Номер провадження: 33/813/1561/23
Номер справи місцевого суду: 947/5512/23
Головуючий у першій інстанції Войтов Г. В.
Доповідач Кострицький В. В.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.09.2023 року м. Одеса
Суддя Одеського апеляційного суду Кострицький В.В., за участю: секретаря судового засідання Гуденко Д.О., розглянувши апеляційну скаргу адвоката Александрова Дмитра Олександровича в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 по адміністративному правопорушенню передбаченому ст. 130 КУпАП у відкритому судовому засіданні на постанову Київського районного суду м. Одеси від 03.07.2023 року,-
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №426584 від 19.01.2023 року о 19:08 годині, на вул. Академіка Філатова, 1 в м. Одесі, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Volkswagen Passat державний номер НОМЕР_1 , порушив вимоги п. 2.5 «Правил дорожнього руху України» з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожними рота, порушення координації рухів, почервоніння очей). Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки та в медичному закладі в встановленому законному порядку відмовився.
Короткий зміст постанови суду першої інстанції
Постановою суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000,00 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 536, 80 грн.
Мотивуючи таку постанову суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_1 підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення, відеозаписом події та іншими матеріалами справи. Суд при накладенні стягнення враховував: ступінь суспільної небезпеки правопорушення, особистість правопорушника, ступінь його провини, майновий стан а також те, що умисні дії правопорушника були направлені на порушення безпеки руху з використанням джерела підвищеної небезпеки - автомобіля. Брав до уваги небезпеку, якою є участь у дорожньому русі осіб, що перебувають у стані сп'яніння, законодавець у нормах багатьох правових актів встановив заборону на допуск зазначених осіб до керування транспортними засобами. Враховуючи викладене, а також той факт, що водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння, суд вважав, що необхідним і достатнім стягненням для правопорушника є накладення стягнення у вигляді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами, з метою подальшого запобігання правопорушень та виховування особи в дусі дотримання «Правил дорожнього руху України».
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеною постановою представник особи, що притягається до адміністративної відповідальності подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати, провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Разом з апеляційною скаргою, представник скаржника надав клопотання про поновлення строку.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що з боку працівників поліції було проявлено вплив, провокацію. Представник скаржника зазначав, що після того, як водій ОСОБА_1 повідомив працівникам поліції, що зранку вжив пляшку пива, працівники поліції впливали на те, щоб ОСОБА_1 відмовився від проходження процедури освідування на стан алкогольного сп'яніння, при цьому скаржник посилався на поняття “провокація правопорушення” і вважав, якщо чинним законодавством України та КУпАП воно не закріплено, вважав застосувати його як аналогію закону міжнародного законодавства та посилався на рішення ЄСПЛ “ Раманаускас проти Литви”, “Сепіл проти Туреччини”, також посилався на рішення ЄСПЛ “Тейскера де Кастро проти Португалії”, “Худобін проти Росії” в частині того, що використання доказів отриманих унаслідок підбурювання з боку поліції, не можна виправдати суспільним інтересом, оскільки обвинувачений із самого початку може бути позбавлений права на справедливий судовий розгляд. Також посилався на рішення ЄСПЛ “Надточій проти України” п.п.21-22 та “Гурепка проти України” п.33, в частині того, що деякі справи про адміністративні правопорушення за своєю суттю мають кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Представник скаржника також вважав за доцільне зазначити правовий принцип Ignorantia juris non excusat ao ignorantia legis neminem excusat (з латинської «незнання закону не є виправданням (ні для кого)») - згідно з яким людина, яка не знає певного закону, не може уникнути відповідальності за порушення такого закону просто лише тому, що вона не знала про нього. Вважав його дуже важливим правилом, воно знайшло своє відображення в статті 68 Конституції України, яке говорить, що кожен (вважав, що поліції це теж стосується) зобов?язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, але річ не в тому. Також зазначав, що аргументи захисту не є спробою уникнути відповідальності, адвокат не посилається виключно на незнання закону гр. ОСОБА_2 . Представник скаржника зазначав, що відеозаписом з бодікамери поліцейського також підтверджується, що направлення на огляд водія в медичному закладі поліцейський складав фактично о 19-30, а не о 19-10 як зазначено в самому бланку направлення. Це важливо тому, що бланк відображає недостовірні відомості та вказує на порушення поліцейськими процедури. Фактично протокол поліцейський склав о 19-16, тобто до направлення водія до закладу охорони здоров?я у встановленому законом порядку, що є порушення процедури огляду. Законодавчо неможливо складання протоколу до складання направлення та вказує на беззаперечне недотримання поліцейським процедури огляду водія на стан наркотичного сп?яніння, що вважав, що призводить до недійсності огляду та відсутності складу правопорушення в діях водія ОСОБА_3 . Таким чином, представник скаржника вважав, що поліція складає направлення не до складання протоколу, а після. Порушення такої процедури адвокат вважав такою, що свідчить про недотримання поліцейськими встановленого законом порядку огляду водія на стан сп?яніння, та, як наслідок, відсутність в діях водія складу адміністративного правопорушення за ст. 130 КУпАП Пунктом 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП унормовано, що провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у разі відсутності події та складу адміністративного правопорушення. Вважав, що наявність події та складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП згідно зі складеним відносно ОСОБА_4 протоколом про адміністративне правопорушення в суді не підтвердилася. Особа не повинна доводити свою невинуватість. Згідно статті 251 КУпАП обов?язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Явка в судове засідання
Учасники судового розгляду повідомлені належним чином про час, дату та місце судового засідання, але в судове засідання не з'явились, клопотань про відкладенння судового розгляду не заявляли, що не заважає розгляду апеляційної скарги у їх відсутність.
