14 вересня 2010 р. № 3/49
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. - головуючого,
Бакуліної С.В., Рогач Л.І.
за участю представників сторін:
позивачаОСОБА_4, дов. від 05.10.06р.
відповідача Босак О.Є., дов. від 09.09.10р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Термінал"
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 24.03.2010р.
у справі№ 3/49
господарського суду Закарпатської області
за позовомФізичної особи -підприємця ОСОБА_6
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-2004"
простягнення 145600грн. заборгованості з орендної плати
за зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-2004"
доФізичної особи -підприємця ОСОБА_6
про визнання недійсним договору оренди
Фізична особа -підприємець ОСОБА_6 звернулася до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-2004" суми 72800грн. заборгованості по сплаті орендної плати та 109200грн. упущеної вигоди, посилаючись на приписи статей 762, 763 Цивільного кодексу України, статті 193, 285 Господарського кодексу України.
Позовні вимоги вмотивовано невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Термінал-2004" договірних зобов'язань по сплаті орендної плати за передане в користування майно та щодо повернення цього майна після закінчення строку дії договору оренди від 20.07.2007р.
Заявою від 09.07.2009р. (а.с.51-52) позивач збільшив позовні вимоги до 321600грн., включивши до їх складу 141600грн. неустойки, нарахованої відповідно до статті 786 Цивільного кодексу України; заявами від 04.02.2010р. (а.с.119) та від 18.02.2010р. (а.с.134) позивач зазначив про стягнення з відповідача 145600грн. орендної плати.
10.07.2009р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал-2004" подало зустрічний позов про визнання договору оренди від 20.07.2007р. недійсним відповідно до частини 1 статті 232 Цивільного кодексу України, як укладеного внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, на підставі чого відхилило первісні позовні вимоги, як безпідставні.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал-2004" зазначило, що договір оренди № 8, датований 20.07.2007р., в дійсності був укладений пізніше, після зміни керівництва Товариства, його колишнім директором ОСОБА_7 з власною матір'ю ОСОБА_6 з метою створення несприятливих наслідків та заподіяння збитків Товариству; дані бухгалтерського обліку Товариства та наявна у Товариства бухгалтерська документація не містить відповідного договору, акта приймання-передачі орендованого майна та даних про заборгованість за таким договором.
Зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним ухвалою від 10.07.2009р.
Фізична особа -підприємець ОСОБА_6 відхилила позовні вимоги за зустрічним позовом, як такі, що не ґрунтуються на дійсних обставинах справи; зазначила, що зустрічний позов не містить підстав та фактів, що доводять можливість застосування статті 232 Цивільного кодексу України; порядок накладення на договорі тексту, печаток та підписів сторін, що є справжніми, не спричиняє незаконності договору.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 18.02.2010р. (суддя Мокану В.В.) первісний позов задоволено повністю; з Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-2004" стягнуто на користь Фізичної особи -підприємця ОСОБА_6 145600грн. заборгованості по орендній платі та 1692грн. у відшкодування судових витрат; в задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.03.2010р. (судді: Бойко С.М. -головуючий, Бонк Т.М., Марко Р.І.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його відповідності фактичним обставинам справи та чинному законодавству.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал-2004" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задовольнити.
Касаційну скаргу (та доповнення до неї) вмотивовано порушенням та неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права; оскільки наявні матеріали та обставини справи доводять наявність підстав для визнання договору оренди недійсним за статтею 232 Цивільного кодексу України; судами при вирішенні спору не було застосовано статтю 207 Цивільного кодексу України, що встановлює нормативний порядок укладення правочину в письмовій формі, якого сторонами правочину не було дотримано; бетонні спеціалізовані площадки не могли бути предметом оренди, оскільки не перебували у власності орендодавця; рішенням Виконавчого комітету Хустської міської ради від 25.05.2010р. № 324 скасовано рішення Виконавчого комітету Хустської міської ради № 665, яким за Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_6 оформлено право власності на спірне майно, оскільки дане майно нею передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Термінал-2004"; обставини, на яких ґрунтуються доводи про недійсність договору оренди підтверджуються постановою про порушення кримінальної справи.
Фізична особа -підприємець ОСОБА_6 надіслала відзив на касаційну скаргу; у відзиві та усно в судовому засіданні зазначено про відповідність оскаржених судових рішень нормам матеріального та процесуального права, зазначення скаржника в касаційній скарзі на доводи та докази, які не наводилися ним у судах попередніх інстанцій та не розглядалися ними.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
Матеріали справи містять письмовий документ - договір № 8, укладений між підприємцем ОСОБА_6 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Термінал-2004" (орендар) в особі директора Товариства ОСОБА_7, датованого 20.07.2007р., про оренду майна -двох бетонних спеціалізованих площадок загальною площею 0,7га, що розташовані за адресою м. Хуст, вул. Сливова, 40, для організації роботи ТОВ "Термінал-2004", а саме влаштування "зони митного контролю", стоянки автомашин та площадки для зберігання вантажів. За умовами договору в межах його дії орендодавцем також надано дозвіл на тимчасове використання силового трансформатору та штучного водоймища зі шлюзом як протипожежного; договір укладено на 1 рік до 19.07.2008р.
