Справа: № 2-а-8214/09/1070 Головуючий у 1-й інстанції: < Текст >
Суддя-доповідач: Межевич М.В.
Іменем України
"17" вересня 2010 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого -судді Межевича М.В., суддів Глущенко Я.Б. та Федорової Г.Г., при секретарі Бурді Л.М., за участю апелянта, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Відділу міграційної служби в Київській області про скасування неправомірного рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити дію, -
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2009 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не надав суду належних доказів про наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання.
З таким висновком суду не можна не погодитися, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням №478 від 19.06.2006 р. Державного комітету у справах національностей та міграції ОСОБА_2 було відмовлено у наданні статусу біженця.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач оскаржив його до Броварського міськрайонного суду Київської області.
Розглянувши позовну заяву, Броварський міськрайонний суд Київської області 25.01.2007 року виніс постанову у справі про відмову в задоволенні позовних вимог, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2010 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.03.2009 року і набрала законної сили.
Залишаючи без змін постанову Броварського міськрайонного суду Київської області 25.01.2007 року суди апеляційної та касаційної інстанції дійшли висновку, що позивач не навів обґрунтованих побоювань щодо його переслідувань, а доводи своєї позовної заяви ґрунтував на припущеннях.
04.06.2009 р. Відділом міграційної служби в Київській області громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_2 відмовлено в прийнятті заяви про надання статусу біженця з підстав прийняття рішення №478 від 19.06.2006 р. Державного комітету у справах національностей та міграції про відмову у наданні йому статусу біженця та Ухвали Вищого адміністративного суду України.
Посилаючись на ч.8 ст. 9 Закону України «Про біженців»позивач зазначає, що відповідач 4 червня 2009 року неправомірно відмовив йому в прийнятті заяви про надання статусу біженця, оскільки на його думку умови змінилися, а саме: він має документальне підтвердження своєї належності до організації Свідків Єгови та фактів переслідування; він як і у Вірменії, так і в Україні є присвяченим охрещеним служителем релігійної організації Свідків Єгови, що також документально підтверджується.
Правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, встановлення державних гарантій захисту біженців здійснюється відповідно до Закону України «Про біженців»(далі -Закон № 2557-III).
У розумінні абз. 2 ст. 1 зазначеного Закону, біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно ст. 7 Закону № 2557-III, до компетенції органів міграційної служби в областях віднесено серед іншого прийняття заяв від іноземців та осіб без громадянства про надання їм статусу біженця у порядку, передбаченому цим Законом, а також їх розгляд та підготовка письмового висновку щодо надання або відмови у наданні статусу біженця.
Разом з тим, ч.8 ст. 9 Закону № 2557-III визначено, що орган міграційної служби може прийняти рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено в наданні статусу біженця за відсутності умов, передбачених абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця може бути прийнято також у разі, якщо особі раніше було відмовлено у прийнятті заяви про надання статусу біженця або оформленні документів для вирішення питання щодо надання такого статусу через зловживання процедурою надання, крім випадків, коли заявник повідомив достовірні відомості про свою особу. Про прийняття такого рішення орган міграційної служби повідомляє особу письмово із зазначенням причин відмови.
Відповідно до абз.5 ст.10 Закону № 2557-III, статус біженця не надається особі, стосовно якої встановлено відсутність умов, що передбачені абз.2 ст.1 цього Закону.
У відповідності до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
З системного аналізу вищезазначених норм права та формуючи власне судження про ситуацію в країні походження позивача, колегія суддів вважає доцільним звернути увагу на загальновідомі обставини, відповідно до яких, громадянам Вірменії гарантуються свобода совісті і право сповідувати свою релігію, церква відділена від держави. Громадяни Республіки Вірменії, чиї релігійні переконання не допускають користування зброєю проходять альтернативну (невійськової) службу.
Докази, які надав позивач на підтвердження своїх доводів, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки вони встановлюють лише факт належності його до релігійної організації Свідків Єгови та факт того, що 76 осіб, які свідомо відмовилися від військової служби відбувають покарання та не підтверджують того, що в країні громадянської належності позивача він буде підданий переслідуванню з підстав віросповідання.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що належність позивача до релігійної організації не звільняє його від конституційного обов'язку брати участь у захисті Республіки Вірменія, громадянином якої він є.
З врахуванням того, що в матеріалах справи відсутні факти та обставини, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання, то колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, передбачений законами України, а тому підстави для визнання його дій неправомірними відсутні.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2009 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя М.В. Межевич
Суддя Я.Б. Глущенко
Суддя Г.Г. Федорова
Повний текст ухвали виготовлений 22 вересня 2010 року