донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
21.09.2010 р. справа №37/14пд
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:Алєєвої І.В.
суддівВеличко Н.Л. , Москальової І.В.
секретар судового засідання: Кобзар М.В.
за участю представників сторін:
від позивача:не з'явився
від відповідача:Могольницька Н.В. -по дов. №422/11.5.2 від 21.09.2010
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу:Товариства з обмеженою відповідальністю "РосУкрОйл" м.Донецьк
на рішення господарського суду: Донецької області
від:19.08.2010 року ( підписане 21.08.2010р.)
по справі:№ 37/14пд ( суддя Попков Д.О.)
за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "РосУкрОйл" м.Донецьк
до:Відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі Донецької філії Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТБ Банк" м. Донецьк
про:визнання недійсним кредитного договору № 89В/2007 від 21.12.2007 року із змінами та доповненнями.
Позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю "РосУкрОйл" м.Донецьк ( далі по тексту -ТОВ "РосУкрОйл") звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі Донецької філії Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТБ Банк" м. Донецьк ( далі по тексту -ТОВ "ВТБ Банк") про визнання недійсним кредитного договору № 89В/2007 від 21.12.2007 року із змінами та доповненнями.
Рішенням господарського суду Донецької області від 19.08.2010 року по справі № 37/14пд у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Приймаючи рішення, господарський суд першої інстанції, аналізуючи чинне законодавство та матеріали справи, виходив з того, що відповідач мав право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення відповідних операцій. З такого зазначив, що причиною виникнення спору є хибне уявлення позивача про наявність порушення його права (інтересів) та незаконність спірного договору.
ТОВ "РосУкрОйл" з прийнятим судовим рішенням не погодилось та подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог, заявник скарги посилається на те, що господарським судом першої інстанції оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та незаконним через неправильне застосування норм матеріального права.
Заявник апеляційної скарги наполягає на тому, що оскаржуваний договір не відповідає та прямо суперечить вимогам діючого законодавства України, зокрема ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст.ст. 189, 198 Господарського кодексу України, ст. 35 Закону України " Про Національний банк України", п.1 ст. 3 та п.4.ст. 5 Декрету КМУ " Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993р. № 15-93.
Відповідач у відзиві б/н за вх. № канцелярії суду від 20.09.2010 року проти доводів, викладених в апеляційній скарзі заперечував, вважаючи рішення господарського суду таким, що відповідає нормам чинного законодавства, просить судовий акт залишити без змін, апеляційну скаргу -без задоволення.
Розпорядженням в.о. голови Донецького апеляційного господарського суду від 02.09.2010р. в порядку ст.29 ч.2, ст. 115 ч. 5 п.1, ст. 117 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010р. №2453-УІІ, рішення зборів суддів Донецького апеляційного господарського суду від 30.07.2010 року, призначено склад судової колегії (головуючий суддя: Алєєва І.В., судді: Величко Н.Л., Москальова І.В.,) по розгляду апеляційної скарги ТОВ "РосУкрОйл" на рішення господарського суду Донецької області від 19.08.2010р. у справі № 37/14пд.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 06.09.2010 року у справі № 37/14пд порушене апеляційне провадження.
Судовий процес фіксувався за допомогою технічних засобів фіксації відповідно до положень ст.4 4, ст.811, ст.99, ст.101 Господарського процесуального кодексу України.
Повноважний представник скаржника не скористався своїм процесуальним правом щодо участі його представника у судовому засіданні апеляційної інстанції, 20 вересня 2010 року від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю його повноважного представника в іншому судовому засіданні, яке судовою колегією апеляційної інстанції до уваги не приймається, так як відповідних доказів суду надано не було, а явка представників сторін в судове засідання апеляційної інстанції не визнавалась обов»язковою.
Повноважний представник відповідача проти доводів викладених в апеляційній скарзі заперечував, вважає рішення господарського суду таким, що відповідає нормам чинного законодавства, просить ухвалений судовий акт господарського суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу -без задоволення.
Вислухавши думку представника відповідача, судова колегія дійшла висновку, що відсутність представника скаржника не є перешкодою для подальшого розгляду справи за наявними в ній матеріалами відповідно до ст.ст.75,99 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні представника відповідача, судова колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем ( Позичальник) та відповідачем (Банк) 21.12.2007 року був укладений кредитний договір № 89В/2007 ( а.с. 27-31).
Відповідно до п. 1.1 якого Банк надає Позичальнику грошові кошти (кредит) у вигляді відкличної відновлювальної мультивалютної кредитної лінії на наступних умовах, зокрема: сума кредитної лінії (ліміт кредитування ) -450000 доларів США; валюта кредитної лінії -долари США, гривня, російські рублі; строк користування -до 20.12.2013р.; плата за користування: частиною кредиту у доларах США -11,5% річних, частиною кредиту гривнях -16,5% річних, частиною кредиту у російських рублях -12,5% річних.
20 квітня 2007року відповідачу Національним банком України була видана банківська ліцензія №79 (а.с.70) з дозволом №79-1(а.с.71), з яких вбачається наявність права здійснення операцій згідно додатку до дозволу (а.с.72), у тому числі -неторговельні операції з валютними цінностями, ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України тощо.