Також у матеріалах справи наявний підписаний зазначеними сторонами акт передачі нерухомого майна та споруд згідно договору оренди № 8 від 20.07.2007р.
Умовами договору передбачено, що плата за оренду переданого майна встановлюється в розмірі 200грн. на добу, що становить 72800грн. на рік, та перераховується орендарем шляхом банківського переказу зазначеної суми на момент закінчення дії договору, але не пізніше 20.08.2008р.; судами встановлено пролонгацію зазначеного договору до 19.07.2009р. з огляду на відсутність належно оформлених заперечень орендодавця проти продовження його дії та продовження використання орендарем майна після закінчення річного строку дії договору.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що право власності на зазначене у договорі оренди майно набуто позивачем на підставі договору від 30.08.2004р. купівлі-продажу об'єкта спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області групи А -комплексу будівель, споруд та майна паливного складу № 12, що знаходилось на балансі ЗАТ "Закарпатське облпаливо", проданого на аукціоні, акта прийому-передачі об'єкта від 01.09.2004р., про що видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 10.10.2007р. № 7301, зареєстроване Хустським державним підприємством технічної інвентаризації.
За висновком судово-технічної експертизи документів від 28.12.2009р., проведеної Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз, встановити абсолютний час нанесення (чи саме 20.07.2007р. чи в інший час) відтисків простої круглої печатки від імені ТОВ "Термінал-2004" на договорі № 8 від 20.07.2007р. та в акті передачі нерухомого майна та споруд згідно договору оренди не видається можливим у зв'язку з відсутністю науково обґрунтованої методики; штрихи друкованих текстів на договорі оренди № 8 від 20.07.2007р. та в акті передачі нерухомого майна та споруд згідно договору оренди виконані поверх відтисків простої круглої печатки від імені ТОВ "Термінал-2004"; штрихи підпису від імені директора ТОВ "Термінал-2004" ОСОБА_7 на договорі оренди № 8 від 20.07.2007р. нанесені як поверх штрихів друкованого тексту, так і поверх відтиску круглої печатки від імені ТОВ "Термінал-2004"; встановити, якою була послідовність нанесення штрихів підпису від імені директора ТОВ "Термінал-2004" ОСОБА_7 з штрихами друкованого тексту та з відтиском печатки від імені Термінал-2004" в акті передачі нерухомого майна згідно договору оренди № 8 від 20.07.2007р. не видалось можливим.
Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд дійшов висновку, що наведені у зустрічному позові підстави визнання договору оренди недійсним з посиланням на статтю 232 Цивільного кодексу України не доведено матеріалами справи; Товариством "Термінал-2004" не заперечується факт користування вказаним майном, будь-які докази несприятливих наслідків такого користування для Товариства відсутні; законодавство не містить нормативно обумовленого порядку нанесення реквізитів договорів; з огляду на відсутність підстав визнання спірного договору недійсним в судовому порядку передбачені ним зобов'язання підлягають виконанню відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України.
Переглядаючи справу в повному обсязі відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції визнав, що місцевим господарським судом вірно та в повному обсязі встановлені істотні обставини справи та правильно застосовані норми чинного законодавства; доводи апеляційної скарги відхилено, як такі, що не підтверджуються відповідно до статей 32 та 33 Господарського процесуального кодексу України належними та допустимими доказами, а натомість ґрунтуються на припущеннях.
Судова колегія зазначає про таке.
Відповідно до статті 54 Господарського процесуального кодексу України позивач, звертаючись до господарського суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві як предмет позову (конкретну матеріально-правову вимогу), так і підстави позову (факти, з якими норми матеріального права пов'язують настання відповідних правових наслідків); розглядаючи спір, господарські суди не можуть вийти за межі заявлених підстав та предмету позову, крім випадків, чітко визначених процесуальним законодавством.
За статтею 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; відповідності до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемність) або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В силу частини 1 статті 232 Цивільного кодексу України судом визнається недійсним правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.
