"21" вересня 2010 р.Справа № 9/105-10-2158
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Михайлова М.В.,
суддів Тофана В.М., Журавльова О.О.
(на підставі Розпорядження голови суду від 26.08.2010 р. № 242 розгляд апеляційної скарги здійснюється даною судовою колегією)
При секретарі Герасименко Ю.А.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився, повідомлений належним чином;
від відповідача: не з'явився, повідомлений належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства „Арфіл”
на рішення господарського суду Одеської області від 28 липня 2010 року
по справі № 9/105-10-2158
за позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до Приватного підприємства „Арфіл”, м. Одеса, пр-т Шевченка, 10/5, кв.53
про стягнення 6 500,00 грн.,
У травні 2010 року Фізична особа -підприємець Коваль Петро Васильович звернувся до господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з Приватного підприємства “Арфіл” 6 500,00 грн.
Відповідач проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позов від 27.07.2010 р.
Рішенням господарського суду Одеської області від 28 липня 2010 року по справі № 9/105-10-2158 (суддя Меденцев П.А.) позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне підприємство „Арфіл” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 28 липня 2010 року по справі № 9/105-10-2158, в задоволенні позовних вимог відмовити.
Свої вимоги скаржник мотивує тим, що суд не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, та порушив норми матеріального та процесуального права.
Сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать поштові повідомлення та клопотання про виконання вимог ухвали суду, а матеріали справи дають можливість розглянути справу у відсутності представників сторін.
07.09.2010 року до апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги за його відсутністю, в зв'язку із його перебуванням за межами України, яке було задоволено судовою колегією.
Також 16.09.2010 року до апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання з доказами виконання вимоги ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 20.08.2010 року про сплату державного мита у встановленому порядку.
Позивач не скористався своїм правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідача.
Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та обставини, на які посилається скаржник, а також перевіривши додержання та правомірність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, було правильно встановлено господарським судом та перевірено в ході апеляційного перегляду, 08.05.2009 р. між фізичною особою -підприємцем Ковалем П.В. (перевізник) та ПП “Арфіл”(експедитор) було укладено договір №024-09/Р на здійснення транспортно-експедиційних послуг, за умовами якого перевізник діє в межах даного договору, за дорученням експедитора, здійснює транспортні послуги з перевезення вантажів регіональних та міжнародних сполучень власним автомобільним транспортом та організує перевезення по маршруту, вказаному у разовому договорі-замовленні, який може бути отриманий шляхом факсимільного зв'язку та має юридичну силу на рівні з оригіналом (п.1.2. договору).
Пункт 5.2. договору визначає, що вартість транспортно-експедиційних послуг є договірною та визначається виключно виходячи із конкретної ситуації на транспортному ринку. Вартість кожного перевезення визначається в заявці, якою експедитор та перевізник обмінюються засобами факсимільного зв'язку, яка має юридичну силу на рівні з оригіналом та є невід'ємною частиною цього договору.
08.05.2009 р. між сторонами спору був укладений договір -замовлення №024-09/Р про виконання міжнародних автотранспортних перевезень, відповідно до якого Позивач зобов'язався здійснити перевезення вантажу (автошини “Мішелін”) з Російської Федерації, м. Давидово, вул. Заводська,1 в м. Київ ТОВ “Тред Лайн ЛТД”.
Як вбачається із транспортного замовлення №90018С замовником послуг з перевезення є ТОВ “Стилау Логістік”, яке уклало договір на проведення транспортно-експедиційних послуг №13/04-2009 М із Приватним підприємством “Арфіл”.
У договорі-замовленні сторони погодили, що вартість послуг з перевезення становить 6 500,00 грн., проводиться безготівковим шляхом через 3 тижні після отримання оригіналів документів (міжнародної товарно-транспортної накладної, рахунка, акту виконаних робіт).
Перевізник свої зобов'язання за договором виконав 15.05.2009 р., підтвердженням чого є міжнародна товарно-транспортна накладна №0099142.
22.05.2009р. позивач надіслав відповідачу документи, які підтверджують виконання договірних зобов'язань з перевезення вантажу (рахунок-фактуру, міжнародну товарно-транспортну накладну, акт виконаних робіт).
Відповідач акт виконаних робіт не підписав.
