Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 318
Іменем України
22.08.2006
Справа №2-19/9835-2006А
За позовом - ТОВ «Аеросвіт Курорт», смт.Форос м.Ялта АР Крим
До відповідача - Кримське республіканське відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м.Сімферополь АР Крим
Про визнання нечинним повідомлення
Суддя Мокрушин В.І.
Секретар Сидельова І.І.
Від позивача - Ресницький В.У., представник, довіреність № б/н від 18.10.2005 року
Від відповідача - Ковальова Л.В., представник, довіреність № 04-4/1 від 09.01.2006 року
Суть спору:
Позивач звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим із адміністративним позовом про визнання нечинним повідомлення Кримського республіканського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів № 04-4/518 від 04.04.2006 року. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач створив робочі місця для інвалідів, а тому не повинен нести відповідальність за не працевлаштування інвалідів.
Відповідач надав відзив на позов, позовних вимог не визнав, просив у задоволенні позову відмовити, оскільки його дії відповідають діючому законодавству.
Провадження по справі здійснювалося відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
Представники сторін відмовилися від послуг перекладача.
Відповідно до ст.9, 10 Конституції України, ст.9 Європейської хартії регіональних мов (ратифікована Законом України від 15.05.2003 року № 802), ст.3 Декларації прав національностей України (від 01.11.1991 року № 1771), ст.10 Закону України «Про судоустрій» (від 07.02.2002 року № 3018), ст.18 Закону України «Про мови» (від 28.10.1989 року № 8312), ст.10, 12 Конституції Автономної Республіки Крим (Закон України від 23.12.1998 року № 350), ст.15 Кодексу адміністративного судочинства України та клопотанням представників сторін вони давали пояснення по справі на російській мові.
Відповідно до ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України, п.2-1 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.
Відповідно до ст.130 Кодексу адміністративного судочинства України перед початком слухання справи представникам сторін була вручена пам'ятка про права та обов'язки сторін.
Розглянув матеріали справи, суд -
ТОВ «Аеросвіт Курорт» зареєстроване у якості юридичної особи виконавчим комітетом Ялтинської міської ради АР Крим 28.07.2004 року, про що видане свідоцтво про державну реєстрацію (а.с.52-53).
Відповідачем на адресу позивача направлено повідомлення № 04-4/518 від 04.04.2006 року (а.с.6). Спор між сторонами по питанню реквізитів повідомлення відсутній.
Відповідно до вказаного повідомлення Кримське республіканське відділення Фонду України соціального захисту інвалідів довело до відома позивача, що у випадку несплати адміністративно-господарських санкцій відповідач вимушений буде звернутися до суду з ціллю стягнення відповідних санкцій.
Згідно із ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Відповідно до п.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до п.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарський справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до п.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини (ратифікована Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.
У процесі розгляду справи суд двічі зобов'язав позивача надати до суду наступні документи: докази атестації створених робочих місць згідно з діючим законодавством; докази повідомлення всіх заінтересованих осіб про створені робочі місця для інвалідів, проте позивач вимог суду не виконав, тому суд розглядає справу за наявними документами.
Відповідно із ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (від 21.03.1991 року № 875 із змінами та доповненнями) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Відповідно до ч.2 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (від 21.03.1991 року № 875 із змінами та доповненнями) відповідальність за незабезпечення наведеним нормативів покладається на керівників відповідних підприємств. Підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (від 21.03.1991 року № 875 із змінами та доповненнями).
Відповідно до п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (затведжено постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. N 314 із змінами та доповненнями) робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Відповідно до п.3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (затведжено постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. N 314 із змінами та доповненнями) робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимога робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Відповідно до п.5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (затведжено постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. N 314 із змінами та доповненнями) підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до коллективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про і створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України (у редакції від 16.01.2003 р. із змінами та доповненнями) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Суду позивачем не надано доказів атестації робочих місць інвалідів та виконання позивачем інших вимог діючого законодавства стосовно створення робочого місця інваліда.
Відповідно до п.11 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767) контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць, здійснюють відділення Фонду відповідно до законодавства. У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.
Відповідно до ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) компетенція адміністративних судів поширюється на спори, за якими, зокрема, оскаржується рішення, нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Аналіз цієї норми права свідчить про те, що предметом розгляду адміністративного судочинства є рішення, дії чи бездіяльність, які мають певні юридичні наслідки, тобто встановлюють, змінюють чи скасовують або порушують чиїсь права чи обов'язки, або порушують чиїсь права.
Повідомлення № 04-4/518 від 04.04.2006 року (а.с.6) є інформаційним листом, відповідно до якого відповідач повідомляє про можливість настання негативних наслідків для позивача та приводить розрахунок адміністративно-господарських санкцій, які позивач може розрахувати сам відповідно до діючого законодавства.
Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (від 21.03.1991 року № 875 із змінами та доповненнями) не передбачено обов'язковість виконання вказаного повідомлення, як і обов'язковість винесення вказаного документу.
Цей документ необхідно розглядати як один з видів претензії
Таким чином, вказаний документ не може встановлювати до відповідача які-небудь обов'язки, оскільки для встановлення обов'язків необхідно прийняття рішення, яке буде обов'язкове для виконання, та яке і може бути предметом розгляду у адміністративному судочинстві.
У зв'язку з викладеним суд відмовляє у позовних вимогах позивачу.
Судові витрати позивача підлягають поверненню з державного бюджету з урахуванням того, що позовні вимоги задоволені частково, відповідно до ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі викладеного та керуючись ст.17, 18, 70, 76, 86, 162 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями), суд
· У задоволенні адміністративного позову відмовити.
· Постанову направити сторонам замовленою кореспонденцією.
Постанова може бути оскаржена у апеляційному порядку відповідно до ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова проголошена у судовому засіданні 22.08.2006 року у 10 год. 50 хв.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Мокрушин В.І.