РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2023 року Справа № 160/15290/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
04.07.2023р. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просить:
- визнати протиправними дії відповідача, які виразилися у протиправній відмові пенсійного органу, оформленим листом №29402-22457/М-01/8-0400/23 від 23.06.2023 року, щодо відмови проведення нарахування та виплати індексації пенсії позивачеві з 01.03.2023 року, без обмеження у межах максимального розміру пенсії, згідно постанови КМУ від 24.12.2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,197, у розмірі її фактичного нарахування в повному обсязі без будь яких обмежень, у тому числі розміром 1500 грн.;
- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплачувати індексацію (підвищення) пенсії за вислугу років позивачеві з 01.03.2023 року, відповідно пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 24.02.2023 року «Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального закінчу найбільш вразливих верств населення у 2023 році» із застосуванням коефіцієнта збільшення 1.197, із розрахунку (25 759,86 (основний розмір пенсії) + 3 606,38 (індексація за 2022 рік) = 29366,24 грн. * 19,7% = 5785,15) - у розмірі 5785,15 грн., у розмірі її фактичного нарахування в повному обсязі без обмеження у межах максимального розміру пенсії, враховуючи рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/15677/22 від 12.12.2022 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є пенсіонером МВС України, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262). На виконання рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2021р. у справі №160/17413/21 та від 12.12.2022р. у справі №160/15677/22, пенсійний орган провів перерахунок пенсії позивачеві з 01.12.2019р. та з 01.03.2023р. одночасно відповідач провів і індексацію пенсії позивача згідно постанови КМУ №168 від 24.02.2023р. без урахуванням коефіцієнта збільшення 1,197 та із обмеженням розміру індексації 1500,00 грн. та обмеженням виплати індексації максимальним розміром пенсії. На звернення позивача від 26.05.2023р., листом №29402-22457/М-01/8-0400/23 від 23.06.2023р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача, зокрема, про те, що з 01.03.2023 пенсію було проіндексовано відповідно до Постанови КМУ №168 у межах максимального розміру пенсії, визначеного статтею 43 Закону №2262. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Європейського Суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та постанови Верховного Суду (а.с.1-11).
Ухвалою суду від 19.07.2023р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано, зокрема, відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.23).
29.08.2023р. через систему «Електронний суд» на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, від відповідача на адресу суду надійшов письмовий відзив, в якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити посилаючись на те, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 у справі № 160/15677/22 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 09.03.2023 позивачу проведено перерахунок пенсії з 01.12.2019 у розмірі 88% від грошового забезпечення 29272,57 грн, яке зазначено в довідці від 12.07.2021 за № 33/24-/С-2789, яка надана Державною установою “Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Дніпропетровській області”, та з 01.03.2022 з урахуванням індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 “Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році” без обмеження максимальним розміром. Тоді як, з 01.03.2023 позивачу пенсію було проіндексовано, але оскільки розмір пенсії позивача на виконання рішення суду перевищує максимальний розмір, визначений статтею 43 Закону № 2262, тому перерахунок з 01.03.2023 не призвів до збільшення розміру пенсії позивача (а.с.40-41).
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 18.09.2023р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_1 є пенсіонером внутрішніх справ, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену на умовах Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09.04.1992 року №2262-XII, що підтверджується копіями пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 30.10.2007р. та листа відповідача від 23.06.2023р., наявними у справі (а.с.16,20-21).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2021р. у справі №160/17413/21, яке набрало законної сили 06.01.2022р., позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково та, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2019 року з урахуванням розміру грошового забезпечення, визначеного відповідно до нової довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії від 12.07.2021 року №33/24/С-2789, виданої Державною установою «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Дніпропетровській області», з урахуванням раніше виплачених сум, що встановлено в рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2022р. у справі №160/15677/22, яке набрало законної сили 09.03.2023р. (а.с.29-36).
Також, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2022р. у справі №160/15677/22, яке набрало законної сили 09.03.2023р., позовну заяву ОСОБА_1 було задоволено частково та, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2019 у розмірі 88% грошового забезпечення, зазначеного у довідці № 33/24-/С-2789 від 12.07.2021, виданій Державною установою «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Дніпропетровській області», з урахуванням з 01.03.2022 індексації пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум (а.с.29-36).
На виконання наведених рішень суду, пенсія позивачеві була перерахована з 01.12.2019р. у розмірі 88% від грошового забезпечення 29272,57 грн, яке зазначено в довідці від 12.07.2021 за № 33/24-/С-2789, яка надана Державною установою “Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Дніпропетровській області”, та з 01.03.2022 з урахуванням індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 “Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році” без обмеження максимальним розміром, разом з тим, з 01.03.2023 пенсію позивачеві було проіндексовано відповідно до Постанови КМУ №168 у межах максимального розміру пенсії, визначеного статтею 43 Закону №2262, що підтверджується копією листа відповідача №29402-22457/М-01/8-0400/23 від 23.06.2023р., наявною у справі (а.с.20-21).