Судова колегія зазначає, що вказана підстава для визнання правочину недійсним, випадків вчинення правочинів особою (фізичною або юридичною) через представника (незалежно від підстав виникнення представництва -на підставі договору, закону, акта юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавств). При цьому слід виходити з того, що представник, вчиняючи правочин, не виражає власну волю, а доносить до контрагента волю особи, яку він представляє, будучи при цьому наділений належними повноваженнями від цієї особи. Посилаючись на частину 1 статті 232 Цивільного кодексу України, позивачу слід довести, що в силу зловмисної домовленості такого повноважного представника й контрагента воля довірителя не знайшла свого вираження, а була підмінена волею представника, який фактично вступає у змову з контрагентом з метою одержати власну обопільну вигоду, або створити негативну ситуацію для довірителя, а також наявність заподіяних позивачу збитків та причинного зв'язку між зловмисною домовленістю та завданими збитками. Вказані обставини є істотним для вирішення даного спору та підлягають доведенню належними та допустимими доказами відповідно до правил розподілу обов'язку доказування між сторонами.
Таким чином, згідно з статтею 232 Цивільного кодексу України, можуть бути визнані недійсними тільки ті правочини, які вчинені належним представником та в межах обсягу повноважень представника.
Як зі змісту зустрічного позову, так і з апеляційної та касаційної скарги, пояснень представника скаржника в судовому засіданні вбачається, що заявлені позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди від 20.07.2007р. за приписами частини 1 статті 232 Цивільного кодексу України не ґрунтуються на жодній з наведених вище обставин.
Навпаки, представник скаржника неодноразово підкреслював та наполягав на вчиненні спірного договору, незалежно від зазначеної у ньому дати та підстав представництва, в період часу, коли особа, що уклала цей договір від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-2004", не була наділена відповідними повноваженнями, що виключає можливість застосування до наведених у зустрічній позовній заяві обставин справи положень частини 1 статті 232 Цивільного кодексу України.
Відтак доводи, наведені в касаційній скарзі, жодним чином не стосуються підстав поданого зустрічного позову та обставин справи, що є істотним для вирішення даного спору, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про відмову у визнанні договору оренди недійсним за частиною 1 статті 232 Цивільного кодексу України.
Частиною 4 статті 203 Цивільного кодексу України також визначено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, однак недотримання цієї вимоги не має наслідком його недійсність, крім випадків, прямо встановлених законом (стаття 218 Цивільного кодексу України).
За правилами статті 208 Цивільного кодексу України договір оренди має вчинятися в письмовій формі; за частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
З правового аналізу викладених положень вбачається, що умовою, з якою законодавець пов'язує кваліфікацію певного документа як правочину (волевиявлення), є саме підписання правочину; з вказаного випливає, що навіть відсутність печатки на документі не означає, що даний документ не є підписаним правочином, і не спричиняє його недійсності.
Судами на підставі належних та допустимих доказів (висновку експертизи) встановлено, що даний документ відповідає кваліфікуючій ознаці вчиненого правочину -під нанесеним текстом вчинено підпис особи, повноваження якої випливають з положень законодавства; також судова колегія погоджується з судами, що стаття 207 Цивільного кодексу містить вимоги до письмової форми правочину, тобто, визначає реквізити, необхідні для кваліфікації документа як правочину, а не порядок їх нанесення у часі.
Доводи скаржника про час виготовлення договору (нанесення тексту та вчинення підпису на ньому) судами відхилено з мотивів їх недоведеності; касаційна скарга жодним чином не доводить, що при цьому судами порушено чи неправильно застосовано положення статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України.
Чинний правочин в силу статті 11 Цивільного кодексу України є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків; порушення умов виконання зобов'язання є цивільним правопорушенням, наслідком чого є застосування відповідальності, визначеної законодавством та умовами договору.
Розглянувши умови договору, суди дійшли обґрунтованого висновку про невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Термінал-2004" договірних зобов'язань, з огляду на що задовольнили первісний позов.
Судова колегія відхиляє також доводи скаржника, викладені у доповненні до касаційної скарги, як такі, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства щодо підстав виникнення та припинення права власності, а також не підтверджуються жодними наявними у справі матеріалами; додані до доповнення до касаційної скарги письмові документи не відповідають вимогам належності та допустимості доказів щодо тих обставин, на яких наголошує скаржник.
Відповідно до статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі істотні обставини справи в їх сукупності; проаналізували зміст правовідносин сторін, вірно застосували норми матеріального права, що визначають підстави недійсності правочинів, додержали положень процесуального права, внаслідок чого їх висновки за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги є законними та обґрунтованими; підстав для скасування прийнятих у справі рішення та постанови не вбачається.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-2004" залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.03.2010р. у справі № 3/49 Господарського суду Закарпатської області та рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.02.2010р. залишити без змін.
Головуючий Т. Дроботова
Судді С. Бакуліна
Л. Рогач