Справа: № 2-а-11634/08 (2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Сичова О.П.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
"17" серпня 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.,
Суддів: Літвіної Н.М.,
Хрімлі О.Г.,
при секретарі: Демченко Т.І.,
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Житомирі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23 січня 2009 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Юлтис»до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
Позивач звернувся з позовом до ДПІ в м. Житомирі про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23.01.2009 року позов задоволено, визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 18.06.2008 року № 0003402301/3 та № 0003412301/3.
На вказану постанову суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилався на невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам по справі та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому просив скасувати оскаржувану постанову з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та письмових заперечень проти неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанову суду першої інстанції слід скасувати з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів апеляційного суду, що в період з 08.10.2007 року по 26.10.2007 року працівниками ДПІ в м. Житомирі було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.12.2004 року по 30.06.2007 року, за результатами якої був складений акт перевірки № 6219/23-1/33254046/0110 від 02.11.2007 року.
Висновками вказаного акту перевірки зафіксовано, що в першому кварталі 2007 року позивач не вірно визначив приріст балансової вартості запасів внаслідок укладення договору позички від 23.01.2007 року та підтвердженого актом приймання-передачі від 23.01.2007 року, згідно з якими ТОВ «Юлтис»передало в безоплатне користування ДП «Житомирський птахокомбінат» необоротні матеріальні активи на загальну суму 37 453,00 грн., тобто позивач передав в користування основні засоби та необоротні матеріальні активи, призначені для використання у господарській діяльності в оподаткованих операціях іншого платника податку, а саме ДП «Житомирський птахокомбінат». При цьому, позивач, в порушення вимог пункту 1.32 ст. 1 та пункту 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не здійснив коригування приросту балансової вартості запасів та не зазначив вартість переданого в безкоштовне використання майна як запасів, використаних не в господарській діяльності (р. 4 додатку К1 Декларації податку на прибуток), що призвело до заниження суми валового доходу підприємства за 1 квартал 2007 року на загальну суму 37 453,00 грн.
Також, з матеріалів акту перевірки слідує, що позивач допустив завищення валових витрат підприємства у 4 кварталі 2006 року на суму 1 273 723,00 грн. внаслідок невірного включення ТОВ «Юлтис»до складу валових доходів в рядку 01.6 «Інші доходи»Декларації з податку на прибуток за 2006 рік суми операцій з борговими зобов'язаннями, які не повинні були включатись до валових доходів і не підлягають оподаткуванню, а саме: кошти, залучені позивачем у зв'язку з отриманням фінансових кредитів від АКІБ «УкрСиббанк»згідно кредитних договорів від 27.10.2006 року та від 18.10.2006 року на загальну суму 316 900,00 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті становило 1 234 234,00 грн., тобто ТОВ «Юлтис»був завищений валовий дохід підприємства за 4 квартал 2006 року на суму 1 234 234,00 грн., що є порушенням вимог п.п. 7.3.3 п. 7.3, п.п. 7.9.1, 7.9.2 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
На підставі акту перевірки № 6219/23-1/33254046/0110 від 02.11.2007 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.11.2007 року № 0003402301/0, № 0003412301/0 про визначення суми податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток в розмірі 15 393,00 грн. та податку на додану вартість в розмірі 118 967,00 грн.
Зазначені податкові повідомлення-рішення позивачем були оскаржені у встановленому порядку до ДПА в Житомирській області, а за результатами розгляду скарги відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 04.04.2008 року № 0003402301/2 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 13 650,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 1 743,00 грн. та № 0003412301/2 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 79 311,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 39 656,00 грн., які позивачем були оскаржені в ДПА України та за наслідками розгляду скарги вищевказані податкові повідомлення-рішення від 04.04.2008 року № 0003402301/2 та № 0003412301/2 залишені без змін.
Задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги ТОВ «Юлтис», суд першої інстанції вважав помилковими висновки відповідача, які містяться в акті перевірки № 6219/23-1/33254046/0110 від 02.11.2007 року, при цьому, посилався на те, що при проведенні перевірки позивача працівниками відповідача не було враховано те, що відповідно з договором оренди від 10.01.2007 року, ТОВ «Юлтис»були передані ДП «Житомирський птахокомбінат»у користування основні фонди, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі; вищевказаний договір оренди 23.01.2007 року було анульовано та укладено договір позички від 23.01.2007 року з відповідним актом приймання-передачі, а в той же день між ТОВ «Юлтис»та ДП «Житомирський птахокомбінат»досягнуто згоди про розірвання договору позички від 23.01.2007 року (з урахуванням всіх додатків, доповнень та акту приймання-передачі до нього) з поновленням чинності договору оренди від 10.01.2007 року.
Так, 03.05.2007 року попередній договір оренди від 10.01.2007 року між позивачем та ДП «Житомирський птахокомбінат»було розірвано та укладено новий договір оренди від 03.05.2007 року, відповідними актами передання-приймання від 03.05.2007 року було здійснено повернення майна орендодавцю від орендаря у зв'язку з розірванням договору оренди від 10.01.2007 року і здійснено передачу майна в оренду, у відповідності з новоукладеним договором оренди від 03.05.2007 року.
При цьому, суд першої інстанції посилався на те, що позивач листом від 25.10.2007 року повідомив відповідача, ще до закінчення документальної перевірки, про взаємовідносини по майну з ДП «Житомирський птахокомбінат»та повідомив, що дійсним є договір оренди від 03.05.2007 року, тому суд першої інстанції зробив висновок, що відповідачем мали бути взяті за основу саме вищезазначений договір оренди, а не договір позички від 23.01.2007 року. З огляду на те, що у встановленому законом порядку вищевказані договори від 10.01.2007 року та від 03.05.2007 року судом нечинними не визнавались, судом першої інстанції зроблений висновок про те, що факт анулювання договору позички від 23.01.2007 року сторонами, які його уклали, безпідставно не врахований та не взятий до уваги працівниками відповідача під час проведення документальної перевірки, чим порушено свободу підприємницької діяльності, закріпленої в статті 6 Господарського кодексу України, тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що оспорюване податкове повідомлення-рішення в частині про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 13 650,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 743,00 грн. не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню його недійсним.
Вирішуючи справу в частині оскарження податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток, суд першої інстанції вважав за можливе не брати до уваги висновки відповідача, які містяться в акті перевірки, а саме в частині неправомірного включення позивачем до валових доходів у декларарції за 2006 рік суми гривень, отриманих від покупця за продаж іноземної валюти та включення до валових витрат балансової вартості проданої іноземної валюти, тому судом першої інстанції зроблений висновок про те, що в даному випадку з боку позивача відсутні порушення вимог податкового законодавства, так як згідно з укладеними кредитними договорами від 27.10.2006 року № 11064127000 та від 18.10.2006 року на загальну суму 316 900,00 швейцарських франків, позивачем було отримано фінансовий кредит від АКІБ «УкрСиббанк». Однак, всупереч висновків акту перевірки та всупереч вимогам податкового законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач правильно включив до складу валових доходів в рядку 01.6 «Інші доходи»Декларації з податку на прибуток за 2006 рік саме суму гривень, які було отримано від покупця у зв'язку з продажем іноземної валюти, а не визначив їх як суму коштів, які залучені у зв'язку з отриманням фінансових кредитів в іноземній валюті.
При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що вказана іноземна валюта в сумі 316 900,00 швейцарських франків перерахована для продажу АКІБ «УкрСиббанк», згідно заяв на продаж валюти № 1 від 18.10.2006 року (на 41 900,00 CHF) та № 2 від 30.10.2006 року (на 275 000,00 CHF), а еквівалентна сума гривні за продану валюту в сумі 1 234 434,00 грн. була отримана від АКІБ «УкрСиббанк», тому судом першої інстанції визнано правомірним віднесення позивачем до складу валових витрат в рядку 04.13 Декларації з податку на прибуток за 2006 рік суми балансової вартості проданої іноземної валюти, а не суми балансової вартості заборгованості ТОВ «Юлтис»по отриманому кредиту в іноземній валюті від АКІБ «УкрСиббанк».