08.12.2009р. позивач надіслав відповідачу листа з вимогою сплатити заборгованість за надані послуги перевезення, акт звірки та рахунок-фактуру, про що свідчить фіскальний чек №7110 та опис вкладення у цінний лист від 08.12.2009р. Однак, як свідчить відмітка відділення зв'язку на конверті, конверт разом із його вмістом було повернуто відправнику у зв'язку із закінченням терміну зберігання (адресат не забрав поштове відправлення, яке зберігалось у його поштовій скриньці).
Відповідач у відзиві на позов та в апеляційній скарзі зазначив, що виступає виключно посередником відносно грошових коштів, що призначаються для перевізника, тоді як ТОВ “Стилау Логістік” за проведення перевезення не розрахувалось з експедитором та не перерахувало кошти, що були призначені для розрахунку з перевізником.
Крім того, відповідач повідомив та надав відповідне документальне підтвердження вжиття заходів до стягнення грошових коштів із замовника -ТОВ “Стилау Логістік”, що призначаються для оплати послуг перевізника та винагороди експедитора.
Відповідачем було подано претензію до ТОВ “Стилау Логістік” (що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 28.08.2009р. та фіскальним чеком №6966 від 28.08.2009 р.), позовну заяву до арбітражного суду м. Москви (що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 22.09.2009 р. та фіскальним чеком №5943 від 22.09.2009 р.), заяву до прокуратури м. Москви (що підтверджується фіскальним чеком №6965 від 28.08.2009 р.), заява до УВД Западного адміністративного округу (що підтверджується фіскальним чеком №6967 від 28.08.2009 р.).
Однак таке твердження відповідача є хибним, оскільки саме він виступає перед перевізником як зобов'язана особа, а отже саме він відповідно до п.6.1. договору несе відповідальність за невиконання з його боку умов щодо розрахунків за надані послуги з перевезення.
Звернення відповідача до суду з вимогою про стягнення грошових коштів із замовника - ТОВ “Стилау Логістік” є правом відповідача відповідно до ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та інших норм діючого законодавства, але це в свою чергу не позбавляє його зобов'язання розрахуватись із позивачем. до вирішення питання із ТОВ “Стилау Логістік”.
Суд першої інстанції правильно взяв до уваги той факт, що за умовами договору -замовлення оплата послуг з перевезення проводиться безготівковим шляхом через 3 тижні після отримання оригіналів документів, а також правильно застосував положення п.6.1 договору № 024-09/РЮ де сказано, що у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням зобов'язань по договору Перевізник чи Експедитор несуть один перед одним відповідальність.
Отже цілком обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору-замовлення №024-09/Р від 08.05.2009 р., який відповідно до п.2.2. договору №024-09/Р на здійснення транспортно-експедиційних послуг є його невід'ємною частиною та має пріоритет щодо встановлення конкретних умов по кожному перевезенню, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 6 500,00 грн.
Суд першої інстанції, вирішуючи, спір правильно застосував ст.ст. 11, 174, 179 ГК України, ст.ст. 204, 526, 530, 599, 612, 629, 901, 903, 909 ЦК України.
Також судова колегія зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 625 ГПК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Ч.7 ст. 193 передбачено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Отже матеріали справи свідчать про належне виконання позивачем свого зобов'язання згідно до договору, проти зазначеного не заперечує і відповідач.
Однак відповідно до вищенаведених норм законодавства саме відповідач несе перед позивачем відповідальність щодо розрахунків згідно спірного договору.
Таким чином судова колегія доходить до висновку, що в процесі розгляду справи відповідачем не було доведено належним чином своєї правової позиції та не було надано документальних доказів у відповідності до ст.ст. 4-3, 22, 32-34, 112 ГПК України, які б спростували вимоги позивача у будь - якій частині.
Відповідно до вимог частини 1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Аналізуючи висновки, зроблені місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла до переконання про те, що висновки суду першої інстанції повністю відповідають обставинам справи, суд першої інстанції дав вірну оцінку наданим доказам, справа розглянута у відповідності до діючих норм матеріального та процесуального права і тому підстав для скасування рішення немає.
Всі інші зауваження, викладені у апеляційній скарзі, колегія суддів не приймає до уваги з підстав викладених вище.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Арфіл”, м. Одеса, на рішення господарського суду Одеської області від 28 липня 2010 року по справі № 9/105-10-2158 залишити без задоволення, рішення господарського суду без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови підписаний 24 вересня 2010 року.
Головуючий суддя: М.В. Михайлов
Суддя: В.М. Тофан
Суддя: О.О. Журавльов