ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" вересня 2023 р. Справа№ 911/2799/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Корсака В.А.
Алданової С.О.
за участю:
секретаря судового засідання Звершховської І.А.,
від позивача: Корнійчук Я.П.,
від ОСОБА_1 : Самборська Г.М.,
від ПАТ «УПБ»: Павликівський В.І.,
від НБУ: Перетятько С.М.,
від ФГВФО: Павликівський В.І. ,
від ПрАТ «Банкомзв'язок»: Шульга А.В.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 (повний текст складено 19.04.2021)
у справі № 911/2799/20 (суддя суддя Грабець С.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста"
до 1) ОСОБА_1 ;
2) Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк",
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
1) Національного банку України;
2) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1:
Приватного акціонерного товариства "Банкомзв'язок",
про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності договору,-
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
У вересні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (далі - ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста») звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою, у якій просило:
- визнати недійсним договір поруки №732/5-1 від 27.05.2015, укладений між ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) та Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» (далі - Банк, ПАТ «УПБ»);
- застосувати наслідки недійсності договору поруки шляхом визнання недійсним договору від 27.05.20105 про розірвання договору про відкриття кредитної лінії №732/5 від 11.06.2013, скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бойко Людмили Леонідівни, індексний номер 21664017 від 28.05.2015, про припинення іпотеки, номер запису 9838179, на об'єкт нерухомого майна - будівлю спеціальнодопоміжного обладнання (літ. В), загальною площею 5 760,70 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 722157480000), скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бойко Людмили Леонідівни, індексний номер 21663430 від 28.05.2015, про припинення обтяження, номер запису 9837891, на об'єкт нерухомого майна - будівлю спеціальнодопоміжного обладнання (літ. В), загальною площею 5 760,70 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 722157480000).
ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» зазначає про укладення ним з Банком договору купівлі-продажу майнових прав за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб'єктів господарювання.
За твердженням позивача, за вказаним договором купівлі-продажу майнових прав до нього перейшли майнові права в т.ч. за договором про відкриття кредитної лінії №732/5 від 11.06.2013 з усіма додатковими договорами, що укладені між ПАТ «УПБ» та Приватним акціонерним товариством «Банкомзв'язок» (далі - ПрАТ «Банкомзв'язок»).
Позивач зазначає, що після укладення договору купівлі-продажу майнових прав за кредитними договорами йому стало відомо про укладення договору поруки між ПрАТ «Банкомзв'язок», ОСОБА_2 та ПАТ «УПБ», а також про те, що ПрАТ «Банкомзв'язок» не погоджується із наявністю заборгованості за кредитним договором, оскільки вона погашена ОСОБА_2 згідно з договором поруки. У ОСОБА_1 не виникло обов'язку дострокової оплати заборгованості згідно з умовами договору про відкриття кредитної лінії №732/5 від 11.06.2013, оскільки не було прострочення за основним зобов'язанням.
Позивач вважає договір поруки №732/5-1 від 25.05.2015 фіктивним правочином, укладеним Банком з перевищенням повноважень та за відсутності дієздатності.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.11.2020 залучено до участі у справі у якості співвідповідача ПАТ «УПБ»; залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Національний банк України (далі - НБУ), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО), залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ПрАТ «Банкомзв'язок».
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі №911/2799/20 у задоволенні позову ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» до ОСОБА_1 та Банку прo визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності договору відмовлено повністю.
Суд першої інстанції, враховуючи звіт аудиторської фірми «Інтер-аудит» про фактичні результати аудиторської перевірки окремих операцій ПАТ «УПБ» №833 від 26.08.2016 (далі - звіт), дійшов висновку, що ОСОБА_1 порушив порядок дострокового погашення заборгованості за кредитом, встановлений п. 6.2 кредитного договору.
Суд також виходив з того, що аудиторською перевіркою встановлено, що в травні 2015 року відбулось дострокове погашення заборгованості (як повне, так і часткове) за кредитами позичальників, права вимоги за якими були надані в заставу НБУ як забезпечення за кредитним договором №19. Внаслідок цих операцій відбулося вивільнення з-під застави ліквідного майна, яке було предметом застави за цими кредитами перед банком, та могло в подальшому позитивно вплинути на формування ліквідаційної маси ПАТ «УПБ», а також зменшення розміру застави за кредитним договором №19. Джерелами погашення зазначених вище кредитів стали кошти, що були акумульовані на рахунках, зокрема фізичної особи ОСОБА_1 , за рахунок внутрішньобанківських перерахувань з рахунків інших клієнтів, що були кредиторами банку на дати здійснення таких перерахувань.
Суд зазначив, що ОСОБА_1 визнав своє інсайдерство, підписавши лист від 27.05.2015 № 01-08/1521, в якому він виступав від імені акціонерів ПАТ «УПБ», що підтверджується звітом від 26.08.2016. Крім цього, у звіті зазначено, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ПАТ «УПБ» є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а починаючи з 27.05.2015 на ОСОБА_1 як інсайдера банку розповсюджувалась заборона, встановлена постановою НБУ від 30.04.2015 №293/БТ в частині заборони здійснювати дострокове повернення коштів інсайдерам, пов'язаним особам та власникам істотної участі в ПАТ «УПБ».
Суд першої інстанції послався на положення п. п. 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. 228 ЦК України та зазначив, що, укладаючи договір поруки та стаючи солідарним боржником разом із ПрАТ «Банкомзв'язок», ОСОБА_1 повинен був мати на меті реальне погашення кредиту ПрАТ «Банкомзв'язок» згідно з умовами договору поруки. Проте, як підтверджується матеріалами справи, фактично погашення кредиту не відбулось, тому такі дії є порушенням публічного порядку, а договір поруки, враховуючи вище викладене, є нікчемним.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись із прийнятим рішенням, 19.05.2021 ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить змінити мотивувальну частину рішення, шляхом виключення із неї наступних положень:
1. «Так, суд дійшов висновку про те, що відповідачем 1 був порушений порядок дострокового погашення заборгованості за кредитом, встановлений п. 6.2. кредитного договору.».
2. «Джерелами погашення зазначених вище кредитів стали кошти, що були акумульовані на рахунках, зокрема, фізичної особи ОСОБА_1 , за рахунок внутрішньобанківських перерахувань з рахунків інших клієнтів, що були кредиторами банку на дати здійснення таких перерахувань.».
3. « ОСОБА_1 визнав своє інсайдерство, підписавши лист №01-08/1521 від 27.05.2015 року, в якому він виступав від імені акціонерів ПАТ «Український професійний Банк», що підтверджується Звітом від 26.08.2016.».
