 1, а.с.40).
Крім того, дійсна ринкова вартість спірних об'єктів нерухомості набагато перевищує ціну у спірних договорах /т. 1 а.с. 86/
Тобто, аналізуючи надані докази в їх сукупності, апеляційний суд доходить висновків, що ОСОБА_2 не могла бути в цей час та день у нотаріуса і укладати спірні договори, враховуючи також дані водія ОСОБА_7 , що переміщення відбувалось за маршрутом Конча-Заспа - вул. Грушевського, 34-А - аеропорт «Бориспіль.
Висновок експертного почеркознавчого дослідження № 14164 від 29.09.2014 року (т. І, а.с.132-136), апеляційний суд відхиляє з огляду на те, що він виконаний не в межах розгляду справи, матеріали забрані одноосібно адвокатом Бірюком М.М., як і відібрані зразки підписів ОСОБА_2 , що виключає об'єктивне сприйняття його судом як доказу, який суперечить іншим матеріалам справи.
Апеляційним судом також залишено без розгляду клопотання адвоката Бірюка М.М. про виклик в якості свідка нотаріуса, яким були посвідчені договори, як таке, що не розглядалось судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заявником обставин, що об'єктивно не залежали від нього, для подання нових доказів до суду апеляційної інстанції, не вказано, у зв'язку з чим відсутні підстави для прийняття нових доказів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі.
Таким чином, апеляційний суд доходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог,у зв'язку з чим рішення суду підлягає скасуванню.
Водночас, у матеріалах справи наявна заява представника відповідача про застосування строків позовної давності щодо позивних вимог про визнання договору недійсним, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Встановлено, що слідчий відділ Голосіївського управління поліції ГУ НП у м. Києві здійснює досудове розслідування кримінального провадження № 12014100060003565 від 03.07.2014 р. за фактом вчинення шахрайських дій відносно потерпілої ОСОБА_2 (т.І., а.с.94-95).
В межах кримінального провадження потерпіла ОСОБА_2 подала цивільний позов про відшкодування заподіяних їй збитків (т.І, а.с. 101).
На день вирішення спору по суті в матеріалах справи відсутня інформації про результати розслідування вказаного вище кримінального провадження.
Водночас, про своє порушене право ОСОБА_2 дізналась у 2014 році, рахуючи з моменту внесення відомостей у ЄРДР з 03.07.2014 р., позов подано до суду 28.11.2018 р., строк позовної давності пропущено, про що заявлено відповідачем /т. 2 а.с. 35/, що є окремою підставою для відмови у позовних вимогах. При поданні вказаної позовної заяви ОСОБА_2 не подавала заяви про поновлення їй строку позовної давності з зазначенням поважності причин пропуску.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва 22 листопада 2022 року - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва 22 листопада 2022 року - скасувати, постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий: Судді: