31 серпня 2006 р.
№ 20-8/339
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
відповідно до розпорядження заступника Голови ВГСУ від 30.08.2006
Добролюбової Т. В.
Гоголь Т. Г., Костенко Т.Ф.
розглянувши матеріали касаційної скарги
Відкритого акціонерного товариства “Енергетична компанія “Севастопольенерго»
на постанову
Севастопольського апеляційного
від 06.04.2006 року
господарського суду
у справі
№ 20-8/339
за позовом
Відкритого акціонерного товариства “Енергетична компанія “Севастопольенерго»
до
Державного комунального підприємства “Ремонтно -експлуатаційне підприємство № 22»
про
стягнення 315582 грн. 45 коп.
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Пономарьов П.О. д.від 03.07.06
від відповідача: Сіроштан Н.М. д.№57 від 10.01.06
Відкритим акціонерним товариством “Енергетична компанія “Севастопольенерго» у грудні 2005 року заявлений позов, з урахуванням уточнень, до Державного комунального підприємства “Ремонтно -експлуатаційне підприємство № 22» про стягнення 315582 грн. 45 коп., з яких 286064,15 грн. це п'ятикратна вартість різниці фактично спожитої і договірної величини, а 29518,3 грн. - вартість недооблікованої електричної енергії. Свої вимоги позивач обґрунтував неналежним виконанням відповідачем умов договору про використання електричної енергії від 26.12.2002 № 174 за що і просив стягнути передбачені законодавством санкції.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 21.02.2006, ухваленим суддею Ткаченком М.І., позов задоволено в сумі 32518 грн. 30 коп. Судом визнано доведеним правильність нарахування позивачем п'ятикратної вартості різниці фактично спожитої і договірної величини у розмірі 286064 грн. 15 коп., проте суд зменшив суму санкцій до 3000 грн., виходячи з того, що споживання електричної енергії більш граничних величин є порушенням в електроенергетиці відповідно до частини 1 статті 27 Закону України “Про електроенергетику», а передбачена частиною 5 статті 26 цього ж Закону санкція, є господарсько-правовою відповідальністю за правопорушення у сфері господарювання і за своєю природою є штрафною санкцією і відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити їх розмір. Через це у стягненні 283064 грн. 15 коп. відмовлено. Водночас суд задовольнив позовні вимоги про стягнення вартості недооблікованої електричної енергії у сумі 29518 грн. 30 коп., з віднесенням витрат зі сплати державного мита у розмірі 325 грн. 18 коп. на ВАТ “Ремонтно -експлуатаційне підприємство № 22».
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.04.2006 у складі колегії суддів Гонтар В.І. - головуючий, Горошко Н.П., Плут В.М. рішення залишено без змін з тих же підстав.
Відкрите акціонерне товариство “Енергетична компанія “Севастопольенерго» звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить змінити рішення і постанову в частині відмови в позові та стягнення державного мита із задоволенням позову повністю. В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на те, що вірно встановивши обставини справи, суди, на його думку, неправильно класифікували п'ятикратну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини в якості різновиду господарської санкції, оскільки вона є самостійною майновою відповідальністю споживача, яка передбачена чинним спеціальним законодавством. Також скаржник зазначає, що порядок нарахування неустойки залежить від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, тоді як нарахування п'ятикратної вартості спожитої понад ліміт електроенергії обчислюється в ціновому показнику. Скаржник наголошує, що судом порушено норму частину 2 статті 218 Господарського кодексу України, відповідно до якої неможливо визнати правомірним звільнення відповідача від відповідальності, зокрема, внаслідок відсутності у нього необхідних коштів. Окрім того, як вважає скаржник, судом помилково покладено витрати зі сплати державного мита на відповідача частково, хоча визнав обґрунтованість позовних вимог. В частині задоволення позову судові акти не оскаржені.
У відзиві на касаційну скаргу ВАТ “Ремонтно -експлуатаційне підприємство № 22» просить залишити без змін судові акти з мотивів викладених у судових рішеннях, а касаційну скаргу залишити без задоволення.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу, правильність застосування апеляційним судом приписів чинного законодавства і відзначає наступне.
Рішення і постанова переглядаються в оскарженій частині.