4. «Крім цього, у п. 3.7.2 Розділу ІІ Звіту зазначено, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, - кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ПрАТ «Український професійний Банк» є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ».
5. «Також у п. 7 Розділу ІІ Звіту зазначено, що, починаючи з 27.05.2015 на ОСОБА_1 , як інсайдера банку, розповсюджувалась заборона, встановлена постановою Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015 в частині заборони здійснювати дострокове повернення коштів інсайдерам, пов'язаним особам та власникам істотної участі в ПАТ «Український професійний Банк».
6. «Укладаючи договір поруки та, стаючи солідарним боржником разом із третьою особою на стороні відповідача 1, відповідач 1 повинен був мати на меті реальне погашення кредиту третьої особи на стороні відповідача 1, згідно з умовами договору поруки. Проте, як підтверджується матеріалами справи, фактично погашення кредиту не відбулось, тому такі дії є порушенням публічного порядку, а договір поруки, враховуючи вищевикладене, відповідно, нікчемним».
Не погоджуючись з мотивувальною частиною рішення, ОСОБА_1 вважає її помилковою та такою, що зроблена із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, із недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, із невідповідністю висновків, викладених у рішенні, встановленим обставинам справи, порушенням норм процесуального права.
На думку скаржника, господарський суд першої інстанції порушив норми ч. 4 ст. 75 ГПК України, не врахувавши встановлені рішеннями у господарських справах №911/3886/15 та №911/3880/15 обставини. У названих справах суди розглянули доводи ПАТ «УПБ» та заперечення відповідача ПрАТ «Банкомзв'язок» та ОСОБА_1 щодо нікчемності Договору поруки, операцій з повного погашення ще в 2015 році кредиту поручителем та договору про розірвання кредитного договору та прийняли рішення про відмову в задоволенні позовів у зв'язку з повним законним погашенням кредитного договору та припиненням зобов'язань за ним.
Апелянт вважає, що за таких підстав з мотивувальної частини рішення підлягає виключенню висновок: «Укладаючи Договір поруки та стаючи солідарним боржником разом із третьою особою на стороні відповідача-1, відповідач-1 повинен був мати на меті реальне погашення кредиту третьої особи на стороні відповідача-1 згідно з умовами договору поруки. Проте, як підтверджується матеріалами справи, фактично погашення кредиту не відбулось, тому такі дії є порушенням публічного порядку, а договір поруки, враховуючи вищевикладене, відповідно, є нікчемним.» (стор. 14 рішення).
Підтвердженням наявності підстав для виключення із судового рішення названих висновків є також те, що, обґрунтовуючи свою позицію щодо відсутності погашення кредиту, суд посилався лише на звіт аудиторської фірми ТОВ «Інтер-аудит» від 26.08.2016, виконаний на замовлення Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «УПБ» з метою встановлення фінансової та нефінансової інформації щодо окремих операцій вказаного банку, у той час як проведення погашення кредиту підтверджується доданими до позовної заяви виписками з рахунків ПАТ «УПБ», призначених для обліку заборгованості за кредитним договором, номери яких збігаються з номерами рахунків, погоджених сторонами цього договору, а також підтверджуються і сальдовою відомістю ПАТ «УПБ» за період з 26.05.2015 по 31.05.2015, яка надана банком на вимогу суду.
Посилання суду на аудиторський звіт як на підтвердження джерел погашення «зазначених вище кредитів» скаржник вважає неправомірними та зазначає, що суд взагалі не перевірив належними та допустимими доказами посилання аудиторів на те, що неназвані «інші клієнти» банку були його кредиторами на дату перерахування коштів і між ними та банком існували будь-які договірні відносини.
На думку апелянта, господарський суд першої інстанції не підтвердив належними та допустимими доказами викладене в аудиторському звіті припущення аудиторів про те, що ОСОБА_1 був інсайдером банку станом на спірний період. Також суд не вказав, яким чином заборона на дострокове повернення ПАТ «УПБ» коштів інсайдерам, пов'язаним особам та власникам істотної участі впливає на дійсність або недійсність/нікчемність Договору поруки, адже будь-яких заборон на укладення договорів поруки з інсайдерами ПАТ «УПБ» не встановлено.
Не погоджуючись з висновками суду щодо інсайдерства ОСОБА_1 з ПАТ «УПБ» (« ОСОБА_1 визнав своє інсайдерство, підписавши лист №01-08/1521 від 27.05.2015, в якому він виступав від імені акціонерів банку»), скаржник зазначає, що суд вказаний лист не досліджував, цей лист у матеріалах справи відсутній.
Апелянт також вважає, що суд першої інстанції припустився помилки, посилаючись на п. 3.7.2 Розділу II звіту в підтвердження того, що «згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, - кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ПрАТ «Український професійний банк» є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . У той же час, в п. 3.7.2 розділу II Аудиторського звіту (стор. 64) зазначено, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, - кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ПрАТ «Банкомзв'язок» є ОСОБА_1 та ОСОБА_3
ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції ч. 2 ст. 237 ГПК України, згідно з якою при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Скаржник зазначає, що позивач заявляв вимогу про визнання спірного Договору поруки недійсним, а суд першої інстанції при прийнятті рішення розглядав та досліджував, серед іншого, підстави нікчемності Договору поруки та в мотивувальній частині рішення обґрунтовував саме його нікчемність. Вимога щодо нікчемності даного договору позивачем не заявлялась, відповідно, нікчемність Договору поруки не є предметом доказування.
Висновки суду про порушення порядку дострокового погашення заборгованості за кредитом, встановленого п. 6.2 Кредитного договору, скаржник вважає такими, що не відповідають обставинам справи, оскільки ОСОБА_1 не є стороною даного Кредитного договору та, відповідно, зобов'язаною особою згідно з даним договором, а отже не може порушувати його вимоги.
Позиції учасників справи.
НБУ надав відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечує, просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін як законне та обґрунтоване.
НБУ вважає, що укладення спірного договору поруки здійснене з порушенням обмежень, які були встановлені нормативно-правовими актами НБУ, зазначений правочин виходить за межі дієздатності юридичної особи - ПАТ «УПБ», вчинений з перевищенням повноважень, а тому є підстави вважати його недійсним на підставі положень ст. 203, 215 ЦК України.
ОСОБА_1 надав пояснення, у якому повідомив про результати розгляду судової справи, пов'язаної зі спірними правовідносинами сторін цього спору, які, на думку ОСОБА_1 , впливають на результат розгляду даної справи, а саме справі №910/8680/20.
Також ОСОБА_1 зазначив про відсутність у позивача права вимоги за Кредитним договором а також будь-яких прав на предмет іпотеки за Іпотечним договором, відсутність порушення прав позивача та вважає, що до застосування у даній справі підлягає позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.09.2022 у справі №910/12525/20
ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» надало відзив на апеляційну скаргу, у якому з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 не погоджується, вважає оскаржуване рішення законним та таким, що постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Позивач наголошує, що всі оспорювані ОСОБА_1 висновки господарського суду першої інстанції були зроблені судом на підставі доказів, наданих в ході провадження у справі, які не були спростовані відповідачем.
ФГВФО надав письмові пояснення у справі до апеляційної скарги ОСОБА_1 , у яких зазначив, що договір поруки є нікчемним, оскільки під час його укладення було допущено ряд порушень норм чинного законодавства та встановлених НБУ обмежень, такий правочин направлений на позачергове задоволення вимог одного з кредиторів неплатоспроможного банку, який при цьому приймав управлінські рішення та є пов'язаною з банком особою.
На думку ФГВФО, наявні визначені п. п. 1, 2, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ознаки нікчемності спірного договору.
ПрАТ «Банкомзв'язок» надало письмові пояснення третьої особи щодо апеляційної скарги, у яких він повністю підтримує подану ОСОБА_1 апеляційну скаргу та просить її задовольнити.
ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» надало пояснення стосовно врахування правових висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у спірних правовідносинах відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України. Зокрема, позивач відзначає, що при прийнятті рішень від 12.04.2016 та від 03.09.2018 у справі №911/3886/15 суди не володіли доказами, які надані ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» у матеріали справи, що розглядається, та які спростовують факт належного виконання кредитних зобов'язань. Позивач зазначає, що оскільки операції з погашення заборгованості ОСОБА_1 проведені в межах ПАТ «УПБ» в період його очевидної неплатоспроможності та без внесення реальних коштів, проведення операції з погашення та реального руху активів не відбулось.
ПрАТ «Банкомзв'язок» надало додаткові пояснення, у яких зазначає, що ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» не має жодних майнових прав щодо кредитного договору №732/5, оскільки в частині відступлення цих прав договір №81/1 був визнаний судом недійсним у справі №910/8680/20, а отже позивач взагалі не має права подавати даний позов, а спірний договір поруки №732/5-1 не може порушувати жодні його права чи інтереси.
ОСОБА_1 надав додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, у яких навів пояснення щодо обгрунтування вимог апеляційної скарги.
ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» звернулось з клопотанням про долучення до матеріалів справи копії листа ПАТ «УПБ» №01-08/1521 від 27.05.2015. Позивач зазначає, що під час ознайомлення з матеріалами справи встановив відсутність копії цього листа; цей лист не є новим доказом, оскільки про його наявність учасники справи неодноразово зазначали у своїх усних та письмових поясненнях протягом усього часу розгляду справи.
НБУ надав пояснення у справі, у якому просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити.
НБУ надав пояснення, у яких просить долучити до матеріалів справи копію листа ПАТ «УПБ» від 27.05.2015 №01-08/1521.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2021 у справі №911/2799/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено повністю.
Постановою Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 911/2799/20 касаційну скаргу ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» задоволено, касаційну скаргу ФГВФО задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 та ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2021 у справі №911/2799/20 скасовано, справу передано до Північного апеляційного господарського суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, скаржнику роз'яснено, що протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали ОСОБА_1 має право усунути недоліки, а саме, подати до Північного апеляційного господарського суду відповідної заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2022 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження на рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі №911/2799/20, відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі №911/2799/20, повернуто ОСОБА_1 оригінал апеляційної скарги з доданими до неї матеріалами.
Не погоджуючись з ухвалою Північного апеляційного господарського суду, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2022 у справі №911/2799/20, справу передати до Північного апеляційного господарського суду для відкриття апеляційного провадження та розгляду апеляційної скарги по суті спору.
Постановою Верховного Суду від 05.10.2022 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2022 скасовано, а справу №911/2799/20 передано до Північного апеляційного господарського суду для продовження апеляційного розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 20.10.2022 у справі №911/2799/20 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя ОСОБА_4, судді Буравльов С.І., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2022 поновлено ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі №911/2799/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі №911/2799/20. Розгляд справи призначено на 21.12.2022. Зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі №911/2799/20.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2022 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в частині участі в судовому засіданні, призначеному на 21.12.2022, в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 відкладено розгляд справи № 911/2799/20 на 25.01.2023. Задоволено клопотання ОСОБА_1 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у системі EasyCon.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 відкладено розгляд справи № 911/2799/20 на 15.03.2023. Задоволено клопотання ОСОБА_1 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у системі EasyCon.
Судове засідання 15.03.2023 не відбулось у зв'язку зі звільненням у відставку судді Північного апеляційного господарського суду ОСОБА_4 на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 28.02.2023.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2023 справа №911/2799/20 передана на розгляд колегії у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2023 прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі №911/2799/20 до провадження у визначеному складі суду. Розгляд апеляційної скарги призначено на 17.04.2023.
У судовому засіданні в режимі відеоконференції 17.04.2023 суд протокольно оголосив перерву до 17.05.2023, про що повідомлено ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» відповідною ухвалою. Доручено представнику ОСОБА_1 адвокату Самборській Г.М. забезпечити проведення судового засідання у справі №911/2799/20 в режимі відеоконференції 17.05.2023.
У судових засіданнях 17.05.2023 та 31.05.2023 колегія суддів оголосила перерву до 31.05.2023 та до 10.07.2023 відповідно на підставі ст. 216 ГПК України.
У судовому засіданні 10.07.2023 у зв'язку з нестабільним інтернет з'єднанням, представник скаржника адвокат Самборська Г.М. не змогла приєднатися до судового засідання, у зв'язку з чим суд протокольно оголосив перерву до 31.07.2023.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 повідомлено ОСОБА_1 , Банк та ФГВФО, що наступне судове засідання у справі відбудеться 31.07.2023 в режимі відеоконференції. Доручено представнику ОСОБА_1 адвокату Самборській Г.М. забезпечити проведення судового засідання у справі №911/2799/20 в режимі відеоконференції 31.07.2023.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
11.06.2013 ПАТ «УПБ» (банк) та ПрАТ «Банкомзв'язок» (позичальник) уклали договір про відкриття кредитної лінії №732/5 (далі - кредитний договір), за умовами п. 1.1 якого банк відкриває позичальнику відкличну мультивалютну кредитну лінію у розмірі 1 000 000,00 дол США з правом конвертації іноземної валюти в національну валюту та 0,00 грн терміном до 05.01.2017 на поповнення обігових коштів та погашення кредитної заборгованості за договором про відкриття траншевої кредитної лінії від 25.11.2010 №339/5. Зменшення кредитної заборгованості здійснюється щомісячно, починаючи з червня 2013 року, в сумі 20 000,00 дол США, остаточне погашення кредитної заборгованості в сумі 140 000,00 дол США здійснюється не пізніше 05.01.2017.
