Справа: № 2а-2977/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.
Суддя-доповідач: Літвіна Н. М.
Іменем України
"21" вересня 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого -судді Літвіної Н.М.,
суддів Хрімлі О.Г.
Зайця В.С.
при секретарі Соловіцькій І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2009 року по справі за адміністративним позовом Державної судової адміністрації України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанов про стягнення з боржника виконавчого збору ,-
В березні 2009 року позивач звернувся до суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанов про стягнення з боржника виконавчого збору.
Свої вимоги мотивує тим, що рішення судів не виконувались позивачем, оскільки позивач є бюджетною організацією та протоколом спільної наради Державної судової адміністрації України та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України були затверджені реєстри виконавчих проваджень про стягнення коштів з Державної судової адміністрації України на користь стягувачів, сформовано черговість в порядку надходження виконавчих документів. А на час розгляду даної справи позивачем були виконані рішення судів у порядку черговості та у добровільному порядку, про що зазначено в оскаржуваних постановах.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2009 року в задоволенні позову Державної судової адміністрації України було відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - Державна судова адміністрація України подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
14 червня 2006 року та 04 липня 2006 року Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження по виконанню судового рішення Корольовського районного суду м. Житомира, яке вступило в законну силу 22 лютого 2006 року згідно з виконавчим листом № 2-5093 від 10 квітня 2006 року про стягнення на користь ОСОБА_3 2 949, 15 грн., ОСОБА_4 2 633, 08 грн. та ОСОБА_5 107, 07 грн.
У постановах про відкриття виконавчого провадження від 14 червня 2006 року та від 04 липня 2006 року за виконавчим листом 2-а-40/06 від 15 вересня 2006 року встановлено семиденний строк для добровільного виконання рішення, згідно ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження».
Однак, рішення судів у встановлені державним виконавцем строки позивачем не виконані.
17 березня 2009 року на адресу Державної судової адміністрації України надійшли копії постанов про стягнення з боржника виконавчого збору № 108433905, № 10843905, № 10871118 від 21 січня 2009 року по вищезазначеним виконавчим провадженням.
Стаття 124 Конституції України встановлює, що рішення суду ухвалене іменем України є обов'язковим до виконання на всій території України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»- виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
В ст. 3 Закону визначені виконавчі документи, що відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню, зокрема постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу.
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону - державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 6 Закону - вимоги державного виконавця щодо виконання зазначених у статті 3 цього Закону рішень є обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України.
Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Відповідно до вимог ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець виніс постанови про відкриття виконавчого провадження за виконавчими документами та надав позивачу строки для добровільного виконання рішень.
Як вбачається з матеріалів справи, відомості від стягувачів по відповідних виконавчих провадженнях щодо отримання ними коштів за рішеннями судів у строки, встановлені державним виконавцем, до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - Відділ примусового виконання рішень не надходили.
Таким чином, суд приходить до висновку, що Державна судова адміністрація України у строки, встановлені державним виконавцем не виконала рішення судів у добровільному порядку.
Згідно ч. 1 ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження»- у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувану за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.
А тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що державний виконавець правомірно виніс постанови про стягнення з боржника виконавчого збору.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 7 статті 46 Закону України «Про виконавче провадження»у разі, коли виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому цим Законом.
Таким чином, колегія суддів, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що доводи апелянта є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи. Рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права та з урахуванням всіх обставин справи.
Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,-
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2009 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, тобто з 28 вересня 2010 року, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлений 27 вересня 2010 року.