Оскільки балансова вартість вищевказаної іноземної валюти позивачем вірно визначена на підставі абзацу п'ятого п.п. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та враховуючи те, що позивач неодноразово звертався до податкових органів всіх рівнів з метою роз'яснення та врегулювання спірного питання, а однозначної відповіді ним від податкових органів отримано не було, суд першої інстанції посилаючись на положення п.п. 4.4.1 п. 4.4 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» прийшов до висновку про те, що операції з реалізації іноземної валюти в бухгалтерському та податковому обліку позиваечм відображені у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, а прийняті відповідачем оспорювані податкові повідомлення-рішення не відповідають дійсності, суперечать вимогам чинного податкового законодавства та є такими, що підлягають визнанню недійсними.
Проте, колегія суддів апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не може погодитись, так як вони не знайшли свого підтвердження наявними доказами в матеріалах справи, не відповідають встановленим судом апеляційної інстанції обставинам справи та не грунтуються на вимогах чинного податкового законодавства.
З наявних доказів в матеріалах справи слідує, що в ході проведення планової документальної перевірки встановлено, що посадовими особами позивача неодноразово змінювалась позиція щодо існування та чинності договорів між ТОВ «Юлтис»та ДП «Житомирський птахокомбінат», використаних в господарській діяльності. Однак, слід зазначити, що договір позички від 23.01.2007 року ТОВ «Юлтис»був укладений і на момент перевірки виконувався, що підтверджується наявними доказами в матеріалах справи та не спростовується доводами позивача, а відтак фактично згідно з вказаним договором позички від 23.01.2007 року, ТОВ «Юлтис»передало в безоплатне користування строком на 12 календарних місяців основні засоби та необоротні матеріальні активи ДП «Житомирський птахокомбінат»на загальну суму 1 066 035,51 грн.
Згідно ст. 827 Цивільного кодексу України, за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 829 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати речі у безоплатне користування особі, яка є її засновником, учасником, керівником, членом її органу управління або контролю.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції вказані вимоги закону не врахував, також ним не враховано вимоги положення пункту 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким визначено поняття господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Крім того, суд першої інстанції безпідставно проігнорував вимоги положення п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким визначено, що під терміном «основні фонди»слід розуміти матеріальні цінності, які призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. Витрати на придбання будь-яких матеріальних цінностей, вартість яких не перевищує 1000 гривень, що призначені для використання у господарській діяльності платника податку, включаються до складу валових витрат платника податку в загальному порядку та враховуються для цілей застосування пункту 5.9 статті 5 цього Закону.
Також, судом першої інстанції не взято до уваги вимоги п.п. 8.4.5 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким передбачено, що у разі виведення з експлуатації окремого об'єкта основних фондів групи 1 або передачі його до складу невиробничих фондів за рішенням платника податку балансова вартість такого об'єкта для цілей амортизації прирівнюється до нуля. При цьому амортизаційні відрахування не нараховуються. У цьому ж порядку відбувається виведення основних фондів з експлуатації внаслідок їх відчуження за рішенням суду. Зворотне введення таких об'єктів до складу основних фондів здійснюється у порядку, встановленому підпунктом 8.4.2 цієї статті.
Згідно з п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції із змінами, внесеними Законом України від 04.03.1998 року ), у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.
Пунктом 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції із змінами, внесеними Законом України від 15.07.1999 року) передбачено, що якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 -за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості. Правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням. У разі коли внаслідок ліквідації основного фонду отримуються комплектуючі, складові частини, компоненти або інші відходи, які мають вартість, ліквідація таких комплектуючих, складових частин, компонентів або інших відходів проводиться за правилами, встановленими для ліквідації основного фонду.
