21 вересня 2010 р. № 26/31
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Грек Б.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбуд-Компані" на рішення господарського суду м.Києва від 25.03.2010р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2010р.
у справі №26/31 господарського суду м.Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Ніско Констракшн Україна"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю
"Трансбуд-Компані"
про стягнення 368 285,93грн.
за участю представників:
ТОВ "Ніско Констракшн Україна" - не з'явилися;
ТОВ "Трансбуд-Компані" - не з'явилися
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніско Констракшн Україна" звернулося до господарського суду м.Києва з позовом та просило суд стягнути з відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбуд-Компані" 368 285,93грн., у т.ч. 249 991,78грн. основної заборгованості, а також 74 228,96грн. пені, 34 482,83грн. збитків від інфляції, 9 582,36грн. процентів, нарахованих за період з 03.07.2008р. по 14.10.2009р.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилався на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором №11СФ-07 від 07.06.2007р. в частині оплати товару в установлений таким договором строк (а.с.4-7).
До прийняття рішення по суті заявлених вимог судом першої інстанції відзиву від відповідача не надійшло.
Рішенням господарського суду м. Києва від 25.03.2010р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення суду першої інстанції з ТОВ "Трансбуд-Компані" на користь ТОВ "Ніско Констракшн Україна" стягнуто 249991,78грн. основної заборгованості, 8 102,95грн. процентів, 34 482,83грн. збитків від інфляції; в іншій частині позову відмовлено (а.с.96-98).
Частково задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:
- відповідач допустив порушення зобов'язань, оскільки не виконав взяті на себе зобов'язання в частині оплати поставленого йому товару у встановлений договором строк, допустивши заборгованість у розмірі 249991,78грн.;
- відповідач як особа, що допустила порушення грошового зобов'язання, повинен сплатити суму боргу з урахуванням інфляції та процентів, передбачених ст.625 ЦК України.
У задоволенні вимог про стягнення пені судом першої інстанції відмовлено, враховуючи, що така відповідальність за порушення зобов'язань за договором не встановлена за взаємною згодою сторін.
Вимоги про стягнення процентів задоволені лише частково, враховуючи невірний розрахунок таких вимог, здійснений позивачем.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2010р. рішення господарського суду м. Києва від 25.03.2010р. залишено без змін (а.с.116-118).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "Трансбуд-Компані" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням норм процесуального права (а.с.120-121).
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Під час вирішення спору по суті та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанції встановлені наступні обставини.
07.06.2007р. між сторонами у справі -ТОВ "Ніско Констракшн Україна" та ТОВ "Трансбуд-Компані" укладено договір №11СФ-07 купівлі-продажу, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання передати у власність відповідача, а відповідач -прийняти та оплатити певний товар, визначений додатками до договору (пп.1.1 договору).
Судами встановлено, що згідно вказаного договору та на підставі видаткових накладних №НК-0000419 від 01.07.2008р., №НК-0000461 від 15.07.2008р., №НК-0000580 від 29.09.2008р. позивачем передавався відповідачу товар, у асортименті, кількості та за ціною, визначеною у них.
Укладений сторонами договір, з урахуванням відповідних видаткових накладних, є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.
Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Судами встановлено, що переданий відповідно до видаткових накладних товар оплачений лише частково, заборгованість становить 249991,78грн.
Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача оплатити поставлений йому товар та застосування до нього відповідальності, встановленої чинним законодавством за порушення відповідного зобов'язання.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.
Згідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договором передбачено, що оплата за товар здійснюється на умовах, визначених у додатках до договору. Так, відповідно до додатку №1 від 07.06.2007р. до вказаного договору, оплата товару здійснюється протягом двох банківських днів згідно графіку оплат та поставок продукції.
Судами встановлено, що відповідач допустив порушення зобов'язань в частині здійснення розрахунку за поставлений товар, допустивши заборгованість у розмірі 249 991,78грн., що підтверджується актом звірки та не спростовано відповідачем під час розгляду справи.
За таких обставин, є правильним висновок суду першої інстанції, який підтриманий апеляційною інстанцією, щодо обґрунтованості заявлених вимог в частині стягнення з відповідача 249 991,78грн. основної заборгованості.
Також, колегія суддів погоджується з правильністю висновків судів щодо наявності у відповідача обов'язку на вимогу позивача оплатити суму заборгованості з урахуваннями інфляції та процентів.
Так, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, суди дійшли правильного висновку про виникнення у відповідача обов'язку сплатити суму заборгованості з урахуванням інфляції та процентів.
Однак, задовольняючи вимоги позивача в частині стягнення процентів лише у розмірі 8 102,95грн., суд першої інстанції виходив з того, що, згідно розрахунку до позовної заяви, розмір таких вимог становить вказану суму, між тим, позивач помилково просить стягнути 9 582,36грн.
Разом з тим, з позовної заяви вбачається, що позивач заявляв вимоги щодо стягнення процентів за період з 03.07.2008р. по 14.10.2009р. (а.с.9), що становить за його розрахунком 9582,36грн. Між тим, суд першої інстанції необґрунтовано стягнув з відповідача лише 8 102,95грн., взявши до уваги розрахунок процентів, які відповідач додавав до претензії, за іншій період з 03.07.2008р. по 03.08.2009р. (а.с.65-66,68). При цьому, такий розрахунок, як і розрахунок відповідних вимог, а також вимог в частині стягнення збитків від інфляції, доданий до позовної заяви, здійснений відповідачем без врахування строку виконання зобов'язання за договором та порядку обчислення строків, встановлених нормами ЦК України, на що не звернули увагу суди, що призвело до невірного визначення дати, з якої зобов'язання з оплати є простроченим і з якої починається нарахування процентів та збитків від інфляції.
