91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
16.09.10 Справа № 8/213пн
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛУГАНСЬКІ ТОВАРИ», м. Луганськ,
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Луганськ, -
про стягнення 57 376 грн. 68 коп. та звільнення орендованого приміщення.
Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,
при секретарі судового засідання Рубан І.Є.,
в присутності представників сторін:
від позивача -Мартиросян Л.С. -представник, - довіреність №б/н від 01.06.10 року;
від відповідача -представник не з'явився, -
розглянувши матеріали справи, -
суть спору: позивачем заявлено вимоги про:
стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період з 01.01.10 року по 31.05.10 року у сумі 20000,00 грн., пені у сумі 23400,00 грн., а також компенсації витрат за комунальні послуги за період з 01.11.09 року по 31.03.10 року у сумі 13976,68 грн., нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору №2 оренди нерухомого майна, укладеного між сторонами 01.01.09 року
усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача з приміщення площею 400 кв.м., яке розташоване на першому поверсі будівлі, що знаходиться за адресою: м. Луганськ, пл. Героїв Великої вітчизняної війни,7, орендованого ним на підставі вищеназваного договору оренди нерухомого майна.
На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 25.08.10 року до 06.09.10 року та з 06.09.10 року до16.09.10 року -у зв'язку з неявкою відповідача.
25.08.10 року позивач подав заяву про зменшення позовних вимог (вих. № б/н від 25.08.10 року), відповідно до якої відмовився від вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача з приміщення площею 400 кв.м., яке розташоване на першому поверсі будівлі, що знаходиться за адресою: м. Луганськ, пл. Героїв Великої вітчизняної війни, 7, орендованого ним на підставі вищеназваного договору оренди нерухомого майна.
Судом прийнято часткову відмову позивача від позову, оскільки вона узгоджується з приписами ст. 22 ГПК України і не суперечить охоронюваним законом інтересам позивача та інших осіб.
До початку судового засідання 16.09.10 року позивач подав клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.
У судовому засіданні він повністю підтримав свої позовні вимоги (з урахуванням внесених до них змін).
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та участь у судовому засіданні не скористався, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце судового слухання, що підтверджується матеріалами справи (а.с.1;42-43;47-48).
У позовній заяві вказано, що відповідач знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.2-5); аналогічні дані маються у довідці адресного бюро (а.с.36) та довідці з ЄДР (а.с.44-45).
Оператором поштового зв'язку повернуто до суду поштові відправлення, адресовані відповідачу, у т.ч. -ухвалу про порушення провадження у справі.
За таких обставин суд керується:
частиною 1 ст. 64 ГПК України, в силу якої ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином;
підпунктом 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» (з подальшими змінами), де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Позивач не заперечив проти вирішення спору по суті за відсутності відповідача.
З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини справи та наявні у ній докази, керуючись ст.4-3,ч.3 ст.22,ст.ст.32-34,36,43 та 75 ГПК України, - суд вважає, що спір підлягає вирішенню по суті у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача, - на підставі наявних у справі доказів.
І.Заслухавши позивача, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.
01.01.09 року між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір №2 оренди нерухомого майна, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення площею 400,0 кв.м, оціночною вартістю 140948 грн., яке належить орендодавцю та знаходиться на І поверсі будівлі, розташованої у м. Луганську, пл. Героїв Великої вітчизняної війни,7 (п.1.1) для використання під меблевий салон (п.1.4).
Орендар має право приступити до використання предмету оренди з моменту підписання цього договору та акту приймання-передачі (п.2.1); передача майна в оренду не тягне перехід до орендаря права власності на нього (п.2.2); після закінчення терміну дії договору оренди або у разі його дострокового розірвання орендар зобов'язаний у 3-денний строк на підставі акту приймання-передачі повернути приміщення орендодавцю у належному стані, з урахуванням нормального зносу (п.2.3), при цьому обов'язок зі складання акту покладається на сторону, яка передає об'єкт іншій стороні (п.2.4).
Орендна плата у розмірі 4000,00 грн. на місяць повинна бути сплачена орендарем щомісячно на поточний рахунок орендодавця не пізніше 10-го числа поточного місяця (місяця оренди) (п.п.3.1-3.2). Розмір орендної плати може бути переглянуто за умов, визначених п.3.4 договору.
Орендар зобов'язаний: своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату; щомісячно відшкодовувати орендодавцю затрати на комунальні послуги згідно виставлених орендодавцем рахунків впродовж 3-х днів з моменту їх вручення (п.5.4).
У разі несвоєчасного перерахування платежів з орендної плати орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі 1,5% за кожний день прострочення від суми простроченого платежу (п.7.2).
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.09 року включно (п.8.1).
Зміни та доповнення до договору вносяться шляхом укладення додаткової угоди (п.8.3).
Взаємовідносини сторін, не врегульовані договором, регулюються відповідно до чинного законодавства України (п.9.6). (а.с.17-21).
Предмет оренди позивач передав відповідачу 01.01.09 року, що підтверджується актом приймання-передачі (а.с.22).
Позивач вважає, що договір є чинним до цього часу, оскільки після закінчення терміну його дії він не висловив вимогу про звільнення приміщення, а орендар продовжує ним користуватися до цього часу.