Згідно з п. 2.1 кредитного договору забезпеченням виконання ПрАТ «Банкомзв'язок» своїх зобов'язань перед банком за цим договором є майно, яке прийняте за генеральним договором від 25.11.2010 №5.
Відповідно до п. 2.2 кредитного договору кредитні ресурси, надані банком, забезпечуються всім належним ПрАТ «Банкомзв'язок» майном та коштами, на які може бути звернено стягнення в порядку, встановленому чинним законодавством України, у разі недостатності суми, отриманої від реалізації заставленого майна.
13.06.2013 ПАТ «УПБ» та ПрАТ «Банкомзв'язок» уклали додатковий договір до кредитного договору, за умовами якого п. 1.1 розділу 1 кредитного договору викладено в новій редакції, а саме: банк відкриває позичальнику відкличну мультивалютну кредитну лінію у розмірі 1 625 000,00 дол США з правом конвертації іноземної валюти в національну валюту та 0,00 грн терміном до 05.01.2017 на поповнення обігових коштів та погашення кредитної заборгованості за договором про відкриття траншевої кредитної лінії від 25.11.2010 №339/5. Зменшення кредитної заборгованості здійснюється щомісячно, починаючи з липня 2013 року, в сумі 20 000,00 дол США, остаточне погашення кредитної заборгованості в сумі 785 000,00 дол США здійснюється не пізніше 05.01.2017.
24.03.2014 НБУ та ПАТ «УПБ» уклали кредитний договір №19 (далі - кредитний договір №19), за умовами якого НБУ надає ПАТ «УПБ» кредит для збереження ліквідності у сумі 120 000 000,00 грн з процентною ставкою 19,5% річних, яка є змінною в залежності від діючої облікової ставки НБУ, строком до 15.06.2015.
Згідно з п. 1.8 кредитного договору №19 основним забезпеченням виконання ПАТ «УПБ» своїх зобов'язань перед НБУ за цим договором є майнові права за укладеними з ПАТ «УПБ» кредитними договорами з юридичними особами на загальну суму 545 946 028,39 грн згідно з реєстром, який є додатком до договору застави майнових прав від 24.03.2014 №19/ЗМП, зокрема за договором про відкриття кредитної лінії від 11.06.2013 №732/5, укладеним між ПАТ «УПБ» та ПрАТ «Банкомзв'язок».
27.05.2015 з метою забезпечення виконання ПрАТ «Банкомзв'язок» зобов'язань за кредитним договором ПрАТ «Банкомзв'язок» (позичальник), ОСОБА_1 (поручитель) та ПАТ «УПБ» (Банк) уклали договір поруки №732/5-1 (далі - договір поруки), за умовами п. 1.1 якого за кредитним договором банк відкрив відкличну мультивалютну кредитну лінію у розмірі 1 185 000,00 дол США терміном до 05.01.2017 на поновлення обігових коштів та погашення кредитної заборгованості за договором про відкриття траншевої кредитної лінії від 25.11.2020 №339/5. Станом на 27.05.2015 кредитна заборгованість становить 695 125,35 дол США.
Згідно з п. 1.2 договору поруки поручитель ( ОСОБА_1 ) бере на себе зобов'язання в повному обсязі відповідати перед ПАТ «УПБ» як солідарний боржник за кредитним договором.
ОСОБА_1 (поручитель) доручає ПАТ «УПБ» у випадку затримки виконання зобов'язань ПрАТ «Банкомзв'язок» (позичальника) за кредитним договором здійснити списання суми заборгованості з поточного рахунку поручителя у порядку, встановленому чинним законодавством України (п. 1.3 договору поруки).
За умовами п. 2.1 договору поруки у разі повного або часткового невиконання ПрАТ «Банкомзв'язок» / ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором в передбачені кредитним договором строки ПАТ «УПБ» має право задовольнити свої вимоги за рахунок ОСОБА_1
ПАТ «УПБ» має право задовольнити свої вимоги за рахунок грошових коштів ОСОБА_1 , а в разі їх недостатності - звернути стягнення на інше майно та цінності ОСОБА_1 в порядку, встановленому чинним законодавством України (п. 2.2 договору поруки).
Відповідно до п. 3.1 договору поруки цей договір набуває чинності з 27.05.2015 та діє до 05.01.2017, але у будь-якому випадку до повного виконання ПрАТ «Банкомзв'язок» та / або ОСОБА_1 зобов'язань за вищевказаним кредитним договором та всіма додатковими договорами до нього.
27.05.2015 ПАТ «УПБ» та ПрАТ «Банкомзв'язок» уклали додатковий договір до кредитного договору, яким п. 2.1 розділу 2 кредитного договору виклали в новій редакції, за якою забезпеченням виконання ПрАТ «Банкомзв'язок» своїх зобов'язань перед ПАТ «УБП» за цим договором є майно, яке прийняте за генеральним договором від 25.11.2010 № 5, та порука ОСОБА_1 (договір поруки).
27.05.2015 ПАТ «УПБ» та ПрАТ «Банкомзв'язок» уклали договір про розірвання кредитного договору (далі - договір про розірвання), у п. 1 якого сторони погодили з 27.05.2015 розірвати кредитний договір, який укладений між ними.
30.01.2015 постановою Правління НБУ №73/БТ «Про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ «УПБ» та призначення куратора» (далі - постанова №73/БТ) у діяльності ПАТ «УПБ» були встановлені окремі обмеження, а 30.04.2015 постановою Правління НБУ №293/БТ «Про віднесення ПАТ «УПБ» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» (далі - постанова №293/БТ) встановлювались певні обмеження у господарській діяльності ПАТ «УПБ» як юридичної особи, що входить до банківської системи України, зокрема: 1) заборонено передавати в забезпечення майно та активи ПАТ «УПБ»; 2) заборонено ПАТ «УПБ» використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки; 3) всі розрахунки у національній валюті повинні здійснюватися виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ; 4) не здійснювати дострокового повернення коштів інсайдерам, пов'язаним особам та власникам істотної участі в ПАТ «УПБ», крім спрямування коштів на збільшення статутного капіталу та інші.
