Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"21" вересня 2010 р. Справа № 15/263-10
вх. № 7134/3-15
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Шаповал Д.В. відповідача - не з*явивися
розглянувши справу за позовом ТОВ "Д"Анна", м. Харків
до ТОВ фірма "Нанса", м. Харків
про стягнення 8521,15 грн.
ТОВ "Д'Анна" (позивач) просить суд стягнути з ТОВ "Нанса" (відповідача) грошові кошти в сумі 8521,15 грн., з яких суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції 6992,01 грн., 3 % річних- 298,25 грн, плата за користування чужими грошовими коштами в сумі 1230,89 грн., судові витрати покласти на відповідача.
Відповідач в судовому засіданні 13.09.2010 року надав докази повернення кредиторської заборгованості в сумі 5900,43 (платіжне доручення за № 241 від 08.09.2010 року) та платіжне доручення № 1383 від 17.12.2008 року на суму 4000 грн.
В судовому засіданні оголошена перерва з 13.09.2010 року до 21.09.2010 року до 10 години для підготовки повного тексту рішення по справі.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, судом встановлено, що 12.12.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено договір постачання № ПГ-776. ( а.с.7-9).
У відповідності до умов договору "Постачальник" (відповідач по справі) зобов*язався продати (передати у власність) через газові мережі "Газотранспортної організації "НАК "Нафтогаз України" "Споживачеві" (позивачу), а "Споживач" зобов*язався купити (прийняти та оплатити) природний газ (п.1.1 договору). У відповідності до п. 2.1 договору обсяг газу, що поставляється Споживачу в указаний період, становить орієнтовано 39 тис. м.куб. У відповідності до п. 4.4 договору сто відсотків вартості відповідного місячного обсягу газу, вказаного в п.2.1 цього Договору, "Споживач" оплачує "Постачальнику" шляхом попередньої оплати, до 24 числа місяця, який передує місяцю споживання. У платіжних дорученнях "Споживач" обов*язково повинен вказувати номер цього договору, дату його підписання та призначення платежу.
Згідно "Положення про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", затвердженого Правлінням Національного банку України 24.05.94р., суб'єкти господарської діяльності вільні у виборі форм розрахунків, які відповідають специфіці їх діяльності.
Попередня оплата є однією з рекомендованих форм розрахунків, яка гарантує швидке та своєчасне надходження коштів.
За деякі види товарів та послуг встановлена попередня оплата як найбільш доцільна: в тому числі - за розрахунки споживачів за відпуск природного газу (Постанова Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1993 року N 91 - лист Національного банку України від 23.02.93 р. N 22001).
Як зазначає позивач у позовній заяві, на виконання зобов'язання щодо попередньої оплати за поставку газу, ним було здійснено попередню оплату в сумі 9900, 43 грн.
Ухвалою суду від 06.08.2010 року позивача зобов'язано надати підтвердження перерахування вищезазначеної грошової суми, довідку банківської установи.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України, Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Однак, позивач витребувані судом документи не надав. В якості доказу наявності заборгованості позивачем надано акт звіряння розрахунків, у якому сторони підтвердили наявність заборгованості в сумі 9900,43 грн. станом на 17.11.2008 року. Судом встановлено, що в акті не зазначено за який період виникла спірна заборгованість, згідно якого рахунку перераховано оплату, згідно якого договору.
11.08.2008 року позивачем відповідачу була вручена вимога з проханням повернути кредиторську заборгованість в сумі 9900,43 грн. ( а.с.11).
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Це право кредитора жодним строком не обмежується. Боржник повинен виконати свій обов'язок у 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги кредитором. Якщо протягом 7 днів покупець не виконає вимоги, позивач має право звернутись до суду за захистом свого порушеного права.
Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Суд встановив, що відповідач перерахував на рахунок позивача кредиторську заборгованість в сумі 9900,43 грн., що підтверджується платіжним дорученням №241 від 08.09.2010 року на суму 5900,43 грн. та платіжним дорученням № 1383 від 17.12.2008 року на суму 4000 грн. Перерахування коштів підтверджено платіжними документами, завіреними банківською установою. Станом на 05.08.2010 року заборгованість становила 5900,43 грн., яку було перераховано вже після порушення провадження у справі. Враховуючи, що між сторонами відсутній предмет спору в частині стягнення суми заборгованості у розмірі 5900,43 грн., суд вважає необхідним припинити провадження у справі в цій частині на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України. Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Надаючи оцінку природі інфляційних та річних, суд зазначає, що які за своєю правовою природою останні не є штрафними санкціями, а є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань, нараховуються за весь період прострочення та можуть стягуватися поряд з пенею.
Між тим, суд вважає за необхідне зазначити, що інфляційні збитки за своєю правовою природою є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3% річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора.
Разом з тим, позивачем не доведено природу виниклої кредиторської заборгованості. За таких обставин, немає підстав для задоволення позовних вимог в частині 3% річних в сумі 298,25 грн. та інфляційних втрат в сумі 1091,58 грн.
Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Позивач у позовній заяві зазначає, що якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Договором не передбачено стягнення плати за користування чужими грошовими коштами. Також позивач не визначає які норми чинного законодавства України встановлюють застосування облікової ставки НБУ для нарахування процентів за користування грошовими коштами.
Стаття 54 ГПК України передбачає, що позовна заява повинна містити законодавство, на підставі якого подається позов.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 1230,89 грн. є необгрунтованими та такими, що не підляють задоволенню. В цій частині суд вважає за необхідне відмовити позивачу в позові.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача частково: в сумі 70,63 грн. державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 162,84 грн. (з суми позовних вимог 5900,43 грн.).
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 14, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530, 536, 610, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Припинити провадження у справі в частині стягнення суми заборгованості у розмірі 5900,43 грн. на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.
В задоволенні позову в частині суми в розмірі 2620,72 грн. відмовити.
Стягнути з ТОВ "НАНСА" (61018, м. Харків, вул.Дерев'янко, 48 кв.38 п/р 26001035861900 в АКІБ "УкрСиббанк, МФО 351005, код ЄДРПОУ 21199922) на користь ТОВ "Д'АННА" (61099, м. Харків, пр.Московський, 273 р/р 26005013726980 у ХФ "Фінанси та кредит", МФО 350697 код ЄДРПОУ 31733678) державне мито в сумі 70,63 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 162,84 грн.
Наказ видати після набранням рішення законної сили.
Суддя
рішення підписане 21.09.2010 року.