"13" вересня 2010 р. Справа № 16/112/10
За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (56301, АДРЕСА_1)
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АРМАДА -М»(54010, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська,44 а 9а/с 211)
Про: встановлення права обмеженого користування (сервітуту) під'їзною залізничною дорогою.
Суддя В.Д. Фролов
Від позивача: ОСОБА_2, дов. б/н від 27.07.2010 р.
Від відповідача: Зотіков С.Є. б/н від 29.07.2010 р.
В засіданні приймає участь:
Фізична особа -підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АРМАДА -М»про встановлення права обмеженого користування (сервітуту) під'їзною залізничною дорогою.
Від позивача надійшла заява від 11.08.2010 р. про зміну позовних вимог, а саме просить суд зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «АРМАДА -М»(54010, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська,44 а 9а/с 211) укласти договір про встановлення сервітуту з Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (56301, АДРЕСА_1) в редакції позивача від 26.05.2010 р.
Але, у судовому засіданні 13.09.2010 р. позивач відмовився від зміни позовних вимог та просив суд розглядати спір за первісними позовними вимогами, а саме про встановлення права обмеженого користування (сервітуту) під'їзною залізничною дорогою.
Суд вважає доцільним відмітити те, що згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України, в редакції Закону України від 07.07.2010 р. № 2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів», позивач може змінити предмет позову до початку розгляду справи по суті.
Представник відповідача позовні вимоги не визнає, посилаючись на їх недоведеність, незаконність та необґрунтованість.
Вивчивши матеріали справи, господарський суд встановив:
22 травня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_1 нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. (на теперішній час вул. Привокзальна, буд. 11 б).
На земельній ділянці розташовані: вагова загальною площею 20,8 кв.м. (літ. А-1), огорожа №1, переїзд №2 та площадка №3.
26 листопада 2008 року між Територіальною громадою сіл, селищ, міст Миколаївської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «АРМАДА -М»було укладено договір купівлі-продажу структурного підрозділу підприємства, відповідно до якого Територіальна громада сіл, селищ, міст Миколаївської області передала у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «АРМАДА -М»єдиний майновий комплекс, розташований за адресою: Миколаївська область, смт. Врадіївка, вул. Привокзальна, 1а. До майнового комплексу, що був предметом договору ввійшли: бригадний будинок загальною площею 51,60 кв.м. (літ. А . вагова загальною площею 27,8 кв.м. (літ. Б); заправочний пункт №1; майданчик №2; огорожа №3 та під'їзна залізнична дорога №4.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що під'їзна залізнична колія (щодо якої він вимагає встановлення сервітуту) проходить через його, земельну ділянку, на якій розташовані об'єкти, використання яких потребує користування спірною залізничною колією.
Позивач зазначає, що вказана земельна ділянка, належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 29.12.2008 року. На цій земельній ділянці розташовані належні позивачу об'єкти, тому для їх повноцінного використання в господарській діяльності необхідно використання належній Відповідачу залізничної дороги.
Позивач також посилається на те, що раніше між користувачами залізничною дорогою №4, а саме між ТОВ «Кривоозерський паливний склад»та ОКП «Облпаливо»був укладений договір від 03 вересня 2003 року про співробітництво та організацію дій, відповідно до якого здійснювалося спільне використання вищезазначеної залізничної дороги. Термін цього договору був безстроковий. В п. 9 договору вказувалося, що при відчужені майна кожна із сторін зобов'язуються передавати обов'язки за договором новому власнику. Однак 26 серпня 2009 року ТОВ «Кривоозерський паливний склад»та ОКП «Облпаливо» додатковою угодою №1 розірвали вищевказаний договір про співробітництво та організацію дій, отже знов стало питання щодо порядку використання залізничної дороги №4.
Розглянувши наданні докази, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 33 ГПК України обов'язок доведення обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, покладено на позивача. Але, з на даних позивачем документів не вбачається, що залізнична колія проходить саме через земельну ділянку позивача.