Зокрема, згідно ч.1, 3 ст.251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; строк може визначатись, зокрема, правочином.
Додатком до договору, який є двостороннім правочином, в силу ч.4 ст.202 ЦК України, сторонами визначено строк виконання зобов'язання з оплати товару - протягом двох банківських днів.
В силу ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. При цьому, згідно ч.1 ст.255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Отже, оплата по накладній №НК-0000419 від 01.07.2008р. мала бути здійснена до 03.07.2008р. (включно) і відповідне зобов'язання є простроченим з 04.07.2008р., по накладній №НК-0000461 від 15.07.2008р. - з 18.07.2008р., по накладній №НК-0000580 від 29.09.2008р. - з 02.10.2008р.
Розрахунок розмір процентів, здійснений з урахування вимог відповідних норм та встановленого договором строку виконання зобов'язання, а також часткової оплати, за період з 04.07.2008р. по 14.10.2009р. становить 9 561,80грн.
За таких обставин, постанова Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2010р. в частині залишення без змін рішення господарського суду м. Києва від 25.03.2010р. щодо розгляду вимог про стягнення процентів підлягає скасуванню, а рішення у відповідній частині зміні шляхом збільшення розміру процентів, які підлягають стягнення з відповідача на користь позивача до 9 561,80грн.
Розмір збитків від інфляції, обрахований за період, заявленій у позовній заяві, а також враховуючи дату, з якої зобов'язання є порушеним, - з 04.07.2008р. по 31.08.2009р. становить 36727,27грн. (також див. лист Верховного суду України від 03.04.1997р. №62-97р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ"). Між тим, оскільки позивач заявив вимоги щодо стягнення лише 34 482,83грн. збитків від інфляції за відповідний період, його вимоги вірно задоволені лише у такому розмірі судом першої інстанції.
Також, касаційна інстанція погоджується з правильністю висновку суду першої інстанції, який підтриманий апеляційною інстанцією, щодо безпідставності вимог позивача в частині стягнення пені.
Так, в силу ст.216, ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ч.4 ст.231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
Між тим, ні законом, ні договором не встановлена відповідна відповідальність за порушення строку оплати за договором.
Отже, у відповідній частині прийняті у справі судові акти підлягають залишенню в силі.
Поряд з цим, враховуючи змінення рішення суду в частині стягнення процентів, підлягають перерозподілу судові витрати, понесені сторонами, у зв'язку з чим підлягає скасуванню постанова Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2010р. в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат, а вказане рішення у відповідній частині зміні шляхом збільшення розміру судових витрат, які підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, а саме: державного мита - до 2940,40грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - до 188,42грн.
Посилання скаржника у поданій касаційній скарзі на порушення наданих йому процесуальних прав на участь у засіданні судів першої та апеляційної інстанції, подання доказів, надання пояснень тощо, не заслуговують на увагу.
Так, як свідчать матеріали справи, відповідач був повідомлений про час і місце засідань суду першої інстанції, які відбулись 28.01.2010р., 25.02.2010р., оскільки подавав клопотання про відкладення розгляду справи, що були задоволені судом (а.с.80,83). Також, направлена йому і копія ухвали господарського суду м. Києва від 25.02.2010р. про відкладення розгляду справи на 25.03.2010р. (а.с.85, зворот). Однак, у жодне з судових засідань відповідач не з'явився, відзиву на позов та документів не надав, отже, не скористався наданими йому процесуальними правами.
Про розгляд апеляційної скарги в засіданні апеляційної інстанції ТОВ "Трансбуд Компані" також було відомо, про що свідчить його клопотання про відкладення розгляду скарги (а.с.209).
Відповідне клопотання обґрунтовано відхилено судом апеляційної інстанції, враховуючи, що: явка сторін у засідання апеляційної інстанції не є обов'язковою; в порушення вимог ст.33 ГПК України, на надано доказів існування обставин, які вказані у клопотанні про відкладення; у разі неможливості участі певного представника у засіданні касаційної інстанції, скаржник мав можливість уповноважити іншу особу на представництво його інтересів у засіданні суду апеляційної інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49,1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбуд-Компані"задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2010р. у справі №26/31 в частині залишення без змін рішення господарського суду м.Києва від 25.03.2010р. щодо розгляду вимог про стягнення процентів скасувати, а відповідне рішення у вказаній частині змінити, збільшивши розмір процентів, які підлягають стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбуд-Компані" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніско Констракшн Україна", до 9 561,80грн.
3. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2010р. у справі №26/31 в частині залишення без змін рішення господарського суду м.Києва від 25.03.2010р. щодо розподілу судових витрат скасувати, а вказане рішення у відповідній частині змінити, шляхом збільшення розміру витрат, які підлягають відшкодуванню Товариству з обмеженою відповідальністю "Ніско Констракшн Україна" за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбуд-Компані", а саме:
- державного мита - до 2 940,40грн.;
- витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - до 188,42грн.
5. В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2010р. у справі №26/31 господарського суду м. Києва залишити без змін.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Грек Б.М.
Палій В.М.