21 вересня 2010 р. № 1/121-42
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Грека Б.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Континіум" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2010р.
у справі №1/121-42 господарського суду Волинської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВІ"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Континіум"
про стягнення 14 065грн.
за участю представників:
ТОВ "ІВІ" - не з'явилися;
ТОВ "Континіум" - Котик С.Ю.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ІВІ" звернулося до господарського суду Волинсько області з позовом та просило суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Континіум" 20777,08грн., у т.ч. 8 665грн. основної заборгованості з орендної плати, 74,52грн. пені, 20,14грн. процентів, 18,32грн. збитків від інфляції, 12 000грн. збитків (6 600грн. упущеної вигоди та 5 400грн. витрат на відновлення майна).
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №109 від 05.05.2008р. оренди нежилого приміщення в частині сплати орендних платежів у встановлений договором строк. Крім того, позивач посилається на заподіяння йому шкоди у зв'язку з пошкодженням відповідачем орендованого майна (а.с.2-4).
До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивачем подано заяву, відповідно до якої збільшено розмір заявлених вимог. Так, відповідно до заяви від 15.09.2009р. позивач просить стягнути з відповідача 21 119,91грн., у т.ч. 8 665грн. основної заборгованості; 253,39грн. пені 67,4грн. річних та 134,12грн. збитків від інфляції, нарахованих за період з 15.04.2009р. по 26.08.2009р.; 12 000грн. в рахунок відшкодування заподіяних збитків.
У подальшому, у зв'язку з погашенням відповідачем частини основної заборгованості, позивачем зменшено розмір відповідних вимог до 2065грн.,а також не підтримано вимоги в частині стягнення збитків від інфляції, процентів та пені. Так, остаточно позивач просив стягнути з відповідача 2065грн. основної заборгованості, 12 000грн. збитків (6 600грн. упущеної вигоди, 5 400грн. витрат на відновлення майна) (а.с.41).
Відповідач у справі - ТОВ "Континіум" у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на те, що:
- позивач не надав доказів направлення рахунків, тому не довів настання строку платежу;
- не доведено належним чином факт пошкодження майна та розмір заподіяних у зв'язку з цим збитків;
- позивачем не наведено обґрунтувань у чому полягають збитки у вигляді упущеної вигоди;
- строк дії договору оренди закінчився, у зв'язку з чим орендоване приміщення було звільнено 01.07.2009р.
Рішенням господарського суду Волинської області від 24.09.2009р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення суду першої інстанції з ТОВ "Континіум" на користь ТОВ "ІВІ" стягнуто 2 065грн. основної заборгованості з орендної плати; в частині стягнення 12 000грн. - відмовлено (а.с.48).
Задовольняючи вимоги позивача в частині стягнення основної заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив зобов'язання за договором №109 від 05.05.2008р. в частині оплати орендної плати у встановлений строк.
У задоволенні вимог про стягнення збитків, судом першої інстанції відмовлено, оскільки;
- позивачем не доведено належними доказами пошкодження орендованого майна та розмір заподіяних збитків;
- термін дії договору закінчився 06.05.2009р. і до цього часу відповідач орендував приміщення та сплачував орендну плату, договір оренди достроково не розірвано, тому на має підстав для стягнення упущеної вигоди.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2010р. рішення господарського суду Волинської області від 24.09.2009р. скасовано в частині відмови у позові щодо стягнення 5 400грн. збитків та прийнято нове рішення про задоволення вимог у цій частині; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с.131-132).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції щодо відмови у стягненні 5400грн. збитків у вигляді витрат, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем пошкоджено майно відповідача, у зв'язку з чим він має відшкодувати позивачу збитків у вигляді витрат на відновлення відповідного майна.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ТОВ "Континіум" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Волинської області від 24.09.2009р.
Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права (а.с.142-145).
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає у задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 05.05.2008р. між сторонами у справі - ТОВ "ІВІ" та ТОВ "Континіум" укладено договір №109 оренди нежитлового приміщення строком на один рік.
Предметом вказаного договору є платне строкове користування нежилим приміщенням площею 52м2, яке знаходиться у будинку №54 по вул. Рівненській, 54 у м. Луцьку.
Орендоване приміщення передано позивачем відповідачу, що встановлено судами, на підставі акта прийому-передачі 05.05.2008р.
За умовами вищевказаного договору, відповідач брав на себе зобов'язання, зокрема, оплачувати орендну плату (п.5.3, п.6.1 договору) у встановлений таким договором строк - протягом п'яти банківських днів з моменту виставлення рахунку. Також, договір встановлює обов'язок відповідача сплачувати вартість комунальних послуг на підставі виставленого рахунку протягом п'яти банківських днів з моменту його виставлення (п.5.4. договору).
