16 серпня 2006 р.
№ 6-19/236-05-8034
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Кравчука Г.А.
суддів Жаботиної Г.В., Мачульського Г.М.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: Остапов В.В.
від відповідача: не з'явився
розглянувши касаційну скаргу Українсько-Американського спільного підприємства “Трейс»
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2006р.
у справі №6-19/236-05-8034 Господарського суду Одеської області
за позовом Державного підприємства “Іллічівський морський торговельний порт»
до Українсько-Американського спільного підприємства “Трейс»
про стягнення 836442,80 грн.,
Державне підприємство “Іллічівський морський торговельний порт» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Українсько-Американського спільного підприємства “Трейс» про стягнення 543827,27грн. заборгованості по оплаті за надані послуги.
Заявою, що надійшла до господарського суду 03.11.2005р. за №19731 позивач збільшив позовні вимоги та просить стягнути 836442,80 грн. по стягненню заборгованості за надані послуги та виконані роботи
Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.12.2005р. (суддя О.А.Демешин), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2006р. (судді: О.О.Журавльов, В.М.Тофан, М.В.Михайлов), позовні вимоги ДП “Іллічівський морський торговельний порт» задоволено: стягнуто Українсько-Американського спільного підприємства “Трейс» на користь ДП “Іллічівський морський торговельний порт» заборгованість по оплаті за надані послуги в сумі 836442,08грн., витрати по сплаті держмита у розмірі 8364,42грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00грн.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, Українсько-Американське спільне підприємство “Трейс» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 23.12.2005р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2006р. та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволені позовних вимог. Свою вимогу Українсько-Американське спільне підприємство “Трейс» мотивує тим, що господарським судом першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу Державне підприємство “Іллічівський морський торговельний порт» доводить безпідставність вимог Українсько-Американського спільного підприємства “Трейс» та просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування місцевим та апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Українсько-Американського спільного підприємства “Трейс» підлягає задоволенню частково.
Господарським судом встановлено:
Між позивачем та відповідачем 04.01.2004р. укладено договір № 93, згідно якого позивач прийняв на себе зобов'язання відвантажити з залізничних вагонів та/або автотранспорту, прийняти на зберігання та навантажити на судна, а також вивантажити на залізничний транспорт та/або автотранспорту та здійснити документальне оформлення експортно-імпортних вантажів, характеристика, обсяги, номенклатура та інші кількісні показники яких зазначені у таблицях.
Позивач у червні та липні 2005р. надав відповідачу послуги по транспортно-експедиторському обслуговуванню, зберіганню вантажів, оформленню коносаментів та витрат по сплаті залізничної подачі - прибиранню вагонів, у зв'язку з чим пред'явив відповідачу для оплати рахунки на загальну суму 645492,25 доларів США. Відповідач оплатив виставлені рахунки частково у розмірі 573910,23 доларів США, відмовляючись від сплати вартості послуг в частині нарахованого у розмірі 20 % податку на додану вартість у розмірі 107582,02 доларів США.
За надані послуги в період з 19.08.2005р. по 27.09.2005р. позивач виставив рахунки на загальну суму 1755694,41грн., які відповідач оплатив також частково, а саме: сплатив 289718,54 доларів США, у сплаті 57943,72 доларів США відмовив. Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 836 442,80 грн.
Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такий висновок господарського суду першої та апеляційної інстанції передчасним з огляду на таке.
Правила щодо об'єкту оподаткування та операції, що не є об'єктом оподаткування викладені у ст. 3 Закону України “Про податок на додану вартість», відповідно до п. 3.1 якої об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку.
Отже, згідно вищезгаданому п. 3.1 ст. 3 вищезгаданої норми Закону операціями платників податку є:
3.1.1. поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю);
3.1.2. ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту).
3.1.3. вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорту).
Як вже було зазначено, позивач -платник податку на додану вартість у червні -вересні 2005р. надав відповідачу на митній території України відповідні послуги. Отже, позивачем було здійснено операції з поставки послуг відповідачу, місце надання яких знаходиться на митній території України.
Відповідно до п. 6.1 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість» об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.
Згідно п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість» при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить “0» відсотків до бази оподаткування. Таки чином, як випливає з приписів вищенаведеної правової норми, якщо платник податку на додану вартість здійснює операцію з експорту товару та операцію з експорту супутніх такому товару послуг, то ставка податку також і до операцій з експорту супутніх експорту послуг становить “0» відсотків.
Згідно ст. 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність» Експорт -продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. При цьому термін реекспорт (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України. Таким чином, як випливає з приписів вищенаведеної правової норми, експортом є продаж українськими суб'єктами іноземним суб'єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України. Проте, як вже було зазначено, позивач продав відповідні послуги відповідачу, який є українським суб'єктом. Враховуючи, що позивач здійснив операцію по наданню відповідних послуг на митній території України відповідачу -українському суб'єкту підприємницької діяльності, то експорту відповідної послуги за даною операцією здійснено не було.
За таких обставин, господарський суд попередніх інстанцій дійшов правомірного висновку, що позивач здійснив поставку послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, отже, до даної операції застосовується ставка у розмірі 20 відсотків.
Як випливає з судових рішень, позивач надавав відповідачу послуги за договором від 04.01.2004р. № 93 в грошовому еквіваленті, що визначений у доларах США. Проте, господарський суд попередніх інстанцій не дав цій обставині належної оцінки.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Таким чином, як випливає з приписів даної правової норми, якщо у зобов'язанні грошовий еквівалент визначено в іноземній валюті, то сума підлягає сплаті у гривнях розраховується за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Проте, прийнявши рішення щодо стягнення з відповідача заборгованості за виконані позивачем роботи у розмірі 836442,80грн., господарський суд попередніх інстанцій не дослідив обставин щодо правомірності такого нарахування.
Наведене свідчить про неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а, отже, і порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Українсько-Американського спільного підприємства “Трейс» задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 23.12.2005р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2006р. у справі №6-19/236-06-8034 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
Головуючий - суддя Кравчук Г.А.
судді Жаботина Г.В.
Мачульський Г.М.