Постановою Правління НБУ від 28.05.2015 №348 «Про віднесення ПАТ «УПБ» до категорії неплатоспроможних» (далі - постанова № 348) ПАТ «УПБ» віднесено до категорії неплатоспроможних.
На підставі вказаної постанови Правління НБУ від 28.05.2015 №348 виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 28.05.2015 №107, відповідно до якого з 29.05.2015 в ПАТ «УПБ» запроваджено тимчасову адміністрацію.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 28.08.2015 №562 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «УПБ» виконавча дирекція ФГВФО прийняла рішення від 28.08.2015 №158 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «УПБ» та делегування повноважень ліквідатора банку».
18.08.2016 та 01.07.2019 виконавча дирекція ФГВФО прийняла рішення №1556 та №1640, відповідно до яких продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «УПБ» на один рік до 30.08.2017 включно та з 31.08.2019 до 30.08.2020 включно відповідно.
27.04.2020 ПАТ «УПБ» (продавець) та ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» (покупець) уклали договір №81/1 купівлі-продажу майнових прав за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб'єктів господарювання (далі - договір купівлі-продажу майнових прав), за умовами п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, ПАТ «УПБ» передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність майнові права, які виникли або можуть виникнути у майбутньому, зазначені у додатку №1 до цього договору.
Згідно з п. 1.3 договору купівлі-продажу майнових прав майнові права вважаються переданими позивачу з моменту підписання цього договору.
У додатку №1 до договору купівлі-продажу майнових прав (реєстр договорів, майнові права за якими відступаються, та боржників за такими договорами) міститься найменування: ПрАТ «Банкомзв'язок» (АТ «Банкомзв'язок»), кредитний договір з усіма додатковими договорами.
Позивач зазначає, що за вказаним договором купівлі-продажу майнових прав до нього перейшли майнові права в т. ч. за кредитним договором з усіма додатковими договорами, укладеними між ПАТ «УПБ» та ПрАТ «Банкомзв'язок». Після укладення договору купівлі-продажу майнових прав за кредитними договорами позивачу стало відомо про укладення договору поруки та про те, що ПрАТ «Банкомзв'язок» не погоджується із наявністю заборгованості за кредитним договором, стверджує, що вона погашена ОСОБА_1 згідно з договором поруки.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно з п. п. 1-4 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Частинами 1, 3, 4 ст. 238 ГПК України визначено, що рішення суду складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
В описовій частині рішення зазначаються: 1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача; 2) заяви, клопотання; 3) інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
У мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) перелік обставин, які є предметом доказування у справі; 2) перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; 3) висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; 4) мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; 5) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 6) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 7) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 8) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Господарський суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване у даній справі судове рішення про відмову в задоволенні позову про визнання недійсним Договору поруки та застосування наслідків його недійсності, дійшов висновку, що оскаржуваний Договір поруки є нікчемним.
У мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення «суд дійшов висновку про те, що відповідачем 1 був порушений порядок дострокового погашення заборгованості за кредитом, встановлений п. 6.2. кредитного договору».
Відповідач-1 в апеляційній скарзі просить суд апеляційної інстанції виключити з мотивувальної частини рішення вказаний висновок.
Апеляційний суд погоджується з доводами скаржника про наявність підстав для виключення з мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення вказаного висновку з огляду на таке.
Мотивуючи судове рішення у зазначеній частині, господарський суд першої інстанції досліджував порядок дострокового погашення Кредитного договору, в т.ч. п. 6.2. розділу 6, згідно з яким позичальник має право достроково погашати кредити, попередньо повідомивши про це Банк не пізніше, ніж за 3 (три) календарних дні до дати погашення, що планується позичальником.
Частина 1 ст. 509 ЦК України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
У цьому випадку сторонами Кредитного договору є ПАТ «УПБ» (кредитор) та ПрАТ «Банкомзв'язок» (позичальник). Відповідно, кредитним договором регулюються права та обов'язки лише цих юридичних осіб.
ОСОБА_1 (відповідач-1) не є стороною Кредитного договору, а відтак не є зобов'язаною особою згідно з даним договором, у т.ч. в частині передбаченого п. 6.2 договору обов'язку, а отже, не може порушувати його умови.
Договір поруки, на виконання якого діяв ОСОБА_1 , здійснюючи погашення кредиту, не містить будь-яких умов щодо попередження поручителем про майбутнє виконання даного договору.
Отже, поручитель за договором поруки ОСОБА_1 не брав на себе зобов'язання перед ПАТ «УПБ» попередньо повідомляти останньому про майбутнє погашення кредиту і жодний порядок погашення заборгованості поручителем не порушувався.
А тому наведений у оскаржуваному рішенні висновок господарського суду першої інстанції про порушення поручителем порядку погашення кредитного договору не відповідає обставинам справи та підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення.
Крім того, висновок суду про порушення порядку виконання Кредитного договору не відповідає позовній вимозі про визнання недійсним Договору поруки.
Щодо висновків господарського суду першої інстанції про те, що «укладаючи договір поруки та, стаючи солідарним боржником разом із третьою особою на стороні відповідача 1, відповідач 1 повинен був мати на меті реальне погашення кредиту третьої особи на стороні відповідача 1, згідно з умовами договору поруки. Проте, як підтверджується матеріалами справи, фактично погашення кредиту не відбулось, тому такі дії є порушенням публічного порядку, а договір поруки, враховуючи вищевикладене, відповідно, нікчемним.», колегія суддів зазначає таке.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає, що господарський суд першої інстанції, роблячи вказаний вище висновок, не врахував наявності преюдиційних рішень у господарських справах №911/3886/15 та №911/3880/15, на існуванні яких наголошував ОСОБА_1 .
Суд встановив, що у межах господарської справи №911/3886/15 розглядався позов ПАТ «УПБ» до ПрАТ «Банкомзв'язок» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії №732/5 від 11.06.2013 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, переданий в іпотеку ПрАТ «Банкомзв'язок» ПАТ «УПБ» згідно Іпотечного договору від 25.11.2010.
Рішенням Господарського суду Київської області від 12.04.2016 у справі №911/3886/15, яке набрало законної сили, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд встановив, що зобов'язання ПрАТ «Банкомзв'язок» за Договором про відкриття кредитної лінії №732/5 від 11.06.2013 (Кредитним договором) перед ПАТ «УПБ» припинилось шляхом його виконання громадянином ОСОБА_1 на підставі тристороннього Договору поруки №732/5-1 від 27.05.2015 в повному обсязі, а саме, в сумі 695 125,35 доларів США основної заборгованості за кредитом та 7970,13 доларів США основної заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом. Відсутність заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії №732/5 від 11.06.2013 (Кредитним договором) у зв'язку з її погашенням поручителем в повному обсязі виключила можливість задоволення вимог за рахунок забезпечувального зобов'язання.
У межах господарської справи №911/3880/15 був розглянутий позов ПАТ «УПБ» до ПрАТ «Банкомзв'язок», треті особи НБУ, ФГВФО, про стягнення 729 050,39 дол. США заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії №732/5 від 11.06.2013, а саме 695 125,35 дол. США основної заборгованості за кредитом, 31 366, 36 дол. США заборгованості за відсотками за користуванням кредитом та 2 558, 68 дол. США пені за період з 02.06.2015 по 26.08.2015.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 у справі №911/3880/15, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.12.2018, у позові відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди встановили, що рішенням Господарського суду Київської області від 12.04.2016 у справі №911/3886/15, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову ПАТ «УПБ» до ПрАТ «Банкомзв'язок», за участю третьої особи ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №732/5 від 11.06.2013 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, встановивши факт її погашення в повному обсязі поручителем. Суд у справі №911/3886/15 встановив факт припинення зобов'язання за договором про відкриття кредитної лінії №732/5 від 11.06.2013 шляхом його виконання поручителем.
Враховуючи встановлені рішенням суду у справі №911/3886/15 обставини, положення ч. 4 ст. 75 ГПК України, суди у справі №911/3880/15 дійшли висновку про відсутність підстав для стягнення з ПрАТ «Банкомзв'язок» заборгованості за кредитним договором №732/5 від 11.06.2013 у зв'язку з її погашенням.
Водночас у межах справи №911/3880/15 господарські суди перевірили доводи позивача та третіх осіб на стороні позивача щодо нікчемності договору поруки від 27.05.2015 на підставі ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у зв'язку з його укладенням банком з пов'язаною особою банку ОСОБА_1 (п. 8 ч. 3 ст. 38), здійснення поручителем штучного погашення заборгованості за кредитом та перерахування коштів зі свого поточного рахунку в ПАТ «УПБ» (п. 1 ч. 3 ст. 38), взяття до дня визнання банку неплатоспроможним на себе зобов'язання, внаслідок чого Банк став неплатоспроможним або внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим (п. 2 ч. 3 ст. 38), отриманням ОСОБА_1 , який є кредитором банку, внаслідок укладення договору поруки переваг перед іншими кредиторами банку (п. 7 ч. 3 ст. 38), взяття Банком на себе зобов'язання, умови якого передбачають платіж чи передачу майна банку як забезпечення виконання грошових вимог до банку та/або зобов'язань третіх осіб, у порядку, іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» (п. 5 ч. 3 ст. 38), та визнано вказані доводи безпідставними.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Колегія суддів зазначає, що преюдиційність - це обов'язковість обставин, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені обставини не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив у законну силу. Cуть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу, воно також сприяє додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі, не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» (заява №48553/99), а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» (заява №28342/95)).
Високий Суд у п. п. 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Устименко проти України» від 29.10.2015 (заява №32053/13), яке набуло статусу остаточного 29.01.2016, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява №52854/99, п. п. 51 і 52, ECHR 2003-Х).
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Верховного Суду від 19.12.2019 у справі №520/11429/17 касаційний суд висловив правову позицію, що преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Таким чином, за змістом ч. 4 ст. 75 ГПК України та практики Європейського суду з прав людини та практики Верховного Суду однією з цілей вказаної норми законодавець визначив уникнення можливості різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, що не відповідатиме принципу правової визначеності.
Отже, встановлені у рішенні Господарського суду Київської області від 12.04.2016 у справі №911/3886/15 та постанові Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 у справі №911/3880/15 обставини, зокрема, щодо факту погашення поручителем ( ОСОБА_1 ) кредитних зобов'язань ПрАТ «Банкомзв'язок» перед ПАТ «УПБ» за Кредитним договором, відсутності ознак нікчемності Договору поруки із вказаних позивачем у справі №911/3880/15 підстав, є преюдиційними, не можуть ставитись під сумнів та бути спростовані у порядку, не передбаченому процесуальним законом, а інші рішення, в т.ч. і у даній справі, не можуть йому суперечити.
Протилежні висновки суду суперечили б принципу правової певності.
Посилання позивача на те, що він не є правонаступником Банку, а тому встановлені у вказаних судових рішеннях обставини не є для нього обов'язковими, як для не учасника справ №911/3886/15 та №911/3880/15, оцінюються судом критично, оскільки в обґрунтування позову в даній справі позивач посилається на те, що за договором купівлі-продажу майнових прав до нього перейшли майнові права за договором про відкриття кредитної лінії №732/5 від 11.06.2013 з усіма додатковими договорами, що укладені між ПАТ «УПБ» та ПрАТ «Банкомзв'язок», тобто на правонаступництво Банку у названих кредитних відносинах.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду у постанові від 19.12.2019 у справі №520/11429/17 про те, що не лише для сторін та інших осіб, які брали участь у розгляді справи, а також і для їх правонаступників є обов'язковими обставини, встановлені судовим рішенням у відповідній справі.
Отже, висновок господарського суду першої інстанції про те, що погашення кредиту за Кредитним договором поручителем ( ОСОБА_1 ) не відбулось, є недоведеним у першу чергу з огляду на вище наведені преюдиційні обставини, встановлені у межах господарських справ №911/3886/15 та №911/3880/15.
У висновках щодо відсутності погашення кредиту господарський суд першої інстанції послався також на Звіт аудиторської фірми ТОВ «Інтер-аудит» №833 від 26.08.2016 про фактичні результати аудиторської перевірки окремих операцій ПАТ «УПБ» (далі - звіт), виконаний на замовлення Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «УПБ» (том 2).
Однак даний звіт не є первинним документом, яким можна підтвердити або спростувати проведення будь-яких платежів.
Як зазначає ОСОБА_1 та вбачається з матеріалів справи, проведення погашення кредиту підтверджується доданими до позовної заяви виписками з рахунків ПАТ «УПБ», призначених для обліку заборгованості за Кредитним договором, номери яких збігаються з номерами рахунків, погоджених сторонами Кредитного договору, а також підтверджується випискою НБУ з особового рахунку ПАТ «УПБ» за період з 26.05.2015 по 29.05.2015, яка надана НБУ на вимогу суду першої інстанції.
