15 вересня 2010 р. № 33/09-10
Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
Мирошниченка С.В. -головуючий,
Барицької Т.Л.,
Жукової Л.В.
розглянувши касаційну скаргуАкціонерної компанії "Харківобленерго"
на рішення господарського суду Харківської області від 25.03.2010р.
та постановуХарківського апеляційного господарського суду від 25.05.2010р.
у справі №33/09-10
за позовомАкціонерної компанії "Харківобленерго"
доКомунального підприємства "ТВО "Харківкомунпромвод"
простягнення 834 158 грн. 81 коп.
в судовому засіданні взяли участь представники від:
позивача: Волкова С.О. (дов. від 25.05.2010р.);
відповідача: не з'явилися
Рішенням господарського суду Харківської області від 25.03.2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в зв'язку з їх необґрунтованістю.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2010р., апеляційну скаргу Акціонерної компанії "Харківобленерго", м. Харків залишено без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 25.03.2010 року у справі № 33/09-10 залишено без змін.
Акціонерна компанія "Харківобленерго" подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2010р. та рішення господарського суду Харківської області від 25.03.2010р. в частині відмови стягнення нарахування ПДВ на індекс інфляції в сумі 706842,34 грн. та ПДВ на 3% річних в сумі 127316,47 грн. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги АК "Харківобленерго" задовольнити повністю.
В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що господарськими судами належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.
Заслухавши представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановлено господарськими судами, які приймали рішення у даній справі та підтверджується матеріалами справи, 01.08.1999р. між сторонами у справі укладено договір на користування електричної енергії №1, відповідно до умов якого позивач зобов'язався постачати відповідачу електричну енергію, а відповідач -своєчасно проводити оплату за використану електричну енергію.
Згідно заявлених позовних вимог, у зв'язку з несвоєчасною оплатою використаної електроенергії, у відповідача виникла заборгованість в розмірі 834158,81 грн., у тому числі: 127316,47 грн. заборгованості з ПДВ на 3% річних та 706842,34 грн. -ПДВ на індекс інфляції, які позивач просив стягнути з відповідача.
Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Між тим, в обґрунтування вимог про стягнення з відповідача нарахованої суми ПДВ на 3% річних та на інфляційні, позивач послався на пункт 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" та лист заступника начальника СДПІ ВПП у м. Харкові від 23.09.2009 р. № 12516/10/43-015.
Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. З Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.
В п. 1.4 ст. 1 наведеного Закону визначено, що поставка товарів - це будь-які операції, з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безплатної поставки товарів. При цьому, у відповідності до п. 4.1, ст. 4 Закону, база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку, безпосередньо покупцем або через будь-яку, третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.
В силу вищезазначених вимог п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" договірна (контрактна) вартість електроенергії, яку позивач постачає споживачам, визначається регульованими цінами, які встановлює НКРЕ України у вигляді тарифу, і відповідно до яких позивач сплачує ПДВ до бюджету.
Таким чином, чинним податковим законодавством України не передбачено включення до складу договірної (контрактної) вартості з метою оподаткування податком на додану вартість інших сум, ніж визначені Законом України “Про податок на додану вартість”, тому відповідальність, яка передбачена ст. 26 Закону України “Про електроенергетику”, не підпадає під дію вимог Законом України “Про податок на додану вартість”.
Враховуючи, що інфляційні суми і проценти, які передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, є санкцією за неналежне виконання грошового зобов'язання і пов'язані лише з компенсацією кредитору знецінених грошових коштів та не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів і не є оплатою продажу будь-якої послуги, тому вказані суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.
Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача нарахованого ПДВ на 3% річних та ПДВ на індекс інфляції є безпідставними та обґрунтовано не задоволені судами попередніх інстанцій.
Господарський суд при прийнятті рішення в цій частині дав вичерпну правову оцінку природі інфляційних та річних, при цьому правильно зазначивши, що ці нарахування за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, а тому не можуть бути розціненими як компенсація вартості товарів (робіт, послуг).
Суд обґрунтовано визначився, що в даному випадку відсутні будь-які підстави для збільшення бази оподаткування ПДВ.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.
Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.
Відповідно до п.1 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм чинного законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Акціонерної компанії "Харківобленерго" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 25.03.2010р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2010р. у справі №33/09-10 залишити без змін.
Головуючий: Мирошниченко С.В.
Судді: Барицька Т.Л.
Жукова Л.В.