Позиція апеляційного суду
Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Як зазначено в ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги (ч. 7 ст. 294 КУпАП).
Переглядаючи постанову суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що при розгляді даної справи, суд повно, всебічно і об'єктивно дослідив дані, що містяться в матеріалах справи, належним чином перевірив обставини викладені у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД №426584 від 19.01.2023 року о 19:08 годині, на вул. Академіка Філатова, 1 в м. Одесі, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Volkswagen Passat державний номер НОМЕР_1 , порушив вимоги п. 2.5 «Правил дорожнього руху України» з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожними рота, порушення координації рухів, почервоніння очей). Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки та в медичному закладі в встановленому законному порядку відмовився.
Доводи апеляційної скарги, які в частині процесуальних порушень фактично зводяться до наданих суду першої інстанції клопотань представника, судом першої інстанції дана належна та аргументована оцінка, правильних висновків суду не спростовують.
Судом першої вірно враховано, що Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України 09.11.2015 № 1452/735 (далі за тестом - Інструкція), визначено процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан такого сп'яніння та оформлення результатів такого огляду. Огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом; лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку). У разі відмови водія від проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до ст. 266 КУпАП.
У відповідності до змісту статті 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають в стані алкогольного чи іншого сп'яніння, підлягають оглядові на стан сп'яніння, який проводиться за допомогою спеціальних технічних засобів працівником поліції, під час якого поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків, або у разі незгоди такої особи пройти вказаний огляд або у разі незгоди особи з результатами огляду - огляд проводиться в закладі охорони здоров'я.
Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність не тільки за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння, а й за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно із пунктом 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306 (далі - Правила), встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно п. 5 розд. ІІ «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису» затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 18 грудня 2018 року № 1026 включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Всі вказані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції загалом дотримані, вірно застосовані, а зміст постанови відповідає ст. 283, 284 КУпАП.
Винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, доведена та підтверджується наступними доказами.
Відеозаписом з місця виявлення адміністративного правопорушення, який був залучений працівниками поліції до матеріалів справи, з якого вбачається, що автомобіль Volkswagen Passat державний номер НОМЕР_1 був зупинений працівниками поліції, повідомлена причина зупинки, працівником поліції було перевіренні документи ОСОБА_1 , під час перевірки з'ясовано, що ОСОБА_1 керує транспортним засобом без посвідчення водія, ОСОБА_1 пояснив що посвідчення він забув, під час спілкування з водієм, працівник поліції вбачає ознаки алкогольного сп'яніння, неодноразово пропонує пройти тест на місці за допомогою приладу Драгер або пройти огляд в медичному закладі для виявлення або спростування ознак алкогольного сп'яніння але водій тривалий час намагається ухилитись від проходження огляду, пояснює, що він зранку вживав пиво і це може показати в аналізах, працівник поліції роз'яснює наслідки проходження медичного огляду або відмову від проходження на місці зупинки, відносно ОСОБА_1 складається постанова за ч.1 ст. 126 КУпАП за керування транспортним засобом без посвідчення водія. Знову пропонується пройти огляд на місці за допомогою приладу Драгер або проїхати в медичний заклад, ОСОБА_1 відсторонений від керування транспортним засобом, після складання протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП відносно ОСОБА_1 останній не заявляв, що не погоджується з протоколом.
Протоколом серії ААД №426584 від 19.01.2023 року та направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння від 13 січня 2023 року (а.с.4) .
Суд апеляційної інстанції вивчивши матеріали справи погоджується з доводами суду першої інстанції, що у поліцейських були підстави вважати, що особа може перебувати у стані сп'яніння.
Також апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що поліцейські належним чином роз'яснили і повідомили зміст та фабулу правопорушення, місце судового розгляду.
Суд апеляційної інстанції перевіривши мотиви з яких виходив суд першої інстанції, вважає їх належними, достатніми та доведеними допустимими доказами, що в діях водія ОСОБА_1 вбачається склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП України, оскільки він від проходження огляду у встановленому законом порядку відмовився.
При цьому судом також враховується, що невизнання ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні правопорушення, суд оцінює критично та вважає це способом захисту від складеного відносно нього адміністративного протоколу, з метою уникнення адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, так як позиція його представника в цій частині повністю спростовуються дослідженими судом доказами, які не викликають сумнів у суду та підтверджують вину ОСОБА_1 . Об'єктивних підстав ставити під сумнів достовірність наведених доказів та викладених в них обставин, суд не вбачає.
