21 вересня 2010 р. № 15/13/10
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Грека Б.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Терра-Юг" на рішення господарського суду Миколаївської області від 06.04.2010р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.06.2010р.
у справі №15/13/10 господарського суду Миколаївської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Агро-Терра-Юг"
до відповідача Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Миколаївської обласної філії
третя особа ОСОБА_3
про визнання недійсним договору
за участю представників:
ТОВ "Агро-Терра-Юг" - не з'явилися;
АКБ „Укрсоцбанк" - Колянчук А.І.;
ОСОБА_3 - не з'явилися
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Терра-Юг" звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом та просило суд визнати недійсним договір кредиту №640/4-371 від 15.08.2008р., укладений між ним та відповідачем - Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", на підставі ст.215 ЦК України.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що спірний договір укладений всупереч чинному законодавству, а саме ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст.3 п.3.3. Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ст.35 Закону України "Про Національний банк України", ст.ст.524,533 ЦК України (а.с.7-8).
Відповідач у справі - АКБ "Укрсоцбанк" у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на відповідність спірного договору чинному законодавству. Зокрема, відповідач вказує, що надання банком кредиту в іноземній валюті передбачено ст.ст.47,49 Закону України "Про банки і банківську діяльність". При цьому, відповідач стверджує, що йому видано ліцензію для здійснення відповідних операцій згідно п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Крім того, відповідач вважає, що спір у справі не може бути розглянутий господарським судом, а, відповідно до умов спірного договору, підлягає передачі до третейського суду (а.с.21-22).
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 06.04.2010р. у задоволенні позову відмовлено (а.с.98-101).
Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір не суперечить чинному законодавству, оскільки банкам надано право здійснювати операції в іноземній валюті, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті за наявності ліцензії, яку має відповідач.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.06.2010р. рішення господарського суду Миколаївської області від 06.04.2010р. залишено без змін (а.с.126-129).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "Агро-Терра-Юг" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а заявлені позовні вимоги задовольнити.
Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права (а.с.134-138).
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Під час вирішення спору у даній справі та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанції встановлені наступні обставини.
15.08.2008 року між сторонами у справі - АКБ "Укрсоцбанк" в особі Миколаївської обласної філії та ТОВ "Агро-Терра-Юг" укладено договір кредиту №640/4-371, за умовами якого відповідач зобов'язується надати позивачу грошові кошти у розмірі 15 000 доларів США на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, а останній зобов'язується повернути їх до 14.08.2018р. та сплатити річні, комісії у розмірі та порядку, визначеному тарифами на послуги з надання кредитів.
Предметом спору у даній справі є дійсність такого договору.
Вважаючи відповідний договір недійсним в силу ст.215 ЦК України, позивач посилається на те, що надання банком кредиту в іноземній валюті суперечить чинному законодавству.
Вирішуючи спір у даній справі по суті заявлених вимог, суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано відхилили відповідні твердження позивача з огляду на таке.
В силу ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Недотримання зазначеної вимоги, за змістом ст.215 ЦК України, є підставою недійсності правочину.
Укладений сторонами договір за своєю правовою природою, що вірно визначено судами, є кредитним договором.
Відповідно до ст.1054 ЦК України, кредитним договором є договір за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ст.192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Однак, ч.2 вказаної норми визначає, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Також, в силу ч.1 ст.533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Разом з тим, згідно ч.3 вказаної норми, на яку не звернув увагу позивач, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ст.47 Закону України "Про банки та банківську діяльність", нормами якого визначаються, зокрема, правові засади діяльності банків, визначено, що банки на підставі банківської ліцензії мають право здійснювати таку банківську операцію як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, яка є кредитною операцією в силу ч.1 ст.49 Закону.
При цьому, за змістом ст.2 Закону, термін "кошти" вжитий у значенні гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Згідно ч.1 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
При цьому, в силу ч.4 вказаної норми, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Вказаною нормою також визначено, що режиму індивідуального ліцензування потребує, зокрема, така операція як надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, однак, лише, у випадку якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Між тим, відповідні межі чинним законодавством для кредитних операцій в іноземній валюті не визначені.
За таких обставин, не можна вважати на даний час такою, що потребує індивідуального ліцензування таку операцію як кредитування у іноземній валюті.
Враховуючи, що судами встановлено, що відповідачу видано ліцензію на право здійснення банківської операції, яка визначена, зокрема, ч.1 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а саме розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик у іноземній валюті, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача щодо визнання спірного договору недійсним.
Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги твердження відповідача щодо неможливості розгляду спору у справі у господарському суді та необхідності припинення провадження у справі з підстав укладення сторонами угоди про передачу даного спору на вирішення третейського суду.
Так, в обґрунтування відповідних вимог, відповідач посилався на п.6.2 спірного договору. Між тим, вказаний пункт договору, якій містить третейське застереження, передбачає передачу на розгляд третейського суду спорів у зв'язку з укладенням та виконанням договору, отже, не стосується спорів щодо дійсності спірного договору.
За таких обставин, підстав для зміни чи скасування прийнятих у справі судових актів не має.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів
постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.06.2010р. у справі №15/13/10 господарського суду Миколаївської області залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Терра-Юг" -без задоволення.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Грек Б.М.
Палій В.М.