Господарськими судами першої і апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 26.12.2002 між Відкритим акціонерним товариством “Севастопольенерго» -постачальником і Державним комунальним підприємством “Ремонтно-експлуатаційне підприємство №22»- споживачем було укладено договір на постачання електроенергії №174 від 26.12.2002. За умовами укладеного договору сторони домовились, що енергопостачальна організація зобов'язується забезпечувати постачання електричної енергії у відповідності до умов договору, а споживач - своєчасно проводити оплату за використану електричну енергію в грошовій формі на розрахунковий рахунок постачальника. Пунктом 1.2 підпункту 1.2.1 договору передбачено, що споживач до першого числа кожного місяця сплачує 30% заявленого об'єму споживання електроенергії, на двадцять перший день -60%. Остаточний розрахунок проводиться протягом трьох днів з дати закінчення розрахункового періоду. Відповідно до пункту 1.2 підпункту 1.2.3. договору десятого числа розрахункового місяця споживач електроенергії надає постачальнику звіти про витрачену електричну енергію, а підпунктом 1.2.6 договору встановлено обов'язок споживача надавати енергопостачальній організації щорічну заявку на споживання електричної енергії і потужності з обґрунтованим розрахунком потреби в строк не пізніше 1 жовтня поточного року. В зв'язку з порушенням відповідних умов вказаного підпункту, лімітним повідомленням №558/19 від 03.02.2004 відповідачу було встановлено граничні величини електроспоживання: на липень 2004 - 1,500кВт/г, на серпень -1500 кВт/г, на жовтень -1500 кВт/г, на грудень 2004-1500кВт/г. Однак в звітах наданих відповідачем об'єми спожитої електричної енергії зафіксовані на рівнях: у липні 2004 року-55,119кВт/г; у серпні - 55,653 кВт/г; у жовтні -65,068 кВт/г; у грудні -94,712 кВт/г; у січні 2005 -96,663кВт/г; у лютому -82,329 кВт/г; в березні - 79,838кВт/г. Згідно приписів пункту 11 Порядку постачання електричної енергії споживачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2002 № 475 та підпункту 2.1.1 даного договору встановлено, що за підсумками місяця гранична величина споживання електричної енергії для споживачів коригується до рівня фактично сплаченої за цей місяць величини її споживання. В зв'язку з чим, позивачем було проведено коригування договірної величини по фактичній оплаті за розрахунковий період з липня 2004 року до березня 2005 року і встановлено на рівні 0 кВт/г. Враховуючи наведене господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність споживання електричної енергії понад договірні величини в липні 2004 на 55119 кВт/г; у вересні -на 55653 кВт/г; у жовтні -на 65068 кВт/г; у грудні -на 94712 кВт/г; у січні 2005 - на 96663 кВт/г; у лютому -на 82329 кВт/г; у березні -64840 кВт/г. Відповідно до пункту 13 Порядку постачання електричної енергії споживачам, у разі перевищення встановлених як договірні граничних величин споживання електричної енергії та потужності несуть відповідальність, що визначена згідно з частинами п'ятою та шостою статті 26 Закону України “Про електроенергетику». Пунктом 5 статті 26 Закону України “Про електроенергетику» (в редакції, чинній на час прийняття судового рішення) передбачено, що споживачі у випадках споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам п'ятикратну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини. Як встановлено господарськими судами та підтверджено матеріалами справи загальна суму заборгованості відповідача за перевищення ліміту активного споживання становить 286064,15 грн. Статтею 27 названого Закону України передбачено відповідальність за порушення законодавства про електроенергетику, в тому числі за порушення правил користування електричною енергією, що може мати цивільний, адміністративний та кримінальний характер; а приписами частини 7 цієї статті, відповідальність, передбачену частиною 5 статті 26 вказаного Закону визначено як санкцію. За змістом статей 275 -277 Господарського кодексу України правовідносини у сфері енергопостачання та зобов'язання, що виникають з них, є господарсько-правовими. Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Види правових засобів відповідальності у сфері господарювання (господарські санкції) визначено у статті 217 Господарського кодексу України як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки; такими засобами є відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції. Виходячи з зазначеного, господарські суди попередніх інстанцій застосували приписи статті 233 Господарського кодексу України та аналогічну норму статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких, якщо штрафні санкції, що підлягають сплаті дуже великі у порівнянні зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Однак зменшуючи розмір штрафних санкцій до 3000,00 грн. господарські суди попередніх інстанцій не обґрунтували обставини, що дозволили застосувати дану норму закону. Так з приписів названих статей вбачається, що при зменшенні розміру санкцій повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, а й інші інтереси, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Наведене свідчить про те, що зменшуючи п'ятикратну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини електричної енергії місцевий та апеляційний господарський суд повинен був об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення. Таким чином, суди не мотивовано скористалися приписами статті 233 Господарського кодексу України і не встановили обставин з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій. Водночас, колегія суддів визнає обґрунтованими доводи скаржника щодо відшкодування витрат позивача, пов'язаних зі сплатою ним державного мита, за рахунок відповідача у сплаченій сумі.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести всі доведені фактичні обставини справи. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення у справі в частині стягнення 283064,15 грн. підлягають скасуванню та направленню на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя. В частині задоволення позову на суму 32518,30 грн. судові акти сторонами не оскаржені. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене.
Керуючись статтями 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду міста Севастополя від 21.02.2006 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.04.2006 у справі № 20-8/339 про відмову у стягненні 283064,15 грн. скасувати і в цій частині справу скерувати для нового розгляду до господарського суду міста Севастополя. В частині задоволення позову на суму 32518,3 грн. рішення і постанову у справі залишити без змін.
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Енергетична компанія “Севастопольенерго» задовольнити частково.
Головуючий суддя Т.Добролюбова
Судді Т.Гоголь
Т.Костенко