Таким чином, у матеріалах справи наявні не тільки рішення господарських судів, які досліджували та встановили факт погашення кредиту за Кредитним договором, але й первинні документи, які місцевим судом не аналізувались.
Крім того, попри посилання суду на звіт як на доказ, що свідчить про відсутність погашення кредиту, останній містить підтвердження аудиторів щодо списання коштів з рахунку ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості ПрАТ «Банкомзв'язок» за Кредитним договором на підставі Договору поруки, що відображено в додатку 8.1 Аудиторського звіту (стор. 275 звіту; том 2, а. с. 276). Номери рахунків, на які здійснені перерахування коштів в погашення кредиту та процентів за його використання, відповідають рахункам, встановленим сторонами у Кредитному договорі для погашення боргу.
Натомість суд першої інстанції зробив висновок про те, що погашення кредиту не відбулось, що, виходячи із вище наведеного у сукупності, не відповідає дійсним обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам.
За таких підстав з мотивувальної частини рішення підлягає виключенню наступний висновок: «Проте, як підтверджується матеріалами справи, фактично погашення кредиту не відбулось, тому такі дії є порушенням публічного порядку, а договір поруки, враховуючи вищевикладене, відповідно, є нікчемним.».
Щодо висновку господарського суду першої інстанції про те, що «джерелами погашення зазначених вище кредитів стали кошти, що були акумульовані на рахунках, зокрема, фізичної особи ОСОБА_1 , за рахунок внутрішньобанківських перерахувань з рахунків інших клієнтів, що були кредиторами банку на дати здійснення таких перерахувань» апеляційний господарський суд зазначає таке.
Вказані обставини згідно з позицією суду підтверджуються копією Звіту аудиторської фірми ТОВ «Інтер-аудит» від 26.08.2016, виконаним на замовлення Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «УПБ».
Однак, як зазначено вище, аудиторський звіт не є належним доказом проведення певних банківських операцій та укладення угод між різними юридичними та фізичними особами, а також і наявності будь-якого листування. Такими доказами можуть бути тільки первинні документи, зокрема, банківські виписки з рахунків (для підтвердження проведення перерахування коштів), тексти угод (для підтвердження укладення угод) та тексти листів (для підтвердження наявності листування). Крім цього дані, наведені в аудиторському звіті, які стосуються укладення певних угод між юридичними та фізичними особами, що не є учасниками даної справи, не стосуються предмету доказування.
Згідно з п. 1.10 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18.06.2003 №254 (в редакції, яка діяла на дату проведення спірного погашення кредитів), особовий рахунок - рахунок аналітичного обліку операцій з клієнтами банку, що здійснюються відповідно до укладених між банком і клієнтами договорів; первинний документ - документ, який містить відомості про операцію та підтверджує її здійснення. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту (п. 5.6 Положення).
Таким чином, допустимим доказом проведення банківської операції є виписка по рахунку клієнта. Відтак, посилання господарського суду першої інстанції на аудиторський звіт як на підтвердження джерел погашення «зазначених вище кредитів» є неправомірним. Крім того, суд не перевірив належними та допустимими доказами посилання аудиторів на те, що неназвані «інші клієнти» банку були його кредиторами на дату перерахування коштів і між ними та банком існували будь-які договірні відносини.
Щодо висновків господарського суду першої інстанції про інсайдерство ОСОБА_1 з ПАТ «УПБ» колегія суддів зазначає таке.
Місцевий господарський суд у мотивувальній частині зазначив:
1. «Також у п. 7 Розділу ІІ Звіту зазначено, що, починаючи з 27 травня 2015 року на ОСОБА_1 , як інсайдера банку, розповсюджувалась заборона, встановлена постановою НБУ №293/БТ від 30.04.2015 в частині заборони здійснювати дострокове повернення коштів інсайдерам, пов'язаним особам та власникам істотної участі в ПАТ «УПБ».
2. « ОСОБА_1 визнав своє інсайдерство, підписавши лист №01-08/1521 від 27.05.2015, в якому він виступав від імені акціонерів ПАТ «УПБ», що підтверджується Звітом від 26.08.2016.».
Однак, дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що суд першої інстанції не перевірив належними та допустимими доказами викладене у звіті припущення аудиторів про те, що ОСОБА_1 був інсайдером Банку станом на спірний період.
Так, станом на дату прийняття господарським судом першої інстанції оскаржуваного рішення у матеріалах справи був відсутній та судом, відповідно, не досліджувався лист №01-08/1521 від 27.05.2015.
З огляду на такі обставини суд не міг перевірити фактичне існування такого листа та не досліджував його зміст, в т.ч. щодо того, чи підтверджує даний лист інсайдерство ОСОБА_1 з ПАТ «УПБ».
Відтак, твердження про те, що « ОСОБА_1 визнав своє інсайдерство, підписавши лист №01-08/1521 від 27.05.2015, в якому він виступав від імені акціонерів ПАТ «УПБ», що підтверджується Звітом від 26.08.2016» підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення суду.
Щодо копії цього листа, наданої суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до приписів ч. ч. 1 та 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).
У справі, що розглядається, позивач (ТОВ «Інвестохіллс Веста») у липні 2023 року під час повторного апеляційного розгляду справи подав до матеріалів справи лист №01-05/1521 від 27.05.2015 та просив долучити його до матеріалів справи.
Колегія суддів відзначає, що ТОВ «Інвестохіллс Веста» звернулось з позовом у цій справі у вересні 2020 року, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою (у якій послався в т.ч. на відсутність у матеріалах справи вказаного листа) у травні 2021 року.
За ч. 2 ст. 80 ГПК України, зокрема, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч. ч. 4, 5 вказаної статті).
Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.
Системний аналіз ст. ст. 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів ст. 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Колегія суддів критично оцінює доводи ТОВ «Інвестохіллс Веста» про те, що під час ознайомлення з матеріалами справи ним встановлено відсутність листа №01-05/1521 від 27.05.2015, оскільки ТОВ «Інвестохіллс Веста» є позивачем у цій справі та беззаперечно має знати, які документи ним подавались в матеріали справи в обґрунтування заявлених вимог. Водночас колегія суддів враховує і тривалий проміжок часу, протягом якого здійснювався розгляд цієї справи в судах усіх інстанції та протягом якого ТОВ «Інвестохіллс Веста» з відповідним клопотанням не зверталось.
Крім того, вказаний доказ подано ТОВ «Інвестохіллс Веста» без клопотання про поновлення строку на його подання.