Одним із предметів спору у даній справі є виконання відповідачем зобов'язань за договором в частині сплати орендної плати у встановлений таким договором строк.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість відповідних вимог позивача, враховуючи наступне.
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань відповідно до ст.ст.173,174 ГК України.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.
Згідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи, що судами встановлено, що відповідач не виконав у повній мірі взяті на себе зобов'язання в частині сплати орендної плати, заборгованість з якої на момент розгляду спору склала 2 065грн., суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість вимог позивача у відповідній частині.
Колегія суддів погоджується з правильністю висновків судів щодо відсутності підстав для задоволення вимог в частині стягнення 6 600грн. упущеної вигоди, враховуючи їх необґрунтованість.
Також, предметом спору у даній справі є відшкодування позивачу шкоди, яка заподіяна пошкодженням його майна.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення таких вимог як в частині стягнення упущеної вигоди та і в частині відшкодування витрат, понесених на відновлення відповідного майна.
Відносини з відшкодування шкоди, заподіяної неправомірними діями або бездіяльністю (деліктні зобов'язання) врегульовані нормами ЦК України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
За загальним правилом, визначеним ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Способами відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, відповідно до ст.1192 ЦК України, є: відшкодування її в натурі або відшкодування завданих збитків у повному обсязі. При цьому, згідно з вказаною нормою, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (прямі збитки).
Підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає в себе певні елементи: шкода; протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду; причинний зв'язок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності, передбаченої ст.1166 ЦК України.
Розглядаючи заявлені вимоги у цій частині, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем наявності всіх елементів складу правопорушення, що тягне за собою настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків. Зокрема, не доведено наявність шкоди, те, що вона заподіяна саме відповідачем, розмір витрат на відновлення майна та факту їх понесення на момент звернення з позовом та розгляду справи судом першої інстанції.
Висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача 5400грн. збитків у вигляді витрат, враховуючи не доведення відповідних вимог позивачем, безпідставно визнаний хибним судом апеляційної інстанції, враховуючи наступне.
Згідно ч.1 ст.101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Висновку про розмір збитків, суд апеляційної інстанції дійшов на підставі доказів, які не були надані суду першої інстанції під час розгляду спору по суті. Крім того, відповідні документи і матеріали підтверджують існування обставин, які відбулись після прийняття рішення судом першої інстанції, та фактично є новими доказами (а.с.121-127), у зв'язку з чим не могли бути взяті до уваги судом першої інстанції, що не може вважатись порушенням ним норм процесуального права та підставою для скасування рішення у відповідній частині.
Крім того, задовольняючи вимоги у цій частині, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що в порушення вимог ч.2 ст.33, ст.34 ГПК України, позивачем не доведено наявності таких елементів складу цивільного правопорушення, як вини відповідача у пошкодженні відповідного майна та наявності протиправної поведінки саме відповідача, яка спричинила заподіяння шкоди.
Враховуючи зазначене, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2010р. в частині скасування рішення господарського суду Волинської області від 24.09.2009р. та задоволення вимог позивача про стягнення 5 400грн. підлягає скасуванню, а вказане рішення у відповідній частині - залишенню в силі. Також, підлягає скасуванню постанова апеляційної інстанції в частині розподілу судових витрат та відшкодування понесених позивачем витрат на оплату апеляційної скарги державним митом; в іншій частині постанова Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2010р. підлягає залишенню без змін.
Відповідно до ст.49 ГПК України, ТОВ "Континіум" за рахунок ТОВ "ІВІ" підлягає відшкодуванню 51грн. державного мита, сплаченого з касаційної скарги.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.49,1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Континіум" задовольнити.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2010р. в частині скасування рішення господарського суду Волинської області від 24.09.2009р. у справі №1/121-42 та розподілу судових витрат скасувати.
3. Рішення господарського суду Волинської області від 24.09.2009р. у справі №1/121-42 в частині відмови у задоволенні вимог Товариства з обмежено відповідальністю "ІВІ" про стягнення 5 400грн. залишити в силі.
4. В іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2010р. залишити без змін.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Континіум" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВІ" 51 грн. державного мита, сплаченого з касаційної скарги.
6. Доручити видати наказ на виконання п.5 резолютивної частини постанови господарському суду Волинської області.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Грек Б.М.
Палій В.М.