КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2023 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 754/12253/19
номер провадження №22-ц/824/10045/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В.,
учасники справи: представник позивача ОСОБА_1 ,
представник відповідача Мелехова О.С. ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1
на рішення Деснянського районного суду м. Києва 21 березня 2023 року /суддя Таран Н.Г./
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Арестович-Корнійчук Олеся Миколаївна про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання протиправним та скасування рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання права власності, вселення, усунення перешкод у користуванні квартирою, -
ВСТАНОВИВ:
19.08.2019 року позивач звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Арестович-Корнійчук Олеся Миколаївна, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину серії та номер ННТ 424330, номер за реєстром 161, видане приватним нотаріусом КМНО Арестович-Корнійчук О.М. 15.05.2019, визнання протиправним та скасування рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46941386 від 20.05.2019, визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 56,4 кв.м. об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , визнати за ОСОБА_3 право на спільної часткової власності на частини квартири АДРЕСА_1 , вселити ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1 , зобов'язати ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_3 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та зобов'язати ОСОБА_4 передати ключі від вхідної двері квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва 21 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. /т. 2 а.с. 199-210/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила рішення скасувати, задовольнивши позовні вимоги.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції зроблено хибні висновки про те, що позивач вже зверталась з позовом про визнання спільною сумісною власністю спірної квартири, оскільки позовні вимоги є різними - виділ кімнати у квартирі на користь дитини у закритій справі та визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя у даній. Вказувала і на те, що досліджуючи питання щодо оформлення позивачем свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її сина на належну їй частку спадкового майна, суд вийшов за межі позовних вимог та обґрунтував відмову в задоволенні позовної вимоги, яка не заявлялась, чим порушив норми ч. 2 ст. 264 Цивільного процесуального кодексу України. Вказувала і на неповне з'ясування обставин справи та порушення норм матеріального права, яке полягало у тому, що згідно ч. 1 ст. 115 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану, рішення про розірвання шлюбу на реєстрацію не подавалось а отже шлюб не розірвано. Отже, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 залишались подружжям на момент його смерті. Крім того, квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_5 під час шлюбу із ОСОБА_3 і інтересах сім'ї. Судом першої інстанції не досліджено питання придбання квартири АДРЕСА_1 за спільні кошти подружжя. Позивачем не оскаржується заповіт на ОСОБА_4 , водночас захищаються права на належну їй частку 1/2 спірної квартири у спільному майні подружжя.
Представник ОСОБА_4 - Мелехова О.С. звернулась з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів. Вказувала, що судом першої інстанції було вірно засновано до даних правовідносин статтю 256 ЦПК України, а маніпулювання представником позивача формулюванням позовних вимог у справі Деснянського районного суду міста Києва № 2-712/06 від 2006 року є способом введення суду в оману, що підтверджується відповідними судовими рішеннями у даній справі. Виходячи зі змісту процесуальних документів у справі № 2-712/06, можна встановити, що у 2005 році позивач звернулася до свого колишнього чоловіка з позовом про поділ майна подружжя, в рамках якого просила виділити їм у користування відповідні кімнати квартири та автомобіль, виходячи з підстав, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя. Предметом позову у даній справі та справі № 2-712/06, в якій було закрито провадження, є поділ квартири по АДРЕСА_2 з підстав, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя. Також наголошувала, що оскільки рішення Деснянського районного суду міста Києва у справі №2-7694 про розірвання шлюбу між позивачкою та ОСОБА_5 було ухвалене 18.10.2005, то з урахуванням п.1, п. 2 Прикінцевих положень Сімейного кодексу України, до цих правовідносин (розгляд справи про розірвання шлюбу та ухвалення судового рішення) мають застосовуватись положення саме Сімейного кодексу України, а не Кодексу про шлюб та сім'ю. Шлюб є розірваним з моменту набрання чинності рішення суду про його розірвання. Посилання представника позивача на необхідність дослідження судом питання придбання спірної квартири за спільні кошти, зокрема посилання на угоду про завдаток від 17.07.1996, не можуть братись до уваги як посилання на доказ, поданий з процесуальними порушеннями ч. 8 ст. 83 ЦПК України.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, надала суду копію договору про надання правничої допомоги, згідно якого сторонами погоджено, що ціна виконання даного договору визначена сторонами у сумі 10000,00 (десять тисяч) гривень, які сплачуються клієнтом протягом 20 календарних днів з дати набрання постановою апеляційного суду законної сили (вивчення та здійснення правового аналізу апеляційної скарги, підготовка та погодження відзиву на апеляційну скаргу, підписання та направлення відзиву на апеляційну скаргу суду апеляційної інстанції та сторонам, забезпечення участі в 1 судовому засіданні в Київському апеляційному суді в рамках справи №754/12253/19), які просила стягнути.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що 10.03.1990 року між ОСОБА_3 (позивач) та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу 10.03.1990 зроблено запис № 161, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача та її чоловіка народився син ОСОБА_6 , про що в книзі реєстрації актів про народження 20.09.1990 зроблено запис за № 2526, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .
01.08.1996 року позивач разом з чоловіком придбали квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , уклавши договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Піщенко Т.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 2-9616. Покупцем в зазначеному договорі зазначено ОСОБА_5 .
21.12.2006 року ОСОБА_5 та неповнолітній син ОСОБА_6 уклали договір дарування частини квартири, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Антоновою С.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 2321, відповідно до п. 1 якого дарувальник ОСОБА_5 передав безоплатно, а обдарований ОСОБА_6 прийняв в дар частини квартири під номером АДРЕСА_1 . Даний договір був укладений за письмовою згодою дружини дарувальника, ОСОБА_3 , викладеною у вигляді заяви, підпис якої засвідчений приватним нотаріусом КМНО Турчак С.М., 24.11.2006 за реєстровим № 8787.
22.12.2006 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва у справі № 2 -4325 закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 на тій підставі, що ОСОБА_3 звернулась із заявою про закриття провадження у справі у зв'язку з добровільною відмовою позивача від позову.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .
02.06.2016 року ОСОБА_3 звернулась з заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса КМНО Герасименко Н.М., з аналогічною заявою звернувся і ОСОБА_5 , про те свідоцтво про право на спадщину не отримали.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданого 01.11.2018 серії НОМЕР_4 .
ОСОБА_5 заповів все своє майно, де б воно не було, і з чого б воно не складалося, і взагалі все, що буде належати останньому на день смерті, і на що останній законом матиме право ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Арестович-Корнійчук О.М. та зареєстрований в реєстрі за № 243.
26.04.2019 позивачка звернулася із заявою до приватного нотаріуса КМНО Арестович-Корнійчук О.М. в якій просила утриматися від видачі свідоцтва про право на спадщину будь-яким особам до визначення розміру частки ОСОБА_3 у спірній квартирі, також звернулася із заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна квартири загальною площею 56,4 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 належить на праві спільної часткової сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .
В частині позовних вимог позивача про визнання за нею права власності на частину квартири за адресою: АДРЕСА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя, суд першої інстанції вірно встановив, що позивачка скористалась своїм правом звернення до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного сумісного майна подружжя. В ході розгляду справи подала заяву про відмову від позову на підставі чого провадження у справі було закрито.
Відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав не допускається.
Отже, позивач фактично повторно звертається з позовом про поділ спільного сумісного майна, яке було придбане під час зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_5 хоча між ними спір було вирішено внаслідок чого ОСОБА_3 відмовилась від позовних вимог, отже в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги щодо інших підстав позову, в цій частині, висновків суду не спростовують.
Виходячи зі змісту процесуальних документів у справі № 2-712/06, можна встановити, що у 2005 році позивач звернулася до свого колишнього чоловіка з позовом про поділ майна подружжя, в рамках якого просила виділити їм у користування відповідні кімнати квартири та автомобіль, виходячи з підстав, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя. Предметом позову у даній справі та справі № 2-712/06, в якій було закрито провадження, є поділ квартири по АДРЕСА_2 з підстав, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Крім того, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , якому належала інша частина квартири заяви про прийняття спадщини подали ОСОБА_3 і ОСОБА_5 , проте свідоцтво про право на спадщину не отримали.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Згідно ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців (ст. 1297 ЦК України).
