21 вересня 2010 р. № 9/24/10
Вищий господарський суд України у складі: суддя Бенедисюк І.М. - головуючий, судді Львов Б.Ю. і Мамонтова О.М.
розглянув касаційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м. Миколаїв (далі -ФОП ОСОБА_2О.)
на рішення господарського суду Миколаївської області від 26.04.2010 та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.06.2010
зі справи № 9/24/10
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Штраус Україна”, м. Київ (далі -ТОВ “Штраус Україна”)
до ФОП ОСОБА_2
про стягнення 165 339, 33 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
ТОВ “Штраус Україна” -Чумака О.В.,
ФОП ОСОБА_2 -не з'яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ТОВ “Штраус Україна” звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_2: 145 148, 70 грн. основного боргу, що з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (станом на 29.01.2010) складає 150 083, 76 грн.; 20 % річних від простроченої суми за період з 01.06.2009 до 31.12.2009 у сумі 7 520, 77 грн.; 7 734, 80 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалася пеня -з 01.01.2009 до 31.12.2009.
Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов укладеного сторонами договору оренди обладнання для приготування гарячих напоїв від 24.09.2008 № 40-VEN (далі -Договір).
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 26.04.2010 (суддя Філінюк І.Г.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.06.2010 (колегія суддів у складі: суддя Лавренюк О.Т. -головуючий, судді Савицька Я.Ф., Гладишева Т.Я.), позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача за весь час прострочення 150 083, 76 грн. основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 20 % річних у сумі 7 520, 77 грн. та 7 660, 92 грн. пені; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
У прийнятті зазначених судових рішень попередні судові інстанції виходили з того, що відповідач: прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором; станом на 29.01.2010 на порушення пунктів 3.1, 3.2 Договору не повернув орендоване майно, у зв'язку з чим відповідно до пункту 7.6 Договору зобов'язаний сплатити орендну плату за весь час затримки. Крім того, місцевий господарський суд перевірив правильність нарахування пені згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України (далі -ГК України).
ФОП ОСОБА_2 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого та постанову апеляційних господарських судів скасувати і прийняти у справі нове рішення, посилаючись на порушення названими судовими інстанціями норм матеріального права, що підлягають застосуванню у спорі, зокрема, статті 202 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання припиняється у разі його розірвання. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що попередні судові інстанції невірно встановили обсяг зобов'язань за Договором та розмір штрафних санкцій з огляду на наявні у справі докази розірвання ТОВ “Штраус Україна” Договору в односторонньому порядку.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
До Вищого господарського суду України надійшла заява відповідача про відстрочку виконання судового рішення, мотивована тим, що ФОП ОСОБА_2 має труднощі в такому виконанні.
Суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення відповідної заяви без задоволення, оскільки за приписами статті 121 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відповідне питання розглядає господарський суд, який видав виконавчий документ. Так, для вирішення наведеного питання сторона не позбавлена права звернутися до місцевого господарського суду.
Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
За змістом частин другої та третьої статті 651 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Передбачене договором право розірвання його в односторонньому порядку не потребує внесення змін до цього договору згідно з частинами другою-четвертою статті 188 ГК України.
Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання (частина друга статті 615 ЦК України).
Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У частині четвертій статті 631 ЦК України зазначено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (частина шоста статті 232 ГК України).
Згідно з частиною першою статті 785 ЦК України (спеціальною нормою щодо договорів найму) у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
За змістом частини другої цієї статті наймодавець має право вимагати від наймача сплату неустойки за невиконання обов'язку щодо повернення речі. Така неустойка може встановлюватися у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Зазначена норма та положення статті 627 ЦК України щодо свободи договору не позбавляє сторони права встановити цю неустойку у погодженому ними розмірі, який не перевищує подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Відповідно до частини другої статті 550 ЦК України проценти на неустойку не нараховуються. Отже, дана норма унеможливлює нарахування на суму неустойки процентів, передбачених, зокрема, статтею 625 ЦК України (як у визначеному цією статтею, так і в установленому договором розмірі), а також нарахування неустойки за прострочення сплати неустойки.
Попередні судові інстанції судові інстанції з достатньою повнотою встановили обставини, пов'язані з: простроченням відповідачем зобов'язання зі сплати орендної плати; передбаченим пунктом 7.6 Договору обов'язком відповідача після розірвання ТОВ “Штраус Україна” цього Договору в односторонньому порядку [листом від 12.11.2009 № 479 (а.с. 30)] сплатити орендну плату за весь час затримки повернення наймодавцеві предмету найму (обов'язком сплатити неустойку в розумінні згаданої частини другої статті 785 ЦК України). Відтак місцевий та апеляційний господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 145 148, 70 грн. боргу та у зв'язку з простроченням цього грошового зобов'язання та відповідно до наведеного припису статті 625 ЦК України стягнули суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (станом на 29.01.2010).
Таким чином, оскаржувані рішення в частині стягнення з відповідача 14 148, 70 грн. боргу та інфляційних втрат у сумі 4 935, 06 грн. є законними та обґрунтованими.
Разом з тим, не можна погодитися з висновками господарських судів в частині стягнення з відповідача 20 % річних та пені у відповідних сумах, оскільки господарські суди залишили поза увагою, що на встановлену пунктом 7.6 Договору неустойку в розмірі місячної орендної плати згідно з частиною другою статті 550 ЦК України не нараховуються ні проценти за статтею 625 ЦК України, ані пеня. Тобто встановлені Договором 20 % річних та пеня нараховуються лише на суму несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за Договором, враховуючи що цей Договір було розірвано 12.11.2009.
Не з'ясувавши відповідних обставин, попередні судові інстанції невірно застосували норми матеріального права та припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи, частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Водночас за приписом пункту 3 частини першої статті 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, судові рішення, прийняті по суті даної справи, відповідно до частини першої статті 11110 підлягають скасуванню в частині, що стосується стягнення з відповідача на користь позивача 20 % річних від простроченої суми в сумі 7 520, 77 грн. та 7 660, 92 грн. пені. та суми судових витрат у справі, а справа у відповідній частині -передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. У новому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити зазначені в цій постанові обставини, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у цій справі.
Керуючись статтями 1117 -11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Миколаївської області від 26.04.2010 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.06.2010 зі справи № 9/24/10 скасувати в частині, яка стосується стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Штраус Україна” 20 % річних у сумі 7 520, 77 грн., 7 660, 92 грн. пені та сум судових витрат.
3. Справу у відповідній частині передати на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.
4. В іншій частині рішення господарського суду Миколаївської області від 26.04.2010 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.06.2010 зі справи № 9/24/10 залишити без змін.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов
Суддя О. Мамонтова