На звернення позивача від 26.05.2023р., листом №29402-22457/М-01/8-0400/23 від 23.06.2023р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача, зокрема, про те, що з 01.03.2023 пенсію було проіндексовано відповідно до Постанови КМУ №168 у межах максимального розміру пенсії, визначеного статтею 43 Закону №2262, що підтверджується змістом копії вказаного листа, наявної в матеріалах справи (а.с.20-21).
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з діями відповідача, які виразилися у протиправній відмові пенсійного органу, оформленим листом №29402-22457/М-01/8-0400/23 від 23.06.2023 року, щодо відмови проведення нарахування та виплати індексації пенсії позивачеві з 01.03.2023 року, без обмеження у межах максимального розміру пенсії, згідно постанови КМУ від 24.12.2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,197, у розмірі її фактичного нарахування в повному обсязі без будь яких обмежень, у тому числі розміром 1500 грн., у зв'язку з чим позивач просить відновити його права шляхом визнання таких дій відповідача протиправними та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплачувати індексацію (підвищення) пенсії за вислугу років позивачеві з 01.03.2023 року, відповідно пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 24.02.2023 року «Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального закінчу найбільш вразливих верств населення у 2023 році» із застосуванням коефіцієнта збільшення 1.197, із розрахунку (25 759,86 (основний розмір пенсії) + 3 606,38 (індексація за 2022 рік) = 29366,24 грн. * 19,7% = 5785,15) - у розмірі 5785,15 грн., у розмірі її фактичного нарахування в повному обсязі без обмеження у межах максимального розміру пенсії, враховуючи рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/15677/22 від 12.12.2022 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262).
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
За приписами ч.7 ст.43 Закону №2262 встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Згідно положень ст.64 Закону №2262 передбачено, що у разі якщо пенсії, призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, та членам їх сімей у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії включно у році, в якому проводиться індексація пенсій, не перераховувалися відповідно до частини четвертої статті 63 цього Закону, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Сума індексації враховується під час подальшого перерахунку пенсії відповідно до статті 63 цього Закону.
Так, 24.02.2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» (далі - постанова №168), пунктом 2 якої встановлено, що з 1 березня 2023 р. розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 р. № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» (Офіційний вісник України, 2022 р., №18, ст.968) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2022 р. включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 10 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.
Відповідно до пункту 10 Постанова № 168 розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктами 1-7 цієї постанови, не може перевищувати 1500 гривень.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на виконання постанови КМУ №168 було проіндексовано пенсію позивача з 01.03.2023р. у межах максимального розміру пенсії, визначеного статтею 43 Закону №2262, яка обмежена 1500 грн., що підтверджується змістом копії листа відповідача від 23.06.2023р., наявною у справі (а.с.20-21).
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011р.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону №2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262 та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262.
При цьому, положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому, суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд приходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З аналізу наведеного, суд приходить до висновку, що у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI, тому обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262, є протиправним.
Зазначена правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 16.12.2021р. у справі №400/2085/19, від 17.02.2022р. у справі №640/11168/20, від 17.03.2023р. у справі №340/3144/21 та від 21.04.2023р. у справі №380/8024/21, яка підлягає обов'язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Окрім того, слід зазначити, що за приписами ст.64 Закону №2262 передбачено проведення індексації пенсії шляхом її перерахунку у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому, наведена норма Закону №2262 (який є актом вищої юридичної сили) не містить визначення обмеження розміру такої індексації, на відміну від положень Постанови КМУ №168.
Таким чином, проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо відмови проведення нарахування та виплати індексації пенсії позивачеві з 01.03.2023 року, без обмеження у межах максимального розміру пенсії, згідно постанови КМУ від 24.12.2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,197, у розмірі її фактичного нарахування в повному обсязі без будь-яких обмежень, є протиправними.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність дій пенсійного органу щодо відмови проведення нарахування та виплати індексації пенсії позивачеві з 01.03.2023 року, без обмеження у межах максимального розміру пенсії, згідно постанови КМУ від 24.12.2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,197, у розмірі її фактичного нарахування в повному обсязі без будь-яких обмежень, з урахуванням норм вищенаведеного пенсійного законодавства, обставин справи, встановлених судом та позиції Верховного Суду, яка наведена вище та не спростована відповідачем.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши дії відповідача щодо правомірності відмови проведення нарахування та виплати індексації пенсії позивачеві з 01.03.2023 року, без обмеження у межах максимального розміру пенсії, згідно постанови КМУ від 24.12.2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,197, у розмірі її фактичного нарахування в повному обсязі без будь-яких обмежень, суд приходить до висновку, що відповідач, застосувавши наведені обмеження індексації та розміру пенсії з 01.03.2023р., діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що, вищенаведеними діями, відповідач порушив права та інтереси позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо відмови проведення нарахування та виплати індексації пенсії позивачеві з 01.03.2023 року, без обмеження у межах максимального розміру пенсії, згідно постанови КМУ від 24.12.2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,197, у розмірі її фактичного нарахування в повному обсязі без будь-яких обмежень, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню частково.