На підтвердження суми боргу та факту його несплати позивач надав до справи рахунки-фактури про сплату вартості комунальних послуг:
№236 від 30.11.09 року на суму 663,21 грн.;
№254 від 14.12.09 року на суму 2308,78 грн.;
№258 від 21.12.09 року на суму 3687,86 грн.;
№20 від 14.01.10 року на суму 1739,68 грн.;
№29 від 27.01.10 року на суму 1905,06 грн.;
№54 від 02.10 року на суму 2596,43 грн.;
№76 від 18.03.10 року на суму 1075,66 грн. (а.с.23-29), - а разом 13976,68 грн., кожен з яких містить підпис уповноваженої особи відповідача про отримання; крім того, ці ж рахунки були спрямовані на адресу орендаря поштою (а.с.30-31).
У зв'язку з несплатою боргу з орендної плати та за комунальні послуги орендодавець спрямував орендарю письмову вимогу про його сплату у 3-денний строк (вих. №12 від 28.05.10 року) (а.с.32-33), однак, відповідач не борг не сплатив.
Керуючись умовами п.7.2 договору позивач на суму боргу з орендної плати у розмірі 20000,00 грн. (4000,00 грн. х 5) за період з 11.01.10 року по 28.05.10 року нарахував пеню у сумі 23400,00 грн.
Таким чином, він просить стягнути з відповідача:
основний борг з орендної плати у сумі 20000,00 грн.;
пеню на цей борг у сумі 23400,00 грн.;
борг за спожиті комунальні послуги за період з 01.11.09 року по 31.03.10 року у сумі 13976,68 грн., -а всього 57376,68 грн.
Відповідач позов не спростував та не оспорив.
ІІ. Заслухавши позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі (з урахуванням внесених до нього змін) з наступних підстав.
Як сказано у ст.11 ЦКУ, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, які встановлені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, між іншим, являються договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 202 ЦКУ правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ); він є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).
Правовідносини, що мають місце між сторонами, належать до орендних.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний термін (частина 1 ст.759 ЦКУ).
Згідно частині 1 статті 762 ЦКУ за користування майном, у т.ч. нерухомим, з наймача стягується плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. 5 ст. 762 ЦКУ). Вона складається з плати за користування будівлею та плати за користування земельною ділянкою (ст.797 ЦКУ).
Уклавши договір оренди, сторони взяли на себе певні зобов'язання.
Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).
Закон -ст.525 ЦКУ - не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань, при цьому гідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.
Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Строк виконання зобов'язання сторони визначили у п. 5.2 договору -до 30-го числа місяця, який передує оплачуваному, при цьому у договорі не оговорено право суборендаря не вносити орендну плату у разі ненадання орендарем рахунку.
Орендар зобов'язався після закінчення терміну дії договору звільнити займане приміщення та повернути його орендодавцю на підставі акту приймання-передачі (п.2.3-2.4 договору), однак, не зробив цього та продовжив користуватися ним.
В силу ст. 764 Цивільного кодексу у разі, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Отже, позивач правомірно вважає, що термін дії договору продовжений до 31.12.10 року, і орендар зобов'язаний вносити на його користь платежі, передбачені договором.
Згідно статті 610 ЦКУ порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а пунктом 1 частини 1 статті 611 ЦКУ передбачено правові наслідки порушення зобов'язання: у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 614 цього Кодексу особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Частиною 1 ст. 617 ЦКУ встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідач не довів суду наявність таких обставин.
З огляду на викладене, відповідно до ч. 1 ст. 622 Цивільного кодексу боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (ч. 1 та 2 ст.623 ЦКУ).
Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).
Стаття 549 Кодексу визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ст.3 Закону України від 22.11.96 року №543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Однак, згідно ч.2 ст. 551 ЦКУ розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, - чим і скористалися сторони за цим спором: п.7.2 договору сторони встановили розмір пені на рівні 1,5% від простроченої суми за кожен день прострочення.
Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України встановлено скорочений -річний -термін для стягнення пені.
Позивач при визначенні заявленої до стягнення суми пені дотримався усіх вищезгаданих вимог законодавства.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що позивач належним чином довів суду законність та обґрунтованість своїх позовних вимог, а тому позов (з урахуванням внесених до нього змін) підлягає задоволенню у повному обсязі.
Щодо позовних вимог, від яких позивач відмовився, провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.4 ч.1 ст. 80 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 44, 47-1 та 49 ГПК України, суд покладає судові витрати, понесені позивачем, відповідно до суми задоволених позовних вимог на відповідача як на сторону, яка порушила умови договорів, вимоги чинного законодавства та з вини якої спір доведено до суду; судові витрати (державне мито та Ѕ частина витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу), понесені позивачем в частині позовних вимог, від яких він відмовився, покладаються на нього, та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.
На підставі викладеного, ст.ст.11,16,203, 509, 610, 611, 759,762,773,774, 782 та 783 Цивільного кодексу України, керуючись ст.4-3,32-34,43,44,47-1,49, п.4 ч.1 ст. 80, ст.ст.82,84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити у повному обсязі.
2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, - на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганські товари», ідентифікаційний код 13403702, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, пл. Героїв Великої вітчизняної війни,7, - заборгованість з орендної плати у сумі 20000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп., пеню у сумі 23400 (двадцять три тисячі чотириста) грн. 00 коп., заборгованість за спожиті комунальні послуги у сумі 13976 (тринадцять тисяч дев'ятсот сімдесят шість) грн. 68 коп., а також судові витрати: державне мито у сумі 573 (п'ятсот сімдесят три) грн. 77 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп.; видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3.Провадження у справі щодо решти позовних вимог припинити.
4.Решту судових витрат покласти на позивача.
Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 16.09.10 року оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення згідно ст.84 ГПК України набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Рішення може бути оскаржено до Донецького апеляційного господарського суду у десятиденний термін з дня його підписання.
Рішення складено у повному обсязі та підписано - 20.09.2010 року.
Суддя А.П.Середа