Справа № 460/5059/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Поворозник Д.Б.
Провадження № 22-ц/811/235/23 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.
Категорія: 84
04 серпня 2023 року м.Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 20 грудня 2022 року у справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів,
У листопаді 2016 року управління Пенсійного фонду України в Яворівському районі Львівської області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) у Львівській області, звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , в якому просило стягнути з ОСОБА_3 заборгованість із зайво виплаченої пенсії (переплати) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в розмірі 89677 грн. 86 коп., що виникла за період з 01 лютого 2004 року до 31 травня 2011 року.
На виконання вимог ухвал Яворівського районного суду Львівської області від 12 квітня та 12 травня 2022 року, позивач уточнив відповідачів, до кола яких, окрім первісних відповідачів, включив ОСОБА_3 , залишивши вимогу про стягнення вказаної суми коштів лише з відповідача ОСОБА_3 .
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримували пенсію в управлінні ПФУ у Яворівському районі. З 22 липня 2003 року вони були зняті з реєстраційного обліку у зв'язку з отриманням дозволу на виїзд у США на постійне місце проживання. З червня 2011 року виплату пенсій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинено. ОСОБА_3 була одержувачем пенсійних виплат батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі доручення. За період з 01 квітня 2004 року до 31 травня 2011 року вона отримала пенсію на загальну суму 89677 грн. 86 коп. (за ОСОБА_2 - 45519 грн. 55 коп., за ОСОБА_1 - 44158 грн. 31 коп.). Позивач вважає, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» припинилось право на отримання пенсії у зв'язку з їх виїздом на постійне місце проживання до США, тому такі суми повинні бути повернуті ОСОБА_3 , як особою, яка отримувала пенсійні виплати згідно доручення.
Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 20 грудня 2022 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.
Рішення суду оскаржив позивач ГУ ПФУ у Львівській області, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Апелянт вважає, що при винесенні оскаржуваного рішення судом неповністю з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Не погоджується з відмовою відповідача ОСОБА_3 добровільно повернути суми переплат пенсій, яка таку відмову мотивує посиланням на висновки, що викладені у рішенні Конституційного суду України від 07 жовтня 2009 року у справі №1-32/2009. Цим рішенням визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Апелянт вважає, що дане рішення поширюється лише на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07 жовтня 2009 року, тобто після набрання ним чинності.
Не погоджується з висновком суду, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, а саме ОСОБА_3 , яка не є пенсіонером у спірних правовідносинах, якому було призначено та виплачено пенсії надміру, а лише отримувала пенсії батьків на підставі довіреностей.
Апелянт наголошує, що ОСОБА_3 , як особа що отримувала суми пенсій відповідно до доручення, повинна повернути їх на підставі ст.50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Окрім того зазначає, що частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
У частині п'ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 01.08.2023 року, є дата складення повного судового рішення - 04.08.2023 року.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до рішення комісії по призначенню пенсії управління Пенсійного фонду України у Яворівському районі Львівської області ОСОБА_2 було призначено пенсію у зв'язку зі звільненням по скороченню при ліквідації підприємства з 26 червня 1998 року.
Згідно з протоколом управління Пенсійного фонду України у Яворівському районі Львівської області №136004 від 13 серпня 2001 року, ОСОБА_1 було призначено пенсію за віком з 25 червня 2001 року.
Відповідно до листа начальника Яворівського РВ ГУ МВС України у Львівській області №4766 від 25 травня 2011 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зняті з реєстраційного обліку 22 липня 2003 року у зв'язку з отриманням дозволу на виїзд у США на постійне місце проживання.
Відповідно до доручення від 26 травня 2007 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уповноважили ОСОБА_3 одержувати належні їм пенсії. Доручення було дійсне до 26 травня 2010 року.
Відповідно до доручення від 01 травня 2010 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уповноважили ОСОБА_3 одержувати належні їм пенсії. Доручення було дійсне до 01 травня 2013 року.
Відповідно до довідок позивача та доданих до них матеріалів, зокрема, відомостей з відділення поштового зв'язку за період з 01 квітня 2004 року до 31 травня 2011 року, ОСОБА_3 отримала пенсію ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на загальну суму 89677,86 грн. (за ОСОБА_2 - 45519,55 грн., за ОСОБА_1 - 44158,31 грн.).
Листом від 10 серпня 2011 року №8907/03-15 управління Пенсійного фонду України у Яворівському районі Львівської області повідомило ОСОБА_3 про необхідність повернення зазначених сум у зв'язку з отриманням їх без законних підстав.
Листом від 31 серпня 2011 року ОСОБА_3 відмовила управлінню Пенсійного фонду України у Яворівському районі Львівської області у поверненні даних коштів, посилаючись на відсутність передбачених законом підстав для цього.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Тлумачення вказаної норми свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплат.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Тобто, механізм повернення надмірно сплачених сум пенсій передбачає стягнення зазначених сум лише у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, а саме через його зловживання.
Зазначений висновок міститься у постанові Верховного Суду України, прийнятій у справі №6-91цс14 від 02 липня 2014 року і у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року в справі №545/163/17.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Разом з цим, рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту 2 пункту 1 статті 49 та другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визнано неконституційним положення щодо припинення виплати пенсій громадянам України, які проживають за кордоном, та скасовано відповідне положення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд, зокрема, зазначив: «Оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами».
Згідно з ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до ч.3 ст.150 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Таким чином, визнані неконституційними положення п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втрачають чинність з 07.10.2009 року, тобто саме з цієї дати відновлюються права громадян України на отримання пенсії під час перебування за кордоном у тому випадку, коли з відповідною державою не укладено міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення.
У зазначеному рішенні Конституційного Суду України звернуто увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач просив про повернення безпідставно набутих коштів, виплачених за період з 01.02.2004 року по 31.05.2011 року в сумі 89677,86 грн., що не в повній мірі узгоджується з вищенаведеним, окрім того, в позовній заяві позивач визначив відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , позаяк, жодних позовних вимог до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яким ці кошти були призначені, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області не пред'явило.
Відповідно до ч.1 ст.50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Відмовляючи у задоволенні вказаного позову, суд першої інстанції виходив із того, що позовну вимогу про стягнення виплачених надміру сум пенсій пред'явлено до неналежного відповідача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції і вважає за необхідне зазначити, що відповідач ОСОБА_3 не є пенсіонером, який виїхав за кордон, тому не повинна була повідомляти Фонд про виїзд за кордон пенсіонера, оскільки такий обов'язок законодавство покладає саме на пенсіонера, а відтак, всю відповідальність щодо правомірності нарахування та отримання пенсії несе особа, яка має право на отримання пенсії, в даному випадку, це - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а не особа, якій надано повноваження отримувати призначену їм пенсію.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
Таким чином, у колегії суддів немає правових підстав для інших висновків по суті вирішення спору, ніж тих, яких дійшов суд першої інстанції, відмовляючи позивачу у задоволенні вказаного позову, та немає підстав для висновку про допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов'язковою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.
Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 20 грудня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 04 серпня 2023 року.
Головуючий С.М. Бойко
Судді: С.М. Копняк
А.В. Ніткевич