Щодо доводів апеляційної скарги, що працівниками поліції було вчинено вплив на водія ОСОБА_1 у вигляді провокації, з посиланням на рішення ЄСПЛ ЄСПЛ “ Раманаускас проти Литви”, “Сепіл проти Туреччини”, також посилався на рішення ЄСПЛ “Тейскера де Кастро проти Португалії”, “Худобін проти Росії”, апеляційний суд вважає такі доводи сторони захисту необґрунтованими належними та допустимими доказами, а лише припущенням з метою ухилення від притягнення до відповідальності. Апеляційний суд зауважує, якщо сторона захисту посилається на аналогію міжнародних правових рішень та застосування положень у кримінальних справах, то в такому разі сторона захисту має надавати докази невинуватості свого підзахисного, за аналогією застосованою ЄСПЛ, у даній справі таких доказів стороною захисту такі докази не надавались. Також апеляційний суд звертає увагу сторони захисту, що працівник поліції три рази роз'яснював ОСОБА_1 , що він може пройти освідування як на місці так і в медичному закладі, чи може взагалі відмовитись і пояснював правові наслідки відмови від проходження освідування, що підтверджується відеозаписом наявним в матеріалах справи. Тобто, на думку суду, поліцейськи запропонували варіативність поведінки ОСОБА_1 та роз'яснили правові наслідки відмови від проходження освідування , а не чинили тиск на ОСОБА_1 ..
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно того, що сторона обвинувачення має обов'язок надавати докази у вказаному правопорушенні, апеляційний суд вважає, що вина ОСОБА_1 в даному правопорушенні доведена належним чином та допустимими доказами, а зворотне про, що зазначає представник ОСОБА_1 будь якими доказами невинуватості не спростовано.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зведенні до цитування клопотань наданих вже суду першої інстанції, та зводяться до суб'єктивного ставлення ОСОБА_1 до вирішення питання, щодо притягнення його до адміністративної відповідальності та визнаються апеляційним судом такими, що направленні на невизнання своєї вини ОСОБА_1 і не погодженням з позицією суду, що до наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення передбаченого ст. 130 КУпАП.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Яллох проти Німеччини» (Jalloh v. Germany), пункт 95, та рішення у справі «Биков проти Росії» [ВП] (Bykov v. Russia) [GC], заява № 4378/02, пункт 89, від 10 березня 2009 року завдання суду не полягає у визначенні того, чи можуть у принципі конкретні види доказів, наприклад отримані незаконно з точки зору національного законодавства, бути допустимими, та чи дійсно заявник був винним. Суд має вирішити питання, чи було провадження у справі справедливим у цілому, і в тому числі спосіб, у який були отримані докази (див. згадане рішення).
За таких обставин, суддя дійшов до висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за кваліфікуючими ознаками - відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Суд зазначає, що формальний підхід до розгляду справи, із урахуванням категорії справи, може призвести не лише до підриву авторитету судової влади у суспільстві, а і до погодження можливості вчинення особами суспільно небезпечних діянь.
Будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів того , що працівники поліції обмежували права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності , порушували свої службові обов'язки та порушували положення Інструкції про порядок виявлення водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України, МОЗ України від 09.11.2015 року №1452/735 або Конституцію чи закони України, ОСОБА_1 , суду не надано.
Суд виходить із того, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Стандарт доказування «вірогідність доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають учасники справи. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд має обґрунтувати свої висновки лише доказами, які є достатньо переконливими, чітко сформульованими, тобто такими, які не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом».
Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційному принципі: презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції України). Згідно ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства, є забезпечення доведеності вини. Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що у наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
Тягар доведення складу адміністративного правопорушення покладається на адміністративний орган, разом з тим, особа, яка притягається до відповідальності, звільняється від обов'язку доводити свою причетність до скоєння правопорушення. Адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб'єкт владних повноважень (п.110 рішення ЕСПЛ у справі «Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97).
Суд наголошує, що для наявності складу такого адміністративного правопорушення достатнім є саме відмова особи, що керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння тощо. Вказане кореспондується із визначеним п. 2.5. Правил дорожнього руху обов'язком такої особи на вимогу поліцейського пройти вказаний огляд безумовно, і жодним чином не пов'язане із наявністю або відсутністю будь-яких зовнішніх ознак у водія.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь - яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Аналізуючи досліджені докази, оцінюючи їх у сукупності, апеляційний суд доходить до переконання, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, повністю доведена, є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом». Так, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.
Доводи викладені в апеляційній скарзі не вказують на порушення судом при розгляді справи вимог Кодексу України про адміністративні правопорушення та на наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваної постанови.
На підставі викладеного та керуючись ст. 285, 294 КУпАП, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Клопотання ОСОБА_5 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити.
Поновити ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження постанови Київського районного суду м. Одеси від 03.07.2023 року
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Постанову Київського районного суду м. Одеси від 03.07.2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлений 20 вересня 2023 року.
Суддя
Одеського апеляційного суду В.В. Кострицький