Також і підлягають частковому задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату індексації (підвищення) пенсії за вислугу років позивачеві відповідно пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 24.02.2023 року «Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального закінчу найбільш вразливих верств населення у 2023 році» із застосуванням коефіцієнта збільшення 1.197, у розмірі її фактичного нарахування в повному обсязі без обмеження у межах максимального розміру пенсії, починаючи з 01.03.2023 року та з урахуванням виплачених сум, виходячи з того, що судом встановлено протиправність дій пенсійного органу щодо застосування обмеження максимального розміру пенсії та індексації при проведенні такого перерахунку, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату індексації (підвищення) пенсії за вислугу років позивачеві відповідно пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 24.02.2023 року «Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального закінчу найбільш вразливих верств населення у 2023 році» із застосуванням коефіцієнта збільшення 1.197, у розмірі її фактичного нарахування в повному обсязі без обмеження у межах максимального розміру пенсії, починаючи з 01.03.2023 року та з урахуванням виплачених сум, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в іншій частині позовних вимог позивача, а саме: із застосуванням розрахунку наведеного саме позивачем у позові та враховуючи рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2022р. №160/15677/22 з огляду на те, що, по-перше, проведення саме такого розрахунку, який зазначив позивач у позові, жодними доказами не підтверджено, здійснення відповідного розрахунку індексації пенсії віднесено до повноважень відповідача, який ще останнім не проведений, відповідно, такі вимоги задоволенні бути не можуть; по-друге, підстави для врахування наведеного судового рішення у даних правовідносинах у адміністративного суду відсутні через те, що вказаним судовим рішенням не встановлювалися обставини правомірності чи неправомірності відмови у нарахуванні та виплаті індексації пенсії саме з 01.03.2023р., відповідно, обставини, встановленні у наведеному судовому рішенні не є підставами для звільнення від доказування у цій справі у розумінні ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Окрім, того, при прийнятті даного рішення суду, судом враховується і те, що Верховний Суд, зокрема, у постановах від 06.11.2018 у справі №522/3093/17, від 08.08.2019 у справі №522/3271/17, від 10.10.2019 у справі №522/22798/17, від 30.10.2020 у справі №522/16881/17, від 17.05.2021 у справі №343/870/17, від 25.07.2022 у справі №580/3451/21 висловлював правові висновки з питання встановленого Законом України «Про внесення змін до деяких законів України» від 06.12.2016р. №1774 обмеження до 31.12.2017р., тобто, рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016:
" Положення статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" про те що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність доповнено згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №848-VIII від 24.12.2015.
Проте, зазначене положення в цілому визнано неконституційним відповідно до рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016.
Згідно із пунктом другим резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016, зокрема, частина 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 20.12.2016 нечинною є частина 7 статті 43 в Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 01.01.2017 року, у частині 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".
Таким чином, буквальне розуміння змін внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Це означає, що протягом 2017 року стаття 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Отже, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774 до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження".
Наведеної правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїй постанові від 23.05.2023р. у справі №380/24477/21, яка підлягає обов'язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №49 від 03.07.2023р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 715 грн. 73 коп., виходячи із розрахунку: (1073,60 грн./3)*2 (а.с.12).
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови проведення нарахування та виплати індексації пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2023 року, без обмеження у межах максимального розміру пенсії, згідно постанови КМУ від 24.12.2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,197, у розмірі її фактичного нарахування в повному обсязі без будь-яких обмежень.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) здійснити нарахування та виплату індексації (підвищення) пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 24.02.2023 року «Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального закінчу найбільш вразливих верств населення у 2023 році» із застосуванням коефіцієнта збільшення 1.197, у розмірі її фактичного нарахування в повному обсязі без обмеження у межах максимального розміру пенсії, починаючи з 01.03.2023 року та з урахуванням виплачених сум
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 715 грн. 73 коп. (сімсот п'ятнадцять грн. 73 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва