"23" вересня 2010 р.Справа № 26/101-10-2735
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів Л.І. Бандури, В.Б. Туренко,
згідно розпорядження голови суду № 256 від 31.08.2010 р. здійснено заміну колегії суддів у складі Л.І. Бойко, Л.І. Бандури, Т.А. Величко на колегію у складі головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів Л.І. Бандури, В.Б. Туренко,
при секретарі судового засідання -О.О. Довбиш,
за участю представників сторін:
від позивача: В.І. Пятигорець,
від відповідача: В.В. Охотніков,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Іллічівської міської ради Одеської області
на рішення господарського суду Одеської області від 16.07.2010 р.
у справі № 26/101-10-2735
за позовом Громадської організації „Спортивно-оздоровче товариство рибалок аматорів „МАЯК”
до Іллічівської міської ради Одеської області
про визнання права власності,
встановив:
Громадська організація „Спортивно-оздоровче товариство рибалок-аматорів „МАЯК” звернулося до Іллічівської міської ради Одеської області про визнання права власності на нерухоме майно, а саме: будівлю правління загальною площею 34,1 кв.м., згідно технічного паспорту літ. „А”; будівлю охорони загальною площею 12,5 кв.м. -літ. „Б”; будівлю складу загальною площею 18,8 кв.м. -літ. „В”; будівлю вбиральні, загальною площею 6,66 кв.м. -літ. „Г”, які знаходяться за адресою: Одеська область, м. Іллічівськ, с. Бурлача Балка, вул. Центральна, 3-П.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за роки існування причалу № 423 в с. Бурлача Балка Овідіопольського району Одеської області на ньому було збудовано 167 споруд для зберігання плавзасобів та тимчасового відпочинку, а також вищезазначені спірні будівлі. Збудовані споруди не порушують будівельні норми, про що свідчить висновок спеціаліста № 459/2010 від 21.06.2010 р., на них Бюро технічної інвентаризації м. Іллічівська було виготовлено технічний паспорт, інвентарний № 2105, а також зазначеним спорудам причалу було присвоєно власну поштову адресу. Позивач неодноразово звертався до Іллічівської міської ради з клопотанням про закріплення за ним земельної ділянки, але відповідач постійно відмовляв йому у цьому. У зв'язку з наведеним, позивач просить визнати за ним право власності на вищезазначені будівлі правління, охорони, складу, вбиральні на підставі статей 319, 321, 325, 375, 376 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду Одеської області від 16.07.2010 р. позов задоволено у повному обсязі та визнано за позивачем право власності на спірні будівлі. Рішення суду обґрунтоване доведеністю позовних вимог та їх відповідністю чинному законодавству.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Іллічівська міська рада звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, в позові відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Скаржник зазначив, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано положень статті 376 Цивільного кодексу України про те, що однією з обов'язкових умов при визнанні права власності на самочинно збудовані споруди є надання земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно. Крім того, спірні споруди перебувають у захисній смузі Чорного моря, яка відповідно до статті 90 Водного кодексу України може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
У 1963 році в с. Бурлача Балка Овідіопольського району Одеської області було відкрито причал і 10.04.1968 р. органами Держприкордонслужби йому присвоєно № 423 (а.с. 29,30).
18.09.1986 р. прийнято рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради народних депутатів № 597 про виділення земельної ділянки для переносу і розміщення причалів №№423, 114 (а.с.35), на підставі якого було видано Державний акт на право користування землею (а.с. 31-33).
29.06.2000 р. рішенням виконавчого комітету Іллічівської міської ради № 414 скасовано вищезазначене рішення, оскільки позивач не скористався наданим йому правом і не розташував причал на виділеній йому земельній ділянці.
Статтею 23 Закону України „Про планування і забудову територій” передбачено, що забудова територій полягає в розміщенні та здійсненні будівництва нових об'єктів, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування існуючих об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств (далі - будівництво).
Згідно із статтею 29 вказаного закону здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частини 1 статті 22 Закону України „Про основи містобудування” забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Право на забудову (будівництво) полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об'єктів містобудування, перебудову або знесення будинків та споруд.
Статтею 126 Земельного кодексу України визначено документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом; право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Відповідно до частин 1, 2 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Отже, в порушення вищенаведених норм чинного законодавства України будівництво спірних об'єктів здійснювалося за відсутністю дозволу на виконання будівельних робіт та без правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташовані спірні об'єкти нерухомості, у зв'язку з чим вони є самочинно збудованими.
Посилання позивача на наявність у нього технічного паспорту на спірні будівлі та споруди (а.с. 8-15) та висновок експерта (а.с.16-22) судовою колегією відхиляються, так як зазначені документи не є належними доказами у даній справі відповідно до вимог частини 2 статті 38 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 статті 376 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Тобто, право власності на самочинне будівництво може бути визнано за рішенням суду лише за особою, якій земельна ділянка з розташованими на якій самочинно збудованими спорудами належить на праві власності або на праві користування.
За таких обставин, висновок суду про визнання права власності на спірні об'єкти нерухомості є помилковим, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 99, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу
України, суд -
постановив:
Рішення господарського суду Одеської області від 16.07.2010 р. у справі № 26/101-10-2735 скасувати, в позові відмовити.
Стягнути з громадської організації „Спортивно-оздоровче товариство рибалок - аматорів „Маяк” на користь Іллічівської міської ради Одеської області держмито за апеляційний перегляд справи в сумі 353 грн.
Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя Л.І. Бандура
Суддя В.Б. Туренко
Повний текст постанови підписано 24.09.2010 р.