«15» вересня 2010 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим
у складі: головуючого, судді САВРАНСЬКОЇ Т.І.
при секретарі Юрченко С.В.
за участю:
позивачки ОСОБА_3
представника позивачки ОСОБА_3 на підставі Договору про надання правової допомоги від 15 вересня 2010 року і представник позивачки ОСОБА_4 довіреності від 14 липня 2010 року (реєстровий № 1795)
ОСОБА_5
відповідача ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права користування своїм майном,
10 серпня 2010 року позивачі звернулися до Ялтинського міського суду АРК із зазначеним позовом в порядку цивільного судочинства і просили суд :
• Зобов'язати ОСОБА_6 усунути ОСОБА_3 і ОСОБА_4 перешкоди у здійсненні права користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом їхнього вселення разом з неповнолітніми дітьми ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, і ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження.
• Зобов'язати ОСОБА_6 надати ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ключі від вхідних та міжкімнатних дверей квартири АДРЕСА_1.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що ОСОБА_3 на підставі договору дарування квартири від 12 серпня 2004 року є власницею квартири АДРЕСА_1, а колишній власник ОСОБА_4 зареєстрована як за постійним місцем проживання за адресою розташування квартири. Разом з тим ОСОБА_6, який проживає у квартирі як член сім'ї власника, чинить позивачам перешкоди у здійсненні права користування зазначеним майном, замінивши замки від вхідної квартири.
Водночас у позовній заяві ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнали, що мають постійне місце проживання по інших адресах, разом зі своїми родинами.
У судовому засіданні ОСОБА_3 також визнала, що її користування квартирою не є обмеженим, адже вона відвідує квартиру, але їй не надані ключі від вхідної двері.
Правовою підставою позову позивачі та їх представник на підставі Договору про надання правової допомоги від 15 вересня 2010 року і довіреності від 14 липня 2010 року (реєстровий № 1795) ОСОБА_5 визначили ст. 391 ЦК України.
Відповідач ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечував проти позову, спростовуючи твердження позивачів та їх представника про існування будь-яких перешкод у здійсненні права користування квартирою і окремо зазначивши, що ключі від вхідної двері можуть бути надані у будь-який час за першою вимогою власника.
Щодо суті спору відповідач пояснив, що перебував з ОСОБА_3 у шлюбі, відповідно вселився у квартиру як член сім'ї власника, але згодом вона утворила нову сім'ю, у зв'язку із чим добровільно залишила квартиру і на час вирішення справи проживає за іншою адресою з чоловіком та дітьми. З іншого боку, ОСОБА_4, яка є матір'ю ОСОБА_3, тільки зареєстрована за адресою розташування квартири, але постійно проживає зі своїм чоловіком у приватному будинку. Заміна замків вхідної двері була викликана необхідністю припинити відвідування квартири невідомими особами, яким ОСОБА_3 надала ключі у зв'язку з неприязними відносинами між ними.
Обставини, на які в своїх поясненнях посилається ОСОБА_6, у судовому засіданні ОСОБА_3 по суті визнала, але придає їм іншої, суто емоціональної оцінки.
Сторони та їх представники не заявили у суді, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, тому не вирішувалось питання про їх допит в якості свідків згідно зі ст. 184 ЦПК України.
Вислухавши пояснення позивачки ОСОБА_3, представника позивачів ОСОБА_5 і відповідача, з'ясувавши обставини справи та дослідивши відповідні докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви з таких підстав.
На підставі договору дарування квартири від 12 серпня 2004 року (реєстровий № 1-1279) ОСОБА_3, яка змінила прізвище при укладенні шлюбу 8 грудня 2007 року, є власницею квартири АДРЕСА_1 (а.с. 6-8, 11).
Сторони у судовому засіданні у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 61 ЦПК України, визнали, що у зазначену квартиру ОСОБА_6 вселився як член сім'ї власника, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3
Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Отже, ОСОБА_6 користується квартирою на підставі окремого виду особистого сервітуту.
За рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АРК від 13 лютого 2007 року (№ 22-ц-1595/2007 р) шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 був розірваний, але припинення родинних відносин між сторонами не тягне припинення сервітуту ОСОБА_6
З підстав ст. 391 ЦК України ОСОБА_3 звернулася до суду з негаторним позовом, згідно з яким просить суд зобов'язати ОСОБА_6 усунути перешкоди у здійсненні права користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом їхнього вселення разом з неповнолітніми дітьми ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, і ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, а також зобов'язати ОСОБА_6 надати ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ключі від вхідних та міжкімнатних дверей квартири АДРЕСА_1.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Тобто за своєю природою негаторний позов є вимогою власника або користувача з будь-яких інших підстав до третьої особи, яка не має повноважень користування або володіння майном.
Разом з тим, ураховуючи, що ОСОБА_6 є користувачем квартири на підставі сервітуту, а ОСОБА_3, як власник квартири, у відповідністю з ч. 1 статті 405 ЦК України не визначила житлове приміщення, яке він має право займати, спосіб захисту, визначений вимогами до негаторного позову, до цих відносин є незастосовним.
Зважаючи на те, що ОСОБА_4 не є власницею квартири АДРЕСА_1, ніколи у квартиру як член сім'ї власника не вселялась і особистий сервітут за нею не встановлювався, то вона взагалі позбавлена права на негаторний позов з підстав ст. 391 ЦК України.
Дійшовши таких висновків, суд також зауважує, що на підтвердження існування будь-яких перешкод у користуванні квартирою ОСОБА_3 з неповнолітніми дітьми та ОСОБА_4 доказів надано не було. Зокрема, як визнали у порядку ч. 1 статті 61 ЦПК України сторони, ОСОБА_3 постійно проживає разом з чоловіком та дітьми за іншою адресою, вільно відвідує квартиру, власницею якої вона є, і дійсного наміру вселятися не має. Отже, за переконанням суду, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, спір виник не з приводу користування квартирою, а з надуманих підстав, які ґрунтуються на тривалих неприязних відносинах сторін, що виникли після припинення шлюбних відносин ОСОБА_3 з ОСОБА_6, тобто спір між сторонами не є правовим.
Наявність між сторонами неприязних стосунків, що, з урахуванням решти встановлених судом обставин, визначають надуманість позову по цій справі, підтверджуються також висновками Ялтинського міського суду АРК у рішенні від 29 квітня 2010 року, ухваленого у цивільній справі № 2-1480/2010 р. Зокрема, судом було встановлено, що за заявою ОСОБА_3, якій завідомо було відомо про проживання у квартирі АДРЕСА_1 на підставі сервітуту колишнього чоловіка ОСОБА_6, здійснювалось відключення електропостачання квартири, тим самим ОСОБА_3 навмисно створювались неприйнятні умови для проживання ОСОБА_6 у квартирі.
З урахування викладеного, подання позову про усунення перешкод у здійсненні права користування квартирою має нікчемні підстави, що ґрунтуються на неприязних відносинах сторін.
Заміна ОСОБА_6 замків вхідної двері квартири не можна розцінювати як перешкоди ОСОБА_3 у здійсненні нею права користування квартирою, адже такі дії були спрямовані на захист його права на недоторканність житла, яке, без згоди ОСОБА_6 відвідували незнайомі особи, що у судовому засіданні з підстав ч. 1 статті 61 ЦПК України визнала сама ОСОБА_3 У цьому зв'язку дії відповідача належить розцінювати як припустимий самозахист у розумінні ст. 19 ЦК України.
Таким чином, розглянувши цивільну справу в присутності сторін, представника позивачів, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви.
Судові витрати суд розподіляє відповідно до вимог статті 88 ЦПК України.
На підставі викладеного і керуючись ст. 391 Цивільного кодексу України , ст. ст. 1, 3, 10, 11, 15, 60, 61, 158 ч. 1, 179, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права користування своїм майном - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
СУДДЯ -