Проаналізувавши вказані норми податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідно зазначити, що в разі, коли платником податку за договором позички передаються в користування основні засоби, призначенні для використання у господарській діяльності іншого платника податку, то у позичкодавця ці основні фонди не підлягатимуть подальшій амортизації внаслідок невикористання у господарській діяльності. Тобто, в даному випадку позивачем неправомірно нараховано амортизаційні відрахування на основні засоби, які було передано у користування іншій юридичній особі на безоплатній основі, як на такі, що не використовуються у господарської діяльності позивачем.
При вирішенні решти позовних вимог в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення відповідача про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток, судова колегія вважає за необхідне визнати помилковими висновки суду першої інстанції про те, що при віднесенні до складу валових витрат в рядку 04.13 Декларації з податку на прибуток за 2006 рік суми коштів, отриманих ТОВ «Юлтис»в іноземній валюті як фінансовий кредит, позивачем не порушено вимог чинного податкового законодавства, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції безпідставно не враховані вимоги п.п. 7.7.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким визначено, що балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення).
У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).
Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.
У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), визначеного абзацом другим цього підпункту, або умовного продажу (погашення) заборгованості, визначеного абзацом третім цього підпункту, платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення). При цьому прибуток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові доходи платника податку -кредитора та валові витрати платника податку -дебітора, а збиток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові витрати платника податку -кредитора та валові доходи платника податку -дебітора податкового періоду, протягом якого відбувся такий продаж (погашення).
У такому ж порядку підлягає перерахунку балансова вартість іноземної валюти, отриманої як аванс або виручка чи внаслідок проведення будь-яких інших операцій (включаючи прямі чи портфельні інвестиції), яка обліковується на банківських рахунках платника податку або у його касі на дату закінчення звітного періоду.
Для цілей цього підпункту під терміном «заборгованість»розуміються: основна сума (непогашена частина основної суми) фінансового кредиту, депозиту (вкладу); сума процентів, нарахованих на таку основну суму фінансового кредиту, депозиту (вкладу), строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду; вартість (непогашена частина вартості) об'єкта фінансового лізингу; платежі за такий об'єкт фінансового лізингу, строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду; балансова вартість цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, а також товарних чи фондових деривативів, якщо інше не встановлено нормами цього Закону.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що змістом зазначеної норми законодавець зобов'язав платника податків відобразити в податковому обліку прибуток або збитки платника податків, які виникають на кінець звітного періоду в результаті перерахунку основної суми заборгованості в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, при цьому, прибуток від такого перерахунку включається до валових доходів, а збитки до валових витрат платника податків, а основна сума заборгованості не впливає на формування ані валових доходів, ані валових витрат такого платника податків.
В матеріалах справи містяться докази того, що позивачем віднесено до переліку витрат в рядку 04.13 податкової декларації з податку на прибуток за 2006 рік включено балансову вартість заборгованості, чим порушено вказані вимоги п.п.7.3.3 п. 7.3, п.п.7.9.2, п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Проаналізувавши норми чинного податкового законодавства, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що приймаючи оспорювані податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Житомирі діяла на підставі, у межах та у спосіб, передбачений податковим законодавством України, так як в матеріалах справи не вбачається доказів того, що на час проведення перевірки діяльності позивача ним було дотримано зазначені вимоги пунктів 4.2 та 4.9 ст. 4, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.п. 7.3.3 п. 7.3, п.п. 7.9.2 п. 7.9 ст. 7, п.п. 8.2.1, п. 8.2, п.п. 8.4.5 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», тому підстав для визнання неправомірними оспорюваних податкових повідомлень-рішень відповідача у апеляційного суду немає.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, а допущені порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, тому оскаржуване рішення суду першої інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а відтак, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, оскаржувана постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 23.01.2009 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі, яким у задоволенні позову необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207 КАС України -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі задовольнити.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23 січня 2009 року скасувати та винести нову.
В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Юлтис»до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили.
Головуючий суддя: __________ Вівдиченко Т.Р.
Судді: __________ Літвіна Н.М.
__________ Хрімлі О.Г.