Справа № 420/27273/21
07 серпня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., за участю секретаря судового засідання Рижук В.І., позивач та представник позивача - не з'явилися, представника відповідача - Єгорової І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просить:
1. визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області від 15.04.2021 року №0146797-2403-1553, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010300, за податковий період 2020 рік на суми 224588,49 грн. та 1956,90 грн.;
2. визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області від 15.04.2021 року №0146801-2403-1553, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010300, за податковий період 2020 рік на суму 614,78 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивачу належить комплекс виробничих будівель, та він як фізична особа-підприємець здійснює господарську діяльність, в тому числі промислове виробництво. Спірні податкові повідомлення-рішення були прийняті Головним управлінням Державної податкової служби в Одеській області на підставі п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54 та п.п.266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України. Проте позивач вважає, що були наявні підстави для застосування податкової пільги щодо справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, передбаченої підпунктом «є» п.п. 266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України (в редакції чинній до 01.01.2021 року), чого відповідачем зроблено не було.
Ухвалою від 17.01.2022 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
07.02.2022 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 17.02.2022 року ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 21.03.2022 року об 11:00 год. Витребувано від ГУ ДПС в Одеській області оригінали корінців до податкових повідомлень-рішень №0146797-2403-1553 від 15.04.2021 року та №0146800-2403-1553 від 15.04.2021 року для їх огляду в судовому засіданні.
Ухвалою від 06.06.2023 року продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів.
Ухвалою від 06.06.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні, призначеному на 19.06.2023 року на 12.00 годину, представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з викладених у позові підстав. Представник відповідача позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, просив у їх задоволенні відмовити з викладених у відзиві підстав.
У судове засідання, призначене на 07.08.2023 року на 11.30 годин, повідомлений належним чином представник позивача не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника. Тому суд ухвалив про продовження судового розгляду справи за відсутності позивача та його представника.
У відзиві на позовну заяву відповідач - ГУ ДПС в Одеській області зазначає, що на момент формування спірних податкових повідомлень-рішень була відсутня інформація, яка підтверджувала віднесення нежитлових приміщень, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 загальною площею 90.40 кв. м. у власності 1/2 45.20 кв. м.; АДРЕСА_2 , загальною площею 28.40 кв. м., у власності /2 14.20 кв. м.; АДРЕСА_3 , загальною площею 5187.50 кв. м. - до приміщень класу "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності промисловими підприємствами, основна діяльність яких класифікується у секціях В - F КВЕД ДК 009:2010, та не є об'єктом оподаткування. Таким чином оскаржувані рішення прийнято відповідно до норм чинного законодавства.
Заслухавши вступне слово представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 15.07.2015р. зареєстрований як фізична особа-підприємець з видами діяльності за КВЕД: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний); 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.; 46.77 Оптова торгівля відходами та брухтом; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 52.10 Складське господарство; 63.99 Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у.; 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів; 23.63 Виробництво бетонних розчинів, готових для використання; 77.39 Надання в оренду інших машин, устатковання та товарів, н.в.і.у.
Відповідно до даних Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є власником наступних об'єктів нерухомості:
- нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 90.40 кв. м. у власності частина площею 45.20 кв.м.;
- нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 28.40 кв. м., у власності частина площею 14.20 кв. м.;
- нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 5187.50 кв. м..
Головним управлінням ДПС в Одеській області було винесено податкові повідомлення-рішення, якими позивачу нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки а саме:
- за 2020 рік - № 0146797-2403-1553 від 15.04.2021 на суму 224588,49 гривень;
- за 2020 рік - № 0146800-2403-1553 від 15.04.2021 на суму та 1956,90 гривень;
- за 2020 рік - 0146801-2403-1553 від 15.04.2021 на суму 614,78 гривень.
Головним управлінням ДПС в Одеській області проведено обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з урахуванням ставок податку, визначених рішенням Одеської міської ради, а саме:
- за 2020 рік сума податку 1956,90 гривень (45,20 кв.м. * 47,23 грн/кв.м. (1% * 4723 грн мінімальна заробітна плата на 01.01.2020 рік (рішення № 1601-VII від 08.02.2017 рік));
- за 2020 рік сума податку 614,78 гривень (14,20 кв.м. 47,23 грн/кв.м. (1% * 4723 грн. мінімальна заробітна плата на 01.01.2020 рік (рішення № 1601-VII від 08.02.2017 рік));
- за 2020 рік сума податку 224588,49 гривень (5187,50 кв.м. * 47,23 грн/кв.м. (1% * 4723 грн. мінімальна заробітна плата на 01.01.2020 рік (рішення № 1601-VII від 08.02.2017 рік)).
Податкові повідомлення-рішення: за 2020 рік - № 0146797-2403-1553 від 15.04.2021 на суму 224588,49 гривень та на суму 1956,90 гривень; за 2020 рік - 0146801-2403-1553 від 15.04.2021 на суму 614,78 гривень направлені рекомендованим листом з повідомленням про вручення за трек-номером № 6504413594626 та вручені особисто 05.06.2021 року про що свідчить повернуте рекомендоване повідомлення про вручення.
Не погоджуючись зі спірними податковими повідомленнями-рішеннями від 15.04.2021 року №0146797-2403-1553, від 15.04.2021 року №0146801-2403-1553 позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України ).
Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).
Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпункт «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).
Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
За положеннями підпункту 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».
Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
Наведені положення дають суду підстави для висновку, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
В межах спірних відносин наявна лише одна з обов'язкових умов - будівлі промисловості.
Відтак, об'єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності не для промислового виробництва.
При цьому, суд враховує, що позивачем не надано до суду доказів здійснення на площі зазначених будівель промислової господарської діяльності, яка відповідно до норм Податкового кодексу України підпадає під пільги.
Суд враховує, що відповідно до податкових декларацій платника єдиного податку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за 2020 рік (квартальні, півріччя, річні) у пункті 09 вказано вид підприємницької діяльності у звітному періоді Код згідно з КВЕД: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Жодна з декларацій за 1 квартал, півріччя, три квартали та рік 2020 року не містить інформації про здійснення діяльності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) по КВЕД 23.63 Виробництво бетонних розчинів, готових для використання. Усі вказані декларації містять відомості лише щодо діяльності з оренди майна, що суперечить твердженням позивача про здійснення ним виробничої діяльності, та загалом суперечить вимогам до застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266, Податкового кодексу України, який включає будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях В - КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
За таких обставин, будівлі, як виробничі, так і адміністративні й допоміжні, що входять до складу комплексу та не використовуються позивачем в господарській діяльності для промислового виробництва, неможливо віднести до будівель промисловості в розумінні п.п «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, що дає підстави для висновку, що наявні у власності позивача у спірні податкові періоди нежилі приміщення не підпадають під визначення «будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств».
Зазначений висновок неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема, у постановах 17 лютого 2020 року у справі № 820/3556/17, від 11.05.2023 року у справі № 440/359/20 та є обов'язковим для суду в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.
Таким чином, належний позивачу комплекс нежитлових будівель та споруд з усіма нежитловими приміщеннями є об'єктом оподаткування в силу імперативних приписів закону і на них повинен нараховуватись податок на нерухоме майно.
Окремо суд дає оцінку доводам позивача про порушення порядку формування та направлення позивачу податкових повідомлень-рішень та зазначає наступне.
Згідно пункту 2 розділу ІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 № 1204, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 січня 2016 р. за № 124/28254 (в редакцій чинній на момент винесення оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях) контролюючий орган визначає суму нарахування | (зменшення) грошових, податкових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, що передбачені Кодексом або іншим законодавством, і складає податкове повідомлення-рішення у випадках, якщо:
згідно із законодавством з питань державної митної справи, податковим та іншим законодавством відповідальним за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Пунктом 3 даного Порядку № 1204 податкове повідомлення-рішення складається за кожним окремим податком, збором разом із штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) або штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), передбаченими Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією (штрафом) та пенею за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у тому числі за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Оскаржувані ППР винесені за окремим податком, а саме: за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Вимога щодо розподілу їх за кожною окремою штрафною санкцією не застосовується, оскільки дані ППР встановлюють основний платіж, а не штрафні санкції.
Таким чином, заборони щодо зазначення двох сум у одному податковому повідомленні-рішенні відсутні.
Отже, щодо винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень суд зазначає, що податкове повідомлення-рішення № 0146797-2403-1553 від 15.04.2021 містить дві суми 224588,49 гривень та 1956,90 гривень в одному документі, у зв'язку з тим, що об'єкти територіально знаходяться у Приморському районі міста Одеса, для вірності сплати платників об'єктів нерухомого майна на район де знаходиться об'єкт (Малиновський, Суворовський, Приморський, Київський) суми сплати податку були об'єднані в одне податкове повідомлення-рішення. Податкове повідомлення-рішення № 0146801-2403-1553 від 15.04.2021 на суму 614,78 гривень винесене окремо, оскільки об'єкт розташовано у Малиновському районі міста Одеса.
В даному податковому повідомлені-рішенні із врахуванням фактичних обставин справи у їх сукупності можна чітко встановити податкове зобов'язання, що підлягає сплаті. У зв'язку з чим дані акти є чіткими та зрозумілими.
Крім того, в матеріалах справи містяться три корінці податкових повідомлень-рішень: № 0146797-2403-1553 від 15.04.2021 року на суму 224588,49 гривень, № 0146801-2403-1553 від 15.04.2021 року на суму 614,78 гривень, № 0146800-2403-1553 від 15.04.2021 року на суму 1956,90 гривень. На всіх корінцях податкова адреса платника податків вказана: АДРЕСА_4 . Інформація про дану податкову адресу платника, разом з іншою адресою: АДРЕСА_5 наявна у податковій базі даних відповідача, у картці платника податків (а.с.117).
До того ж, оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідач фактично отримав за адресою: АДРЕСА_6 , що свідчить про відсутність порушень прав позивача (а.с.78).
Щодо доводів позивача про відмінність кількості отриманих ним ППР (2 рішення) та кількості корінців до ППР, що надані відповідачем, суд погоджується з доводами відповідача про те, що отриманими позивачем ППР грошові зобов'язання позивача визначені правильно, суми грошових зобов'язань по двом об'єктам нерухомості правомірно зазначені в одному рішенні № 0146797-2403-1553 від 15.04.2021 року, а отже окремі недоліки в оформленні рішень контролюючого органу, що не призвели до порушень прав позивача, не є підставою для скасування правильних по суті рішень.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, а винесені податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 15.04.2021 року №0146797-2403-1553 та від 15.04.2021 року №0146801-2403-1553 є законними та обґрунтованими, а тому скасуванню не підлягають.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, 293 КАС України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_6 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (адреса: вул.Семінарська, 5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області від 15.04.2021 року №0146797-2403-1553, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010300, за податковий період 2020 рік на суми 224588,49 грн. та 1956,90 грн.; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області від 15.04.2021 року №0146801-2403-1553, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010300, за податковий період 2020 рік на суму 614,78 грн. - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складено судом 17.08.2023р.
Суддя: В.В.Андрухів
.