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1276 ЦК України якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).
Після смерті ОСОБА_5 спадкоємцем його майна за заповітом є відповідачка ОСОБА_4 , яка спадщину прийняла та оформила свої спадкові права в установленому законом порядку.
Матеріали справи та обґрунтування позовних вимог не містять інформації щодо відмови позивачці нотаріусом видати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті її сина на належну їй частку спадкового майна.
В частині визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом виданих на ім'я відповідача, суд першої інстанції також вірно вказував, що згідно ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
У постанові від 11.12.2019 у справі № 414/811/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб є самостійною підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним.
Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1301 ЦК України).
У ЦК України закріплено можливість пред'явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).
Свідоцтва про право на спадщину на ім'я відповідачки були видані приватним нотаріусом КМНО Арестович-Корнійчук О.М. на підставі заповіту померлого ОСОБА_5 від 01.04.2016, зареєстрованого в реєстрі № 243.
Відповідно до ст. ст. 1233, 1234 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є дійсним з моменту його вчинення. Визнати заповіт недійсним можливо лише виключно в судовому порядку, подавши відповідну позовну заяву до районного суду за місцем відкриття спадщини. Право на пред'явлення позову про недійсність заповіту виникає після смерті заповідача. Звернутися до суду з позовом про визнання недійсним заповіту може лише особа, права та інтереси якої порушено заповітом. Такими особами можуть бути: спадкоємці з обов'язковою часткою у відповідності до вимог ст. 1241 ЦК України; спадкоємці за законом, які у разі відсутності заповіту отримали б у спадок майно; спадкоємці за іншим заповітом (у разі складання спадкодавцем декількох заповітів); особа, на користь якої було зроблено заповідальне розпорядження. Згідно з роз'яснень, викладених у п. 27 Постанови Пленуму ВС України № 7 від 30 травня 2008 року відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб.
За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про те, що позивачем не надано жодних доказів, які б давали підстави дійти висновку щодо недійсності виданих відповідачці свідоцтв про право на спадщину.
Позовні вимоги позивача щодо вселення та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні квартирою не обґрунтовані позивачем та не підтвердженні жодними доказами, як поданою позовною заявою так і поясненнями і доказами поданими в ході розгляду справи, а тому також судом залишаються без задоволення.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано вважав позов таким, що підлягає залишенню без задоволення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, розподілу підлягають судові витрати.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, докази щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Вказаний порядок та строки заявником дотримані.
Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 3, ч. 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З метою підготовки відзиву на апеляційну скаргу, адвокатом АБ Оксани Мелехової укладено 14.07.2023 договір про надання правничої допомоги.
Стороною захисту відповідача надалась суду належним чином посвідчена копія договору про надання правничої допомоги, згідно якого сторонами погоджено, що ціна виконання даного договору визначена сторонами у сумі 10000,00 (десять тисяч) гривень, які сплачуються клієнтом протягом 20 календарних днів з дати набрання постановою апеляційного суду законної сили (вивчення та здійснення правового аналізу апеляційної скарги, підготовка та погодження відзиву на апеляційну скаргу, підписання та направлення відзиву на апеляційну скаргу суду апеляційної інстанції та сторонам, забезпечення участі в 1 судовому засіданні в Київському апеляційному суді в рамках справи №754/12253/19).
Заперечень щодо вказаних витрат стороною апелянта не висловлено.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вказує, що у матеріалах справи наявні належні та допустимі докази на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу в межах розгляду даної справи, вказані витрати є співмірними із складністю справи та виконаною роботою, а відтак, доходить висновку щодо наявності підстав для їх стягнення.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва 21 березня 2023 року - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва 21 березня 2023 року - залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розподілити наступним чином:
Стягнути з ОСОБА_3 /РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_4 / на користь ОСОБА_4 /паспорт № НОМЕР_6 , виданий 30.06.2017, РНОКПП НОМЕР_7 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 / 10000,00 /десять тисяч гривень/ грн.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий: Судді: