07 вересня 2023 року Справа № 160/20015/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить:
визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 21.11.2022 року № 530 о/с, яким полковника поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції;
поновити з 22.11.2022 року ОСОБА_1 на службі в поліції;
поновити з 22.11.2022 року ОСОБА_1 на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України;
стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з урахуванням щомісячної додаткової винагороди;
стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним:
позивач не писав рапорт про звільнення зі служби за власним бажанням до Головного управління Національної поліції в Полтавській області;
за вказаних обставин Головне управління Національної поліції в Полтавській області не мало правових підстав для видання оскаржуваного наказу;
рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2022 року у справі № 160/14391/22, зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ Національної поліції України від 17.08.2022 року №1103 о/с «По особовому складу», яким полковника поліції ОСОБА_1 призначено заступником начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальником кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, у порядку переведення, установивши йому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015р. №988 посадовий оклад у розмірі 3250,00грн, звільнивши з посади радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними Департаменту забезпечення діяльності Голови; поновлено ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України з 18.08.2022 року; допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України з 18.08.2022 року відповідно до ст.371 КАС України. таким чином на момент видання оскаржуваного наказу позивач не займав посаду у Головному управлінні Національної поліції в Полтавській області, а тому оскаржуваний наказ виданий неуповноваженою особою;
позивач вказує на те, що повинен бути поновлений на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України у разі задоволення позову, оскільки на момент звільнення вже не працював у Головному управлінні Національної поліції в Полтавській області;
внаслідок порушення трудових прав позивача для нього настали негативні наслідки, порушились життєві зв'язки і вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення своїх порушених прав, внаслідок чого позивачу завдано моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 50 000 грн.;
середній заробіток за час вимушеного прогулу позивач вважає за необхідне стягнути саме з Національної поліції України, оскільки з 21.11.2022 року позивач мав виконувати обов'язки Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України та отримувати посадовий оклад.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду (суддя Голобутовський Р.З.) від 14.12.2022 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 30.12.2022 року витребувано від відповідача письмові докази.
Національна поліція України 04.01.2023 року надала суду відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову з наступних підстав:
позивач самостійно написав рапорт на звільнення за власним бажанням та направив його цінним листом з описом вкладення на адресу керівника Головного управління Національної поліції в Полтавській області;
у рапорті позивач самостійно вказав бажану дату звільнення зі служби 21.11.2022 року;
керівник Головного управління Національної поліції в Полтавській області видав оскаржуваний наказ, яким звільнив позивача із служби саме 21.11.2022 року, як зазначав позивач у рапорті;
чинне законодавство України не забороняє направлення рапортів працівниками поліції за допомогою засобів поштового зв'язку;
чинне законодавство України не зобов'язує керівника поліції додатково перевіряти отримані від підлеглих працівників рапорти та їх достовірність та актуальність порушеного в них питання на момент їх розгляду;
позивач не надав відповідачами та суду доказів чи фахових висновків про те, що рапорт від 07.11.2022 року не містить підпису позивачу, а підписаний від імені позивача невідомою особою;
рапорт був направлений цінним листом з описом вкладення, а тому працівник відділення поштового зв'язку повинен був перевірити вміст вкладення у цінний лист та особу відправника;
позивач був звільнений зі служби саме Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області, а тому саме остання повинно виплачувати позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу та позивач повинен бути поновлений на службі саме в Головному управлінні Національної поліції в Полтавській області;
позивач не навів жодних доказів на обґрунтування заподіяної йому моральної шкоди, твердження позивача в цій частині ґрунтуються лише на припущеннях, які не підтверджені жодними доказами.
09.01.2022 року Головне управління Національної поліції в Полтавській області надало суду відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову з наступних підстав:
позивач самостійно написав рапорт на звільнення за власним бажанням та направив його цінним листом з описом вкладення на адресу керівника Головного управління Національної поліції в Полтавській області;
у рапорті позивач самостійно вказав бажану дату звільнення зі служби 21.11.2022 року;
керівник Головного управління Національної поліції в Полтавській області видав оскаржуваний наказ, яким звільнив позивача із служби саме 21.11.2022 року, як зазначав позивач у рапорті;
чинне законодавство України не забороняє направлення рапортів працівниками поліції за допомогою засобів поштового зв'язку;
чинне законодавство України не зобов'язує керівника поліції додатково перевіряти отримані від підлеглих працівників рапорти та їх достовірність та актуальність порушеного в них питання на момент їх розгляду;
позивач не надав відповідачами та суду доказів чи фахових висновків про те, що рапорт від 07.11.2022 року не містить підпису позивачу, а підписаний від імені позивача невідомою особою;
рапорт був направлений цінним листом з описом вкладення, а тому працівник відділення поштового зв'язку повинен був перевірити вміст вкладення у цінний лист та особу відправника;
працівники відповідача не могли до моменту винесення оскаржуваного наказу зв'язатися з позивачем для уточнення обставин рапорту;
на момент прийняття оскаржуваного наказу було завершене службове розслідування відносно позивача, однак відповідач вирішив звільнити позивача зі служби, а не застосовувати до позивача заходи дисциплінарного стягнення;
позивач не навів жодних доказів на обґрунтування заподіяної йому моральної шкоди, твердження позивача в цій частині ґрунтуються лише на припущеннях, які не підтверджені жодними доказами.
Ухвалою суду від 17.01.2023 року задоволено заяву про відвід судді Голобутовського Р.З. та передано справу для здійснення розподілу між суддями.
17.01.2023 року справу за наслідками розподілу передано для подальшого розгляду судді Златіну С.В.
Ухвалою суду від 19.01.2023 року справи прийнято до провадження суддею Златіним С.В. та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; відмовлено у задоволенні клопотання Національної поліції України про закриття провадження у справі в частині заявлених позовних вимог; відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції в Полтавській області стосовно виклики та допиту в якості свідка заступника начальника управління кадрового забезпечення ГУ НП у Полтавській області - начальника відділу комплектування ОСОБА_2 та витребувано від відповідачів докази.
Ухвалою суду від 03.02.2023 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/14391/22.
Ухвалою суду від 16.05.2023 року поновлено провадження у справі.
Ухвалою суду від 17.05.2023 року задоволено клопотання позивача та призначено у справі судову почеркознавчу експертизу та зупинено провадження на час проведення судової експертизи.
31.07.2023 року до суду надійшов висновок експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 2432-23 від 14.07.2023 року.
Ухвалою суду від 04.09.2023 року поновлено провадження у справі.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, встановив наступне.
Позивач проходив службу на посаді заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальника кримінальної поліції.
21.11.2022 року Головне управління Національної поліції у Полтавській області прийняло наказ № 530 о/с «По особовому складу», яким позивача звільнено із служби в поліції на підставі п. 7 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» за власним бажанням 21.11.2022 року; підстава: рапорт позивача від 07.11.2022 року та подання Кременчуцького РУП від 21.11.2022 року.
У матеріалах справи міститься рапорт від 07.11.2022 року, який складено особою власноруч та містить підпис та прізвище позивача. Рапорт адресовано начальнику ГУ НП в Полтавській області полковнику ОСОБА_3 ; рапорт містить прохання про звільнення позивача зі служби за власним бажанням на підставі ч.1 п. 7 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 21.11.2022 року у зв'язку з виниклими сімейними обставинами.
Суд зазначає, що у рапорті не розкривається зміст сімейних обставин, які слугували підставою для складення рапорту на звільнення за власним бажанням.
Рапорт направлено до Головного управління Національної поліції у Полтавській області засобами поштового зв'язку цінним листом з описом вкладення.
У матеріалах справи міститься копія конверту, на якому міститься найменування відправника - ОСОБА_1 та опис вкладення у цінний лист, на якому міститься підпис відправника без зазначення прізвища відправника.
На рапорті від 07.11.2022 року у верхньому лівому куті міститься резолюція наступного змісту «УКЗ. Оформити» та підпис без зазначення прізвища особи.
Також у матеріалах справи міститься Подання Начальника Кременчуцького РУП ГУ Національної поліції в Полтавській області О. Холондович від 21.11.2022 року з висновком звільнити позивача зі служби в поліції за власним бажанням.
Стосовно доводу позивача про те, що останній не складав, не підписував та не направляв рапорт від 07.11.2022 року, то суд зазначає наступне.
У пункті 43 рішення Європейського Суду з прав людини від 14.02.2008 року по справі «Кобець проти України» (№ заява 16437/04) вказано, що Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (див. вищенаведене рішення у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Розумний сумнів не є сумнівом, що базується на чисто теоретичній можливості чи викликаний для уникнення негативних висновків. Суд повинен спиратися на всі елементи наданих йому доказів чи у разі потреби на ті, які він зможе офіційно отримати.
У матеріалах справи міститься висновок експерта № 2432-23 від 14.07.2023 року, у якому зазначено, що рукописні записи у документі - «Рапорт полковнику поліції Євгену Рогачову від імені ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням з поліції від 07.11.2022 року, що починається словами «Начальникові ГУНП в Полтавській області…» та закінчується словами «… ОСОБА_4 » - виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього почерку; підпис від імені ОСОБА_1 у документі - Рапорт полковнику поліції Євгену Рогачову від імені ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням з поліції від 07.11.2022 року - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису.
Таким чином, суд під час розгляду справи на підставі експертного висновку встановив, що позивач не склав рапорт полковнику поліції Євгену Рогачову від імені ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням з поліції від 07.11.2022 року та не підписував його.
За вказаних обставин судом приймається довід позивача про те, що рапорт від 07.11.2022 року він не складав, не підписував та не направляв.
Стосовно правомірності наказу Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 21.11.2022 року № 530 о/с, то суд зазначає наступне.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
За приписами статті 59 Закону № 580-VIII:
- служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша);
- рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України (частина третя);
- видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України (частина четверта);
- порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України (частина п'ята).
Згідно пунктом 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
Відповідно до частини другої статті 77 Закону № 580-VIII днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби (частина третя статті 77 Закону № 580-VIII).
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначає «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затверджене постановою Кабінету Міністрів України 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114).
Згідно із пунктом 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік):
ж) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків;
з) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації;
и) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 68 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
«Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції», затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України 23.11.2016 № 1235 (далі - Порядок № 1235) розроблено відповідно до статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» з метою забезпечення належної підготовки та видання наказів з питань проходження служби поліцейськими.
Згідно із пунктом 2 розділу І «Загальні положення» Порядку № 1235 рішення з питань проходження служби в поліції оформлюються письмовими наказами по особовому складу.
Розділом ІІ «Підстави для видання наказів по особовому складу» Порядку № 1235 встановлено, що підставою для видання наказів по особовому складу є, зокрема, такі зміни в службовій діяльності, як звільнення зі служби в поліції.
Відповідно до розділу ІІІ «Порядок підготовки та видання наказів по особовому складу» Порядку № 1235:
- підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу (пункт 2);
- перелік документів з питань проходження служби визначається згідно з Переліком документів з питань проходження служби, затвердженим наказом МВС України від 23.11.2016 № 1235 (далі - Перелік).
Одним із документів з питань проходження служби відповідно до Переліку є рапорт (заява), що пишеться власноручно у довільній формі.
Судом під час розгляду справи на підставі експертного висновку встановлено, що позивач не складав рапорт полковнику поліції Євгену Рогачову від імені ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням з поліції від 07.11.2022 року та не підписував його.
За вказаних обставин, оскільки позивач не складав, не підписував рапорт полковнику поліції Євгену Рогачову від імені ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням з поліції від 07.11.2022 року, то у Головного управління Національної поліції в Полтавській області були відсутні підстави для видання оскаржуваного наказу від 21.11.2022 року № 530 о/с.
Окрім того, згідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2022 року у справі № 160/14391/22, що залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду та яке набрало законної сили 17.04.2023 року:
визнано протиправним та скасовано наказ Національної поліції України від 17.08.2022 року №1103 о/с «По особовому складу», яким полковника поліції ОСОБА_1 призначено заступником начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальником кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, у порядку переведення, установивши йому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015р. №988 посадовий оклад у розмірі 3250,00грн, звільнивши з посади радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними Департаменту забезпечення діяльності Голови;
поновлено ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України з 18.08.2022 року.
На вимогу суду Національною поліцією України надано наказ від 25.01.2023 року № 89 о/с, яким позивача на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2022 року у справі № 160/14391/22 поновлено на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України з 18.08.2022 року.
З огляду на вищенаведене слідує, що на момент видання оскаржуваного наказу позивач вже не був працівником територіального органу поліції, а був працівником в центральному апарату Національної поліції України.
Таким чином, рішення про звільнення позивача 21.11.2022 року міг прийняти лише керівник Національної поліції України згідно вимог п.11 ч.1 ст. 22 Закону № 580-VIII.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Поняття принципу «належного врядування» розкрито у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04).
Згідно позиції Європейського Суду з прав людини, яка вкладена у пунктах 70 та 71 рішення від 20.10.2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04): «Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
За вказаних обставин суд зазначає, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються; державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
На підставі викладеного суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 21.11.2022 року № 530 о/с, яким полковника поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції.
Згідно вимог ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Судом під час розгляду справи встановлено, що позивача незаконно переведено на посаду заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальником кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, оскільки рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2022 року у справі № 160/14391/22, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано наказ Національної поліції України від 17.08.2022 року №1103 о/с «По особовому складу», яким полковника поліції ОСОБА_1 призначено заступником начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальником кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, у порядку переведення, установивши йому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015р. №988 посадовий оклад у розмірі 3250,00грн, звільнивши з посади радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними Департаменту забезпечення діяльності Голови.
Окрім того, у матеріалах справи наявний наказ Національної поліції України від 25.01.2023 року № 89 о/с, яким, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2022 року у справі № 160/14391/22, позивача поновлено на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України з 18.08.2022 року.
Таким чином, позивача вже поновлено на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України відповідно до рішення суду у справі №160/14391/22, що набрало законної сили, і додатково поновлювати його на цій посаді у справі, що розглядається, підстави відсутні, бо оскаржуваним в рамках цієї справи наказом Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 21.11.2022 року № 530 о/с ОСОБА_1 звільнявся зовсім з іншої посади (заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальника кримінальної поліції), на яку, як слідує з вищевказаного рішення суду у справі №160/14391/22, він був переміщений без наявності на те законних підстав, водночас, саме рішенням суду у справі №160/14391/22 порушені трудові права позивача через його незаконне переміщення і були відновлені. Відтак, станом на теперішній час ОСОБА_1 фактично вже є таким, що відновлений на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України.
За наведених обставини, у задоволенні частини позовних вимог щодо поновлення з 22.11.2022 року ОСОБА_1 на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України слід відмовити.
Також суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог щодо поновлення позивача з 22.11.2022 року на службі в поліції, з огляду на таке.
Як встановлено судом, Національною поліцією України на виконання рішення суду у справі №160/14391/22, в частині, що була допущена до негайного виконання, видано наказ 25.01.2023р. №89 о/с, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України з 18.08.2022р.
При цьому, в подальшому, 20.04.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про роз'яснення рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2022р. у справі №160/14391/22, в якій просив роз'яснити це рішення суду шляхом роз'яснення того, що відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2022р. у справі №160/14391/22 ОСОБА_1 з 18.08.2022р. підлягає поновленню на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України як полковник поліції чи як цивільна особа вільного найму.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.05.2023 року у справі №160/14391/22 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз'яснення рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2022р. у справі №160/14391/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи відмовлено у повному обсязі.
Разом з тим, в ухвалі суду від 29.05.2023 року у справі №160/14391/22 було зазначено, що судом встановлено та Національною поліцією України у поданих нею запереченнях від 25.04.2023р. самостійно визнається, що виданим Національною поліцією України на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2022р. у справі №160/14391/22 в частині, що була допущена судом до негайного виконання, наказом від 25.01.2023р. №89 о/с ОСОБА_1 поновлено на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України з 18.08.2022р., водночас, оскільки згідно зі штатним розписом Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України посаду радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами, на яку було поновлено позивача, може обіймати лише поліцейський, відповідно, ОСОБА_1 вищевказаним наказом Національної поліції України від 25.01.2023р. №89 на виконання судового рішення у справі №160/14391/22 було поновлено саме як поліцейського. При цьому, текст наказу Національної поліції України від 25.01.2023р. №89 викладено відповідно до резолютивної частини рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2022р. у справі №160/14391/22, яке в цій частині є виконаним.