30 травня 2008р. Банком та Позичальником був укладений договір №1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №89В/2007 від 21.12.2007р. (а.с.а.с. 34-42).
Вищевказаним договором внесено зміни до п.1.1 кредитного договору, а саме визначено, що сума кредитної лінії -7850000 доларів США, у тому числі: ліміт кредитуванні 1 - 4500000 доларів США, ліміт кредитування 2 -3350000 доларів США. Валюта ліміту кредитування 1 - долари США, гривня, російські рублі, валюта ліміту кредитування 2 - долари США, Євро, гривня, російські рублі. Плата за користування лімітом кредитування 1: частиною кредиту у доларах США -11,5% річних, частиною кредиту гривнях -16,5% річних, частиною кредиту у російських рублях -12,5% річних. Плата за користування лімітом кредитування 2: частиною кредиту у доларах США -13% річних, частиною кредиту гривнях -18% річних, частиною кредиту у російських рублях -13% річних, частиною кредиту у Євро -13%річних.
За змістом п.4.1., 4.2 та 4.4. кредитного договору в редакції договору №1 від 30.05.2008р. Банк має кореспондуючі відповідним обов'язкам Позичальника права на повернення наданого кредиту, отримання процентів та комісійної винагороди.
Як встановлено місцевим господарським судом, між сторонами відбувався майновий обіг з видачі та погашення кредиту згідно вказаного договору в доларах США, що підтверджується випискою з рахунку (а.с.ас.75, 76).
Звертаючись з позовом про визнання вищевказаного договору недійсним, позивач послався на відсутність індивідуальної ліцензії для опосередкованої спірним договором операції за надання і одержання резидентами кредиту в іноземній валюті, в якій виражені грошові зобов'язання за договором.
За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.ст. 33,34 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно п.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимоги, які встановлені частинами першої - третьої, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин якщо його недійсність встановлена законом ( нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує проти його дійсності на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним ( оспорюваний правочин).
За загальними положеннями чинного законодавства, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків.
За змістом ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Частиною 3 статті 533 Цивільного кодексу України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" дане поняття терміну "іноземна валюта -це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.
При цьому ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачає, що:
- Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом;
- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;
- індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції;
- порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.
Водночас, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України № 275 від 17.07.2001 р.
При цьому, стаття 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносить до кредитних операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3 - 7 частини другої статті 47 цього Закону, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Аналіз наведених норм чинного законодавсва дає право на висновок про те, що банк як фінансова установа може здійснювати кредитування як валютну операцію, при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідач станом на момент укладання кредитного договору мав видані Національним банком України банківську ліцензію №79 від 20.04.2007р. на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пп. 5 - 11 частини другої ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", дозвіл №79-1 від 20.04.2007р., додаток до дозволу №79-1 від 20.04.2007р. на право здійснення операцій, визначених п.п. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Як вірно визначився господарський суд першої інстанції, з чим погоджується судова колегія апеляційної інстанції, відповідач мав право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення відповідних операцій.
Також судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає вірним висновок суду першої інстанції стосовно не прийняття до уваги посилання позивача при зверненні до суду з відповідним позовом на ч.4 ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" від 19.02.1993р. № 15-93, якою встановлено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, оскільки до цього часу ці межі законодавчо не встановлені.
З такого вбачається, що у період виникнення та існування правовідносин за спірним договором будь-які операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті (незалежно від строків та сум) отримання індивідуальної ліцензії не вимагали.
Разом з тим, п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004 р. Передбачено, що використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.
Що стосується інших заперечень ТОВ "РосУкрОйл", які викладені в апеляційній скарзі, то вони Донецьким апеляційним господарським судом до уваги також не приймаються, оскільки спростовуються вищевикладеним.
Виходячи з вище викладеного, судова колегія апеляційної інстанції приходить до висновку, що оспорюваний позивачем кредитний договір відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підстав для його визнання недійсним відсутні.
Тому, висновки господарського суду Донецької області є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм як матеріального та і процесуального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст.43 Господарського процесуального кодексу України.
Що стосується інших заперечень позивача, викладених в апеляційній скарзі, то вони на думку апеляційного суду, є необґрунтованими, оскільки не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції, які викладені у оскаржуваному рішенні.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія дійшла висновку, що при винесенні оскарженого рішення, місцевий суд з'ясував всі обставини справи, дав їм належну юридичну оцінку та правомірно відмовив у задоволені позовних вимог позивача, в зв'язку з чим апеляційний суд не знаходить підстав для його скасування.
Результати апеляційного провадження у справі № 37/14пд оголошені в судовому засіданні апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита по апеляційній скарзі покладаються на заявника скарги по справі.
Керуючись ст.ст. 49, 50-51, 85, 87, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РосУкрОйл" м.Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 19.08.2010р. у справі № 37/14пд залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 19.08.2010р. у справі № 37/14пд залишити без змін.
Головуючий І.В. Алєєва
Судді: Н.Л. Величко
І.В. Москальова
Повний текст постанови складено 23.09.2010р.
Надруковано 5пр.: позивачу-1пр., відповідачу-1пр., у справу -1пр., ДАГС-1пр., ГСДО-1пр.