Справа № 308/3819/23
ПОСТАНОВА
Іменем України
20 вересня 2023 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
судді-доповідачки Готри Т. Ю.,
суддів Кожух О. А., Кондора Р. Ю.,
з участю секретаря судового засідання Зубашкова М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представниця - адвокатеса Овсепян Кристина Адіківна, до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Ковач Іван Васильович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 квітня 2023 року, повний тест рішення складено 24.04.2023, ухвалене суддею Шепетко І. О.,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представниця - адвокатеса Овсепян К.А., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Позов обґрунтувала тим, що з 01 вересня 2014 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від цього шлюбу у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На даний час шлюбні відносини між ними є припиненими, спільне господарство не ведеться, а відтак шлюб має лише формальний характер і подальше збереження сім'ї не є можливим та буде суперечитиме її інтересам.
Посилаючись на ці обставини просила суд розірвати шлюб, укладений 01.09.2014 між нею та ОСОБА_2 , який зареєстрований виконавчим комітетом Велятинської сільської ради Хустського району Закарпатської області за актовим записом № 23, а також вирішити питання розподілу судових витрат.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 квітня 2023 року цей позов ОСОБА_1 задоволено. Шлюб, укладений 01.09.2014 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що зареєстрований виконавчим комітетом Велятинської сільської ради Хустського району Закарпатської області за актовим записом № 23, розірвано.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись із цим рішенням місцевого суду відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Ковач І.В., подав на нього апеляційну скаргу внаслідок його незаконності та необґрунтованості через неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з'ясування обставин справи.
Скарга мотивована тим, що у судовому засідання він заперечував проти задоволення цього позову та навіть суд у рішенні вказав, що він кохає дружину, розлучатись не бажає, зміниться в кращу сторону та буде намагатися виправити їх стосунки. Зазначав і те, що у цьому шлюбі у них народилося двоє дітей, проте, незважаючи на ці обставини, судом не було вжито заходи щодо їх примирення, чим позбавлено його можливості реалізувати своє право на збереження шлюбу.
З огляду на наведене просив оскаржене рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представниця - адвокатеса Овсепян К.А., просила таку залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду - без змін.
Зазначала, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про розірвання шлюбу, оскільки вона як у позовній заяві, так і у судовому засіданні стверджувала, що шлюбні відносини у них із відповідачем є припинені, подальше спільне життя не є можливим та збереження цього шлюбу суперечитиме її інтересам та інтересам спільних дітей. Звертала увагу і на те, що відповідач неодноразово застосовував до неї домашнє насильство на очах у їх синів. Систематичні протиправні дії відповідача не були зафіксовані належним чином, задля збереження його репутації перед дітьми. Вказувала, що вона має обґрунтовані побоювання за своє життя та здоров'я, а також за психічний стан дітей, про що вона також зазначала в судовому засіданні у суді першої інстанції. Стверджувала і те, що після ухвалення судом рішення про розірвання шлюбу відповідач знову застосував до неї фізичну силу та наніс їй тілесні ушкодження. Ця подія мала місце 16.05.2023, що підтверджується талоном КНП «Центральна міська клінічна лікарня» Ужгородської міської ради. У зв'язку з цим уважає, що твердження відповідача про щире кохання і бажання зберегти сім'ю нівелюється фактом нанесення їй тілесних ушкоджень.
У клопотанні про долучення доказів представиця позивачки - адвокатка Овсепян К.А. просила долучити до матеріалів цієї справи витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12023078030000534 щодо реєстрації кримінального провадження за фактом нанесення їй тілесних ушкоджень колишнім чоловіком 16.05.2023.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представниця - адвокатеса Овсепян К.А. апеляцйну скаргу не визнали, просили таку залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідач (апелянт) ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, а причина неявки його представника - адвоката Ковача І.В., указана у клопотанні про відкладення розгляду справи від 20.09.2023, а саме у зв'язку з його зайнятістю в іншій справі в Господарському суді Закарпатської області, не є поважною. За таких обставин неявка відповідача та його представника, на переконання колегії суддів та відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідачку, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом установлено, що 01 вересня 2014 року сторони між собою зареєстрували шлюб, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 01.09.2014, виданого виконавчим комітетом Велятинської сільської ради Хустського району Закарпатської області ДРАЦС за актовим записом № 23 (а.с.12).
У цьому шлюбі у сторін народилося двоє синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.5, 6).
17 травня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до травматологічного пункту КНП «Центральна міська клінічна лікарня» Ужгородської міської ради через отримання травми 16.05.2023, де їй встановили діагноз - забій правої кисті (а.с.60).
Як слідує з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером кримінального провадження 12023078030000534 від 22.06.2023, то ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області зі заявою про те, що 16.05.2023 біля опівночі за місцем свого проживання до неї вломився її колишній чоловік, почав словесно ображати та наніс їй тілесні ушкодження (а.с.66).
Частиною першою статті 24 СК України встановлено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частинами третью, четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Положеннями ч. 2 ст. 104, ч. 3 ст. 105 СК України встановлено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
За положеннями ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Статтею 111 СК України встановлено, що суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
За приписами ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
У судовому засіданні у місцевому суді позивачка ОСОБА_1 стверджувала, що у відносинах із відповідачем присутній факт насильства, у зв'язку з чим подальше подружнє життя не є можливими та просила шлюб розірвати.
Установивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, позивачка відновлювати шлюбні стосунки не бажає, а примушування її до шлюбу є порушенням прав позивачки на свободу та особисту недоторканість, а відтак, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного й обгрунтованого висновку про необхідність розірвання шлюбу між сторонами.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).
Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На переконання колегії суддів позивачка довела належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності та взаємозв'язку достатніми доказами свою вимогу до відповідача, яка поза розумним сумнівом знайшла своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Доводи апеляційної скарги колегія суддів уважає безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону і фактичних обставинах справи та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а відтак апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду лише з формальних міркувань.
Положеннями ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржене рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає, а тому, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України, воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 610,40 грн (а.с.32, 48) слід покласти на апелянта - відповідача ОСОБА_2 .
Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Ковач Іван Васильович, залишити без задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21 вересня 2023 року.
Суддя-доповідачка
Судді