Справа: № 2а-12353/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Васильченко І.П.
Суддя-доповідач: Літвіна Н. М.
Іменем України
"21" вересня 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Літвіної Н.М.,
Суддів: Хрімлі О.Г.
Зайця В.С.
при секретарі: Соловіцькій І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління міграційної служби у м. Києві про скасування рішення та зобов»язання вчинити певні дії, -
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління міграційної служби у м. Києві про скасування рішення та зобов»язання вчинити певні дії -було відмовлено.
На вказану постанову суду, позивач -ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив її скасувати та прийняти нову, якою задовольнити його позов в повному обсязі у зв»язку з тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Афганістану звернувся до Управління міграційної служби м. Києва з заявою про надання статусу біженця.
Наказом № 220 від 01 квітня 2009 року Управлінням міграційної служби у м. Києві позивачеві відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про біженців»21 червня 2001 року N 2557-III - біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно до ст. 12 даного Закону - орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає інформацію про прийняте рішення до відповідного органу внутрішніх справ та до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, а також видає заявникові або його законному представникові письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Відповідно до ст. 14 даного Закону - рішення за заявою про надання статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більше ніж до трьох місяців.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції може вимагати додаткової інформації від органу міграційної служби, який здійснював розгляд заяви.
У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, потреби у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
Документи, отримані або підготовлені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції під час прийняття рішення за заявою, долучаються до особової справи заявника.
На основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» передбачено, що статтею 11 Закону України "Про біженців" передбачено, що до заяви про надання статусу біженця додаються документи і матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття такого статусу, однак цією нормою не встановлено обов'язковості подання таких документів, як умови прийняття заяви.
Судам слід ураховувати, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця.
Крім того, при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що підтвердження обгрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державним комітетом України у справах національностей та релігій, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
Суди можуть використовувати інформацію про стандарти визначення статусу біженця та країни походження біженця, розміщену на офіційних сайтах Державного комітету України у справах національностей та релігій, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.
Як вбачається з матеріалів справи, причиною виїзду з Афганістану позивач називає побоювання стати жертвою переслідувань з політичних переконань.
Однак, з матеріалів перевірки Управління міграційної служби у м. Києві, зокрема з заяви, анкети та протоколу, підстав для переслідування заявника за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання і належності до певних політичних переконань встановлено не було.
Акти насильства до нього особисто не застосовувалися, державні органи, релігійні, громадські, етнічні, політичні, військові організації його життю не загрожували до військових організацій, угрупувань не належав, до збройних конфліктів причетний не був.
Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач до приїзду на територію України перебував у Російській Федерації на легальних підставах(мав візу) протягом 4 тижнів, але не скористався можливістю звернення до державних органів з заявою про надання статусу біженця.
У вказаній країні позивач не був жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання і належності до певних політичних переконань, а, отже, основною метою виїзду з країни постійного проживання не була спроба уникнення від переслідування.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про біженців»- статус біженця не надається особі яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач дійшов обґрунтованого висновку про відсутність фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Крім того, жодних аргументованих доказів, що підтверджували б факт переслідування позивач на території Афганістану, в ході судового розгляду також не надано.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про неправомірність рішення відповідача є не правильним, оскільки клопотання позивач про надання статусу біженця в Україні вирішено відповідачем з дотриманням вимог національного законодавства та актів міжнародного права у справах захисту прав та свобод людини.
Суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам справи та вірно застосував законодавство, що регулює ці правовідносини.
Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2010 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, тобто з 28 вересня 2010 року, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлений 27 вересня 2010 року.