РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
14 вересня 2023 р. Справа № 120/10175/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивача) з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач з 16.07.2010 по 06.07.2017 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства на день звільнення, тобто на 06.07.2017, з ним мав бути проведений розрахунок за усіма видами забезпечення. Разом з тим, повного розрахунку не відбулося, а саме відповідач не виплатив йому індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 06.07.2017 року.
Виплати в повному обсязі військовою частиною НОМЕР_1 здійснено лише 25.11.2022 на виконання рішень Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/3016/21-а та № 120/1757/22-а.
Оскільки остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів тільки 25.11.2022, позивач зазначає, що 26.11.2022 звернувся в телефонному режимі до відповідача з зверненням про нарахування та виплату йому середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку ( з 06.07.2017 по 25.11.2022 ). Однак, відповідач в телефонному режимі повідомив позивача про відмову у задоволенні його звернення. Позивач зазначає, що письмово до відповідача не звертався, оскільки чинним законодавством не передбачена обов"язковість досудового врегулювання такого спору.
Відтак, позивач звернуся до суду з даним позовом, в якому просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь період затримки у проведенні остаточного розрахунку, а саме з 06.07.2017 по 25.11.2022.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами. Також встановлено сторонам строк для подання заяв по суті спору та витребувано у відповідача додаткові докази. Ухвалою суду від 22.03.2023 виправлено описку в ухвалі суду про відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 22.03.2023 витребувано у позивача ОСОБА_1 докази, що свідчили б про його звільнення з військової служби 06.07.2017 року (наказ командира в/ч НОМЕР_1 або іншої уповноваженої особи про звільнення позивача з військової служби).
Представником відповідача подано відзив, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог, вказуючи на те, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому норми законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права.
Також зазначає, що такого поняття як "середній заробіток", який неможливо вирахувати для кожного окремого військовослужбовця в силу специфічності порядку формування для військовослужбовців посадових грошових окладів, надбавок та інших видів грошового забезпечення тощо, чинним законодавством України та нормативно-правовими документами, які передбачають порядок фінансування, нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, не визначено взагалі.
Також відповідач наголосив, що ОСОБА_1 не звільнявся з військової частини НОМЕР_1 , а переводився для подальшого проходження служби до іншої військової частини. У зв'язку з чим військова частина НОМЕР_1 не має змоги надати суду інформацію про суму всіх виплат, належних позивачу при звільненні.
Правом подання відповіді на відзив позивач не скористався.
15.06.2023 від позивача на адресу суду надійшли витребувані докази.
Суд, з'ясувавши доводи сторін, викладені в поданих заявах по суті справи, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, встановив, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.08.2017 № 160 старшого лейтенанта ОСОБА_1 начальника відділення автоматичних засобів управління центру інформаційних систем польового вузла зв'язку, призначеного наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувачем Збройних Сил України (по особовому складу) від 06.07.2017 року № 293 на посаду помічника начальника зв'язку відділення зв'язку штабу військової частини НОМЕР_2 , ВОС-5311023, вважати таким, що 02 серпня 2017 року справи та посаду здав. З 02 серпня 2017 року знято з усіх видів забезпечення, виключено зі списків частини та направлено до військової частини НОМЕР_2 в АДРЕСА_3 для подальшого проходження служби ( а.с. 66).
В подальшому, у зв'язку з тим, що військовою частиною НОМЕР_1 позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 06.07.2017 року, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01.07.2021 у справі №120/3016/21-а, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 06.07.2017 року.
На виконання вказаного судового рішення відповідач 17.09.2021 року виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 1678,49 грн.
Вважаючи протиправним не застосування відповідачем як базового місяця січень 2008 року при нарахуванні індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.07.2017, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04.08.2022 у справі №120/1757/22-а зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.07.2017, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, з урахуванням вже виплаченої суми.
На виконання вказаного судового рішення відповідач 25.11.2022 року здійснив перерахунок індексації грошового забезпечення та виплату позивачу коштів в сумі 49955,67 грн.
Наведені обставини підтверджені платіжними документами та сторонами не оспорюються.
Як зазначає позивач, 26.11.2022 року він звернувся до відповідача в телефонному режимі зі зверненням щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку, проте отримав відмову.
Позивач вважає дії відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 06.07.2017 по 25.11.2022 протиправними, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, та визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд керується таким.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Однак, Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Відтак, норми трудового законодавства підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
При цьому метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
З наведеного слід дійти висновку про те, що право на отримання середнього заробітку мають звільнені працівники (військовослужбовці), які з певних причин (за власним бажанням, закінченням строку контракту про проходження військової служби тощо) залишились без постійного місця роботи та можливості заробляти собі на існування, а не з метою збагачення працівника (військовослужбовця), який продовжує проходити військову службу за направленням до іншої військової частини та, відповідно, отримувати грошове забезпечення.
Як свідчать матеріали справи, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.08.2017 № 160 старшого лейтенанта ОСОБА_1 начальника відділення автоматичних засобів управління центру інформаційних систем польового вузла зв'язку, призначеного наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувачем Збройних Сил України (по особовому складу) від 06.07.2017 року № 293 на посаду помічника начальника зв'язку відділення зв'язку штабу військової частини НОМЕР_2 , ВОС-5311023, вважати таким, що 02 серпня 2017 року справи та посаду здав. З 02 серпня 2017 року знято з усіх видів забезпечення, виключено зі списків частини та направлено до військової частини НОМЕР_2 в АДРЕСА_3 для подальшого проходження служби ( а.с. 66).
Отже, ОСОБА_1 з 02.08.2017 року виключено зі списків військової частини НОМЕР_1 у зв"язку з направленням для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 , а не у зв'язку зі звільненням з військової служби. Відтак, позивач після 02.08.2017 року продовжував проходити військову службу та, відповідно, отримувати грошове забезпечення.
Судом витребовувались у позивача докази його звільнення з військової служби, проте останнім таких не надано, відсутні такі докази і в наявних матеріалах справи.
Крім того, у відзиві на позовну заяву представником відповідача зазначено про неможливість надати суду витребувану інформацію про суму всіх належних позивачу при звільненні виплат, оскільки ОСОБА_1 не звільнявся з військової служби, а переводився в іншу військову частину для подальшого проходження військової служби.
Наведене додатково підтвержує, що в спірних правовідносинах відсутній факт звільнення позивача з військової служби.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми.
Першочергово позовні вимоги, крім посилань на норми Кодексу законів про працю України, позивачем обгрунтовуються з посиланням на приписи абзацу 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, а саме, що військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Проте, суд оцінює такі доводи критично і зазначає, що приписи абзацу 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки стосуються випадків звільнення військовослужбовця з військової служби, чого в даному випадку не було, а не процедури переведення до іншої військової частини для подальшого проходження служби.
Так, пункт 242 розташований в розділі XII "Звільнення з військової служби" ( підрозділ "Порядок звільнення") Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України ( в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин ), і абзац 1 та 2 пункту 242 визначають, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.
В свою чергу, згідно з абзацем 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, саме особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що в даному випадку не може йти мова про спір між ОСОБА_1 та військовою частиною НОМЕР_1 щодо остаточного розрахунку при звільненні, оскільки факту звільнення позивача не було.
В спірних правовідносинах має місце факт переведення позивача до іншої військової частини для подальшого проходження служби, де він і отримував після 02.08.2017 року відповідне грошове забезпечення.
Відтак, у відповідача відсутній обов'язок виплатити позивачу середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем в обгрунтування заявлених вимог, суд доходить висновку про необгрунтованість заявленого позову, в зв"язку з чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
ВИРІШИВ:
Відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя Заброцька Людмила Олександрівна