З наведеного слідує, що при поновлені позивача на виконання рішення суду у справі №160/14391/22 на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України також відбулося і поновлення останнього на службі в поліції, у зв'язку із чим повторно поновлювати позивача на службі в поліції рішенням суду у цій справі підстави відсутні.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу з урахуванням щомісячної додаткової винагороди, суд зазначає наступне.
Як зазначено раніше, відповідно до наказу Національної поліції України від 17.08.2022 року №1103 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 з 18.08.2022 року був переміщений на посаду заступника начальника Кременчуцького районного управління поліції - начальником кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, на якій позивач перебував до 22.11.2022 року і за цей час отримував грошове забезпечення від Головного управління Національної поліції в Полтавській області до моменту звільнення з цієї посади спірним наказом - Національної поліції в Полтавській області від 21.11.2022 року № 530 о/с. На виконання рішення суду у справі №160/14391/22 наказом Національної поліції України від 25.01.2023 року № 89 о/с позивача поновлено на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України з 18.08.2022 року.
З огляду на рішення суду у справі №160/14391/22 та наказу Національної поліції України від 25.01.2023 року № 89 о/с, позивач з 18.08.2022 року фактично є таким, що поновлений на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України, а тому за період з 18.08.2022 року по день ухвалення рішення, Національна поліція Україна повинна була виплачувати позивачу грошове забезпечення за посадою радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України.
При цьому, позивачем до матеріалів справи долучено відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела / суми виплачених доходів податків та утриманих податків станом на 16.08.2023 року, з яких слідує, що позивач з серпня 2022 року по червень 2023 року не отримував заробітну плату від Національної поліції України.
Слід зазначити, що не виплата такої заробітної плати не є предметом розгляду у цій справі, оскільки такі вимоги позивачем не заявлялися. При цьому, така вимога не пов'язана із самим предметом спору, позаяк останній стосується стягнення середнього заробітку саме за час вимушеного прогулу, а не стягнення невиплаченої заробітної плати з Національної поліції України. Щодо стягнення невиплаченої заробітної плати позивач може звернутися до суду з новими позовом.
Таким чином, у задоволені позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Національної поліції України у цій справі слід відмовити.
Стосовно позовної вимоги - стягнути на користь позивача з Головного управління Національної поліції в Полтавській області моральну шкоду у розмірі 50 000 грн., то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Так, згідно із правовою позицією Пленуму Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (п. 64, заява N 40450/04, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Позивач не довів належними та допустимими засобами доказування, що не дотримання відповідачем вимог чинного законодавства України завдало позивачу певних моральних страждань та переживань.
Враховуючи вказані вище обставини, принципи розумності та справедливості, приймаючи до увагу той факт, що позивач отримав під час звільнення зі служби одноразову грошову допомогу, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку, то суд відмовляє у задоволенні даної позовної вимоги.
Таким чином, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Зважаючи на зазначену позицію Європейського суду з прав людини, суд надав відповідь на всі аргументи сторін, наведені в заявах по суті справи, які мають значення для правильного вирішення справи.
Судові витрати (судовий збір та витрати на проведення судової ескпертизи) підлягають розподілу згідно вимог ч.3 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції України в Полтавській області (36014, м. Полтава, вул. Пушкіна, буд. 83, код ЄДРПОУ 40108630), Національної поліції України (01601, м. Київ, вул. Богомольця, буд. 10, код ЄДРПОУ 40108578) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 21.11.2022 року № 530 о/с, яким полковника поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції.
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Національної поліції України в Полтавській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 496,20 грн. та витрати на проведення судової експертизи у розмірі 6691,44 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Златін