До позовної заяви додано лише копію (не засвідчену в установленому порядку) договору від 29.12.2008 року купівлі-продажу земельної ділянки площею 7003 кв.м. Але, відповідно до ст.ст. 125, 126 ЗК України (в редакції чинній як на дату укладення договору, так і на даний час), право власності на земельну ділянку виникає після державної реєстрації документа, що пос відчує це право - державного акта про право власності на землю.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 56 Закону України від 22.05.2003 року «Про землеустрій», технічна документація із землеустрою щодо складання доку ментів, що посвідчують право на земельну ділянку, включає, зокрема, план земельної ділянки із зазначенням її меж. Планом земельної ділянки є графі чне зображення, що відображає місцезнаходження, зовнішні межі земельної ділянки, межі земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельних сервітутів), розміщення об'єктів нерухомого майна, природних ресурсів на земельній ділянці (абз. 8 ст. 1 даного Закону). План земельної ділянки наводиться у державному акті на землю (постанова КМУ від 02.04.2002 року № 449 про форми державних актів на землю).
Всупереч ст. 33 ГПК, позивачем не надано державного акту на право власності на. землю і плану земельної ділянки. Окрім того, доводи позивача щодо проходження під'їзної колії відповідача через його земельну ділянку спростовуються тим, що за рішенням Врадіївської селищної ради № 18 від 21.01.2009 року відповідачу наданий дозвіл на визначення нормативної гро шової оцінки та розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування паливного складу.
Паливним складом є єдиний майновий комплекс структурного підро зділу МОКП «Облпаливо», який був придбаний відповідачем за договором купівлі-продажу від 26.11.2008 року, та який розташовано за адресою: смт. Врадіївка, вул. Привокзальна, 1-а, і до складу якого входить, у тому числі, і під'їзна залізнична колія № 4 (абзац 3 п. 1.1. договору). Тобто, сільрада цим рішенням виразила намір передати відповідачу в оренду земельну ділянку, в тому числі, під спірною залізничною колією, що було б неможливим, якщо б дана земельна ділянка належала іншій особі.
Згідно з ч. 1 ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природ них ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Отже, сервітут надає власнику певного об'єкту мож ливість користування нею, якщо це можливо тільки з використанням іншої (обслуговуючої) речі, належної іншій особі. Тобто, використання панівної речі має бути неможливим без використання обслуговуючої речі. Якщо є можливість задовольнити потребу особи в користуванні майном в будь-якій іншій правовій формі, то сервітут встановлюватись не може.
Позивачці на праві власності належить нежитлова будівля за адресою: Миколаївська область, смт. Врадіївка, вул. Привокзальна, 11-6, зі спорудами вагової, огорожі, залізничного переїзду та площадки. Але, позивачкою необґрунтовано, чому використання цієї будівлі та споруд є неможливим без користування під'їзною колією відповідача, зокрема, яким чином призначе ння будівлі та споруд пов'язано з необхідністю використання спірної колії.
Не можуть прийматись до уваги і посилання позивачки на договір про співробітництво і організацію взаємовідносин від 03.09.2003 року між ТОВ «Кривоозерський паливний склад»і МОКП «Облпаливо», оскільки сам факт укладення цього договору (який в подальшому було розірвано додатковою угодою від 03.09.2003 року) не свідчить про неможливість використання за призначенням об'єктів позивачки без доступу до колії відповідача.
Також, слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Але у позовній заяві не визначено обсягу бажаного позивачем обмеженого користування під'їзною колією відповідача (гранична кількість вагонів, інтервал їх подачі, тощо), що може призвести до фактичного необмеженого користування позивачем колі єю, та фактичного позбавлення відповідача можливості користування своєю під'їзною колією, а це суперечить ч. 5 ст. 403 ЦК України, згідно з якою, сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.
За таких обставин, суд вважає необхідним у задоволенні позовних вимог відмовити, у зв'язку з їх необґрунтованістю і невідповідністю чинному законодавству України.
Зважаючи на наведене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Суддя