Справа: № 3/706 (2-а-9930/08) Головуючий у 1-й інстанції: Блажівська Н.Є.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
Іменем України
"17" серпня 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.,
Суддів: Літвіної Н.М.,
Хрімлі О.Г.,
при секретарі: Демченко Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2009 року по справі за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва до товариства з обмеженою відповідальністю «Марко Плюс», приватного підприємства «Ваюр»про стягнення суми коштів,
Позивач звернувся з позовом до ТОВ «Марко Плюс», ПП «Ваюр»про стягнення суми коштів, просив стягнути з ТОВ «Марко Плюс»на користь ПП «Ваюр»суму в розмірі 31 140,00 грн. та стягнути з ПП «Ваюр»на користь держави суму в розмірі 31 140,00 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.02.2009 року в задоволенні позову відмовлено.
На вказану постанову суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилався на невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам по справі та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому просив скасувати оскаржувану постанову з постановленням нового рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю- доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду першої інстанції слід залишити без змін з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що 10.01.2003 року між ПП «Ваюр»(замовник) та ТОВ «Марко Плюс»(підрядник) було укладено договір № 1, відповідно до умов якого замовник зобов'язався здати, а підрядник -прийняти на себе виконання робіт по наступних об'єктах: ремонт аудиторій № 344, № 345 в навчальному корпусі № 19 НТУУ «КПІ»і здійснити оплату за фактично виконані частини робіт. Вказаний Договір № 1 від 10.01.2003 року був фактично виконаний сторонами, що підтверджується наявним доказами в матеріалах справи, а саме: Актом № 1 приймання виконаних підрядних робіт за лютий 2003 року, податковою накладною № 48 від 12.02.2003 року на загальну суму 31 140,00 грн., у т.ч. ПДВ 5 190,00 грн., платіжним дорученням (з відміткою банку про проведення операції) від 11.02.2003 року.
Державною податковою інспекцією в Печерському районі міста Києва проведено позапланову документальну перевірку ПП «Ваюр»з питань взаємовідносин з ТОВ «Марко Плюс»за період з 01.02.2003 року по 01.04.2003 року, за результатами якої було складено Акт перевірки за № 67/26-062/31089796 від 02.06.2004 року, висновками атку перевірки зафіксовано порушення п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого ПП «Ваюр»донараховано податок на додану вартість на суму - 15 766,00 грн., в тому числі податок на додану вартість в лютому 2003 року на суму 5 190,00 грн. та податок на додану вартість в березні 2003 року на суму 10 576,00 грн.
Так, рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12.03.2004 року було визнано недійсним установчий договір ТОВ «Марко Плюс»від 16.10.2002 року з моменту його укладення, статут ТОВ «Марко Плюс»від 16.10.2002 року із моменту його реєстрації, протоколи № 1 від 01.10.2002 року, № 2 від 18.10.2002 року, № 3 від 01.12.2002 року загальних зборів учасників ТОВ «Марко Плюс»із моменту їх складання, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 37048528 від 28.11.2002 року із моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість.
В свою чергу, позивач, посилаючись на зазначене рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12.03.2004 року, вважав, що укладений між ТОВ «Марко Плюс»та ПП «Ваюр»правочин є нікчемним, оскільки він суперечить вимогам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства, тобто визнання його недійсним в судовому порядку не вимагається, а відтак, з урахуванням положення ст. 208 Господарського кодексу України, все одержане за Договором № 1 від 10.01.2003 року підлягає стягненню в дохід держави, тому 22.01.2009 року ДПІ у Подільському районі м. Києва була подана заява про зміну позовних вимог від 15.01.2009 року, згідно з якою, позивач просив стягнути з ТОВ «Марко Плюс»на користь ПП «Ваюр»31 140,00 грн. та стягнути з ПП «Ваюр»на користь держави суму в розмірі 31 140,00 грн.
Так, проаналізувавши зміст заяви позивача про зміну позовних вимог від 22.01.2009 року, суд першої інстанції прийшов до висновку, що до змінених позовних вимог необхідно застосовувати строк позовної давності з моменту подання такої заяви до суду, оскільки ДПІ у Подільському районі м. Києва договір за № 1 від 10.01.2003 року вважає нікчемним правочином, визнання його недійсним в судовому засіданні законом не вимагається, а тому позивачем заявлено вимогу про застосування наслідків нікчемного правочину та стягнути кошти отримані внаслідок виконання умов договору № 1 від 10.01.2003 року в дохід держави.
Аналізуючи вказані обставини справи та застосовуючи відповідні норми матеріального і процесуального права, суд першої інстанції зробив висновок щодо необхідності відмовити в задоволенні позовних вимог у зв'язку з тим, що ДПІ у Подільському районі м. Києва було пропущено встановлений законом річний строк для звернення до суду з адміністративним позовом, а представник відповідача наполягав на застосуванні до вказаних правовідносин положення ст.ст. 99, 100 КАС України.
При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем лише в січні 2009 року була подана заява про зміну позовних вимог, якою фактично змінено підстава і предмет первісних позовних вимог, оскільки право на зверненння до суду у позивача виникло в червні 2004 року, з моменту встановлення факту укладення договору № 1 від 10.01.2003 року між відповідачами, що зафіксовано в Акті перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва № 67/26-062/31089796 від 02.06.2004 року, однак належно допустимих доказів на підтвердження поважності причини пропуску встановленого законом строку для звернення до суду із вказаною заявою позивачем надано не було, а тому суд першої інстанції прийшов до остаточного висновку про те, що змінені позивачем позовні вимоги задоволенню не підлягають.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на слідуюче.
Згідно ч. 1 ст. 238 ГК України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 239 ГК України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання адміністративно-господарські санкції у вигляді вилучення прибутку (доходу).
Частиною другою статті 5 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частина перша статті 100 КАС України передбачає, що пропуск строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 99 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В свою чергу, вимогами ч. 1 ст. 250 ГК України визначено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
За таких умов, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивач, подаючи в січні 2009 року до Окружного адміністративного суду м. Києва заяву про зміну позовних вимог від 22.01.2009 року, пропустив встановлений зазначеною нормою строк для застосування відповідної адміністративно-господарської санкції до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності, так як про такі порушення стало відомо в червні 2004 року, після проведення ДПІ у Печерському районі м. Києва перевірки ТОВ «Марко Плюс»на предмет взаємовідносин з ПП «Ваюр».
Враховуючи те, що представник ПП «Ваюр»наполягав на застосуванні до вказаних правовідносин наслідків пропуску річного строку для звернення з адміністративним позовом до суду за захистом порушених прав, свобод чи інтересів, а позивачем жодних доказів на підтвердження поважності причини пропуску визначеного процесуальним законом спеціального строку для звернення з даним позовом до суду не надано, тому судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що змінені позовні вимоги ДПІ у Подільському районі м. Києва про стягнення коштів з відповідачів на користь держави не підлягають задоволенню у зв'язку із пропуском строку звернення до адміністративного суду.
Вимогами ст. 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджуються наявними доказами в матеріалах справи, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, які підтверджуються доказами дослідженими в судовому засіданні, ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2010 року без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили.
Головуючий суддя: __________ Т.Р. Вівдиченко
Судді: __________ Н.М. Літвіна
__________ О.Г. Хрімлі