Постанова
Іменем України
08 квітня 2010 року Справа № 2-9/53-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Маслової З.Д.,
суддів Градової О.Г.,
Антонової І.В.,
за участю представників сторін:
прокурора: Ковалевич О.М., посвідчення № 631 від 01 лютого 2010 року (прокурор відділу прокуратури міста Севастополя);
позивача: не з'явився (Сімферопольська міська рада);
відповідача: не з'явився (Сімферопольський дитячий оздоровчо-екологічний центр);
відповідача: не з'явився (фізична особа-підприємець ОСОБА_2);
розглянувши апеляційну скаргу Сімферопольського дитячого оздоровчо-екологічного центру на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Пєтухова Н.С.) від 01 березня 2010 року у справі № 2-9/53-2010
за позовом Заступника прокурора міста Сімферополя (вул. Севастопольська, 11, місто Сімферополь, 95011)
в інтересах держави в особі Сімферопольської міської ради (вул. Толстого, 15, місто Сімферополь, 95000)
до Сімферопольського дитячого оздоровчо-екологічного центру (пр-т Кірова, 51, місто Сімферополь, 95000)
та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 95000)
прокурору міста Севастополь до відома (вул. Павліченко, 1, місто Севастополь, 99011)
про визнання недійсним договору
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 01 березня 2010 року у справі № 2-9/53-2010 позов Заступника прокурора міста Сімферополя в інтересах держави в особі Сімферопольської міської ради до Сімферопольського дитячого оздоровчо-екологічного центру та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним договору задоволено.
Визнано недійсним укладений між Сімферопольським дитячим оздоровчо-екологічним центром та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 договір № 20 від 14 квітня 2009 року про співробітництво.
Рішення суду мотивовано тим, що спірний договір № 20 від 14 квітня 2009 року про співробітництво суперечить нормам чинного законодавства України, оскільки він укладений у порушення норм статті 142 Конституції України, статей 12, 124, 125, 126 Земельного кодексу України та статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Сімферопольський дитячий оздоровчо-екологічний центр звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суду скасувати зазначене рішення суду першої інстанції та прийняти нове, котрим відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовані усі обставини справи, що призвело до прийняття неправомірного та необґрунтованого рішення.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 08 квітня 2010 року, у зв'язку з відпусткою та з метою дотримання графіку розгляду справ, суддю Котлярову О.Л. замінено на суддю Антонову І.В.
Частиною 3 статті 28 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.
В судове засідання 08 квітня 2010 року від Сімферопольського дитячого оздоровчо-екологічного центру з'явився ОСОБА_3, який не мав довіреності на участь у справі від Сімферопольського дитячого оздоровчо-екологічного центру для представництва його інтересів в суді у зв'язку з чим знаходився в залі судового засідання в якості слухача.
Відзиви та заперечення на апеляційну скаргу від прокуратури міста Сімферополя, Сімферопольської міської ради та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Севастопольського апеляційного господарського суду не надходили, явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, про дату, час слухання справи сповіщенні ухвалою суду від 24 березня 2010 року.
Судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутність нез'явившихся представників сторін, сповіщених належним чином про час та місце судового засідання.
Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Сімферопольським дитячим оздоровчо-екологічним центром Сімферопольської міської ради, в особі директора Мірошниченко О.О., укладено договір № 20 від 14 квітня 2009 року про спільне співробітництво (далі-Договір) (а.с. 5-6) (згідно толкового словника співробітництво є спільною діяльністю і охоплюється одним словом „співробітництво” без застосування додаткового слова „спільне”).
Відповідно до пункту 1.1 Договору, є спільне співробітництво сторін договору з організації дозвілля і надання послуг для мешканців міста.
Пунктом 1.2 Договору встановлено, що Сімферопольський дитячий оздоровчо-екологічний центр надає строго визначене місце на території парку згідно схеми розміщення, а фізична особа-підприємець ОСОБА_2 розміщує об'єкти на визначеному місці для здійснення підприємницької діяльності з реалізації морозива та безалкогольних напоїв.
Згідно з пунктом 5.1 та 5.2 Договору сторони визначили, що плата за розміщення об'єктів на території Дитячого парку вноситься щомісячно до 5 числа поточного місяця фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 на спеціальний рахунок Сімферопольського дитячого оздоровчо-екологічного центру у розмірі 100,00грн у місяць за одну точку. Розрахунки за використану електроенергію та воду здійснюються за виставленими рахунками.
Заступник прокурора міста Сімферополя в інтересах держави в особі Сімферопольської міської ради звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до відповідачів - Сімферопольського дитячого оздоровчо-екологічного центру та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору № 20 від 14 квітня 2009 року про спільне співробітництво.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнанні або заперечування.
Згідно із статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права і інтересу. Способи захисту цивільних прав і інтересів перелічені у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, крім того, згідно підпункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно із статтею 203 Цивільного кодексу України такими вимогами є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачами вчинено удаваний правочин, оскільки укладений фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Сімферопольським дитячим оздоровчо-екологічним центром Сімферопольської міської ради договір фактично вчинено для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме договір найму (оренди) земельної ділянки, за яким наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений строк володіння та користування за плату.
Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Частиною 2 статті 792 Цивільного кодексу України визначено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюється Законом України "Про оренду землі". Згідно статті 3 вищевказаного закону об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Отже, законодавством визначено, що земельні ділянки повинні перебувати у власності, в даному випадку земельна ділянка, на якій розташовано Сімферопольський дитячий оздоровчо-екологічний центр перебуває у власності територіальної громади міста в особі Сімферопольської міської ради, оскільки правовстановлюючі документи на земельну ділянку Сімферопольським дитячим оздоровчо-екологічним центром належним чином не оформлені.
Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими законами України і договором оренди землі.
Відповідно до статті 142 Конституції України право на землю комунальної власності належить територіальним громадам. Органи місцевого самоврядування є суб'єктами земельних відносин, здійснюють регулювання земельних відносин, а також контроль за додержанням земельного законодавства.
Статтею 12 Земельного кодексу України визначені повноваження міських рад у галузі земельних відносин до яких належить: розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, вирішення інших питань у галузі земельних відносин.
Згідно із пунктом 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Статтями 124, 125, 126 Земельного кодексу України у редакції, що діяла на дату укладення договору, регламентовано, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником і користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладання договору оренди і його державної реєстрації.
Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації обороняється. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Таким чином, сторонами спірного договору не дотримані загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: пункт 1 статті 203 Цивільного кодексу України яким визначено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Однак, відповідачами обґрунтованих та допустимих доказів суду не представлено.
Доводи Сімферопольського дитячого оздоровчо-екологічного центру, які викладенні у апеляційній скарзі спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає, рішення судом першої інстанції прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, висновки, викладені у судовому рішенні, відповідають обставинам справи, інших підстав для зміни (скасування) рішення у суду не має.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1 частини 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Сімферопольського дитячого оздоровчо-екологічного центру залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 01 березня 2010 року у справі № 2-9/53-2010 залишити без змін.
Головуючий суддя З.Д. Маслова
Судді О.Г. Градова
І.В. Антонова