Щодо копії листа №01-05/1521 від 27.05.2015, наданого НБУ суду апеляційної інстанції на відповідне питання суду, колегія суддів зазначає, що в цьому конкретному випадку суд з'ясував виключно обставини дійсного існування такого листа. Разом з тим підтвердження його існування під час повторного розгляду апеляційної скарги не робить правомірним наведений вище спірний висновок місцевого суду.
Щодо вимог апеляційної скарги про виключення з мотивувальної частини рішення висновку, що «також у п. 7 Розділу ІІ Звіту зазначено, що, починаючи з 27.05.2015 на ОСОБА_1 , як інсайдера банку, розповсюджувалась заборона, встановлена постановою Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015 в частині заборони здійснювати дострокове повернення коштів інсайдерам, пов'язаним особам та власникам істотної участі в ПАТ «УПБ»», колегія суддів зазначає таке.
Вказане твердження фактично є посиланням на те, що у звіті міститься наведена інформація, про що свідчить також і формулювання цього речення, яке за своїм побудовою, відтворюючи зазначену у звіті інформацію, водночас відсилає і до джерела такої інформації - звіту.
Тобто, зміст цього речення є не висновком суду, а констатацією (відтворенням) змісту звіту, що підтверджується матеріалами справи.
У зв'язку з тим, що сам звіт не є предметом оскарження, а посилання місцевого суду на те, що в у звіті міститься певна інформація, саме по собі не порушує будь-яких прав та інтересів скаржника, підстави для виключення вказаного тексту з оскаржуваного рішення відсутні.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про помилковість посилань господарського суду першої інстанції на п. 3.7.2 Розділу II Звіту в підтвердження того, що «згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, - кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ПрАТ «УПБ» є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 » колегія суддів зазначає таке.
По-перше, вимога про виключення процитованого положення з мотивувальної частини рішення місцевого суду не підлягає задоволенню з наведених вище підстав.
По-друге, суд встановив, що у п. 3.7.2 розділу II Аудиторського звіту (стор. 64 Звіту) зазначено, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, - кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ПрАТ «УПБ» є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Апеляційний господарський суд відзначає, що наведенням в оскаржуваному рішенні тексту Звіту місцевий господарський суд вчинив дії, спрямовані на встановлення фактичних обставин справи. Встановлення обставин у справі не є тотожним висновкам суду та передує ним, оскільки висновкі суду мають ґрунтуватись на встановлених у справі обставинах.
Така констатація (відтворення) змісту звіту у цьому конкретному випадку не потребувала перевірки відповідних відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оскільки є саме констатацією (цитуванням) змісту звіту.
А отже підстави для виключення тексту «Крім цього, у п. 3.7.2 Розділу ІІ Звіту зазначено, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ПрАТ «Український професійний Банк» є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 » з оскаржуваного рішення знову таки відсутні.
Колегія суддів вважає слушним зауваження скаржника про те, що місцевий господарський суд допустив помилку в назві господарського товариства (замість ПрАТ «Банкомзв'язок» за текстом оскаржуваного рішення зазначено ПрАТ «Український професійний Банк»), та зазначає, що така помилка може бути усунута шляхом виправлення описки в порядку ст. 243 ГПК України.
Щодо вимоги про виключення з мотивувальної частини оскаржуваного рішення висновку суду, що «укладаючи договір поруки та, стаючи солідарним боржником разом із третьою особою на стороні відповідача 1, відповідач 1 повинен був мати на меті реальне погашення кредиту третьої особи на стороні відповідача 1, згідно з умовами договору поруки», колегія суддів зазначає таке.
Такий висновок (припущення) місцевого суду відповідає правовій природі інституту поруки, адже згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку; поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Крім того такий висновок (припущення), на думку апеляційного суду, базується на принципах розумності дій поручителя, ураховує принципи і звичаї ділового обороту, не містить посилань на будь-яку неправомірну поведінку скаржника, а отже не порушую будь-яких прав та інтересів ОСОБА_1 .
За таких обставин апеляційний господарський суд не вбачає підстав для виключення вказаного висновку місцевого господарського суду з оскаржуваного рішення.
Колегія суддів відзначає, що з огляду на встановлені ГПК України межі перегляду справи в апеляційній інстанції не надає оцінки наведеним у відзиві та поясненнях на апеляційну скаргу доводам позивача, НБУ, ФГВФО та ПрАТ «Банкомзв'язок» в тій частині, у якій ці доводи не стосуються оскаржуваних висновків мотивувальної частини рішення. Дослідження та встановлення обставин недійсності договору поруки в апеляційному провадженні про оскарження мотивувальної частини судового рішення про відмову в задоволенні позову за відсутності поданих вказаними учасниками справи апеляційних скарг з вимогами про скасування судового рішення та прийняття нового про задоволення позову суперечитиме положенням ст. 269 ГПК України.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення місцевого господарського суду має бути частково змінено.
Судові витрати.
У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги частково витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі №911/2799/20 задовольнити частково.
2. Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі №911/2799/20 шляхом виключення з неї наступних положень:
1. «Так, суд дійшов висновку про те, що відповідачем 1 був порушений порядок дострокового погашення заборгованості за кредитом, встановлений п. 6.2. кредитного договору.» (п. 2.1 прохальної частини апеляційної скарги).
2. «Джерелами погашення зазначених вище кредитів стали кошти, що були акумульовані на рахунках, зокрема, фізичної особи ОСОБА_1 , за рахунок внутрішньобанківських перерахувань з рахунків інших клієнтів, що були кредиторами банку на дати здійснення таких перерахувань.» (п. 2.2 прохальної частини апеляційної скарги).
3. « ОСОБА_1 визнав своє інсайдерство, підписавши лист №01-08/1521 від 27.05.2015 року, в якому він виступав від імені акціонерів ПАТ «Український професійний Банк», що підтверджується Звітом від 26.08.2016 року.» (пункт 2.3 прохальної частини апеляційної скарги).
4. «Проте, як підтверджується матеріалами справи, фактично погашення кредиту не відбулось, тому такі дії є порушенням публічного порядку, а договір поруки, враховуючи вищевикладене, відповідно, нікчемним.» (п. 2.6 прохальної частини апеляційної скарги).
3. У задоволенні решти вимог апеляційної скарги відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (04080, м. Київ, вул. Олексія Терьохіна, 8А, офіс 111, код ЄДРПОУ 41264766) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) 7 357,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду Київської області видати відповідний наказ.
6. Справу №911/2977/22 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 15.09.2023.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді В.А. Корсак
С.О. Алданова